ВНУТРІШНІ СТАТЕВІ ОРГАНИ

До внутрішніх статевих органів належать: піхва, матка, маткові труби та яєчники (рис 3)

Піхва

Піхва (vagina, colpos) —трубчастий м'язово-еластичний орган завдовжки 8-10 см, що починається від дівочої пліви і закінчується біля місця прикріплення до шийки матки.

Передня стінка піхви у верхньому відділі межує із сечовим міхуром, у нижньому — з уретрою. Задня стінка піхви прилягає до прямої кишки.

Шари піхви:

• зовнішня оболонка — адвентиція (сполучнотканинна оболонка);

• м 'язовий шар, що складається з внутрішнього циркулярного та зовнішнього поздовжнього;

• слизова оболонка, представлена багатошаровим плоским епітелієм (рис 2).

Слизова оболонка піхви не містить залоз, вміст піхви утворюється внаслідок просочування рідини з лімфатичних та кровоносних судин, а також за рахунок слизу залоз шийки матки. У здорової жінки в піхві міститься невелика кількість вмісту білуватого кольору. Цей вміст має кислу реакцію завдяки молочній кислоті, котра утворюється внаслідок життєдіяльності піхвових бацил (паличок Додерлейна), що створюють нормальний мікро-біоценоз піхви. Молочна кислота, концентрація якої у вагіні здорової жінки досягає 0,4%, знищує патогенні мікроби, що потрапляють у піхву ззовні. Цей процес називається процесом "самоочищення піхви".

"Самоочищення піхви " можливе лише за умови нормального функціонування яєчників, бо під впливом естрогенних гормонів, що виділяються яєчниками, відбувається дозрівання епітеліальних клітин слизової оболонки і накопичення в них глікогену, яким живляться палички Додерлейна.

Якщо функція яєчників порушується, кількість глікогену зменшується, піхвові бацили утворюють недостатню кількість молочної кислоти, то реакція вмісту піхви може стати лужною, що сприяє розвиткові патогенних бактерій та грибів.

Для характеристики стану вагінальної мікрофлори існує поняття чистоти піхвового вмісту. Розрізняють чотири ступені чистоти вагінально-го вмісту:

I ст. — у вмісті піхви виявляють лише палички Додерлейна та епітеліальні клітини, реакція вмісту кисла;

II ст. — піхвових бацил менше, з'являються поодинокі лейкоцити, реакція кисла;

III ст. — піхвових бацил мало, переважає кокова флора, багато лейкоцитів, реакція слаболужна;

IV ст. — піхвових бацил немає, багато патогенних мікроорганізмів (коки, трихомонади, гриби), реакція лужна. Функції піхви:

• починаючи з періоду статевого дозрівання, через піхву назовні виводиться менструальна кров;

• участь у здійсненні статевої функції жінки та процесі запліднення;

• під час пологів піхва утворює родовий канал;

• бар'єрна функція: процес самоочищення піхви перешкоджає попаданню в матку патогенних мікроорганізмів.

Матка

Матка (uterus, hystera) — м'язовий порожнистий орган, що за формою нагадує грушу, дещо сплющену у передньо-задньому напрямку. Довжина

порожнини невагітної матки становить 7-8 см, з яких у дорослої жінки 2/3 припадає на тіло, а 1/3 на шийку (у дівчаток — навпаки, що має значення для діагностики генітального інфантилізму), маса — 50­100 г, товщина стінок — 1-2 см.

Розрізняють тіло (corpus), перешийок (isthmus) і шийку (collum, cervix) матки.

Наймасивніша частина матки називається тілом. Частину матки над лінією прикріплення маткових труб називають дном матки (fundus uteri).

Перешийок — частина матки між тілом і шийкою завдовжки близько 1 см (рис 4) Верхньою межею перешийка є місце щільного прикріплення очеревини до матки спереду (це відповідає анатомічному внутрішньому вічку шийки матки), нижньою — гістологічне вічко шийки матки (межа переходу слизової матки в слизову цервікального каналу). У процесі пологів перешийок разом із шийкою матки утворює нижній сегмент матки, саме у цій ділянці проводиться розріз матки при операції кесаревого розтину, саме тут найчастіше трапляються розриви матки.

Шийка матки має дві частини — піхвову та надпіхвову. Піхвова частина шийки матки виступає в просвіт піхви і є доступною для огляду вагі-нальними дзеркалами, вона покрита багатошаровим плоским епітелієм. Над-піхвова частина лежить вище від місця прикріплення до шийки стінок піхви. Всередині шийки матки проходить цервікальний канал, який вистелений циліндричним епітелієм (рис 5). Він має два вічка: внутрішнє та зовнішнє. Зовнішнє вічко у жінок, що не народжували, круглої форми, після пологів зовнішнє вічко набуває форми поперечної щілини. Шийка матки у жінок, що не народжували, має конічну форму, у тих, що народжували — циліндричну.

Стінка матки складається з трьох шарів: слизової оболонки, м'язової та серозної.

Слизова оболонка матки (endometrium) складається з двох шарів — функціонального, у якому відбуваються циклічні зміни, пов'язані із менструальним циклом, і базального, який прилягає безпосередньо до мюметрію. Ендометрій містить залози, що виділяють секрет.

М'язова оболонка (myometrium) складається з трьох пластів м'язів, що ідуть у різних напрямках: зовнішній (поздовжній), середній (циркулярний), внутрішній (поздовжній). У тілі матки переважають циркулярні пучки, а у шийці — поздовжні.

Тіло матки має порожнину (cavum uteri). На поздовжньому розрізі по фронтальній площині порожнина матки має форму трикутника, основою якого є дно матки, а вершиною — внутрішнє вічко. Кутами трикутника є біля основи — внутрішні отвори маткових труб, біля вершини — внутрішнє вічко матки. Передня та задня стінка матки дотикаються одна до одної, тому порожнина матки є практично вузькою щілиною.

Серозна оболонка (perimetrium) утворюється очеревиною, яка з передньої черевної стінки переходить на сечовий міхур, відтак на матку, утворюючи міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). Переходячи з матки на пряму кишку, очеревина утворює прямокишково-матковий, або дугласів простір (excavatio recto-uterina). Бокові поверхні матки не покриті очеревиною.

Матка розміщується в центрі малого таза.

Функції матки:

• протягом періоду статевої зрілості матка виконує менструальну функцію;

• упродовж вагітності матка є плодовмістилищем і створює оптимальні умови для розвитку фето- плацентарного комплексу;

• у пологах матка виконує функцію зганяння.

Маткові труби

Маткові труби (tubae uterinae) відходять від матки в ділянці її кутів і йдуть у верхніх відділах широкої зв'язки матки у напрямку бокових стінок таза. Довжина маткових труб 8-12 см. Виділяють 4 частини труби: а) інтер-стиціальну (pars interstitialis, pars intramuralis), що проходить крізь товщу м'яза матки, її діаметр досягає 0,5-1 мм; б) перешийкову (pars isthmica) — одразу після виходу труби з матки; в) ампулярну (pars ampullaris) — най-ширшу частину, що закінчується лійкою (infundibulum tubae), діаметр труби в цьому відділі до 5-8 мм. Лійка має численні тонкі вирости, що називаються фімбріями (fimbriae tubae).

Стінка труби складається з трьох шарів: слизової оболонки, утвореної циліндричним війчастим епітелієм, м 'язового шару і серозної оболонки, що являє собою очеревину (рис. 6, 7).

У дитячому віці труби довгі і звивисті. У періоді статевого дозрівання вони стають дещо коротшими, ширшими та менш звивистими внаслідок посиленого розвитку м'язового шару.

Скорочення маткової труби залежать від фази менструального циклу. Найбільш інтенсивно маткова труба скорочується в період овуляції, що має сприяти прискоренню транспортування сперматозоонів в ампулярну частину труби. У лютеїнову фазу циклу під впливом прогестерону розпочинається функціонування секреторних клітин слизової, труба заповнюється секретом, її перистальтика сповільнюється. Ці чинники поряд із рухами війок миготливого епітелію сприяють просуванню заплідненої яйцеклітини по матковій трубі.

Функції маткових труб:

• в ампулярній частині маткової труби відбувається запліднення;

• по маткових трубах запліднена яйцеклітина потрапляє в матку.

Яєчники

Яєчники (ovaria) — парні жіночі статеві залози.

Розміри яєчників 4х2х1 см. Вони розміщені на задньому листку широкої зв'язки матки так, що його ворота (hylus ovarii), через які проходять судини і нерви, вкриті широкою зв'язкою, а більша частина поверхні не вкрита очеревиною. Яєчник підтримується в черевній порожнині широкою матковою зв ' язкою, власною зв ' язкою яєчника та лійково-тазовою зв ' яз-кою.

Між яєчником та трубою міститься надяєчниковий придаток (еро-ophoron), нижче прикріплення брижі яєчника розташований прияєчник (paroophoron). Ці утворення мають вигляд тонких канальців, вони є рудиментарними утворами, фізіологічного значення не мають, проте з них інколи розвиваються параоваріальні кісти.

Шари яєчника: зовні він вкритий кубічним епітелієм, під яким знаходиться білкова оболонка, що складається з колагенових волокон, кірковий шар, в якому власне відбувається розвиток фолікулів та жовтого тіла, і мозковий шар, що складається із сполучної тканини, у якій проходять судини та нерви (рис. 8).

Функції яєчника:

• ендокринна — виробляє статеві гормони;

• генеративна — в яєчниках відбувається процес дозрівання фолікулів та продукція яйцеклітини;

• упродовж перших місяців гестації в яєчнику функціонує жовте тіло вагітності, що забезпечує нормальний перебіг її першого триместру.

Зв'язковий апарат матки та яєчників

Збереження визначених анатомо-топографічних співвідношень у малому тазі забезпечується підвішуючим, закріплюючим та опорним апаратом матки. Завдяки цьому апарату матка є рухомою, що є однією з умов нормального розвитку вагітності, фізіологічного перебігу пологового акту, функціонування сечового міхура та прямої кишки. Однак порушення функції зв'язкового апарату є причиною неправильних положень матки, її опущення та випадіння.

Підвішувальний апарат:

1. Широкі зв 'язки матки (lig.latum uteri) — подвійні листки очеревини, що йдуть від ребер матки до бокових стінок таза, де переходять в парієтальну очеревину.

2. Круглі зв'язки матки (lig. teres uteri) мають довжину 10-15 см, діаметр 3-5 мм. Ідуть від кутів матки, відходячи наперед і нижче від місця прикріплення маткових труб, до внутрішніх отворів пахвинних каналів, пройшовши через пахвинний канал, розгалужуються в товщі лобкового горба та великих статевих губ. Функція: забезпечують нахил матки допереду (anteflexio).

3. Власні зв 'язки яєчників (lig. ovarii proprium) ідуть від ребра матки, нижче маткових труб, до яєчників. У товщі цієї зв'язки проходять яєчникові судини.

4. Підвішуюча зв'язка яєчника, або лійково-тазова зв'язка (lig. infun-dibulo-pelvicum), — дистальна частина широкої зв'язки матки, що переходить в очеревину бокової стінки таза. Вона утримує ампулярний кінець труби у підвішеному стані, до яєчника нею підходять судини (a. et v. ovaricae). Фіксуючий та закріплюючий апарат матки складають:

1. Кардинальна, або поперечна, зв 'язка матки (lig. transversum s. cardi-nale), яка складається з віялоподібне розміщених сполучнотканинних та гладеньком'язових елементів, що йдуть від нижнього відділу матки на рівні її внутрішнього вічка до стінок таза.

2. Крижово-маткові зв 'язки (lig. sacro-uterinum) складаються з гладких м'язових та фіброзних волокон. Вони ідуть від задньої поверхні шийки матки приблизно на рівні внутрішнього вічка, охоплюють з боків пряму кишку і прикріплюються до передньої поверхні крижової кістки. Функція: утримують шийку матки на місці при фізичному навантаженні та під час пологів.

Опорний (підтримуючий) апарат матки — м'язи тазового дна.

Кровопостачання статевих органів

Кровопостачання зовнішніх статевих органів здійснюється гілками внутрішньої статевої артерії (a.. pudenda interna) і частково — стегнової. Внутрішня статева артерія (a. pudenda intema) — парна судина, що відходить від a. iliaca intema.

Кровопостачання внутрішніх статевих органів (рис. 9, 10). Маткова артерія (a. uterinae) відходить від підчеревної артерії, іде по ребру матки, на рівні внутрішнього вічка розгалужується на дві гілки, більша з яких (ramus ascendens a. uterinae) піднімається вгору і живить тіло матки і маткову трубу (ці гілочки анастомозують з гілками яєчникової артерії). Менша гілка (ramus descendens a. uterinae) постачає кров'ю шийку матки і верхню третину піхви.

Яєчникова артерія (a. ovarica) — парна судина, яка відходить від черевної аорти (ліва яєчникова артерія може відходити від ниркової), постачає кров'ю яєчник, маткову трубу та частково, завдяки анастомозам, матку.

Венозний відтік здійснюється однойменними венами, які утворюють сплетення в ділянці клітора, в товщі широких зв'язок, навколо сечового міхура, тому травми статевих органів супроводжуються значними кровотечами.

Лімфатична система

Лімфатична система являє собою густу мережу лімфатичних судин та вузлів, які розміщені за ходом кровоносних судин. Основними колекторами лімфи є:

• від зовнішніх статевих органів — пахвинні лімфатичні вузли;

• від шийки матки — підчеревні, здухвинні і крижові;

• від тіла матки та труб — верхні і нижні поперекові лімфатичні вузли.

Знання анатомії лімфатичної системи надзвичайно важливе для діагностики стадії злоякісних процесів жіночих статевих органів. При онкологічних процесах ракові клітини, що відриваються від первинного вогнища росту, напередовсім потрапляють у лімфатичні вузли малого таза і затримуються ними. При цьому лімфовузли збільшуються в розмірах. Бар'єрна роль лімфовузлів важлива також при запальних захворюваннях органів малого таза та інших патологічних процесах.

Іннервація статевих органів

Іннервація статевих органів здійснюється від нервових сплетінь, що локалізуються в черевній порожнині та малому тазі: верхнього та нижнього підчеревного (тазового), матково-піхвового, яєчникового. Тіло матки отримує переважно симпатичну іннервацію, шийка матки та піхва іннерву- ються парасимпатичними волокнами.

Зовнішні статеві органи іннервує статевий нерв (n. pudendus).

Тазова очеревина

Парієтальна очеревина, що вистеляє внутрішню поверхню черевної стінки, спускаючись у малий таз, переходить на верхівку сечового міхура, далі йде по задній його поверхні. На рівні внутрішнього маткового вічка вона переходить на передню поверхню тіла матки і утворює міхурово-маткову заглибину (excavatio vesico-uterina). При фізіологічному положенні матки це заглиблення має вигляд щілини, оскільки нахилене наперед тіло матки щільно прилягає до задньої стінки сечового міхура. Дно цього заглиблення утворює міхурово-маткова складка (plica vesico-uterina). Від міхурово-маткової складки очеревина піднімається вгору, покриває тіло матки, далі спускається в таз, утворюючи позаду матки більш глибоку заглибину—матково-прямокишкове заглиблення (excavatio recto-uterina), або дугласів простір.

З боків від матки очеревина утворює подвійну складку — дуплікатуру, яка є широкою зв'язкою матки. Клітковина малого таза

Позаочеревинний простір таза виповнений клітковиною — сполучною тканиною, що оточує органи малого таза. Навколо матки, піхви, сечового міхура та прямої кишки клітковина утворює скупчення, які залежно від місця розміщення мають відповідні назви: 1) навколоміхурова (паравезі- кальна); 2) навколоматкова (параметральна) розміщується з боків від матки між листками широкої зв'язки; 3) навколопіхвова (паравагінальна); 4) навколопрямокишкова (параректальна). Усі ці скупчення, зливаючись, переходять одне в одне.

За своїми функціями тазова клітковина є м'яким еластичним футляром, що забезпечує рухомість закладених у неї органів, у клітковині проходять кровоносні та лімфатичні судини, нижні відділи клітковини, в яких з'являється велика кількість фіброзних волокон, разом з фіксуючим та підтримуючим апаратом беруть участь в утриманні матки та піхви у фізіологічному положенні.