Розробки
Видатки на розробку капіталізуються (капіталізація — це визнання витрат як частини собівартості активу) лише після того, коли встановлена технічна та комерційна придатність активу для його продажу або використання.
Це означає, що підприємство повинно мати намір і можливість завершити створення нематеріального активу, щоб він був придатний для використання або продажу та мати здатність продемонструвати як актив генеруватиме майбутні економічні вигоди.Якщо підприємство не може відокремити етап дослідження від етапу розробок внутрішнього проекту для створення нематеріального активу, то підприємство розглядає видатки на такий проект так, ніби вони були понесені лише на етапі дослідження.
Наступні об'єкти визнаються як витрати на момент їхнього понесення:
внутрішньогенерований гудвіл;
витрати на створення підприємства;
витрати на навчання, підготовку чи перепідготовку персоналу;
витрати на рекламу;
витрати на переміщення підприємства.
Внутрішньогенеровані торгові марки, заголовки, назви видань, переліки клієнтів та інші подібні своєю сутністю об'єкти не слід визнавати як нематеріальні активи.
Згідно з МСБО 38, після первісного визнання, подальший облік нематеріальних активів може здійснюватися за однією із з двох моделей:
за моделлю собівартості, згідно з якою, нематеріальні активи відображаються в обліку за собівартістю за вирахуванням накопиченої амортизації та збитків від зменшення корисності;
за моделлю переоцінки, яка передбачає відображення в обліку нематеріальних активів за переоціненою вартістю (яка базується на їхній справедливій вартості) за вирахуванням накопиченої амортизації і збитків від зменшення корисності, якщо тільки справедлива вартість може бути визначена з посиланням на активний ринок.
При використанні моделі переоцінки, якщо балансова вартість нематеріального активу збільшилася в результаті переоцінки, то збільшення має відображатися в кредиті рахунку капіталу під назвою «Дооцінка».
Проте збільшення від переоцінки має визнаватися як дохід, якщо воно сторнує зниження від переоцінки того самого активу, яке раніше було визнане як витрати. Якщо в результаті переоцінки балансова вартість нематеріального активу зменшилася, то зменшення має визнаватися як витрати. Проте зменшення від переоцінки слід безпосередньо вираховувати з будь- якої дооцінки, що з ним пов'язана, якщо це зменшення не перевищує суми дооцінки цього самого активу.Подальші видатки на нематеріальний актив після його придбання чи завершення створення слід визнавати як витрати на час їхнього понесення, якщо: а) не є ймовірним, що ці видатки спричинять генерування активом майбутніх економічних вигід, які перевищують його первісно оцінений рівень ефективності; б) ці видатки не можна достовірно оцінити та віднести до активу.
У МСБО 38 нематеріальні активи класифікуються на дві категорії:
нематеріальні активи з невизначеним строком корисного використання, тобто за якими неможливо передбачити період впродовж якого ці активи, як очікується, будуть приносити економічні вигоди;
нематеріальні активи з визначеним строком корисного використання, тобто з обмеженим періодом принесення економічних вигод підприємству.
Згідно з МСБО 38, нарахування амортизації здійснюється лише для нематеріальних активів, які мають визначений термін корисного використання. Амортизаційні відрахування за кожний період мають визнаватися як витрати у звіті про фінансові результати, якщо тільки інший МСФЗ не вимагає включення їх до собівартості іншого активу. Метод амортизації має відображати форму, за якою економічні вигоди від активу споживаються підприємством. Якщо цю форму не можна достовірно визначити, то використовується прямолінійний метод.
Ліквідаційна вартість нематеріального активу прирівнюється до нуля, крім випадків, коли існує невідмовне зобов'язання іншої особи придбати актив наприкінці строку його корисного використання або коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання нематеріального активу.
Нематеріальні активи з невизначеним терміном корисного використання не підлягають амортизації.
Водночас період корисного використання нематеріального активу, який не амортизують повинен переглядатися у кожному звітному періоді з метою визначення, чи зберігаються події та обставини, що зумовили висновок щодо невизна- ченого періоду корисного використання такого активу. Якщо ні, тоді зміни в оцінці строку корисного використання з невизначеного на визначений повинні обліковуватися як зміни в облікових оцінках згідно з МСБО 8 «Облікові політики, зміни в облікових оцінках та помилки».Визнання нематеріального активу слід припиняти: a) в разі його вибуття або б) якщо від його використання та наступного вибуття не очікується майбутньої економічної вигоди. Прибутки або збитки, що виникають від припинення визнання нематеріального активу в результаті його ліквідації чи вибуття, слід визначати як різницю між чистими надходженнями від вибуття та балансовою вартістю активу. Їх належить визнавати в звіті про фінансовий результат, коли припиняється визнання активу. Надходження не повинні класифікуватися як дохід.
Питання, пов'язані з визнанням в обліку зменшення корисності основних засобів та нематеріальних активів регламентуються МСБО 36 «Зменшення корисності активів».
Відповідно до МСБО 36, зменшення корисності активу визнається, якщо його балансова вартість перевищує більшу з двох оцінок: чисту ціну продажу та вартість використання. Чиста ціна продажу — це сума, яку можна отримати від продажу активу в операції між обізнаними, зацікавленими та незалежними сторонами, мінус витрати на ліквідацію.