<<
>>

11.1. Поняття запасів, системи їх обліку та методи визначення собівартості

Запаси — це активи, які утримуються для забезпечення безперервної роботи банку, надання послуг. Запаси матеріальних цінностей банку складаються з господарських матеріалів, малоцінних і швидкозношуваних предметів, що використовуються не більше ніж один рік.

Існують дві системи обліку запасів матеріальних цінностей — періодична та постійна.

Періодична система не призначена для обліку інформації про кількість та собівартість запасів.

При цій системі придбання та продаж (реалізація, відпуск в експлуатацію) запасів відображається в обліку не в момент їх здійснення, а в кінці звітного періоду. Періодична система вимагає фізичного перерахунку кінцевих запасів та визначення їх вартості. Собівартість реалізованих запасів за звітний період розраховується в кінці звітного періоду за формулою:

Собівартість реалізованих запасів = початковий залишок запасів + чиста вартість

придбаних запасів — кінцевий залишок запасів

Наведене вище рівняння припускає, що уся кількість запасів, якої немає у наявності на кінець періоду, є використаною чи проданою. Водночас таке припущення не справджується у випадках, коли мали місце крадіжки або псування запасів. За таких обставин виявленні вкрадені чи зіпсовані запаси виключаються з величини запасів на початок періоду та придбаних запасів перед розрахунком собівартості реалізованої продукції та відображаються у складі окремих витрат.

При постійній системі усі операції, пов'язані із запасами матеріальних цінностей (придбання, реалізація, відпуск в експлуатацію тощо) негайно відображаються на рахунках бухгалтерського обліку. Важливою характеристикою постійної системи є можливість простеження кількості запасів від моменту їх придбання до реалізації. Ця система дозволяє володіти інформацією про залишок запасів на будь-яку дату, без їх фізичного перерахунку, та кількість реалізованих чи використаних запасів упродовж періоду.

У банках України використовується постійна система обліку запасів матеріальних цінностей.

При будь-якій системі обліку запасів (постійній чи періодичній) виникає необхідність у визначенні вартості реалізованих (витрачених) запасів та їх залишку на кінець звітного періоду.

Це зумовлено одержанням запасів протягом звітного періоду багато разів за різними договірними цінами.

Існує декілька загальноприйнятих методів оцінки кінцевих запасів і відповідно величини, яка списується на собівартість реалізованої продукції, зокрема:

метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів;

метод середньозваженої собівартості;

метод вартості перших за часом надходження запасів — «перше надходження — перший видаток» (ФІФО);

метод вартості останніх за часом надходження запасів — «останнє надходження — перший видаток» (ЛІФО);

метод нормативних затрат;

метод ціни продажу.

Метод ідентифікованої собівартості відповідної одиниці запасів — це метод оцінки запасів, при якому кожна одиниця запасів ототожнюється з її фактичними витратами. Цей метод передбачає ведення записів за кожною окремою одиницею запасів, що придбані, передані в експлуатацію або реалізовані. За ідентифікованою вартістю оцінюються запаси, що не можуть замінювати один одного.

Метод середньозваженої собівартості припускає, що собівартість одиниці реалізованої продукції чи кінцевих запасів має однакову вартість — середньозважену вартість.

Зауважимо, що при постійній системі обліку метод середньозваженої вартості передбачає, що під час кожного надходження матеріальних цінностей на склад середньозважена вартість кожної одиниці товару на складі має бути перерахована. Надалі передавання запасів зі складу в експлуатацію проводиться за цією вартістю, доки на склад не надійдуть нові матеріальні цінності і не відбудеться новий перерахунок середньої вартості цінностей. Вартість кожної одиниці запасів визначається як середня величина вартості цінностей на початок облікового періоду та вартості подібних цінностей, придбаних протягом цього облікового періоду. Середньозважена вартість одиниці запасів матеріальних цінностей дорівнює сумі вартості наявних та отриманих запасів, розділеній на кількість одиниць запасу цінностей.

Метод ФІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у тій послідовності, у якій вони надходили на склад, тобто запаси, які першими відпускаються в експлуатацію, оцінюються за собівартістю перших за часом надходження запасів.

Кін-цевий залишок запасів складається із одиниць запасів, що були придбані або вироблені останніми.

Метод ЛІФО базується на припущенні, що запаси використовуються у послідовності, що є протилежною їх надходженню на склад, тобто запаси, які першими відпус-каються в експлуатацію, оцінюються за собівартістю останніх за часом надходження запасів. Кінцевий залишок запасів складається із одиниць запасів, які були придбані або вироблені першими.

Потрібно зауважити, що використання методу ФІФО при періодичній системі облі-ку запасів дасть ті самі результати стосовно вартості кінцевого залишку запасів та вартості реалізованої продукції, що й при постійній системі обліку. На відміну від методу ФІФО, застосування методів ЛІФО та середньозваженої вартості дасть різні результати при ведені постійного та періодичного обліку запасів.

Суть методу нормативних затрат полягає у тому, що собівартість запасів оцінюється на основі стандартних витрат на одиницю запасів. Ці стандартні витрати враховують нормативні рівні використання основних та допоміжних матеріалів, праці, економічної і виробничої потужності.

Метод ціни продажу, як правило, застосовується підприємствами роздрібної торгівлі для оцінки великої кількості одиниць запасів, що швидко змінюються і дають однаковий прибуток. Собівартість запасів визначається шляхом зменшення вартості продажу запасів на відповідний відсоток валового прибутку.

<< | >>
Источник: Литвин Н. Б.. Фінансовий облік у банках (у контексті МСФЗ): Підручник. — К.: «Хай-Тек Прес»,2010. — 608 с.. 2010

Еще по теме 11.1. Поняття запасів, системи їх обліку та методи визначення собівартості:

  1. ПРЕДИСЛОВИЕ