ЛІКУВАЛЬНО-ОХОРОННИЙ РЕЖИМ ТА ХАРЧУВАННЯ ХВОРИХ
Для досягнення ефекту в лікуванні хворих необхідно дотримуватись лікувального режиму, особливості якого визначає лікар для кожної хворої індивідуально, а реалізацію забезпечує середній медичний персонал.
Хворим майже з усіма гінекологічними захворюваннями впродовж гострої стадії рекомендоване утримання від статевого життя. Фізична праця, навіть домашня робота, підняття вантажів також протипоказані.
Ліжкового режиму повинні дотримуватись хворі з гострими запальними процесами статевих органів та загостреннями хронічних процесів. Після ліквідації гострих явищ постійне перебування у ліжку не є обов'язковим, хвора переводиться на загальний (палатний) режим.
Гінекологічні хворі не потребують якоїсь особливої дієти. Але часто хвороби статевої сфери супроводжуються розладами функції сусідніх органів. Пацієнтки гінекологічного відділення іноді скаржаться на розлади з боку кишечника, частіше запори, тому функцію товстої кишки потрібно регулювати, зокрема відповідною дієтою: їжа повинна бути багатою на клітковину, містити достатню кількість овочів та фруктів, варто вживати сухофрукти, курагу, інжир, чорнослив. Якщо таке харчування не приводить до нормалізації діяльності шлунково-кишкового тракту, вдаються до застосування проносних засобів (сени, крушини) або до очисних клізм.
Якщо захворювання супроводжується анемією, для відновлення запасів заліза в організмі слід вживати продукти з високим вмістом вітамінів та мікроелементів: фруктові та ягідні соки (зокрема, з моркви, буряка, яблука), гранат, чорну смородину, м'ясо та печінку.
Необхідно стежити за функцією сечового міхура хворої. При запальних процесах, пухлинах, що тиснуть на матку, сечовипускання буде частішим. Випадіння матки часто супроводжується затримкою сечовипускання, спорожнення сечового міхура можливе лише за умови вправлення матки. Медичний персонал повинен враховувати ці особливості, стежити за частотою сечовипускання в таких хворих та при необхідності застосовувати катетеризацію сечового міхура. За показаннями кількість випитої та виділеної рідини вимірюють та відмічають на спеціальній картці в історії хвороби.