<<
>>

§ 8. Судова практика в романо-германській правовій сім'ї

У сучасній юридичній літературі зазначається, що суди у країнах романо-гермапського права досить активно впливають на норми права у прямій та непрямій формах. Так, суди безпосередньо впливають на саме існування норми права, коли заважають набранню її чинності, визнають її нечинною або такою, що не підлягає застосуванню.

Йдеться переважно про роботу конституційних судів, що здійснюють попередній та наступний контроль за кон-ституційністю нормативних актів. Непрямий вплив полягає в тому, що вищі судові інстанції контролюють тлумачення норм права, здійснене звичайними судами під час розгляду конкретних справ2.

Питання про можливість судової правотворчості вирішується у країнах романо-германського права по-різному. Це обумовлено історичними традиціями (одні країни заохочували розвиток прецедентного права, другі — обмежували його), а також відповідною законодавчою регламентацією (закріпленням або забороною прецеденту як джерела права).

Так, характерною рисою французької доктрини є так звана упорядкована концепція правозастосування, що виникла ще за часів Французької революції. Згідно зі ст. 5

1 Давид Р., Жоффре-Спинозы К. Вказ. праця. - С. 94-95.

1 Серверэн Э. Роль судей и судебной практики в процессе нормотворчества // Судебная практика как источник права. — М.: Юристь, 2000. - С. 47.

105

Цивільного кодексу судді заборонено виносити рішення у вигляді положень загального або регламентарного характеру. Це значить, що суддя у своєму рішенні не може створювати норму права, яка буде застосовуватися в аналогічних випадках.

Проте заборона обов'язкової сили прецеденту не свідчить про незначну роль судової практики у правовій системі Франції. Роль судді є основною в застосуванні закону, його інтерпретації, заповненні існуючих прогалин, а також у його оновленні, оживленні чи згладжуванні, тобто ігноруванні й протидії йому. Незважаючи на те що місія судді передбачає підкорення закону, його застосування, суддя, виконуючи роль необхідної об'єднуючої ланки між виданням норми права і його ефективним застосуванням, насправді може дискримінувати закон.

Тому стосунки між законодавчими та судовими органами набувають іноді характеру бурі'.

У німецькій правовій традиції рішенням судів відводиться більаі значна роль, ніж у Франції. До легітимних функцій німецького суду належить, зокрема, функція розвитку й удосконалення права, що включає повноваження на правотворчу діяльність. У рішенні від 14 лютого 1973 року2 Федеральний конституційний суд Німеччини пояснює цю функцію так: суддівська діяльність не зводиться лише до пізнання і виразу волі законодавця. Цілі правосуддя можуть вимагати від судді вияву і реалізації в його рішеннях принципів, що іманентні конституційному правопорядку, проте не знайшли втілення в тексті писаних законів. Суддя не повинен вчиняти свавілля; його рішення повинні базуватися на раціональній аргументації. Очевидно, що писаний закон не завжди виконує свою функцію — справедливо вирішувати юридичні проблеми. У такому разі суддівське рішення ліквідує цю прогалину виходячи зі здорового глузду та загальних уявлень про

1 БержельЖ.-Л. Вказ. правд. — С. 137. BVerfGE 34, 269. ,

106

справедливість. Завдання та повноваження у сфері право-творчості — але завжди в межах конституції — ніколи не оскаржуватимуться суддями. Верховні суди визнали це з самого початку. Федеральний конституційний суд визнавав це завжди1.

Дослідники підкреслюють, що німецька система судових рішень має змішаний характер, якщо порівнювати її з французькою й англійською системами. На відміну від французької в ній визнається необхідність правового обґрунтування рішення судді, в постановах досить часто використовуються посилання на прийняті раніше рішення, проте на відміну від англійської системи відсутня обов'язкова сила прецеденту, за винятком рішень Федерального констшуційного суду2. Втім, німецькі фахівці говорять про існування непрямої обов'язкової сили судового рішення: судді намагаються утримуватись від того, щоб їх рішення скасовувались вищими судовими інстанціями, оскільки це завжди негативно впливає на їх судову кар'єру3.

Правотворча роль судової практики офіційно визнається також в Іспанії, де ця практика, що заснована на низці рішень Верховного суду Іспанії, формує так звану загальну правову доктрину (doctrina legal).

її порушення згідно з законом є однією з найважливіших підстав для оскарження судових рішень до Верховного суду4.

До країн, що офіційно визнають і законодавчо закріплюють прецедент як джерело права, належить також Швейцарія. У статті 1 Цивільного кодексу цієї країни вказується на те, що в разі відсутності норм, які мають застосовуватись до справи, що розглядається в законодавчих актах, суддя повинен вирішувати питання відповідно до існуючого звичаєвого права. А у разі відсутності звичаю, —

1 Зеккер Ф. Ю. Вказ. праця. — С. 31.

2 Серверэн Э. Вказ. праця. — С. 55.

3 Гюнтер К. Судоустройство и сфера компетенции судов // Судебная практика как источник права. — М.: Юристъ, 2000. — С. 66.

4 Давид Р., Жоффре-Спинозы К. Вказ. праця. — С. 104.

107

відповідно до правил, які він створив би, коли б був законодавцем. У процесі здійснення такого роду діяльності суддя не повинен виходити за межі, встановлені визнаними правовими доктринами та нормами прецедентного права1. Роль судової практики підвищується в тих країнах романо-германської правової сім'ї, які є членами Європейського Союзу. Це пов'язано з тим, що в ЄС фактично визнаний прецедентний характер рішень Суду ЄС та їх статус як найважливіших джерел європейського права2. Оскільки європейське право визнається складовою частиною національного права держав — членів ЄС, рішення Суду ЄС суттєво впливають на відповідні національні правові системи.

1 Марченко М. Н. Вказ. праця. — С. 344.

2 Хорольський Р. Б. Судовий прецедент як джерело права Європейського Співтовариства // Проблеми законності. — X.: Нац. юрид. акад. України, 1999. - Вип. 39. - С 204-209.

108

<< | >>
Источник: В.Д. Ткаченко, С.П. Погребняк, Д.В. Лук'янов. Порівняльне правознавство: Підручник для студентів юридичних спеціальностей вищих навчальних закладів. - X.: Право, 2003. - 274 с. 2003

Еще по теме § 8. Судова практика в романо-германській правовій сім'ї:

  1. 7. Судова система в романо-германській правовій сім'ї
  2. § 5. Загальні принципи в романо-германській правовій сім'ї
  3. § 6. Доктрина в романо-германській правовій сім'ї
  4. § 3. Нормативно-правові акти в романо-германській сім'ї
  5. § 1. Норми права в романо-германській сім'ї
  6. § 2. Джерела права в романо-германській сім'ї, їх види
  7. § 4. Закон як джерело права в романо-германській сім'ї
  8. § 1. Особливості романо-германської правової сім'ї
  9. § 3. РОМАНО-ГЕРМАНСЬКА ПРАВОВА СІМ'Я, ЇЇ ОСОБЛИВОСТІ
  10. Романо-германська правова сім’я