ЗАТРИМКА СТАТЕВОГО РОЗВИТКУ
Недорозвиток або відсутність вторинних статевих ознак у 13-14 років і відсутність менструацій у 15-16 років слід розглядати як затримку статевого розвитку (ЗСР).
Розрізняють 2 форми ЗСР — центральну та яєчникову, залежно від первинної ланки у патогенезі захворювання.
При центральному генезі яєчникова недостатність настає вторинно внаслідок недостатньої гонадотропної стимуляції. При первинному ураженні гонад секреція гонадотропних гормонів підвищена, що зумовлено відсутністю гальмуючого впливу статевих гормонів на гіпофіз.Центральна форма затримки статевого розвитку найчастіше зумовлена такими чинниками, як інфекційно-токсичні захворювання (ревматизм, вірусний грип, хронічний тонзиліт, туберкульоз), стресові ситуації, надмірні фізичні навантаження. Ці чинники, діючи у дитячому віці, призводять до функціональної незрілості гіпоталамічних структур, що відповідають за статевий розвиток, порушується регуляція функції репродуктивної системи. Рівень ураження при центральній формі може бути різним. До генетично зумовлених форм відносять затримку статевого розвитку при синдромі Лоренса-Муна-Барде-Бідля. Затримка статевого розвитку розвивається у хворих з гіпопітуїтаризмом органічного походження.
Затримка статевого розвитку яєчникового генезу найбільш часто виникає у хворих з генетичними дефектами. Спадковий фактор прослідко-вується у 2/3 хворих. Пошкодження яєчників настає ще у внутрішньо-утробному періоді розвитку, причому ступінь пошкодження фетальних яєчників залежить від тривалості дії патогенного чинника — прийому матір'ю медикаментозних препаратів, особливо гормональних, інфекційних захворювань матері тощо. У дитячому віці оваріальну недостатність найчастіше викликають перенесені дівчинкою епідемічний паротит і краснуха.
Клінічно затримка статевого розвитку проявляється вираженим тією чи іншою мірою статевим (генітальним) інфантилізмом.
Генітальним інфантилізмом називається такий стан, коли у жінки репродуктивного віку зберігаються анатомічні та пов'язані з ними функціональні особливості статевих органів, притаманні дитячому організму.
Діагностика. При зовнішньому огляді жінки звертає на себе увагу низький зріст, тендітна будова тіла, малі розміри молочних залоз (рис. 55). Волосистість на лобку розвинута слабко, великі статеві губи не прикривають малих. Піхва вузька, склепіння не виражені. Матка маленька, причому 2/3 припадають на її шийку, 1/3 — на тіло. Враховуючи таку анатомічну особливість, часто буває різкий перегин матки наперед — гострокутова анте-флексія. Довжина порожнини матки завжди менша від норми (6 см та менша). За довжиною порожнини встановлюють ступінь недорозвитку матки: І ступінь —7-5 см; II ступінь — 5-3,5 см; ПІ ступінь — менше за 3,5 см. Маткові труби довгі та звивисті, яєчники значно менші за норму.
Функціональні зміни тісно пов'язані із структурними. Менструації у таких жінок починаються пізно — у 15-16 років, а при значному недорозвитку може бути первинна аменорея. Кількість виділень незначна, тривалість менструації — 1-2 дні (гіпоменструальний синдром). Інколи менструації настають не щомісяця, а 1 раз на 2-3 місяці і рідше. Місячні супроводжуються сильним болем (альгодисменорея), що пов'язано з будовою матки.
При вираженому недорозвитку яєчників та значному зниженні їх функції у жінок відсутній статевий потяг. Якщо гормональний фон змінений помірно, статева функція збережена.
Жінки з гіпопластичною маткою тривалий час після заміжжя не можуть завагітніти (первинна безплідність). Якщо ж вагітність настає, вона може бути позаматковою (з огляду на будову маткових труб), або переривається у ранні терміни, оскільки недостатня кількість гормонів не забезпечує нормальний розвиток вагітності. Таких викиднів у хворих на генітальний інфантилізм може бути кілька (звичні викидні), але вагітність і пов'язаний із нею інтенсивний викид гормонів завжди позитивно впливають на організм хворої, бо сприяють розвитку матки.
Лікування таких хворих повинно бути комплексним і полягає у загаль-нозміцнюючій терапії, фізіотерапевтичному лікуванні, призначенні малих доз гормонів для стимуляції функції яєчників. Рекомендовані заняття спортом, санаторно-курортне лікування, гінекологічний масаж. Чим раніше розпочати лікування, тим більші шанси на успіх.
При центральному генезі захворювання показаний префізон по 25-50 ОД в/м у першу фазу менструального циклу (при аменореї — умовно вважаємо першим днем циклу перший день лікування) щоденно 8-10 днів. Потім призначають хоріогонін по 2500-3000 ОД в/м на 12, 14, 15, 16, 18-й день циклу. Клостильбегіт (кломіфен) по 50 мг на добу з 5-го по 9-й день циклу, потім мікрофолін по 0,05 мг 2 рази на день до 12-14-го дня циклу. Лікування кломіфеном і естрогенами проводять 2-3 місяці, потім — синтетичні прогестини в циклічному режимі 2 курси з інтервалами 7 днів. Для покращання рецепції гормонів призначають фолієву кислоту (0,06 г на добу) в першу фазу, в період овуляції та другу фазу — тиреоїдин по 25-50 мг на добу і вітамін Є 50-100 мг на добу.