ПРИМІТКИ

Розділ 1. Передумови Переяславської угоди

I) Bci дати подаємо за старим стилем. 2) В. Липинський, Україна на переломі, ст. 27. 3) M. Грушевський, Історія України-Руси, том IX, частина I1., Київ, 1931, ст.

4) M. Грушевський, Історія України-Руси, том VIII, частина III. Хмельниччина в розцвіті. Київ,-Відень, 1922, ст. 248; Том IX², ст. 697.

5) Див. нашу розвідку: „Хмельниччина й залізорудна промисловість Правобережної України”. — „Записки Наукового Товариства ім. Шевченка”, т. 156, Мюнхен, 1948, ст. 129-134.

6) Див. нашуу розвідку „Архів Бахмутськпх і Морських соляних заводів”. — „Архівна Справа”, IX-X. Харків.

7) Див. В. Юркевич, Українська еміграція на Схід і заселення Сло- бідщини за Б. Хмельницького, K., 1931. 8) M. Грушевський, Історія України-Руси. т. VIII. ч. 2, Київ — Відень, 1922, ст. 78.

9) M. Грушевський, історія України-Руси, том IX, частина I. Київ, 1928, ст. 270-271 і τ. IX-, ст. 1544. Численний документальний матеріял проце в III. томі „Актовъ Южной и Западной Россіи” і в II томі „Актовъ Московскаго Государства”. 10) M. Грушевський, історія, IXi, ст. 121.

II) Ibid., ст. 158; В. Липинський, 269-270. Це відома змова M. Гладкого, який на початку 1652 p. був скараний на горло, разом з полков- никами-Корсунськнм Лук’яном Мознрею й паволоцьким Адамом Хме- лецьким (ibid.) 12) Єсько (Ясько) — Яків Воронченко, полковник Черкаський, згодом Прилуцький.

13) M. Грушевський, історія, IX², ст. 660. P. 1653 був скараний на горло полковник Микола Федорович, наказний гетьман над козацьким військом у Молдавії (В. Липинський, 270). 14) M. Грушевський, історія, IX², ст. 833. 15) Ibid., VIII*, 175. 16) Ibid., 144. 17) Ibid., 7-8, 26.

18) Ibid., 112. Дпв. В.Липинський, 190. 19) M. Грушевський, історія, VIHX 146. 20) Ibid., 137. 21) Ibid.

22) Ibid., 243. Козаки говорили москалям: „ІІідемо на вас з крим- цями. Буде в нас з вами велика війна за те, що не було нам від вас помочі на поляків” (ibid,). 23) Ibid., IXi, 122. Див. ibid., Ш, 120.

24) Ibid.,255-256. „А иные черкасы-повідомляв московський вістун, —■ напився пьяны по корчмамъ говореть: не зарекаютца де они, черкасы, и твои (государе. — О. О.) украиные городы воевать и зипуны русскихъ людей носить!” (Ibid., 157, прим. 2).

25) Ibid., Див. нашу працю „Московська теорія III Риму в XVI- XVII ст„” Мюнхен, 1951, ст. 38-41. 26) M. Грушевський, історія, Ш, 111-124. 27) В. Ключевській, Курсъ русской исторіи, т. III, ст. 150. Цитуємо за Грушевським, op. cit._; IX2, ст. 760.

28) M. Грушевський, історія, IX², ст. 760. 29) I. Крипякевич, Студії над державою Богдана Хмельницького (відбитка з „записок Наукового Товариства ім. Шевченка”), ст. 148-149.

30) M. Грушевський, історія, IX², ст. 610-649, 1529-1536.

Розділ II. Переговори в Переяславі і Москві (січень-березень 1654 p.)

I) Акти, относящиеся кь истории Южной и Западной Россіи (АЮ и ЗР), 7 X. ст. 215. 2) Ibid. ст. 215-250.

3) А. Яковлів, Українсько-московські договори в ХУ1І-ХУІІІ ст., Варшава, 1934, ст.9.

4) M. Грушевський Історія України — Руси, IX², ст.728.

5) Ibid., ст. 1548. Далі закреслено: „В Кіевѣ приводитъ...” (очевидно, ,,къ присягѣ”).

6) I. Крипякевич, Студії над державою Богдана Хмельницького, окрема відбитка з „Записок Наукового Товариства ім. Шевченка, ст. 117.

7) Є підстави думати, що Переяслав був родинним містом Богдана Хмельницького, Кн. Д. Заславський називає його „козаком переяславським” (K. Шайноха: Два ляга дзєюф наших”, 4.11. Львів, 1869, Додатки 40). Тут він і одружився вперше з Ганною Сомківною.

8) П. Тетеря першим шлюбом був одружений з сестрою Івана Виговського.

9) M. Грушевський:, op.

10) Це мабуть був дім полкового уряду.

II) АЮ и ЗР, X, 217. 12) Ibid. 217-219. 13) Ibid. 224. 14) n>id. 220.

Ibid. 225. 16) n>id. 225-226. 17) Ibid. 226. 18) n>id. 226.

19) n>id. 226-227. 20) n>id. 227. 21) Ibid. 227

22) n>id. 227-228. 23) А. Яковлів, op. cit. ст. 16. 24) n>id,

25) Ibid.

26) I. Борщак: ,,Orlikiana” — „Хлібірібська Україна”, кн. ІУ, рік 1922-1923, Відень, ст.366.

27) „Исторія Русов или Малыя Россіи”, Москва, 1846, ст. 119.

28) B зв’язку з цим M. Грушевський і проф. Яковлів нагадують про те, що p. 1656 семигородський княз Юрій II Ракочі, в інструкції своєму послові до Богдана Хмельницькго — Щебеші, застерігав, що свою приязнь до України не буде стверджувати присягою, бо він ,,абсолютний володар (самодержець)” і „при Божій помочі ніщо, крім смерти, не може змінити нашого становища, і правимо ми персонально” (див. А. Яковлів, Українсько-московські договори, ст.14, прим. 10).

29) M. Грушевський, op. Cit. 758. 30) A. Яковлів, 16.

31) АЮ и ЗР, X, 23. 32) Ibid. 232. 33) Ibid. 233. 34) Ibid. 217-219; 228

35) n>id. 293. 36) M. Грушевський, op. Cit. 734-736.

37) He присягали в Переяславі полковники брацлавський і уманський, які пильнували кордон від татар, поволецький полковник Сули- чич, який був у посольстві в Семигороді й кальницький полковник Іван Богун, який, на думку Грушевського, присягнув, мабуть, пізніше (M. Грушевський, op. cit. 735).

38) Цікава також репрезентація поодиноких полків. 8-10 січня присягли: Переяславського полку, крім полковника, полкова старшина (обозний, осаул, хорунжий, писар), городовий отаман, 14 сотників і 37 козаків; полків Чигиринського, Корсунського, Канівського, крім старшини, разом 8 козаків (8. I.); Кропивенського полку, крім полковника й старшин (3), 5 козаків; полків Ніжинського, Канівського, Корсунського, крім старшини й сотників (II), 18 козаків (10. I.); ,,Гетьманського полку” — 1 сотник і 2 козаки; Брацлавського полку — лише осаул і 4 сотники. Від інших полків, крім полковників, була тільки старшина й сотники (козаків не було), а від полків Уманського, Паволоцького й Кальницького не було взагалі нікого.

39) Ці цифри цікаво порівняти хоч би з сучасними відомостями Павла Алепського, який пише: „Полковник переяславський (Тетеря) розповів нашому владиці (патріярхові Антіохійському Макарієві, який тоді був на Україні) в своїй господі, що він має під своєю владою 9 міст і більше, як 500 сіл і під начальством його стоїть 40 тисяч вояків, а в пильній потребі — додав — він може поставити і 100 тисяч” M. Грушевський, op. cjt. ст. 1009).

40) АЮ и ЗР, X. 235. 41) TOd. 249. 42) Ibid. 436. 43) n>id. 238.

44) ibid. 244

45) Ми не спиняємося тут докладніше на цих переяславських розмовах, бо вони мали попередній характер, а всі конкретні питання вирішувалося під час московських переговорів, про які далі.

46) M. Грушевський, ст. 755-756-765-766. А. Яковлів, ст. 18.

47) АЮ и ЗР, X, 246-247. 48) Ibid. 247. 49) Md. 247. 50) n>id. 247.

51) n>id. 247. 52) Md. 247-248. 53) n>id. 553. 54) n>id. 553.

55) M. Грушевський op. cit. 743.

56) Про нього див. M. Грушевський, Історія України-Руси, т. IX, ст.

14, 473, 493, 499, 502, 534, 545, 548, 552, 555, 561, 565, 569, 610, 614, 741, 743, 929, 963.

В. Липинський, Україна на переломі, ст. 127-128; „Україна”, 1914, II, „3 дзєюф України”, Краків, 1912, ст. 316-317.

57) M. Грушевський: op. cit. 743. 58) n>id. ст. 744.

59) n>id. 743, див. АЮ и ЗР, X, 261. 60) n>id. 250, 251-252

61) M. Грушевський, op. cit. ст. 750-751.

62) M. Грушевський, op. cit. IX 2, ст. 795.

63) IMd₁ 795-796. 64)Ibid, 795. 65) Ibid₁ 795, 801.

66) АЮ и ЗР, X, 433; M. Грушевський, op. cit., 1X2 ст. 792.

67) Грушевський перекладає це: „трактати докладні”, слушно зауважуючи, що „розговор це дипломатичний термін... власне, в значінню дипломатичних переговорів” (Шб, ст. 793, пр. 1).

68) АЮ и ЗР, X₁ 432-436. Див. JVL Грушевський: op. cit., 1X2, 792-794.

69) А. Яковлів, 20. 70) АЮ и ЗР, X, 446-452.

71) JVL Гдѵшевський, 789-792. 72) А. ЯкоЬлів, 21.

73) M. Грушевський (op. cit. 784-785) і Проф.

74) Це, мабуть, той „подлинной о всем наказ”, даний гетьманом послам, що про нього згадує гетьман у листі до Богдановича-Заруд- ного й Тетері з 21. III. 54. року (АЮ и ЗР, X, 553, Див. ibid, 558).

75) JVl- Грушевський, 789. 76)A. Яковлів, 21-23. 77) А. Яковлів, 22.

78) Ibid. 22. 79) Ibid. 22-23. 80) Ibid. 23

81) JVL Грушевський, 789. А. Яковлів, 23. 82) JVL Грушевський, 801.

83) Ibid, 801-808.

84) АЮ и ЗР, X, 437-446. Див. JVL Грушевський, 801-808.

85) Це трохи нагадує вимоги покозаченої шляхти в Переяславі (див. вінце). 86) JVL Грушевський, 802-804. 87) АЮ и ЗР, X, 446-452.

88) JVL Грушевський, 804. 89) АЮ и ЗР, X, 446-452

90) АЮ и ЗР, X, 244-245. Бутурлін дав на це царську згоду (Ibid. 245) 91) JVL Груушевський, 766. 92) Ibid. 804, 805. 93) Ibid. 805.

94) Акты, относящиіеся к истории Южной и Западной Россіи, т. III. Див. нашу розвідку „До історії будницької промисловости України за часів Хмельниччини” — „Записки історично філологічного відділу УАН”, кн. X, Київ, 1927, ст. 303-310.

95) Київський Центральний Архів Стародавніх Актів, актова книга ч. 19, арк. 227, зв. 229, акт. кн. 20, ст. 240-242, акт. кн. 21, арк; 52. зв· 53., 130 — 130 зв„ 174-179 зв.

96) M. Грушевський, 806. 97) Ibid. 808-809, 811. 98) Ibid. 808. ,

99) Ibid. 809. прим. 2. 100) АЮ н ЗР, X, 446-452.

101) JVL Грушевський, 811. 102) Ibid., 810. 103) Ibid., 811.

104) Ibid. 830. Див. АЮ и ЗР, X, 553-556. 105) M. Грушевський, 829.

106) Таким чином, в руках гетьмана Богдана Хмельницького опинилися володіння його особистого ворога Олександра Конецпольского. Можливо, шо саме тому гетьман зажадав царської грамоти на ці володіння. 107) АЮ и ЗР, X, 477-506. Див. M. Грушевський, 819-829.

108) А. Яковлів, Договір Гетьмана Богдана Хмельницького з московським царем Олексієм Михайловичем 1654 p., Ню йорк. 1954, ст. 37. Раніше Проф.

Розділ III. Українсько-московський договір 1654 p.

I) А. Яковлів, Договір, ст. 7. 2) ШД. 40. 3) Ibid. 39. 4) ШД. 39-40.

5) ІЬіД. 39. 6) M. Грушевський, op. cit. ст. 784, прим. 2.

7) M. Грушевський (op. cit. 835) називає його „півперекладом”.

8) А. Яковлів, Договір, 37, 78.

9) Г. Карпов, Переговоры объ условіяхъ соединенія Малороссіи съ Великой Россіей (Журналъ Министерства Народного Просвѣщенія), 187, XI i XII p. Див. А. Яковлів, Українсько-Московські договори, 29.

10) Див. M. Грушевський, ст. 813, 819 — 820, 828 — 829.

II) Див. А. Яковлів, Українсько-московські договори, 32.

12) АЮ и ЗР, X, 446-452.

13) Український оригінал „23 статтів”, очевидно, залишився в Мос

кві. його дальша доля, на нашу думку, була пов’язана з відомою московською фальсифікацією Переяславського договору 1654 року (Див. далі). Проф. Яковлів, порівнюючи „редакцію 1659 p. з проектом договору, складеного в Чигирині та переданого послами Б. Хмельницького боярам 14. березня 1654 p. (23 статті за власноручним підписом Б. Хмельницького)”, прийшов до висновку, що редакція 1659 p. досить близько’ стоїть до тексту цього договору, але різниться від нього способом викладу... Очевидно, автор редакції 1659 p., маючи перед собою проект договору й статті в редакції 1654 p., зробив досить близький переказ змісту договору й” „поробив дуже важливі змі

ни в умовах договору 1654 p., і в указах царя та ще й додав нові умови, нові укази царя, які разом із змінами значно обмежили права В. Запорозького, призначені йому договором 1654 р.” (А. Яковлів: Договір, ст. 83). Мабуть, тоді й зник (загубився чи був знищений) автентичний документ з 23 статтями Богдана Хмельницького.

14) А. Яковлів, Українсько-московські договори, ст. 33, Див. йо- го-ж Договір, ст. 38. 15) АЮ и ЗР, X, ст. 484.

16) ШД ст. 494, M. Грушевський нічого не каже про — українську мову — жалованої грамоти.

17) M Грушевський, Історія, IX, 812, пр, I. 18) АЮ и ЗР, X, 493 —494.

19) АЮ и ЗР, X, 490-494. Див. Додаток 2 до цієї праці.

20) ШД 435. 21) ШД 553. 22) ШД 558. 23) ШД 492.

24) ІЬіД 492. Далі в першому варіянті грамоти було написано: „а наши царского величества бояре и воеводы в тихъ войсковые суды вступати не будуть” (іЬіД). 25) ШД. 26) ШД.

27) ШД 493, Чернетка грамоти, що збереглася в Москві, містить ще два пункти: про Чигиринське староство на гетьманську булаву й право дипломатичних зносин Війська Запорозького. Ці пункти в чернетці ,,обведено чернилами”, як пише Г. Карпов, що опублікував її в X томі „Актов Южной и Западной Россії” (ст. 492, прим.) Вони не ввійшли в офіційне видання грамоти в „Полном Собраніи Законов Россійской Имперіи” (τ. 1, ст. 325-327); їх не беруть під увагу дослідники

Переяславської угоди (зокрема Проф. Яковлів — див. його прадю „Договір”... додаток II, ст. 101-103). M. Грушевський гадає, що вони ja- лишилися в остаточному тексті грамоти (див. його „Історія України- Руси”, т. IX, ч. 2, ст. 822). He маючи автентичної царської грамотн, важко сказати, які саме пункти ввійшли в її остаточний текст. Але, мабуть, ці два пункти, з цих чи тих міркувань, були, врешті, перенесені, перший — до окремої жалованої грамоти гетьманові, а другий — до „II статтів”. 28) АЮ и ЗР, X, 495-496. 29) Ibid. 30) Ibid, 480, прим. XX).

31) АЮ и ЗР, X, 477-484. Див. додаток до цієї праці, ч. 3. B московському списку ці статті датовані 12. березня, але Карпов довів, що ця дата неможлива (ibid, прим, до ст. 477). Карпов пропонує дату 21. березня (ibid) Вона була б можлива, коли б ці статті були, справді, подані українськими послами. Оскільки цього не було, треба прийняти загальну дату всіх актів договоруу — 27. березня. Див. А. Яковлів, Договір XXX, ст. 35-377. 32) АЮ и ЗР, X, 477.

32) АЮ и ЗР, X, 477.

33) M. Грушевський, Історія, IX^s, 813, Див. Ibid 812-813.

34) А. Яковлів, Договір, 37. 35) АЮ и ЗР, X, 481-483. 36) Ibid 483.

37) Ibid 483. 38) Ibid. 39) Ibid 484. 40) Ibid 479. 41) Ibid 446-452.

42)Ibid 840. 43) Ibid. 44) Ibid. 45) tt>id 480-481.

46) Див. M. Грушевський, Історія, IX,², ст. — 754. 47) Шб 755.

48) А. Яковлів, Договір, ст. 43-44.

49) Цитуємо за Яковлевим, Договір, ст. 63.

50) А. Яковлів, Договір, 41.

51) M. Грушевський Історія України-Руси, т. VIIII. ч. 3 Хмельниччина в розцвіті, Київ-Відень, 1922, ст. 210-211. 52) Ibid 210, прим. I.

53) А. Яковлів, Договір, 41.

54) M. Грушевський, Історія України-Руси, т. IX, ч. 2, K. 1931, ст. 789

55) Посли привезли до Москви такі документи: Королівський привілей Війську Запорозькому, даний під Зборовом, королівське потвердження Зборівських пактів, потвердження прав на Терехтемирівську фундацію і надання Чигиринського староства на гетьманську булаву — „в офіційних копіях Київського гроду, де їх було зареєстровано в березні 1650 p.” (M. Грушевський, Історія, IX², ст. 792) 17. III. 1654 p. Ці документи посли передали боярам (ibid, 808).

56) А. Яковлів, Договір, 41. Цікаво, що Москва визнавала (й навіть підкреслювала це) договірний характер Зборівської угоди.

57) 3 23 статтів 1654 p. конституційний характер мали 18 статтів (подібно до ,,Puncto о potrzebach”, де було 18 статтів). Решта 5 мали суто військове значення. 58) M. Грушевський, Історія VIII³, ст. 215-217.

59) М.Грушевський, Історія IX.², 812, прим. I.

60) M. Грушевський, Історія України-Руси, т. X. Київ, 1951, ст. 32-33. 61) M. Грушевський, Історія IX³, 756.

62) А. Яковлів, Договір, ст. 54.

62) Див. E. Borschak, La l’egende hlstorique de l’Ukrame. Istorija, Rusow. Paiis, 1949, p. 138, прим. 5.

63) Див. M. Андрусяк, Переяславський чи московський договір? — ,,Свобода”, 1954, ч. 15; А. Яковлів, „московський” чи „Переяславський договір? — „Свобода”, 1954, ч. 21. 64) А. Яковлів, Договір, 87, 91.

65) Див. M. Грушевський, Історія, 1X2, 758.

Розділ IV. Оцінка Переяславської угоди

I) Цікава думка Миколи Міхновського, який, після детальної аналізи Переяславської угоди 1654 року (він називає її Переяславською конституцією), прийшов до висновку, що в ній є всі ті прикмети, які характеризують „с п і л к у д e p ж а в”.

M. Міхновський, Самостійна Україна, вид. 1948 p., ст. 20 див. ibid, ст. 19-23. 2)Л. Окіншевич, Лекції з історії українського права, Мюнхен, 1947. ст. 33-34.

3) А. Яковлів, Договір, 67, 4) ibid, 68

5) В. Липинський, Україна на переломі, 29, Див. ібід 121.

6) ibid., 30. Д. Дорошенко („Огляд української історіографії”, Прага, 1923, ст. 211, називає аналізу Липинським Переяславської угоди — ,,блискучою”. 7) А. Яковлів, Договір, 68-69.

8) В. Halaychuk The Treaty of Pereyaslav in light of international law “Proceedings” Наукового Товариства ім. Шевченка, історично-філософічна Секція, Vol. 1, New York — Paris, 1951. p.p. 102-105. (Резюме ширшої праці на цю тему того-ж автора).

9) C. Іваницький, Переяславський договір з 1654 року, 1954. Див. т о г о - ж автора, the juridical Aspect of the Treaty of Pereyaslav (Concluded in 1654 between Russia and Ukraina) -“Proceedings” НТШ, vol. 1 p.p. 106-108 (Резюме попередньої праці).

10) Проф. Яковлів, в одній з останній своїх публікацій, присвяченій Переяславській угоді, пише ’’...тільки посудок В. Липинського про договір 1654 p., як про міітарний союз України й Москви, відповідав подіям перед і під час укладання договору та автетичному його текстові. До опінії В. Липинського приєднався і я, тільки додав, що в договорі помітні сліди ідеї протекторату царя з ознаками номінального васалітету (присяга, данина)”. (А. Яковлів. Ha 300-ліття договору Хмельницького з Москвою — „Свобода” 1654, ч. 75).

II) M. Грушевський, Історія, IX 2 ст.

12) А. Яковлів, Договір, 55, Див. ibid, ст. 61.

13) Треба зауважити, що перебування московського війська (залоги) в Києві не порушувало суверенних прав України. B царському наказі московським воєводам, призначеним до Києва, з дня 30. січня 1654 року, було сказано, що цар „по челобиттю гетмана Б. Хмель- ницького... послалъ ихъ (воевод) въ Кіевъ и съ ними велѣлъ государь быть въ Кіевѣ ратнымъ людемъ для береженья отъ прихаду поляковъ и всякихъ воинскихъ людей” АЮ н ЗР, X, 355.

14) А. Яковлів, Договір. 15) АЮ и ЗР, X, 70У.

16) В. Липинський, Україна на переломі, ст. 203. Див. ібід. 201-203.

17) Див. „Архив Юго-Западной Росіи”, ч. 111, т. VI.

18) M. Грушевський, Історія, IX. 2 1549.

19) Д. Олянчин. Два листи гетьманів Богдана Хмельницького i Івана Виговського до курфюрста Бранденбургського Фрідріха Вільгель- ма — „Хліборобська Україна”, кн. V. Рік 1924-1925. Відень, ст. 378.

20) M. Грушевський, Історія, IX 2, 1439.

21) I. Борщак, „Вивід прав України” П. Орлика. — „Стара Україна”, Львів. 1925,1 — II, ст. 5-9. 22) „Архивъ Юго-Западной Россіи”, ч. III. т. VI, ст. 363.

P. 1763, на поширених зборах Ради Старшини в Глухові, один з учасників казав: „Кто бъ могъ подумать, что c самого того времени, когда мы через сіе подданство (московському цареві — O.O.) думали сыскать наше благополучіе наше спокойствіе и безопасность, началось наше злочастіе и нарушеніе нашего покоя и благосостоянія” („Записки Наукового Товариства ім. Шевченка”, τ. 159, ст. 34 Мюнхен, 1949).

23) M. Грушевський, Історія, IX. 2 1109.

24) „Архив Юго-Западной Россіи”, ч. III, τ. VI. 333. Див. M. Грушевський, Історія, X, 63-66. 25) M. Грушевський, Історія, X. 354-367.

26) „Архив Юго-Западной Россіи”, ч. III, τ. VI, ст. 368-369. Див. Додаток IV. 27) „Ми — казали українські патріоти Мазепинської доби — ,,За душу Хмельницького всегда Бога молим і ім’я його блажим”.

28) „Чтенія Моск. Общества Исторіи и Древностей Россійскихъ”, 1859,1

29) I. Борщак, “Orlikiana’’, „Хліборобська Україна”, кн. IV. Рік 1922- 1923. Збірник VII, VTII₁ Відень, ст. 366.

30) I. Борщак, „Вивід прав України” П. Орлика. — „Стара Україна”, Львів, 1925, I-II, ст. 5-9. П. Орлик згодом (pp. 1726-1728) добивс? реституції Переяславської угоди (I. Борщак, „Orlikiana”, 353-354). 31) I. Борщак, „Orlikiana”, ст. 368. 32) I. Борщак, Григор Орлик, Львів, 1932, ст. 146

33) M. Возняк, Бендерська Комісія по смерті Мазепи. „Мазепа”. Збірник, τ. I. Варшава, 1938, ст. III.

34) „Чтенія Моск. Общества Исторіи н Древностей Россійских,” 1859,

1. 246 (артикул II).

35) M. Костомаров, Руська Історія в життєписах її найголовніших діятелів, т. III₁ Львів, 1877, ст. 22, прим, на ст. 22-23.

36) Ханська Україна —· південно-українські землі між p.p. Богом і Дністром, що входили до складу Кримської Держави й керувалися своїми гетьманами, яких призначав Кримський хан.

37) Московський Архів Міністерства Закордонних Справ, „Мало- россійскіе подлинные акты”, 1692 p., ч. 35/3.

38) Див. Нашу працю „Григорій Покас та його „Описаніе о Малой

Россіи” — „Науковий Збірник” УВАН у США, I, Ню-Иорк, 1952, ст. 67-69.

39) M. Грушевський, Переяславська умова України з Москвою 1654 p. K. 1917, ст. 22.

40) „Кіевская Старина”, 1882, II, 342. Цікаву формулу зустрічаємо в офіційних документах другої половини XVIIl ст.: „служба ея императорского величества малороссійская” (1766 p.).

41) „Исторія Русов или Малыя Россіи’”, Москва, 1846, ст. 209.,210. passim. 42) H. Костомаров, „Собраніе сочиненій Историческіе монографіи н изслѣдованія, т. XV. Руина, спб... 1905, ст. 537.

43) Див. Нашу працю „Ескізи з історії повстання Петра Іваненка (Петрнка), Київ, 1929, ст. 24. 44) Моск. Архів Мін. Зак. Справ „Малор. подл. акти”, ч. 729/712. 45) Записки Черниговского Губернского Статистического Комитета, кн. I. Чернігів, 1866, ст. 254-255.

46) I. Світ. Цікава українська пам’ятка в Пекіні — „Науковий Збірник” УВАН у США, I, Ню-Йорк, 1952, ст. 116,117. 47) АЮ и ЗР, X, 223.

48) Ibid 224. 49) Ibid 235. Так само в царській інструкції Бутурлінові: „Московській Державі і Війску Запорозькому” (M. Грушевський, Історія, IX 2 734). 50) А. Яковлів, Договір, 58.

51) JIi B.E.Borshchak, a little known French biography of Juras’Khmel- nytsky. “The Annals of the Ukrainian Academy of Arts and Sciences in theU.S.”, vol. III. № 1. (7), 1953 p. 517. Проф. Борщак наводить тут думку відомого авторитета в ділянці міжнародного права XVII ст. Вікфорта. “L’Ambassadeur et ses fonctious” La Haye, 1680, liure II. part. IV. § 3)

52) A. Яковлів, Договір, 61. 53) M. Грушевський, Історія, IX 2, 850.

54) M. Грушевськи,й „Велика, Мала i Біла Русь” — „Україна”, 1917, I, ст. II. 55) В. Прокопович, „Печать Малороссійская”, ч. I. До питання про автентичність „Статтів Богдана Хмельницького в редакції 1659 року” (Рукоппс). 56) А. Яковлів, Договір, 62.

57) Указом З.ІХ. 1655 p. московський цар почав називатися ще „великим князем Литовским и Бѣлыя Россіи и Волынским, и Подольским” (В. Прокопович, „Печать Малороссійская” (Рукопис).

58) А. Яковлів., Договір 62. 59) Див, нашу працю „Московська теорія III Риму в XVI-XVII ст.” Мюнхен, 1951. 60) Ibid 38-41.

61) Див„ приміром, промову Переяславського протопопа Григорія Бутовпча в Переяславі 31. XII. p.l653. (M. Грушевський, Історія IX 2, 732) або промову Павла Тетері в Москві 4.VIII, p.l657, (M. Грушевський, історія IX, 12-13). 62) Див. АЮ и ЗР, X, 216-217.

63) L’on n’innovera rien а се qui a ete observe jusques a presentan sujet des Armes et du Titre de Prince de l’Ukraine. S. M. R. ne pourra jamais s’arroger ce Titre ni Ies Armes” (I. Борщак „Вивід прав України”, П. Орлика. — „Стара Україна”, Львів, 1925: I-II, ст. 5-9).

64) В. Прокопович, ,,Печать Малороссійская”, ч. 1. До питання про автентичність „Статтів Богдана Хмельницького в редакції 1659 року” (рукопис). Рез. цієї праці — див. Procopovich ,,Pechat Malorossiyskaya (the Little Russian Seal)” — „Proceedings” НТШ,І,72-75. Див.В.Проко- пович, Сфрагістичні анекдоти, Прага, 1938, ст. 17-18.

65) В. Прокопович., „Печать Малороссійская” (рукопис)

66) JI .Окіншевич, Лекції, 46. 67) Див. ibid 46-47.

68) Див. нашу працю „Нові матеріяли до історії повстання Петра Іваненка (Петрика)”, Авгсбург, 1949, ст. 8-11.

69) В. Прокопович, „Печать Малороссіййская” (рукопис).

70) А. Яковлів, Договір, 63. 71) M. Грушевський, Історія, IX 2,1280.

72) „Сборник матеріялов по исторіи Юго-Западной Россіи”, т.І, Київ, 1911, ст. 107-116.(„Документи епохи Богдана Хмельницького 1656- 1657”, опубліковані I. Каманіним). Див. M. Грушевський, Історія, IX 2, 1290-1294; В. Липинський, Україна на переломі, 118-248, 270-272, 294.

73) „Архиви Юго-Западной Россіи”, ч. III, т. VI. 332-337. Див. M. Грушевський, Історія, X 63-66. 74) M. Грушевський, Історія, IX 2 1344.

75) Доповідь Проф. I. Борщака на Сесії НТШ p. 1953. „Переяславська Рада 1654 p. і Франція” (Див. В. Я, Наукова Сесія в Сарселі. — „Америка”, 1953, ч. 22.). 76) M. Грушевський, Історія, IX 2, 775-776.

77) А. Яковлів, Договір, 62. 78) B Липинський, Україна на переломі, 30. 79) M- Грушевський, Історія, IX 2. 80) ibid.

81) В. Липинський, op. cit. 82) Див. M. Грушевський, Історія, IX 2, ст. 813. 83)B. Яковлів, Договір, 90.

84) А. Яковлів, Договір, ст. 71-92. Див. того-ж автора: „Статті Б. Хмельницького” в редакції 1659 p. („Ювілейний Збірник ВУАН на пошану Акад. M. Грушевського”, т. I, Київ, 1928); Українсько-московські договори в XVIl-XVIII ст., Варшава, 1934.

85) А. Яковлів, Договір, 77, Див. В. Данилевич, Маловідомий український стародрук („Записки історично-філософічного Відділу ВУАН”, K. 1929).

86) Про „Небывалое” в „Статтях Б. Хмельницького” в редакції 1659 p. пише C. Величко (див. А. Яковлів, Договір, 91). Григорій Покас у своєму „Описаніи о Малой Росії” p. 1751 пише: ,,...яко найпаче в пунктах разговорных и рѣшенных гетмана Зѣновія Богдана Хмельницького и его посланников... ежели что не так, как оные в самой вещы, были, сум- нительно и отъменно усмотрите, ...понеже пункта чрез многіе руки перейшли, а между тѣм недоброжелательных к сему народу (українському — O.O) может быть не миновалы...” („Науковий Збірник” УВАН в США, I, ст. 68). Очевидно, Покасові відоме було Лаврське видання ,,Статтей” 1659 року. 87) А. Яковлів, Договір. 8.

88) M. Міхновський, Самостійна Україна, ст. 18,20,21,22,23.

89 “L’argument et Ia preuve Ia plus forte et Ia plus invincible de Ia souverainete de lTTkraine” (Π. Орлик, Вивід прав України).

Український проект договору 1654 року.[2])

Список съ писма съ бѣлорускаго писма со статей, каково прислали запорожскіе посланники Самойло Богдановъ да Павелъ Тетеря, марта въ 14 день 162 (1654).

„Божіею милостію, великій государю и великій княже Алексѣю Михайловичю, всеа Великія н Мальія Русіи самодержце, и многихъ государствъ государю и облаадателю, твоему царскому величеству, мы, Богданъ Хмельницкій, гетманъ войска запорозкаго, и все войско запорожское и весь мір христіянскій російскій до лица земли челомъ бьемъ”.

Обрадовался вельми съ пожалованья великого и милости несчетные твоего царскаго величества, которую намъ изволилъ твое царское величество показать, много челомъ бьемъ тебѣ, государю нашему, и твоему царскому величеству, и служити прямо и вѣрне BO всякихъ дѣлехъ и повелѣніяхъ царскихъ твоему царскому величеству будемъ во вѣки. Только просимъ велми, яко и въ грамотѣ просили есмы, изволь намъ твое царское величество въ томъ всемъ пожалованье и милость свою царскую указати, о чемъ посланники наши отъ насъ твоему царскому величеству будуть челомъ бити.

1. B началѣ изволь твое царское величество подтвердити права и вольности наши войсковые, какъ изъ вѣковъ бывало въ войскѣ запорожскомъ, что своими правами суживалися, и волности свои имѣли въ добрахъ и въ судахъ; чтобъ ни воевода, нп боярпнъ, нп стольникъ въ суды войсковые не вступался, но отъ старшихъ своихъ чтобъ това- рищсгво сужены были: гдѣ три человѣка козаковъ, тогда два третьяго должны судить.

2. Войско Запорожское въ числѣ 60.000 чтобъ всегда полно было.

3. Шляхта, которые въ Росіи обрѣтаются и вѣру, по непорочной

заповѣди Христовѣ, тебѣ, великому государю нашему, твоему царскому величеству, учинила, чтобъ при своихъ шляхецкпхъ волностяхъ пребывали, и межъ себя старшихъ на уряды судовые обирали и добра свои и волности имѣли, какъ при короляхъ польскихъ бывало; чтобъ π иные, увидя таковое пожалованье твоего царскаго величества, клонилися подъ область и подъ высокую и крѣпкую руку твоего царскаго величества, со всѣмъ міромъ христіанскимъ. Суды земскіе и градскіе черезъ тѣхъ урядниковъ, которыхъ они сами себѣ добро- вольне оберутъ, исправлены быть имѣютъ, какъ и прежде сего. Такожъ шляхта, которые казну свою имѣли, по крѣпостямъ на маетностяхъ, тогда и нынѣ, любо чтобъ имъ поплачено, или на маетностяхъ довладѣти дано.

4. Въ городѣхъ урядники изъ нашихъ людей чтобъ были обпраны на то достойные, которые должны будутъ поддаными твоего царскаго величества исправляти или урежати, и приходъ належачій, въ правду, въ казну твоего царскаго величества отдавати.

5. Ha булаву гетманскую, что надано со всѣми прннадлежано- стями староство Чпгпринское, чтобъ п нынѣ для всего ряду пребывало.

6. Сохрани Боже смерти на пана Гетмана, — понеже всякъ человѣкъ смертенъ, безъ чего немочно быти, — чтобъ войско запорожское само межъ себя гетмана избирали, и его царскому величеству извѣщали, чтобъ то его царскому величеству не въ кручину было, понеже тотъ давній обычай войсковой.

7. Имѣній казатцкихъ, чтобъ никто не отнималъ: которые землю имѣютъ, и всѣ пожитки съ тѣхъ земель, чтобы прн тѣхъ имѣніяхъ добровольно владѣли. Вдовъ, послѣ козаковъ осталыхъ, чтобы н дѣти нхъ такіе жъ волности имѣли, какъ предки и отцы ихъ.

8. Писарю войсковому чтобы, по милости его царскаго величества, 1000 золотыхъ для подписковъ, также и мельницу для прокормленія, что великой росходъ имѣетъ.

9. Ha всякаго полковника, чтобы по мельницѣ было для того, что расходъ великой имѣютъ; но когда милость будетъ твоего царскаго величества и болѣе того, чѣмъ твое царское величество изво- лншь пожаловати.

10. Также на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ п по мельницѣ, а на писаря судейскаго по 100 золотыхъ.

11. Также ясауломъ войсковымъ н полковымъ, что на услугахъ войсковыхъ всегда обрѣтаютца и хлѣба пахать не могуть, по мельницѣ бъ имъ было, просимъ твоего царскаго величества.

12. Ha подѣлку снаряда войскового и на пушкарей и на всѣхъ людей работныхъ у снаряду просимъ твоего царскаго величества, изволь имѣть свое царское милостивое призрѣнье яко о зимѣ, тако и о станахъ; также для обозного 400 золотыхъ.

13. "Права, наданные отъ вѣковъ отъ' ' княжатъ и королей, какъ духовнымъ и мірскимъ людемъ, чтобы ни въ чемъ не нарушены были.

14. Послы, которые изъ чужихъ земель приходять къ войску Запорожскому, чтобъ пану гетману и войску Запорожскому, которые къ добру были, волно приняти, чтобы то его царскому величеству въ кручину не было; а штобы имѣло противу его царскаго величества быти, должны мы его царскому величеству извѣщати.

15. Какъ по инымъ землямъ дань вдругъ отдаетца, волили бы есмя и мы, чтобы цѣною вѣдомою давать отъ тѣхъ людей, которые твоему царскому величеству належатъ; а если бы инако быти не могло, тогда ни на единаго воеводу не позволять и о томъ договариваться; развѣ бы изъ тугошнихъ людей обобравши воеводу, человѣка достойного, имѣетъ тѣ всѣ доходы въ правду его царскому величеству отдавати.

16. A то для того имѣютъ посланники наши договариваться, что наѣхавъ бы воевода права бы ломати имѣлъ и установы какія чинилъ, и то бы быти имѣло съ великою досадою, понеже праву иному не могуть вскорѣ навыкнути и тяготы такіе не могуть носити; а изъ тутошнихъ людей когда будутъ старшіе, тогда противъ правъ и установъ тутошнихъ будутъ исправляться.

17. Прежде сего отъ королей полскихъ никакова гоненія на вѣру и на волности наши не было, всегда мы всякого чину свои волности имѣли, а для того мы вѣрно служили; а нынѣ, за наступленіе на волности наши, понуждены его царскому величеству подъ крѣпкую и высокую руку поддатися: прилежно нросити имѣютъ послы наши, чтобъ привилія его царское величество намъ на хартіяхъ писаные, съ печатьми вислыми, единъ на волности козацкіе, а другій на шляхетцкіе далъ, чтобы на вѣчные времена непоколебимо было. A когда то одержимъ, мы сами смотръ межъ себя имѣть будемъ, и кто казакъ, тотъ будетъ волность казацкую имѣть, а кто пашенный крестьянинъ, тотъ будетъ должность обыклую его царскому величеству отдавать, какъ и прежде сего. Такоже и на люди всякіе, которые его царскому величеству подданные, на какихъ правахъ и волностяхъ имѣютъ быти.

18. O митрополитѣ помянути имѣютъ, какъ будутъ разговаривати, и о томъ посломъ нашимъ изустный наказъ дали есмо.

19. Такожде проспти прилежно послы наши имѣютъ его царское величество, чтобы его царское величество рать свою вскорѣ прямо къ Смоленску послалъ, не отстрочивая ничего, чтобы непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупитися, для того, что войска нынѣ принуждены, чтобъ никакой лести ихъ не вѣрили, естли бъ они имѣли въ чемъ дѣлать.

20. И то надобное дѣло припомнити, чтобы наемного люду здѣ по рубежу отъ Ляховъ, для всякаго безстрашія, съ 3000, или какъ воля его царскаго величества будетъ, хотя и больше.

21. Обычай тотъ бываетъ, что всегда войску Запорожскому платили: просить и нынѣ его царскаго величества, чтобъ на иолковмика не 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясаулавъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ.

22. Орда еслибы имѣла вкинуться, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на нихъ наступати; такожде и донскимъ казакомъ готовымъ быти; а нынѣ еще въ братствѣ, дать сроку и ихъ не задирать.

23. Кодакъ городъ, который есть сдѣланъ на рубежѣ отъ Крыма, въ которомъ панъ гетманъ всегда по 400 человѣк тамъ имѣетъ и кормы всякіе имъ даетъ, — чтобы и нынѣ его царское величество какъ кормами, такъ и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Такъ же н на тѣхъ, которые за порогами Коша берегуть, чтобы его царское величество милость изволилъ свою показать, понеже нельзя его самого безъ людей оставляти.

(Акты, относящіеся къ исторіи Южной и Западной Россіи, том. X., Документ XI, ст. 446-452).

Московські „статті” 27 березня 1654 (7162) ρ.

Царська Жалованна Грамота Гетьману Богдану Хмельницькому та Війську Запорозькому. Москва, 27 березня 1654 (7162) року

„Божіею Милостію, Мы, Великій Государь, Царь и Веикій Князь, Алексѣй Михайловичъ, всея Великія и Малыя Руссіи Самодержецъ, пожаловали есмя Нашего Царскаго Величества подданныхъ, Богдана Хмѣльницкаго, Гетмана войска Запорожскаго, и писаря Ивана Вы- говскаго, и судей Войсковыхъ, и Полковниковъ, и Ясауловъ, и сотниковъ, и все войско Запорожское, что въ нынѣшнемъ во 162 году, какъ по милости Божіей учинились подъ Нашею Государското высокою рукою онъ Гетманъ, Богданъ Хмѣльницкій, и все войско Запорожское, и вѣру Намъ, Великому Государю и Нашимъ Государскимъ дѣтямъ, и Наслѣдникамъ на вѣчное подданство учинили, и въ мартѣ мѣсяцѣ присылали къ Намъ, Великому Государю, къ Нашему Царскому Величеству, онъ, Гетманъ и все Войско Запорожское посланниковъ своихъ, Самойла Богданова, судью Войскового, да Павла Тетерю, Полковника Переяславскаго; а въ листѣ своемъ къ Намъ, Великому Государю къ Нашему Царскому Величеству Гетманъ писалъ и посланники его били челомъ, чтобъ Намъ, Великому Государю, его, Гетмана Богдана Хмѣльницкаго и все войско Запорожское пожаловали, велѣли прежнія ихъ права и вольности войсковыя, какъ издавна бывали при Великихъ Князѣхъ Русскихъ и при Короляхъ Польськихъ, что суживались и вольности свои имѣли въ добрахъ и въ судахъ, и чтобъ въ тѣ ихъ еуды войсковые нихто не вступался, но отъ своихъ бы старшыхъ судились, подтвердити и прежнихъ ихъ правъ, каковы даны духовнаго и мірскаго чина людямъ отъ Великихъ Князей Русскихъ и отъ Королей Польскихъ, не нарушить и на тѣ бъ ихъ права дати Нашу Государскую жалованную грамоту, за Нашею Государскою печатью; и чтобы число войска Запорожскаго списовое учинить шестьдесятъ тысячъ, а было бы то число всегда полно. A будетъ судомъ Божіимъ смерть случится Гетману, и Намъ бы Великому Государю поволить войску Запорожскому, по прежнему обычаю, самимъ межи себя Гетмана обрати, а кого оберутъ, и про то Намъ, Великому Государю, объявляти; имѣній козацкихъ и земель,

которыя имѣютъ для пожитковъ, чтобъ отъ нихь отнимать не велѣлъ, также бы и вдовъ, послѣ козаковъ осталыхъ, дѣти повольности имѣли, какъ дѣды и отцы ихъ, и мы, Великій Государь, Наше Царское Величество, подданнаго Нашего Богдана Хмѣльницкаго, Гетмана войска Запорожскаго, и все Наше, Царскаго Величества войско Запорожское пожаловали, велѣли имъ быть подъ Нашею Царскаго Величества высокою рукою, по прежнимъ ихъ правамъ и привиліямъ, каковы имъ даны отъ Королей Польскихъ и отъ Великихъ Князей Литовскихъ, и тѣхъ ихъ правъ и вольностей нарушивати ничѣмь не велѣли, и судиться имъ велѣли отъ своихъ старшихъ по своимъ прежнимъ правамъ, а числа войска Запорожскаго указали есмя по ихъ же челобитью учинить списковаго 60.000 всегда полно. A буде судомъ Божіимъ смерть случится Гетману, и Мы, Великій Государь, поволили войску Запорожскому обрати Гетмана, по прежнымъ ихъ обчычаямъ, самимъ межи себя, а кого Гетмана оберуть, о томъ писати къ Намъ, Великому Государю, да тому же, новообранному Гетману на подданство и на вѣрность вѣру Намъ, Великому Государю, учинити, при комъ Мы, Великій Государь укажемъ. Также и имѣній козацкихъ и земель, которыя они имѣютъ для пожитка, отнимати у нихъ и у вдовъ послѣ козаковъ осталыхъ и (у) дѣтей не велѣли, а быть имъ за ними по прежнему. И по Нашему, Царскаго Величества жалованью, Нашимъ Царскаго Величества подданнымъ, Богдану Хмѣльницкому, Гетману войска Запорожскаго, п всему Нашему Царскаго Величества войску Запорожскому быти подъ Нашею Царскаго Величества высокою рукою, посвоимъ прежнимъ правамъ и привиліямъ и по всѣмъ статьямъ, которыя писаны выше, и Намъ Великому Государю и сыну Нашему, Государю Царевичу, Князю Алексѣю Алексѣевичу, и наслѣдникамъ На- шимъ служити н прямити и всякаго добра хотѣти, и на Нашихъ Госу- дарскихъ непріятелей, гдѣ Наше Государское повелѣніе будетъ, ходити и съ ними битись, и во всѣмъ быти въ Нашей Государской волѣ и пОСлушаНьи на вѣки. A о которыхъ о иныхъ статьяхъ Намъ, Веикому Государю, Нашему Царскому Величеству тѣ выше имянованные посланники Самойло и Павелъ именемъ Богдана Хмѣльницкаго, Гетмана войска Запорожскаго билп челомъ и подали Нашимъ, Царскаго Величества ближнимъ боярамъ Боярину и Намѣстнику Казанскому Князю Алексѣю Никитичу Трубецкому, Боярину и Намѣстнику Тверскому Василію Васильевичу Бутурлину, Окольничему и Намѣстнику Каширскому Петру Петровичу Головину, Думному Дьяку Алмазу Иванову статьи, и Мы, Великій Государь, тѣхъ статей выслушали милостиво и что на которую статью Нашего Царскаго Величества, изволенье, и то велѣли подписать подъ тѣми же статьями, да тѣ статьи съ Нашимъ, Царскаго Величества указомъ велѣли дать тѣмъ же посланникамъ Самойлу и Павлу, и хотимъ его Гетмана Богдана Хмѣльницкаго и все войско Запорожское держать въ Нашемъ, Царскаго Величества, милостивомъ жалованьи и въ призрѣніи, и имъ бы на Нашу Государскую милость быть надежнымъ.”

(Полное Собраніе Законовъ Россінкой Имперіи, том. I.,

стр. 325-327).

Московські „статті” 27 березня 1654 (7162) p.

„Бьють челомъ Великому Государю, Царю π Великому Князю Алексѣю Михайловичу, всея Великія и Малыя Россіи Самодержцу и многихъ Государствъ Государю и обладателю, Его Царскаго Величества поданные, Богданъ Хмельницкій Гетманъ войска Запорожскаго, и все войско Запорожское, и весь міръ Христіанскій Россійскій, чтобъ Его Царское Величество пожаловалъ ихъ тѣмъ, о чемъ, посланники ихъ бити челомъ учнуть, а они Его Царскому Величеству во всякихъ Его Государскихъ повелѣніяхъ служити будуть во вѣки, и что на которую статью Царскаго Величества изволенье, и то подписано подъ статьями.

1.

Чтобъ въ городѣхъ урядники были изъ ихъ людей обираны къ тому достойные, которые должны будуть подданными Царскаго Величества уряжати, и доходы всякіе въ правду въ казну Царскаго Величества отдавать для того, чтобы Царскаго бъ Величества Воеводы приѣхавъ, учатъ права ихъ ломати, и чтобъ имъ было въ великую досаду, а какъ тутошніе ихъ люди, гдѣ будуть старшіе, то они противъ правъ своихъ учнутъ исправляться.

И сей статьѣ Царское Величество пожаловалъ, велѣлъ быть по ихъ челобитью: а бытп бъ урядникамъ въ городѣх, войтамъ, бурмистрамъ, райцамъ, лавникамъ, и доходы всякіе денежные и хлѣбные сбирать на Царское Величество и отдавать въ Его Государеву казну тѣмъ лю- демъ, которыхъ Царское Величество пришлетъ; да тѣмъ же присланнымъ людямъ, кого для тое сборныя казны Царское Величество пришлетъ, и надъ тѣми сборщиками смотрѣть, чтобы дѣлали правду.

2.

Писарю войсковому, чтобъ по милости Царскаго Величества 1000 золотихъ польскихъ для подписковъ давать, и на судей войсковыхъ по 300 золотыхъ польскихъ, а на писаря судейскаго по сто золотыхъ

польскихъ, на ппсаря да хорунжаго полкового по 50 золотыхъ, на хорунжаго сотницкаго 30 золотыхъ, на бунчужнаго гетманскаго 50 золотыхъ.

Царское Величество пожаловалъ, велѣлъ быть по пхъ челобитью: а давать тѣ деньгм изъ тамошнихъ доходовъ.

3.

Ha писаря и на судей войсковыхъ на два человѣка, и на всякаго Полковника, и на ясауловъ войсковыхъ и полковыхъ, чтобъ по мел- ницѣ было для прокормленія, что расходъ имѣютъ великой.

Царское Величество пожаловалъ, велѣлъ быть по ихъ челобитью.

4.

Ha подѣлку наряда войсковаго, и на пушкарей, ii на всѣхъ работныхъ людей, которые у наряда бываютъ, чтобъ Царское Величество пожаловалъ, изволилъ учинить свое Царское милостивое презрѣніе какъ в зиму, такъ и о станѣхъ; такожъ и на обознаго 400 золотыхъ, а на хорунжаго арматнаго 50 золотыхъ.

Царское Величество пожаловалъ, велѣлъ давать изъ тамошныхъ доходовъ.

5.

Послы, которые издавна къ войску Запорожскому приходятъ изъ чужихъ краевъ, чтобъ Гетману и войску Запорожскому, которые къ добру бъ были, вольно приняти; а только бъ что имѣло быть противно Царскаго Величества, то должны они Царскому Величеству извѣщати.

По сей статьѣ Царское Величество указалъ пословъ о добрыхъ дѣлѣхъ принимати и отпускать, а о какомъ дѣлѣ приходили и съ чѣмъ отпущены будуть, о томъ писать къ Царскому Величеству подлинно и вскорѣ; а которые послы присланы отъ кого будуть Царскому Величеству съ противнымъ дѣломъ, и тѣхъ пословъ и посланниковъ задерживать въ войскѣ, и писать о нихъ о указѣ къ Царскому Величеству вскорѣ жъ, а безъ указа Царскаго Величества назадъ ихъ не отпускать; а съ Турскимъ Салтаномъ и съ Польскимъ Королемъ, безъ указа Царскаго Величества, не сноситься.

6.

O Митрополитѣ Кіевскомъ посланникамъ изустный наказъ данъ; а въ рѣчахъ посланники били челомъ, чтобы Царское Величество пожаловалъ, велѣлъ дать на его маетности, свою Государскую жалованную грамоту.

Царское Величество пожаловалъ Митрополиту и всѣмъ духовнаго чина людямъ на маетности пхъ, которыми они нынѣ владѣютъ, свою Государскую жалованную грамоту дать велѣлъ.

7.

Чтобы Царское Величество изволилъ рать свою вскорѣ, прямо къ Смоленску, послать, не отстрочивая ничего, чтобы неприятель не могъ исправиться, и съ иными совокупнтися, для того, что войска нынѣ принуждены, чтобъ никакой пхъ лести не вѣрплп, естли бъ имѣли въ чемъ дѣлать.

Царское Величество изволилъ на непріятеля своего на Польскаго Короля идти самъ, н Бояръ и Воеводъ послать со многими ратьми по просухѣ, какъ конскіе кормы учнуть бытн.

&.

Чтобъ наемнаго люду здѣ на рубежу, отъ Ляховъ, для всякаго безстрашія, съ 3000, или какъ воля Царскаго Величества будетъ, хотя и больше.

Царскаго Величества ратные люди всегда на рубежѣ для Украины обереганія есть и впред стоять учнутъ.

9.

Обычай тоїъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили; бьютъ челомъ н нынѣ Царскому Величеству, чтобы на Полковниковъ по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на козаковъ по 30 золотыхъ польскихъ давать.

Під цією статтею вміщено:

И въ прошлыхъ годѣхъ присылалъ къ царскому величеству гетманъ Богданъ Хмелницкій и все Войско Запорожское и били челомъ многажды, чтобъ его царское величество ихъ пожаловалъ, для православные христіанскіе вѣры и святыхъ Божіихъ церквей, за нихъ вступился и принялъ ихъ подъ свою государеву высокую руку и на непріятелей ихъ учинилъ имъ помочь. И великому государю нашему, его царскому величеству, въ то время подъ свою государеву руку приняти было васъ не мочно, потому что у его царского величества съ короли полскими II великими князи литовскими было вѣчное докончанье. A что съ ихъ королевскіе стороны царского величества отцу, блаженные памяти великому государю царю и великому князю Михаилу Федоровичю, всеа Русіи Самодержцу, и многихъ государствъ государю и облаадателю, и дѣду его государеву, блаженные памяти великому государю святѣйшему патріарху Филарету Никнтичю, московскому и всеа Русіи, и ве-

лнкому государю нашему царю н великому князю Алексѣю Михаило- віічю, всеа Русіи Самодержцу, его царскому величеству, учинилнсь многіе безчестья и укоризны, и о томъ, по королевскимъ грамотамъ и по соймовому уложенію и по констытуцін и по посольскимъ договорамъ, царское величество ожидалъ исправленія; а гетмана Богдана Хмелницкого и все Войско Запорожское хотѣлъ съ королемъ пол- скимъ помирить, черезъ своихъ государевыхъ великихъ пословъ, тѣмъ способомъ: буде Янъ Казимеръ король учинитъ съ ними миръ по Зборовскому договору и на православную христіянскую вѣру гоненія чинить не учнетъ и уніятовъ всѣхъ выведетъ, и царское величество виннымъ людемъ, которые за его государскую честь довелись смертные казни, вины ихъ хотѣль отдать; и о томъ посылалъ къ Яну Казн- меру королю своихъ государевыхъ великихъ и полномочныхъ пословъ, боярина и намѣстника великопермского князя Бориса Александровича Рѣпнина-Оболенского съ товарищи. И тѣ царского величества великіе и полномочные послы о томъ миру Ii о поступкахъ королю, и паномъ радѣ говорили всякими мѣрами. И Янъ Казимиръ король и паны рада ни на которую мѣру не сошли, н то великое дѣло поставили ни во что, и тѣхъ царского величества великихъ н полномочныхъ пословъ отпустили безъ дѣла. И великій государь нашъ, его царское величество, видя такіе съ королевскіе стороны многіе неисправленья и грубости и неправды, и хотя православную христіянскую вѣру и всѣхъ православныхъ христіянъ отъ гонителей и хотящыхъ церкви Божія разорити и вѣру христіянскую искоренити, отъ Латынъ оборонити, подъ свою государеву высокую руку васъ принялъ.

A тепер для вашея обороны, собравъ Рускія, и Татарскія, и Нѣмецкія рати многія, идеть самь Великій Государь нашъ, Его Царское Величество на непріятелей христіянскпхъ, и Бояръ своихъ, и Воеводъ шлетъ со многими ратьмн, и на тотъ ратный строй, по Его Цврскому указу, роздана Его Государева казна многая, и нынѣ имъ посланникамъ о жалованьи на войско Запорожское говорить, видя такую Его Царскаго Величества милость, и къ нимъ оборону, не довелось. A какъ былъ у Гетмана, у Богдана Хмѣльннцкага, Государевъ ближній Бояринъ и Намѣстникъ Тверской Василій Васильевич Бутурлинъ съ товарищи, и Гетьманъ говорилъ съ ними въ розговорѣхъ о числѣ войска За порожскаго, чтобы учинить 60.000, а хотя бы де того числа было и больше, и Государю де въ томъ убытка не будетъ, потому что они жалованья у Государя проситн не учнутъ; да имъ, Самойлу и Павлу, и инымъ людемъ, которые въ то время при Гетьманѣ были, про TO вѣдомо жъ, а что въ Малой Россіи въ городѣхъ и мѣстѣхъ какихъ доходовъ, и про то Царскому Величеству не вѣдомо, и Великій Государъ наш, Его Царское Величество посылаетъ доходы описать Дворян, а какъ тѣ, Царскаго Величества Дворяне, доходы всякіе опи- шутъ и смѣтятъ, и въ то время о жалованьи войску Запорожскому, по разсмоотрѣнію Царскаго Величества н указъ будетъ. A нынѣ Царское Величество, жалуя Гетмана и все войско Запорожское, хочетъ послать своего Государева жалованья, по давнимъ обычаямъ предковъ своихъ, Великихъ Государей, Царей и Великихъ Князей Россійскихъ, Гетману и всему войску Запорожскому золотыми. - '

10.

Крымская орда, еслибы имѣла вкинуться, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на нихъ наступати, такожде и Донскимъ казакамъ готовымъ быти, а нынѣ еще въ братствѣ, дать сроку и ихъ не задирать.

Царскаго Величества указы и повелѣнье на Донъ къ казакамъ іпослано; буде Крымскіе люди задора никакого не учинятъ, и на нихъ ходить и задоры чинить не велѣно; а буде Крымцы задоръ учинятъ, и въ то время Царское Величество укажеть надъ ними промыслъ чинить.

^:" 11.

Кодакъ, городъ на рубежѣ отъ Крыма, въ которомъ Гетман всегда по 400 человѣкъ держитъ и кормы всякіе имъ даетъ, чтобъ и нынѣ Царское Величество пожаловалъ кормами и порохомъ къ наряду изволилъ построити; также и на тѣхъ, которые за порогами коша берегутъ, чтобъ Царское Величество милость свою изволилъ показать, понеже нельзя его самого безъ людей оставляти.

O той статьѣ Царскаго Величества указъ будетъ впередъ, какъ про то вѣдомо будетъ, по сколько какихъ запасовъ въ тѣ мѣста посылано, и сколько будетъ доходовъ въ сборѣ на Царское Величества,

A что въ писмѣ же вашемъ написано: какъ Великій Государъ нашъ, Его Царское Величество, Гетмана Богдана Хмѣльницкаго и все войско Запорожское пожалуетъ, свои Государскія грамоты на вольности ваши дать велитъ, тогда вы смотръ межъ собою учините, кто будетъ казакъ или мужикъ. A чтобъ число войска Запорожскаго было 60.000, и Великій Государь, Его Царское Величество, на то изволилъ, тому числу списковыхъ козаковъ быть велѣлъ, и какъ вы посланники бедете у Гетмана, у Богдана Хмѣльницкага, и вы бъ ему сказали, чтобъ онъ велѣлъ козаковъ разобрать вскорѣ и списокъ ихъ учинить, да тотъ списокъ за своею рукою прислалъ къ Царскому Величеству.”

(Полное Собраніе Законовъ Россійской Имперіи,

том I., ст. 322-325).