Аргентина

Щодо банківського сектора “план конвертованості” передбачав наступні заходи:

• поетапне скасування системи страхування банківських вкладів (страхувалися внески на суму до 1 тис. дол. США) і введення про- цедури ліквідації неплатоспроможних банків;

• введення норм регулювання банківської ліквідності й підвищення рівня резервних вимог для комерційних банків, в 1991 р. відно- шення власних капіталів банків до активів становило для оптових банків 26,65 % і для роздрібних – 24,1 %;

• більше тверді вимоги щодо розміру власних капіталів банків і створення резервів для покриття можливих втрат. Ці заходи були спрямовані на те, щоб змусити банки додержуватися ринкової дис- ципліни й тим самим мінімізувати моральний ризик.

Нова система регулювання банків благополучно існувала до кін- ця 1994 р., коли загострення фінансових проблем у Мексиці виклика- ло кризу довіри й до фінансових ринків Аргентини. Фінансова криза в Мексиці, що почалася наприкінці 1994 р., масштабна девальвація мексиканського песо, масові банкрутства банків – все це підірвало до- віру закордонних інвесторів не тільки до Мексики, але й взагалі до ла- тиноамериканських неліберальних економічних моделей. В орбіті та-

кої недовіри виявилася й Аргентина. Фінансовий ринок відреагував на це традиційним способом – відтоком капіталів із країни. Відсутність системи страхування депозитів (ліквідованої в ході реформ) в умовах дестабілізації фінансового ринку обумовило масове вилучення внесків з аргентинських банків; частина їх була переведена в закордонні кре- дитні установи; частина осіла у вигляді доларової готівки, що зберіга- лася вдома.

129 приватних банків 9 збанкрутували, а 30 пройшли процедуру злиття або поглинання (додаток А).

У 1994 р. в Аргентині були прийняті нові правила оцінки плато-

спроможності банків і класифікації банківських кредитів, що спонука-

ло багато дрібних і середніх банків, які були не в змозі дотримуватися

цих вимог, здійснити операції по злиттю. Після початку банківської паніки, що виразилася у вилученні внесків, зливатися стали не тільки дрібні, але й великі банки.

Крім того, азіатська криза 1997 – 1998 рр. “підкосила” систему

валютного правління в Аргентині, що виявилася колосом на глиняних ногах. Переоцінене песо почало заважати експорту, в результаті чого ВВП і податкові надходження спершу перестали рости, а потім і зо- всім зникли. Одночасно Мексика й Бразилія, девальвувавши свою ва- люту, відвоювали в Аргентини позиції на зовнішніх ринках.

Однак девальвація бразильської валюти в 1999 р. додатково болі- сно позначилася на аргентинському експорті (на Бразилію припадало біля однієї третини товарного вивозу).

У 2000 р. базові проблеми країни стали ще складнішими. Дефіцит держбюджету зажадав для покриття величезної суми – 6 млрд. дол. США. Його основні причини – зростаюче ухилення від сплати подат- ків, що досягало половини суми, що планувалася, а також відтік вели- ких фінансових ресурсів за кордон, особливо незаконних.

На тлі економічної кризи стали зменшуватися податкові надхо- дження в бюджет, погіршився стан торговельного балансу.

20 млрд. дол. США.

Ситуація загострилася після ряду корупційних скандалів і погір-

шення стану на інших ринках, що розвиваються, зокрема, в постра- дянських країнах, Бразилії й Туреччині. Так, у листопаді 2000 р. вна- слідок відтоку внесків сукупні банківські депозити скоротилися на 1,5 млрд. дол. США, а процентні ставки по державних облігаціях виросли до 16 % [106].

У грудні 2001 р. банківська криза в Аргентині вступила в най-

більш гостру стадію. Для скорочення відтоку депозитів місячна сума вилучення внесків обмежувалася 1 тис. дол. США. Цей запобіжний захід стосовно депозитів до запитання проіснував до листопада

2002 р., а для інших типів внесків – до весни 2003 р., але й він не зміг

призупинити скорочення депозитної бази. У 2002 р. близько 150 тис. аргентинців звернулися в суди з позовами на суму в 11,6 млрд. песо про незаконність урядового рішення. Суди стали на бік постраждалих вкладників.

Передчуваючи кризу, іноземні інвестори стали виводити капітали із країни, а населення – вилучати гроші з банків. Протягом декількох

місяців резерви валютного правління скоротилися на 10 млрд. дол. США, до 17 млрд. дол. США. Дефіцит резервів змусив Центральний банк Аргентини почати використовувати в якості забезпечення емісії державні облігації. З метою запобігання фінансовій кризі влада ввела тверді обмеження на банківські операції (додаток Г).

Уряд і Центральний банк не залишали надій урятувати банківсь- ку систему. Гроші із заморожених доларових рахунків передбачалося конвертувати в песо за заниженим курсом (провести так звану песифі- кацію, pesification).

Обмеження по банківських рахунках породили тисячу індивідуа- льних позовів, які були задоволені судами.

Однак конгрес відмовився прийняти законопроект. Після того як кілька іноземних банків перестали підтримувати свої дочірні установи в Аргентині, уряд 22 квітня 2001 р. закрив на невизначений строк усі банки, слідом за якими зупинилися роздрібні валютно-обмінні пункти й фондова біржа. У червні 2001 р. президент країни Эдуардо Дуальде підписав розпорядження про часткове розморожування банківських вкладів у розмірі 30 млрд. песо (8,3 млрд. дол. США), що становить приблизно половину їхнього сукупного обсягу. Відповідно до розпо- рядження, вкладники можуть конвертувати свої депозити в урядові облігації або в банківські сертифікати, які будуть використовувати для покупки автомобілів, нерухомості й ряду інших товарів, а також по- гашення заборгованості перед банками.

Масові безладдя, викликані обмеженнями по зняттю внесків, при- вели до зміни уряду й дефолту по обслуговуванню зовнішнього боргу. Нове керівництво країни в січні 2002 р. відмовилося від системи “cur- rency board”, а в лютому 2002 р. оголосило про перехід до змінного курсу песо, що обернулося різкою девальвацією.

У результаті кризи одне з найбільш відомих в усьому світі валют-

них правлінь – аргентинське – закінчило своє існування в січні 2002 р.

Почалося переведення активів і пасивів фінансових установ з до- ларів у песо. Активи обмінювалися за курсом 1:1, а пасиви – 1,4 песо за долар США. Крім того, конвертовані активи й пасиви індексувалися стосовно інфляції за рахунок застосування спеціального коефіцієнта. Асиметрична конвертація стала другим ударом по банківській системі. Число кредитних установ за 2000-2003 рр. скоротилося з 106 до 98, а їх відділень із 4,3 до 3,9 тис., банківських службовців – з 104 до

86 тис. осіб. Частка кредитів у ВВП знизилася з 22 до 9 %, сукупні зби-

тки стосовно активів склали в 2003 р.

Реформи в Аргентині багато в чому здійснювалися за рекоменда- ціями міжнародних фінансових організацій. Зараз багато експертів ви- знають, що рецепти МВФ були значною мірою догматичні й нерідко не враховували національної специфіки. Формальне дотримання тих або інших критеріїв стабільності, наприклад, обмеження дефіциту бюджету й темпів інфляції, звичайно, є необхідною умовою для еко- номічного росту, але далеко недостатнім. Скорочення бюджетного дефіциту за рахунок витрат на соціальну сферу в сполученні зі зрос- танням безробіття могло привести до соціально-політичної нестабіль- ності й втрати всіх досягнень реформ. Підхід, що застосовувався в Аргентині, був скоріше формальний (додаток Д).

Критикуючи подібний формальний підхід стосовно банківського сектора, Дж. Стиглиц помітив, що “завдання не в тому, щоб просто створити здорові банки, треба створювати здорові банки, що креди- тують ріст. Аргентина показала, що нездатність зробити це може сама по собі привести до макронестабільності” [82].

Отже, Аргентина не підтвердила думки лауреата Нобелівської

премії М. Фрідмана про економічну волю як вірний шлях до успіху.