ДИРЕКТИВА 94/19/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ від ЗО травня 1994 року щодо схем гарантування депозитів *

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір, яким засновується Європейське Співтовариство і, зокрема перше і третє речення статті 57 (2) цього Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету2,

діючи відповідно до порядку, передбаченого в статті 189Ь Договору3,

оскільки згідно з цілями Договору гармонійний розвиток діяльності кредитних установ у Співтоваристві повинен досягатися через усунення всіх обмежень щодо права здійснення підприємницької діяльності і свободи надання послуг, зміцнюючи при цьому стабільність банківської системи і захист вкладників;

оскільки у разі усунення обмежень на діяльність кредитних установ належна увага повинна приділятись ситуації, яка може виникнути, коли вклади, внесені в кредитну установу, що має структурні підрозділи в інших державах-чле-нах, стали недоступними; оскільки необхідно забезпечити узгоджений мінімальний рівень захисту депозитів, розміщених у Співтоваристві; оскільки захист депозитів має таке ж велике значення, як і правила створення єдиного банківського ринку;

оскільки внаслідок закриття неплатоспроможної кредитної установи вкладники будь-якого структурного підрозділу, розташованого в державі-члені, іншій ніж та, в якій кредитна установа має свій головний офіс, повинні бути захищені такою ж схемою гарантування, як й інші вкладники цієї установи;

оскільки витрати кредитних установ у зв'язку з участю в схемі гарантування не пов'язані з витратами, яких вони можуть зазнати внаслідок масового вилучення банківських вкладів не тільки з кредитної установи, що потрапила в скрутне становище, але також і з процвітаючих установ у зв'язку з втратою довіри з боку вкладників до фінансової надійності банківської системи;

оскільки заходи, вжиті державами-членами у відповідь на рекомендацію Комісії 87/63/ЕЕС від 22 грудня 1986 року щодо запровадження схем гарантування депозитів у Співтоваристві4, не дали бажаних результатів; оскільки така ситуація може бути шкідливою для належного функціонування внутрішнього ринку;

оскільки друга Директива Ради 89/646/ЕЕС від 15 грудня 1989 року щодо узгодження положень законів, підзаконних та адміністративних актів, які стосуються започаткування діяльності кредитних установ та її ведення, а також

* Official Journal L 135, 31.05.1994, p.

1 OJ No C 163, 30.6.1992, стор. 6, а також OJ No 178, 30.6.1993, стор. 14. ; OJ No C 332, 16.12.1992, crop. 13.

' OJ No CMS, 26.4.1993, стор. 96, а також Рішення Європейського парламенту від 9 березня 1994 року (OJ No C 91, 28.3.1994). 4 OJ No L 33, 4.2.1987, стор. 16.

322

про внесення змін до Директиви 77/780/ЕЕС1, що набрали чинності 1 січня 1993 року, які передбачають єдину ліцензійну систему для кожної кредитної установи і здійснення нагляду органами держави-члена походження;

оскільки від структурного підрозділу надалі не вимагається одержання ліцензії в жодній приймаючій державі-члені, оскільки єдина ліцензія є чинною на території всього Співтовариства, і нагляд за його платоспроможністю здійснюється компетентними органами держави-члена походження; оскільки така ситуація виправдовує охоплення всіх структурних підрозділів однієї і тієї ж кредитної установи, заснованої у Співтоваристві, шляхом єдиної схеми гарантування; оскільки така схема може існувати тільки для категорії установ у державі, де розташований їх головний офіс, зокрема, з огляду на зв'язок, шо існує між наглядом за платоспроможністю структурного підрозділу та її членством у схемі гарантування депозитів;

оскільки гармонізація повинна обмежуватися головними елементами схеми гарантування депозитів, і протягом дуже короткого часу забезпечити гарантійні виплати, нараховані на основі мінімального узгодженого рівня;

оскільки схеми гарантування депозитів повинні реагувати як тільки депозити стають недоступними;

скільки зі сфери страхування доцільно виключити, зокрема, вклади, зроблені кредитними установами від свого імені і за свій рахунок; оскільки це не повинно зашкодити праву гарантійної схеми вжити заходів, необхідних для врятування кредитної установи, яка потрапила у скрутне становище,

оскільки гармонізація схем гарантування депозитів в межах Співтовариства сама по собі не піддає сумніву існування діючих систем, призначених для захисту кредитних установ, зокрема через забезпечення їх платоспроможності та ліквідності, для того, щоб депозити в такі кредитні установи, включаючи їх структурні підрозділи, що здійснюють свою діяльність в інших державах-чле-нах, не ставали недоступними; оскільки такі альтернативні системи, які мають дещо відмінні цілі щодо захисту, за певних умов можуть вважатися компетентними органами такими, що відповідають цілям цієї Директиви; оскільки саме такі компетентні органи повинні перевірити відповідність таким умовам;

оскільки в деяких державах-членах за схеми гарантування депозитів відповідають професійні організації, в інших державах-членах діють схеми, що створені та регулюються законом, і деякі системи, хоч і створені на договірній основі, частково регулюються законом; оскільки різноманітність статусів створює проблему тільки щодо обов'язковості членства у та виключення зі схем; оскільки з цієї причини необхідно вжити заходів з метою обмеження повноважень схем у цій сфері;

оскільки збереження у Співтоваристві схем, що охоплюють депозити, більші ніж узгоджений мінімум, може на одній і тій же території привести до розбіжностей в компенсаціях і до нерівних умов конкуренції між національними установами І структурними підрозділами установ інших держав-членів; оскільки для того, щоб протидіяти такому невигідному становищу, структурні підрозділи повинні мати ліцензію приєднуватися до схем приймаючих держав, щоб вони могли запропонувати своїм вкладникам такі ж гарантії, що пропонуються схемами в країнах, у яких вони розташовані; оскільки Комісія через декілька

1 О.І No L 386, ЗО 12 1989, стор  1  До Директиви внесено зміни Директивою 92/30/ЕЕС (OJ No L ПО, 284 1992.

323

років повинна звітувати про ступінь використання такої можливості структурними підрозділами і про труднощі, з якими структурні підрозділи або схеми гарантування депозитів можуть зіткнутися під час імплементації цих положень; оскільки не виключено, що держави-члени походження самі пропонують таке додаткове покриття, вони можуть встановити умови таких схем;

оскільки рівновага на ринках може бути порушена структурними підрозділами кредитних установ, які пропонують рівень гарантій вищий, ніж ті, що запропоновані кредитними установами, які одержали ліцензію у приймаючих державах-членах; оскільки є недоцільним, щоб рівень покриття, запропонований гарантійними схемами, був інструментом конкуренції; оскільки з цієї причини необхідно, принаймні на початковому періоді, обумовити, що рівень і обсяг покриття, запропонований схемою держави-члена походження для вкладників структурних підрозділів, розташованих в іншій державі-члені, не перевищує максимальний рівень і обсяг, запропонований відповідною схемою приймаючої держави-члена; оскільки ймовірні порушення рівноваги на ринку будуть розглядатися через кілька років на основі одержаного досвіду у світлі розвитку банківського сектора;

оскільки, в принципі, ця Директива вимагає від кожної кредитної установи приєднання до схеми гарантування депозитів; оскільки Директиви, що регулюють допуск будь-якої кредитної установи, головний офіс якої розташований у державі, що не є членом Співтовариства, і, зокрема перша Директива Ради (77/780/ЕЕС) від 12 грудня 1977 року про узгодження положень законів, підза-конних та адміністративних актів, які стосуються видачі кредитним установам дозволу на зайняття діяльністю та про умови її здійснення', дозволяють держа-вам-членам ухвалювати рішення про дозвіл та на яких умовах структурним підрозділам таких кредитних установ здійснювати свою діяльність в межах своїх територій; оскільки такі структурні підрозділи не користуватимуться ні свободою надання послуг відповідно до другого пункту статті 59 Договору, ні правом здійснення підприємницької діяльності в державах-членах, інших ніж ті, в яких вони засновані; оскільки відповідно, держава-член, котра допускає такі структурні підрозділи, повинна вирішити як застосовувати принципи цієї Директиви до цих структурних підрозділів згідно зі статтею 9(1) Директиви 77/780/ЄЕС і при цьому з необхідністю захисту вкладників і підтримкою цілісності фінансової системи; оскільки дуже важливо, щоб вкладники таких структурних підрозділів знали про гарантійні угоди, що на них поширюються;

оскільки, з одного боку, мінімальний гарантійний рівень, передбачений у цій Директиві, не повинен залишати надто велику частку депозитів без захисту, що є в інтересах захисту як споживача, так і стабільності фінансової системи; оскільки, з іншого боку є недоцільним передбачити у всьому Співтоваристві такий рівень захисту, який в певних випадках може призвести до недоброякісного управління кредитними установами; оскільки необхідно взяти до уваги розміри коштів для фінансування таких схем; оскільки виявляється доцільним встановити узгоджений гарантійний мінімальний рівень у 20 000 екю; оскільки можуть знадобитися деякі перехідні заходи для того, аби такі системи привести у відповідність з цією цифрою;

оскільки деякі держави-члени пропонують вкладникам покриття їхніх депозитів рівень яких вищий, ніж рівень узгодженої мінімальної гарантії, перед-

1 OJ No L 322, 17.12.1977, стор.

324

бачений у цій Директиві; оскільки видається недоцільним вимагати, щоб такі схеми, декотрі з яких були запроваджені тільки недавно відповідно до рекомендації 87/63/ЕЕС, зазнавали змін з цього приводу;

оскільки держава-член повинна мати змогу виключати певні категорії депозитів або вкладників зі списку тих, яким надається такий захист схемами гарантування депозитів, якщо держава-член вважає, що вони не потребують спеціального захисту;

оскільки в деяких державах-членах для того, щоб спонукати вкладників уважно ставилися до якості кредитних установ, недоступні депозити повністю не відшкодовуються; оскільки така практика обмежується депозитами, що не досягають мінімального узгодженого рівня;

оскільки підтримується принцип узгодженого мінімального рівня щодо вкладника, а не щодо депозиту; оскільки з огляду на це видається доцільним взяти до уваги депозити, внесені вкладниками, котрі не заявлені як власники рахунка, або не є єдиними власниками; оскільки таке обмеження повинне застосовуватися до кожного вкладника, якого можна ідентифікувати; оскільки це не повинно застосовуватися до колективних інвестицій, які захищаються спеціальними правилами, що не застосовуються до згаданих вище депозитів;

оскільки інформація є суттєвим елементом в захисті вкладника і тому також повинна бути предметом мінімальної кількості зобов'язуючих положень; оскільки, однак, нерегульоване використання в рекламі посилань на розмір і обсяг схеми гарантування депозиту може вплинути на стабільність банківської системи або на рівень довіри вкладника; оскільки держави-члени повинні встановити правила обмеження таких посилань;

оскільки в конкретних випадках в деяких державах-членах, де немає схем гарантування депозитів, для певних типів кредитних установ, які приймають дуже малі депозити, запровадження такої системи може в деяких випадках зайняти більше часу, ніж той, що відведений цією Директивою; оскільки в таких випадках тимчасовий відхід від вимоги належати до схеми гарантування депозитів може бути виправданий; оскільки, якщо такі кредитні установи діють закордоном, то держава-член має право вимагати їхньої участі у створеній нею схемі гарантування депозитів;

оскільки ця Директива не передбачає обов'язкового узгодження методів фінансування схем гарантування депозитів або самих кредитних установ, з огляду на те, що, з одного боку, фінансування таких схем повинне здійснюватися, в принципі, самими кредитними установами, і з іншого боку, обсяг фінансування таких схем повинен співвідноситися з їхніми зобов'язаннями; однак це не повинно ставити під загрозу стабільність банківської системи відповідної дер-жави-члена;

оскільки ця Директива не може призвести до того, що держави-члени або їх компетентні органи є відповідальними за депозити, якщо вони запровадили і офіційно визнали одну або кілька схем гарантування депозитів або кредитних установ, і забезпечили вкладникам компенсації або захист відповідно до умов, передбачених цією Директивою;

оскільки захист депозиту є головним елементом у створенні внутрішнього ринку і невід'ємною частиною системи здійснення нагляду за кредитними установами з огляду на рівень солідарності, він створюється серед всіма установами на даному фінансовому ринку у випадку фінансової неспроможності однієї з них,

ПРИЙНЯЛА ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

325

Для цілей цієї Директиви:

1.  «депозит» означає кредитове сальдо, яке виникає по сумах, залишених на рахунку, або внаслідок тимчасових обставин, що склалися після звичайних банківських операцій, і яке кредитна установа повинна сплачувати відповідно до прийнятих юридичних або контрактних положень, і будь-який борг, підтверджений свідоцтвом, виданим кредитною установою.

Акції в будівельних товариствах Об'єднаного Королівства та Ірландії, крім тих, що є капітальними, про які йдеться в статті 2, вважаються депозитами.

Облігації, що відповідають умовам, передбаченим в статті 22 (4) Директиви Ради 85/611/ЕЕС від 20 грудня 1985 року щодо узгодження законів, підзакон-них та адміністративних актів, що стосуються інститутів спільного інвестування у цінні папери (Ucits)1 не вважаються депозитами.

З метою підрахунку кредитового сальдо держави-члени застосовують правила і норми, які стосуються заліків і зустрічних вимог, відповідно до юридичних і контрактних умов, що можуть бути застосовані до депозиту.

2.  «спільний рахунок» означає рахунок, відкритий на ім'я двох або більше осіб, або щодо якого дві чи більше особи мають право надавати розпорядження за підписом однієї чи більше з цих осіб;

3.  «невиплачуваний рахунок» означає депозит, який підлягає сплаті, але не виплачений кредитною установою згідно з юридичними і контрактними умовами, що застосовуються, з таких причин:

(і) відповідні компетентні органи встановили, що на їх погляд, відповідна кредитна установа видається такою, що на даний момент не може з причин, безпосередньо пов'язаних з її фінансовим становищем, виплатити цей депозит, і не зможе зробити це в найближчому майбутньому.

Компетентні органи роблять такий висновок якомога швидше і не пізніше 21 дня після того, як вони вперше переконалися, що кредитна установа не виплатить депозити, строк виплати яких вже надійшов; або (іі) судовий орган видав постанову з причин, що безпосередньо пов'язані з фінансовим становищем кредитної установи, яке призводить до неможливості вкладників ставити по відношенню до неї вимоги, якщо це відбувається раніше, ніж був зроблений такий висновок;

4.  «кредитна установа» означає суб'єкт підприємницької діяльності, діяльність якого полягає в отриманні від громадськості депозитів або інших коштів на зворотній основі та надання кредитів за свій власний рахунок;

5.  «структурний підрозділ» означає відособлений юридичне залежний підрозділ кредитної установи, який безпосередньо здійснює в цілому або частково банківську діяльність; будь-яка кількість відособлених підрозділів, створених кредитною установою в одній державі-члені, головний офіс яких знаходиться в іншій державі-члені, вважаються єдиним структурним підрозділом.

Стаття 2

Наведене нижче повністю виключається з виплат гарантійними схемами: —   відповідно до статті 8 (3), депозити, зроблені іншими кредитними установами від свого імені і за власний рахунок,

1 OJ No L 375, 31.12.1985, стор. 3. До Директиви внесено зміни Директивою 88/220/ЕЕС (OJ No L 100, 19.4   1988. стор. 31).

326

—   всі Інструменти, які підпадають під визначення «власних коштів» в статті 2 Директиви Ради 89/299/ЕЕС від 17 квітня 1989 року про власні кошти кредитних установ1,

—   депозити, отримані внаслідок операцій, у зв'язку з якими було винесено кримінальний обвинувальний вирок про відмивання грошей відповідно до статті 1 Директиви Ради 91/308/ЕЕС від 10 червня 1991 року щодо запобігання використанню фінансової системи для відмивання грошей7

Стаття З

1   Кожна держава-член забезпечує, що на її території запроваджується І офіційно визнається одна або більше схем гарантування депозитів  За винятком обставин, передбачених у другому підпункті та в пункті 4, жодна кредитна установа, що має ліцензію в тій державі-члені відповідно до статті 3 Директиви 77/ 780/ЕЕС  не може приймати депозити, якщо вона не є членом такої схеми

Держава-член може, однак, звільнити кредитну установу від обов'язку нале жати до схем гарантування депозитів, якщо така кредитна установа належить до системи, яка захищає саму кредитну установу І, зокрема, забезпечує п лікві дність І платоспроможність, гарантуючи вкладникам захист, який щонайменше еквівалентний тому, що надається схемою гарантування депозитів, І яка, на думку компетентних органів, відповідає нижченаведеним умовам

-   система повинна Існувати І бути офіційно зареєстрованою на момент прийняття цієї Директиви,

—   система повинна бути створена з метою не дозволити депозитам, розміщеним в кредитних установах, що належать до такої системи, стати недоступними, І мати у своєму розпорядженні необхідні ресурси для такої мети

-    система не може складатися з гаранти, наданої кредитній установі са мою державою-членом або якимось з місцевих або регіональних органів,

—   система повинна забезпечити надання Інформації вкладникам відповідно до умов І обставин, встановлених в статті 9

ТІ держави-члени, які скористуються такою можливістю, повідомляють відповідно Комісію, зокрема, вони повідомляють Комісії характеристики таких захисних систем І кредитних установ, охоплених ними, І про будь-які подальші зміни в наданій Інформації Комісія з цього приводу Інформує Консультативний Комітет з банківських питань

2  Якщо кредитна установа не виконує зобов'язань, покладених на неї як на члена схеми гарантування депозитів, про це повідомляють компетентні органи, які видали ліцензію на п діяльність, І разом з гарантійною схемою вживають всіх відповідних заходів, включаючи накладення санкцій, щоб забезпечити виконання кредитною установою своїх зобов'язань

3  Якщо такі заходи не приводять до виконання кредитною установою своїх зобов'язань, схема може, якщо дозволяє національне законодавство виключення члена  за висловленою згодою з боку компетентних органів надіслати щонайменше за дванадцять місяців повідомлення про свій намір виключити кредитну установу з членства в такій схемі  Депозити, одержані до завершення періоду повідомлення, повністю покриваються схемою Якщо після закінчення

1 OJ No L 124  35   1989  стор  16 До Директиви внесено зміни Директивою 92/16/ЕЕС (OJ No L75   21 3 1992   стор 48)

OJ No L 166   286 1991   стор  77

327

періоду повідомлення кредитна установа не виконала своїх зобов'язань, гарантійна схема може знову за висловленої згоди компетентних органів приступити до процедури виключення.

4. Якщо дозволяє національне право і за висловленої згоди компетентних органів, які ліцензію, кредитна установа, виключена із схеми гарантування депозитів, може продовжувати приймати депозити, якщо перед виключенням вона вжила альтернативних заходів з гарантування, котрі надають вкладникам захист, на рівні і в обсязі щонайменше еквівалентному тому, що запропонований офіційно визнаною схемою.

5. Якщо кредитна установа, яку пропонують виключити відповідно до абзацу 3, не спроможна вжити альтернативних заходів, що відповідають умовам, передбаченим в абзаці 4, то компетентні органи, які надали ліцензію на її діяльність, негайно відкликають його.

Стаття 4

1.  Схеми гарантування депозитів, запроваджені і офіційно зареєстровані в державі-члені відповідно до статті 3(1), охоплюють вкладників тих структурних підрозділів, що засновані кредитними установами в інших державах-членах.

До 31 грудня 1999 року ні рівень, ні обсяг, включаючи відсоток, наданого покриття, не повинен перевищувати максимального рівня або обсягу покриття, запропонованого відповідною гарантійною схемою на території приймаючої держави-члена.

До цієї дати Комісія складає звіт на основі досвіду, набутого при застосуванні другого підпункту, і розглядає необхідність продовження таких дій.

Якщо доцільно, Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради пропозицію про прийняття Директиви з метою розширення їх дії.

2. Якщо рівень і/або обсяг, включаючи відсоток, покриття, запропонованого гарантійною схемою приймаючої держави-члена, перевищує рівень і/або обсяг покриття, передбаченого в державі-члені, в якій кредитна установа одержала ліцензію, приймаюча держава-член забезпечує наявність на своїй території офіційно визнаної схеми гарантування депозитів, до якої структурний підрозділ може добровільно приєднатися для того, аби доповнити гарантії, які її вкладники вже одержують з огляду на членство структурного підрозділу в гарантійній схемі держави-члена походження.

Схема, до якої може приєднатися структурний підрозділ, покриває категорію установи, до якої належить такий структурний підрозділ або найбільше їй відповідає у приймаючій державі-члені.

3. Держави-члени забезпечують встановлення об'єктивних і загальних умов, що застосовуються, для членства структурних підрозділів у схемі приймаючій держави-члена відповідно до пункту 2.

Допуск залежить від виконання відповідних зобов'язань члена, включаючи відповідну сплату внесків та інших зборів. Держави-члени, імплементуючи цей пункт, дотримуються керівних принципів, викладених у Додатку II.

4.  Якщо структурний підрозділ, що одержав добровільне членство відповідно до пункту 2, не виконує зобов'язань, покладених на нього як на члена схеми гарантування депозитів, повідомляються компетентні органи, які видали ліцензію, І у співпраці з гарантійною схемою вживають всіх належних заходів для забезпечення виконання вищезгаданих зобов'язань.

328

Якщо такі заходи не приводять до забезпечення виконання структурним підрозділом вищезгаданих зобов'язань, після відповідного періоду повідомлення не меншого ніж 12 місяців, гарантійна схема може зі згоди компетентних органів, які надали ліцензію, виключити структурний підрозділ.

Депозити, зроблені раніше дати виключення, продовжують покриватися добровільною схемою до дати їх виплатити. Вкладників інформують про відкликання додаткового покриття.

5. Комісія звітує про дію пунктів 2, 3 і 4 не пізніше 31 грудня 1999 року і, якщо доцільно, пропонує внести до них зміни.

Стаття 5

Депозити, якими володіють на момент відкликання ліцензії на діяльність кредитної установи, наданої відповідно до статті 3 Директиви 77/780/ЕЕС, залишаються покритими гарантійною схемою.

Стаття 6

1. Держави-члени перевіряють, щоб структурні підрозділи, засновані кредитною установою, головний офіс якої розташований поза межами Співтовариства, мали покриття еквівалентне тому, що передбачено в цій Директиві. В протилежному випадку держави-члени можуть відповідно до статті 9(1) Директиви 77/780/ЕЕС передбачити, що структурні підрозділи, засновані кредитною установою, головний офіс якої знаходиться поза межами Співтовариства, повинні приєднатися до схеми гарантування депозитів, що діють в межах їх територій.

2.  Реальні і потенційні вкладники структурних підрозділів, заснованих кредитною установою, головний офіс якої знаходиться поза межами Співтовариства, одержують від такої кредитної установи всю необхідну інформацію щодо гарантійних угод, які покривають їх депозити.

3.  Інформація, про яку йдеться в пункті 2, оприлюднюється у спосіб, передбачений національним законодавством і викладається в чіткій і зрозумілій формі офіційною мовою або мовами держави-члена, в якій структурний підрозділ здійснює свою діяльність.

Стаття 7

1.  Схеми гарантування депозитів передбачають, що сукупні депозити кожного вкладника покриваються сумою до 20 000 екю у разі недоступності депозитів

До 31 грудня 1999 року держави-члени, в яких, за умови що ця Директива прийнята, депозити не покриваються сумою до 20 000 екю можуть залишити максимальний розмір, встановлений в їх схемі гарантування, за умови, що ця сума є не меншою ніж 15 000 екю.

2.  Держави-члени можуть передбачити, що певні вкладники або депозити виключаються з гарантії або ж їм надається нижчий рівень гарантій. Ці виключення містяться в Додатку І.

3.  Ця стаття не передбачає збереження або прийняття положень, які пропонують вищий рівень або більш широке покриття депозитів. Зокрема, схема гарантування депозитів може з соціальних міркувань покривати певні види депозитів повністю.

4.  Держави-члени можуть обмежити гарантію, передбачену в пункті 1, або ту, про яку йдеться в пункті 3, до конкретного відсотка депозитів. Однак, гара-

329

нтований відсоток повинен дорівнювати або перевищувати 90% сумарних депозитів, допоки сума, що підлягає виплаті згідно гарантії не досягає розміру, про який йдеться в пункті 1.

5.Сума, про яку йдеться в пункті 1, періодично, щонайменше один раз на п'ять років, переглядається Комісією. Якщо доцільно, Комісія подає до Європейського Парламенту і Ради пропозицію прийняти Директиву з метою узгодити суму, про яку йдеться в пункті 1, беручи до уваги розвиток у банківському секторі та економічній і монетарній ситуації у Співтоваристві. Перший перегляд відбудеться лише через п'ять років після закінчення періоду, вказаного у другому пункті статті 7(1).

6. Держави-члени забезпечують, що права вкладників на компенсацію можуть бути предметом позову з боку вкладника проти схеми гарантування депозитів.

Стаття 8

1.  Обмеження, про які йдеться у статті 7 (1), (3) і (4), застосовуються до сумарних депозитів, здійснених в одну і ту ж кредитну установу, незалежно від кількості депозитів, валюти і місця знаходження у Співтоваристві.

2.  Частка кожного вкладника на спільному рахунку береться до уваги при підрахунку обмежень, передбачених у статті 7 (1), (3) і (4).

За відсутності спеціальних положень, такий рахунок ділиться порівно між вкладниками.

Держави-члени можуть передбачити, що депозити, які знаходяться на одному рахунку, на який мають право дві або більше особи як члени ділового партнерства, асоціації або групи такого типу, не будучи при цьому юридичними особами, можуть бути зведені в один депозит і вважатися такими, що були внесені одним вкладником, з метою підрахунку обмежень, передбачених в статті 7 (1), (3)і(4).

3.  Якщо вкладник не має повного права на суми, що зберігаються на рахунку, гарантію одержує особа, яка має повне право, за умови, що така особа ідентифікована або може бути ідентифікована до дати, коли компетентні органи роблять висновок, про який йдеться у статті 1 (3) (і), або судовий орган виносить постанову, про яку йдеться в статті 1 (3) (іі). Якщо існує кілька осіб, що мають повне право на такі суми, то при підрахунку обмежень, передбачених у статті 7 (1), (3) і (4), беруться до уваги частки кожної особи, передбачені угодою, згідно з якою здійснюється управління такими сумами.

Це положення не застосовується до інститутів спільного інвестування.

Стаття 9

1. Держави-члени передбачають, що кредитні установи надають фактичним і потенційним вкладникам інформацію, необхідну для ідентифікації схеми гарантування депозитів, членом якої є така установа або її структурні підрозділи в межах Співтовариства, або про будь-який інший альтернативний захід, передбачений в другому підпункті статті 3(1) або у статті 3 (4). Вкладники повідомляються про положення схеми гарантування депозитів або будь-якого альтернативного заходу, що застосовується, включаючи розмір і обсяг покриття, запропонованого гарантійною схемою. Таку інформацію подають у зрозумілій і доступній формі. Інформація подається також на запит вкладників про умови компенсації і формальності, яких потрібно дотриматися, щоб одержати таку компенсацію.

330

2.  Інформація, передбачена в абзаці 1, надається у вигляді, передбаченому національним правом, офіційною мовою або мовами держави-члена, в якій структурний підрозділ здійснює свою діяльність.

3.  Держави-члени встановлюють правила, які обмежують використання у рекламі інформації, про яку йдеться в пункті 1, з метою запобігти негативному впливу на стабільність банківської системи або довіру вкладника. Зокрема, дер-жави-члени можуть звести таку рекламу до фактичного посилання на схему, до якої належить кредитна установа.

Стаття 10

1.  Схеми гарантування депозитів оплачують належним чином перевірені вимоги вкладників щодо недоступних депозитів протягом трьох місяців від дня, коли компетентні органи дійшли висновку, про який йдеться у статті 1 (3) (і), або коли судовий орган ухвалив постанову, про яку йдеться у статті 1 (3) (іі).

2.  За виключних обставин і в окремих випадках схема гарантування може звернутися до компетентних органів з проханням відстрочити часові обмеження. Таке подовження часових рамок не перевищує три місяці. Компетентні органи, на прохання гарантійної системи, можуть надати не більше двох відстрочень, жодна з яких не перевищує три місяці.

3.  Часові рамки, встановлені в пунктах 1 і 2, не можуть бути застосовані гарантійною схемою для того, щоб відмовити у наданні гарантії будь-якому вкладникові, який не зміг подати свою вимогу про оплату згідно з гарантією вчасно.

4.  Документи, які стосуються умов, що повинні бути виконані, і формальності, яких необхідно дотриматися, щоб мати право одержати виплату згідно з гарантією, про яку йдеться в пункті 1, складаються у спосіб, передбачений національним правом, офіційною мовою або офіційними мовами держави-члена, в якій розміщений гарантований депозит.

5.  Незважаючи на часові рамки, встановлені в пунктах 1 і 2, якщо вкладника або особу, що має право на або відсоток від сум, що знаходяться на рахунку, обвинувачено у злочині, пов'язаному з відмиванням грошей, відповідно до статті 1 Директиви 91/308/ЕЕС, схема гарантування може призупинити будь-яку виплату до винесення рішення судом.

Стаття 11

Не завдаючи шкоди іншим правам, які вони можуть мати відповідно до національного законодавства, схеми, які роблять виплати згідно з гарантією, мають право суброгації прав вкладників в ліквідаційних процедурах на суми, що дорівнюють їх виплатам.

Стаття 12

Не зважаючи на статтю 3, установи, що одержали ліцензію в Іспанії чи Греції, і перелічені в Додатку III, звільняються від вимоги належати до схеми гарантування депозитів до 31 грудня 1999 року.

Такі кредитні установи чітко попереджають своїх фактичних і потенційних вкладників про той факт, що вони не є членами схеми гарантування депозитів.

Якщо на той час така кредитна установа засновує або заснувала структурний підрозділ в іншій державі-члені, така держава-член може вимагати від структурного підрозділу належати до схеми гарантування депозитів, створеної на її території відповідно до умов, що співпадають з умовами, передбаченими в статті 4 (2), (3) і (4).

331

Стаття 13

У списку кредитних установ, що отримали ліцензію, який вимагається складати відповідно до статті 3 (7) Директиви 77/780/ЕЕС, Комісія зазначає статус кожної кредитної установи, враховуючи цю Директиву.

Стаття 14

1. Держави-члени вводять в дію закони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні їм, щоб привести у відповідність до цієї Директиви до 1 липня 1995 року. Вони негайно інформують про це Комісію.

Якщо держави-члени вживають цих заходів, вони повинні містити посилання на цю Директиву або вони повинні супроводжуватися таким посиланням у випадку їх офіційної публікації.

2.  Держави-члени передають Комісії тексти головних положень національного законодавства, прийняті ними у сфері, що регулюється цією Директивою.

Стаття 15

Ця Директива набирає чинності в день ЇЇ публікації в «Офіційному журналі Європейських співтовариств».

Стаття 16

Ця Директива адресується державам-членам.

Здійснено в Брюсселі ЗО травня 1994 року.

За Європейський парламент Президент

За Раду Голова

Е. КЛЕПШ

Г. РОМЕОС

ДОДАТОК І

Перелік виключень, про які йдеться в Статті 7 (2)

1.  Депозити фінансових установ, відповідно до статті 1  (6) Директиви 89/646/ЄЕС.

2.  Депозити страхових компаній.

3.  Депозити уряду і центральних адміністративних органів.

4. Депозити провінційних, регіональних, місцевих і муніципальних органів. 5 Депозити інститутів спільного інвестування.

6.  Депозити пенсійних фондів.

7. Депозити директорів, менеджерів, членів з персональною відповідальністю, власників щонайменше 5 % капіталу кредитної установи, осіб, відповідальних за проведення статутних аудиторських перевірок бухгалтерських документів кредитної установи, і вкладники з подібним статусом в інших компаніях тієї ж групи.

8. Депозити близьких родичів і третіх сторін, що діють від імені вкладників, про яких йдеться в пункті 7.

9.  Депозити інших компаній тієї ж групи.

10.  Неіменні депозити.

332

11.  Депозити, на які вкладник одержав від тієї ж кредитної установи на індивідуальній основі ставки і фінансові поступки, які ще більше погіршили її фінансове становище.

12.  Боргові цінні папери, випущені тією ж установою, і зобов'язання, що виникають з власних акцептів і простих векселів.

13. Депозити у валюті, іншій ніж:

—  валюти держав-членів,

—  екю.

14. Депозити компаній, розмір яких не дозволяє їм складати скорочені балансові звіти відповідно до статті 11 Четвертої Директиви Ради (78/660/ЕЕС) від 25 липня 1978 року на основі статті 54 (3) (g) Договору про річні рахунки певних типів компаній1.

ДОДАТОК II

Керівні принципи

Якщо структурний підрозділ подає заявку на приєднання до схеми приймаючої держави-члена з метою одержати додаткове покриття, схема приймаючої держави-члена разом із схемою держави-члена походження встановлюють відповідні правила і порядок виплати компенсації вкладникам такого структурного підрозділу на двосторонній основі. Нижченаведені принципи застосовуються як до складення такого порядку, так і до встановлення умов членства, що застосовуються до такого структурного підрозділу (згідно зі статтею 4 (2)):

(a)  схема приймаючої держави-члена зберігає за собою всі права визначати мету та загально застосовувані правила для кредитних установ, що беруть в ній участь; вона може вимагати надання відповідної інформації і має право перевіряти таку інформацію разом з компетентними органами держави-члена походження;

(b)  схема приймаючої держави-члена задовольняє вимоги про додаткову компенсацію після заяви компетентних органів держави-члена походження про недоступність депозитів.

Схема приймаючої держави-члена зберігає за собою всі права з метою перевірки прав вкладника відповідно до своїх норм і порядку перед тим, як виплатити додаткову компенсацію;

(c)  схеми приймаючої держави-члена і держави-члена походження співпрацюють одна з одною для того, щоб вкладники без затримок і в правильних розмірах одержали компенсацію. Зокрема, вони погоджують як існування зустрічної вимоги, яка може привести до відшкодування згідно обох схем, вплине на компенсацію, що виплачується вкладнику кожною схемою;

(d)  схема приймаючої держави-члена має право одержувати від структурних підрозділів плату за додаткове покриття на відповідній основі, яка враховує гарантію, що фінансується схемою держави-члена походження. З метою сприяння одержанню такої плати схема приймаючої держави-члена має право вважати, що її зобов'язання, за будь-яких обставин, буде обмежуватися надлишком гарантії, яку вона запропонувала по від-

1 OJ No L 222, 14.8.1978, стор. 11. До Директиви внесено зміни Директивою 90/605/ЕЕС (OJ No L 317, 16 11 1990, стор 60).

333

ношенню до гарантії, запропонованої схемою держави-члена походження, незалежно від того, чи держава-член походження насправді виплачує будь-яку компенсацію стосовно депозитів, що знаходяться на території приймаючої держави-члена.

ДОДАТОК III

Перелік кредитних установ, зазначених у статті 12

(a)  Спеціалізовані розряди іспанських установ, юридичний статус яких на даний час зазнає змін, уповноважені як

—  Sociedades de Arrendamiento Financiero,

—  Sociedades de Cridito Hipotecario.

(b)  Нижченаведені іспанські державні установи:

—  Banco de Cridito Agricola, SA,

—  Banco Hipotecario de Espaca, SA,

—  Banco de Cridido, SA.

(c)  Нижченаведені грецькі кредитні кооперативи:

—  Lamia Credit Cooperative,

—  loannina Credit Cooperative,

—  Xylocastron Credit Cooperative,

а також перелічені нижче кредитні кооперативи схожого типу, які одержали ліцензію або одержать його на день прийняття цієї Директиви:

—  Chania Credit Cooperative,

—  Iraklion Credit Cooperative,

—  Magnissia Credit Cooperative,

—  Larissa Credit Cooperative,

—  Patras Credit Cooperative,

— Thessaloniki Credit Cooperative.

ДИРЕКТИВА 97/5/ЕС ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ І РАДИ

від 27 січня 1997 року щодо транскордонних переказів*

ЄВРОПЕЙСЬКИЙ ПАРЛАМЕНТ І РАДА ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ,

Беручи до уваги Договір про заснування Європейського Співтовариства і,

зокрема, Статтю ЮОа Договору,

Беручи до уваги пропозицію Комісії1,

Беручи до уваги висновок Економічного і соціального комітету2,

Беручи до уваги висновок Європейського монетарного інституту,

Діючи відповідно до процедури, встановленої в Статті 189Ь Договору', в світлі

спільного тексту, ухваленого Узгоджувальним комітетом 22 листопада 1996 року,

(1)  Враховуючи, що обсяги транскордонних платежів постійно зростають, з огляду на завершення формування внутрішнього ринку і просування в напрямку до повного економічного і монетарного союзу призводить до збільшення обсягів торгівлі і пересування людей в межах Співтовариства; враховуючи, що транскордонні перекази становлять значну частку обсягів і вартості транскордонних розрахунків;

(2) Враховуючи, що для фізичних осіб та суб'єктів підприємницької діяльності, особливо для малих та середніх підприємств, надзвичайно важливою є можливість швидко, надійно і дешево здійснювати перекази з однієї частини Співтовариства в іншу; враховуючи, що, відповідно до Повідомлення Комісії про застосування правил конкуренції в Європейському Співтоваристві при здійсненні транскордонних переказів4, посилення конкуренції на ринку транскордонних переказів повинно призвести до покращення послуг та зниження цін;

(3)  Враховуючи, що ця Директива ставить за мету здійснення подальших кроків у роботі, здійсненій для завершення створення внутрішнього ринку, зокрема, лібералізації руху капіталу, з метою втілення у життя економічного і монетарного союзу; враховуючи, що, положення цієї Директиви повинні застосовуватись до переказів у валютах держав-членів і в ЕКЮ;

(4)  Враховуючи, що Європейський Парламент в своїй резолюції від 23 лютого 1993 року5 закликав до прийняття Директиви Ради, в якій би встановлювалися правила щодо прозорості та здійснення транскордонних платежів;

(5)  Враховуючи, що питання, які підпадають під дію цієї Директиви, мають розглядатися окремо від системних питань, які залишаються в зоні уваги Комісії; враховуючи, що в подальшому може виникнути необхідність внести пропо-

* Official Journal L 043, 14.02 1997, p. 0025-0030.

1 OJ C 360, 17.12 1994, p. 13 та OJ C 199, 3.8.1995. p. 16

2OJ C236, 11.9.1995, p. I.

3 Висновок Європейського Парламенту від 19 травня 1005 року (OJ C 151, 19.6. 1995, р. 370), Спільна Позиція Ради від 14 грудня 1995 року (OJ C 353, 30.12.1995, р  52) та Рішення Європейського Парламенту від 13 березня 1996 року (OJ C 96, 1.4.1996, р. 74). Рішення Ради від 19 грудня 1996 року та Рішення Європейського Парламенту від 16 січня 1997 року.

4 OJ C 251, 27.9 1995, р. З 'OJ C72, 153 1993, р. 158

335

зицію щодо охоплення цих системних питань і, зокрема, проблеми врегулювання процедури завершеності розрахунків;

(6)  Враховуючи, що метою цієї Директиви є удосконалення послуг з транскордонних переказів і, таким чином, надання допомоги Європейському монетарному інституту (ЕМІ) в його завданні сприяти ефективності транскордонних платежів з метою підготовки третьої стадії економічного і монетарного союзу;

(7)  Враховуючи, що, згідно з цілями, викладеними в другій декларативній частині, ця Директива застосовується до будь-якого переказу на суму, меншу ніж 50 000 ЕКЮ;

(8)  Враховуючи, що, зважаючи на третій пункт Статті ЗБ Договору, і для забезпечення прозорості дана Директива встановлює мінімальні умови, необхідні для забезпечення адекватного рівня інформації, яка надається клієнтам як перед, так і після здійснення транскордонного переказу; враховуючи, що ці вимоги включають зазначення скарг і процедур одержання відшкодування, що надаються клієнтам, разом з врегулюванням доступу до них; враховуючи, що ця Директива встановлює мінімальні вимоги щодо виконання і, зокрема, щодо процедури виконання котрих установи, що пропонують послуги щодо здійснення транскордонних переказів, мають твердо дотримуватися, включаючи зобов'язання здійснити транскордонний переказ у відповідності до інструкцій клієнта; враховуючи, що дана Директива виконує умови, які випливають із принципів, викладених в Рекомендації Комісії 90/109/ЕЕС від 14 лютого 1990 року щодо прозорості банківських вимог щодо транскордонних фінансових операцій6;

враховуючи, що ця Директива не перешкоджає Директиві Ради 91/308/ЕЕС від 10 червня 1991 року щодо запобігання використанню фінансових систем для відмивання коштів7;

(9)  Враховуючи, що ця Директива має сприяти скороченню максимального терміну, необхідного для здійснення транскордонного переказу, та заохочувати установи, які вже здійснюють це в дуже короткий термін, до збереження такої практики;

(10)  Враховуючи, що Комісія в своєму звіті, який буде надано до Європейського Парламенту і до Ради не пізніше ніж за два роки після впровадження цієї Директиви, повинна ретельно дослідити питання часового терміну, який має застосовуватися у разі відсутності обумовленого граничного терміну між ініціатором і його установою, беручи до уваги як рівень технічного розвитку, так і ситуацію в кожній окремій державі-члені;

(11)  Враховуючи, що установи мають бути зобов'язані повернути кошти у випадку невиконання успішного завершення переказу; враховуючи, що зобов'язання повернути кошти накладає на установу потенційні зобов'язання, котрі можуть за відсутності будь-яких граничних термінів мати шкідливий вплив на вимоги щодо платоспроможності; враховуючи, що це зобов'язання щодо повернення коштів має, таким чином, застосовуватись у розмірі до 12 500 ЕКЮ;

(12)  Враховуючи, що Стаття 8 не має впливу на загальні положення національного законодавства, згідно яких установа несе відповідальність перед ініціатором у разі, якщо транскордонний переказ не було спішно завершено через помилку, скоєну цією установою;

" OJ L67, 153 1990, р 39. " OJ L 166, 286 1991, р 77

336

(13)  Враховуючи, що серед обставин здійснення установами транскордонних переказів, включаючи ті, що пов'язані з платоспроможністю, необхідно вирізняти обставини форс мажору; враховуючи, що для цієї мети повинне братися за основу визначення форс-мажорних обставин, що надається в Статті 4 (6) Директиви 90/314/ЕЕС від 13 червня 1990 року про подорожі, відпустки та екскурсії";

(14)  Враховуючи необхідність існування адекватних і ефективних процедур подання скарг і одержання відшкодувань у державах-членах для розв'язання можливих спорів між клієнтами і установами, застосовуючи, за необхідності, існуючі процедури,

ПРИЙНЯЛИ ЦЮ ДИРЕКТИВУ:

Розділ 1 Сфера дії та визначення

Стаття 1.    Сфера дії

Положення цієї Директиви стосуються транскордонних переказів в валютах держав-членів і в ЕКЮ, які обмежуються сумою, еквівалентною 50 000 ЕКЮ, що ініціюються особами, іншими, ніж ті, про яких йдеться в Статті 2 (а), (Ь) та (с), і здійснюються кредитними установами або іншими установами.

Стаття 2.    Визначення

Для цілей цієї Директиви:

(a)  «кредитна установа» означає установу, визначену в Статті 1 Директиви Ради 77/780/ЕЕС9 і включає структурні підрозділи, що визначені в третьому абзаці цієї Статті і розташовані в Співтоваристві, які мають свої головні офіси за межами Співтовариства і які, в рамках їх підприємницької діяльності, здійснюють транскордонні перекази;

(b)  «інша установа» означає будь-яку фізичну або юридичну особу, іншу, ніж кредитна установа, яка в силу своєї діяльності, здійснює транскордонні перекази;

(c)  «фінансова установа» означає установу, згідно визначення Статті 4(1) Регламенту Ради (EC) № 3604/93 від 13 грудня 1993 року, де наводяться визначення для заборони привілейованого доступу, про який йдеться в Статті 104а Договору10;

(d)  «установа» означає кредитну установу або іншу установу; для цілей Статей 6, 7 та 8, структурні підрозділи однієї кредитної установи, розташовані в різних державах-членах, що беруть участь в здійсненні транскордонного переказу та вважаються окремими установами;

(e)  «посередницька установа» означає установу, яка не є ініціатором, чи бенефіціаром і яка бере участь у здійсненні транскордонного переказу;

(f)  «транскордонні перекази», операція, що проводиться за розпорядженням ініціатора через установи або їх структурному підрозділі в одній державі-члені, з метою передачі у користування беніфіціару певної суми

»OJ L 158, 23.6.1990, р. 59.

'' OJ L 322, 17.12.1977, р. ЗО. Директива з останніми поправками, внесеними Директивою 95/ 26/ЕС (OJ L 168, 18.7.1995, р. 7). 10 OJ L 332, 31.12.1993, р. 4.

337

в установі або її структурному підрозділі в іншій країні при чому ініціатор та беніфіціар можуть бути однією й тією ж особою;

(g) «доручення на здійснення транскордонного переказу» означає безумовне розпорядження в будь-якій формі на здійснення транскордонного переказу, що надається установі безпосередньо ініціатором;

(h) «ініціатор» означає фізичну або юридичну особу, яка надає розпорядження про здійснення транскордонного переказу бенефіціару;

(і) «бенефіціар» означає остаточного отримувача транскордонного переказу, у розпорядження якого переходиться відповідна сума коштів шляхом зарахування на рахунок, до якого він має доступ;

(І)  «клієнт» означає ініціатора або бенефіціара, відповідно до контексту;

(k) «орієнтовна відсоткова ставка» означає відсоткову ставку, що становить компенсацію та встановлюється згідно з нормами, встановленими дер-жавою-членом, де розташована установа, яка повинна сплатити клієнту компенсацію;

(1) «дата акцептування» означає дату виконання всіх умов, що пред'являються установою щодо доручення на здійснення транскордонного переказу й стосуються наявності відповідного фінансового забезпечення та інформації, які потрібні для виконання цього доручення.

Розділ II

прозорість умов для здійснення транскордонних переказів

Стаття 3.    Попередня інформація про умови здійснення транскордонних переказів

Установи у письмовій формі, в тому числі, за необхідності, електронними засобами у доступній формі надають своїм реальним і потенційним клієнтам інформацію про умови здійснення транскордонних переказів. Ця інформація включає принаймні таке:

—   зазначення терміну, необхідного для кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара після виконання установою одержаного доручення на здійснення транскордонного переказу; початок цього періоду повинен бути чітко визначений,

—   зазначення терміну, необхідного для кредитування коштів на рахунок бенефіціара після одержання транскордонного переказу і кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара,

—   спосіб розрахунку будь-якої комісії і зборів, які сплачуються клієнтом установі, в тому числі, у належних випадках, ставки,

—   дату зарахування грошей, яка застосовувалася установою, якщо така є,

—   опис процедур подання позову чи одержання відшкодувань, право на які має клієнт, і засоби доступу до них;

—   зазначення застосованого орієнтовного обмінного курсу.

Стаття 4.    Інформація після здійснення транскордонного переказу

Установи надають сво'їм клієнтам, якщо тільки останні чітко не відмовляються від цього, після здійснення або одержання транскордонного переказу чітку інформацію, викладену в письмовій формі, в тому числі, за необхідності, електронними засобами у доступній формі. Ця інформація включає принаймні таке:

338

—   довідкову інформацію, що дозволяє клієнту ідентифікувати транскордонний переказ;

—   початкову суму транскордонного переказу;

—   суму всіх нарахувань та комісію, які сплачує клієнт;

—   дату зарахування грошей, яка була застосована установою, якщо така є.

У разі, якщо ініціатор обумовлює, що нарахування за здійснення транскордонного переказу цілком або частково покладаються на бенефіціара, бенефіці-ар повідомляється про це його власною установою.

У разі, якщо будь-яку суму було проконвертовано, установа, яка проводила конвертацію, повідомляє свого клієнта про ставку обмінного курсу, яка була застосована.

Розділ III Мінімальні зобов'язання установ щодо транскордонних переказів

Стаття 5.    Спеціальні зобов'язання установи

Окрім випадків, коли установа не планує мати справу з певним клієнтом, вона, на вимогу клієнта здійснити транскордонний переказ згідно з наведеними інструкціями, повинна надати зобов'язання щодо терміну, необхідного для здійснення переказу, та комісійних та нарахувань, які належать до оплати клієнтом, окрім тих, що пов'язані із застосованим курсом обміну.

Стаття 6.    Зобов'язання щодо терміну виконання

1. Установа ініціатора здійснює транскордонний переказ, про який йдеться, у межах терміну, обумовленого з ініціатором. У випадку, коли обумовлений термін не додержується, або за відсутності такого терміну, якщо по закінченні п'ятого банківського робочого дня після дати одержання доручення на здійснення транскордонного переказу кошти не були кредитовані на рахунок установи бенефіціара, установа ініціатора надає ініціаторові відшкодування. Відшкодування є виплатою відсотку, що нараховується за орієнтовною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період:

—   від закінчення обумовленого граничного терміну або, у разі його відсутності, по закінченні п'ятого банківського робочого дня з дати одержання доручення на здійснення транскордонного переказу,

—   до дати кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара.

Так само, коли нездійснення транскордонного переказу в межах обумовленого граничного терміну або, за відсутності такого, до закінчення п'ятого банківського робочого дня після дати одержання транскордонного переказу, спричинене діяльністю установи-посередника, ця установа повинна надати відшкодування установі ініціатора.

2.  Установа бенефіціара надає йому змогу одержати кошти, які надійшли транскордонним переказом, у межах граничного терміну, обумовленого з бене-фіціаром  У випадку, коли обумовлений граничний термін не додержується, або за відсутності такого, якщо по закінченні банківського робочого дня після дати, коли кошти були кредитовані на рахунок установи бенефіціара, вони не були кредитовані на рахунок бенефіціара, установа бенефіціара надає йому відшкодування. Відшкодування є виплатою відсотку, що нараховується за орієнтовною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період:

339

—   від закінчення обумовленого граничного терміну або, у разі його відсутності, по закінченні банківського робочого дня з дати кредитування коштів на рахунок установи бенефіціара

—   до дати кредитування коштів на рахунок бенефіціара.

3.  Відшкодування не виплачуються за пунктами 1 та 2, якщо установа ініціатора або, як це може статися, установа бенефіціара може встановити, що затримка спричинена діями ініціатора або, як це може статися, бенефіціара.

4.  Пункти 1, 2 та 3 жодною мірою не перешкоджають іншим правам клієнтів та установ, які беруть участь у виконанні доручення на здійснення транскордонного переказу.

Стаття 7.    Зобов'язання здійснити транскордонний переказ у відповідності до розпоряджень

1.  Установа ініціатора, будь-яка установа-посередник та установа бенефіціара після дати одержання доручення на здійснення транскордонного переказу повинні кожна здійснити цей переказ у повному його обсязі, окрім випадків, коли ініціатор не обумовив, що витрати на здійснення транскордонного переказу покладаються цілком або частково на бенефіціара.

Перший підпункт не перешкоджає можливості установи бенефіціара стягувати з нього плату за адміністрування його рахунку, згідно з відповідними правилами та практикою. Проте, така плата не може запроваджуватися установою, щоб уникнути зобов'язань, які передбачені цим підпунктом.

2.  Без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, у разі, якщо установа ініціатора або установа-посередник здійснили, на порушення пункту 1, відрахування з суми транскордонного переказу, установа ініціатора, на його вимогу, кредитує бенефіціару за свій кошт і без будь-яких відрахувань, суму здійснених відрахувань, окрім випадків, коли ініціатор не заявив про кредитування цієї суми на його рахунок.

Будь-яка установа-посередник, яка здійснила відрахування на порушення пункту 1, кредитує без будь-яких відрахувань і за свій власний кошт суму здійснених відрахувань на рахунок установи ініціатора або, якщо є на те вимога установи ініціатора, на рахунок бенефіціара цього транскордонного переказу.

3.  У випадках, коли порушення зобов'язання виконати доручення на здійснення транскордонного переказу згідно з наданими Ініціатором розпорядженням було спричинено установою бенефіціара, та без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, установа бенефіціара зобов'язана кредитувати на рахунок бенефіціара за свій кошт будь-яку помилково отриману суму.

Стаття 8.    Зобов'язання установ щодо відшкодування у разі невиконання переказів

1. У разі, якщо після одержання установою ініціатора доручення на здійснення транскордонного переказу відповідні суми не були кредитовані на рахунок установи бенефіціара, та, без шкоди для будь-якої іншої претензії, що може бути виставлена, установа ініціатора кредитує ініціаторові суму до 12 500 ЕКЮ разом з сумою транскордонного переказу, а також:

—   відсоток, що нарахований за орієнтовною відсотковою ставкою на суму транскордонного переказу за період з дати одержання доручення на здійснення транскордонного переказу до дати кредитування, та

—   нарахування, які виникли відповідно до цього транскордонного переказу, І були сплачені ініціатором.

340

ЦІ суми мають бути передані у розпорядження ініціатора не пізніше чотирнадцяти банківських робочих днів з дати подання його вимоги, якщо тільки відповідні до цього транскордонного переказу кошти не були тим часом кредитовані на рахунок установи бенефіціара. Така вимога не може бути подана до закінчення граничного терміну, обумовленого установою ініціатора та ініціатором, для виконання доручення на здійснення транскордонного переказу або, за відсутності домовленості щодо будь-якого граничного терміну, до закінчення граничного терміну, встановленого в другому підпункті Статті 6(1).

Аналогічно, кожна установа-посередник, яка одержала доручення на здійснення транскордонного переказу, зобов'язана надати за свій кошт відшкодування суми переказу, разом з відповідними нарахуваннями та відсотком в установу, якою були надані розпорядження щодо виконання цього доручення. Якщо транскордонний переказ не був виконаний внаслідок помилок чи упущень в розпорядженні, наданому цією установою, установа-посередник має докласти зусиль, щоб якнайшвидше відшкодувати суму переказу.

2.  На порушення вимог пункту 1, якщо транскордонний переказ не був завершений через його невиконання установою-посередником, обраною установою бенефіціара, остання установа є зобов'язаною надати у розпорядження бенефіціара суми в розмірі до 12 500 ЕКЮ.

3.  На порушення вимог пункту 1, у випадку, коли невиконання транскордонного переказу було спричинене установою-посередником, обраною установою ініціатора, установа ініціатора та інші установи, пов'язані з виконанням цього переказу, мають докласти зусиль, щоб якнайшвидше відшкодувати суму переказу. Якщо сума була повернута установі ініціатора, остання мусить кредитувати ЇЇ на рахунок ініціатора. Установи, включаючи установу ініціатора, не зобов'язані в цьому випадку відшкодовувати нарахування та накопичений відсоток і можуть утримати суми, які виникли з поверненням коштів, якщо це обумовлено.

Стаття 9.    Форс-мажорні обставини

Не порушуючи положень Директиви 91/308/ЕЕС, установи, які беруть участь у виконанні доручення на здійснення транскордонного переказу, звільняються від зобов'язань, які встановлені цією Директивою, коли вони можуть навести докази наявності форс-мажорних обставин, а саме: незвичайних та непередба-чуваних обставин, що є поза контролем особи, яка посилається на форс-мажо-рні обставини, наслідків яких неможливо було уникнути, незважаючи на всі зусилля, і які мають відношення до її положень.

Стаття 10.  Вирішення спорів

Держави-члени забезпечують наявність адекватних та ефективних процедур щодо розгляду скарг та одержання відшкодувань для урегулювання спорів між ініціатором та його установою або між бенефіціаром та його установою, застосовуючи, у належних випадках, існуючі процедури.

Розділ IV Заключні положення

Стаття 11.  Виконання

1. Держави-члени приймають закони, підзаконні та адміністративні положення, необхідні для виконання цієї Директиві не пізніше 14 серпня 1999 року. Вони оперативно інформують про це Комісію.

341

Такі положення, що приймаються державами-членами, включають посилання на цю Директиву або супроводжуються відповідними примітками у разі їх офіційної публікації. Принципи таких посилань формулюються державами-членами.

2. Держави-члени надають Комісії тексти основних законів, підзаконних та адміністративних положень, які вони приймають в галузі, що підпадає під дію цієї Директиви.

Стаття 12.  Звіт Європейському Парламенту і Раді

Не пізніше ніж через два роки після дати імплементації цієї Директиви Комісія подає звіт до Європейського Парламенту і Ради стосовно застосування цієї Директиви разом з пропозиціями щодо її перегляду, в разі необхідності.

В цьому звіті, в світлі ситуації, яка існує в кожній державі-члені, та технічних змін, що мали місце, повинно розглядатися передусім питання граничного терміну, що встановлений в Статті 6 (1).

Стаття 13.  Набрання чинності

Ця Директива набирає чинності з дати її опублікування в Офіційному журналі Європейського Співтовариства.

Стаття 14. Адресати

Ця Директива адресована державам-членам.

Здійснено в Брюсселі, 27 січня 1997 року.

За Європейський Парламент Президент

За Раду Президент

Дж. М. Жіль-Роблес

Дж. Залм

СПІЛЬНА ЗАЯВА ЄВРОПЕЙСЬКОГО ПАРЛАМЕНТУ, РАДИ ТА КОМІСІЇ

Європейський Парламент, Рада та Комісія відзначають прагнення дер-жав-членів імплементувати закони, підзаконні та адміністративні положення, що вимагаються на забезпечення узгодженості з цією Директивою до 1 січня 1999 року.