1. Становлення і розвиток англійського загального права

Загальне право розвивалося автономним шляхом, і зв'язки з континентальною Європою справили на нього незначний вплив. З приводу впливу римського права на загальне право серед дослідників відсутня єдина точка зору.

К. Осакве, розглядаючи вплив римського права на формування загального права, відзначає, що «в англо-американській літературі часто зустрічається думка про те, що англійське право не сприйняло римське право і що римське право не вплинуло на розвиток англійського права, незважаючи на те, що Англія тривалий час входила до складу Римської імперії. З подібним твердженням не можна погодитися. Континентально-європейські вчені вважають, і я з цим згоден, що римське право неминуче вплинуло на розвиток англійського права, але в меншій мірі, ніж на розвиток романо-германського права. Англійське право дуже багато запозичувало від римського права: термінологію, правові методи, загальні поняття, загальні принципи, загальні цінності»2.

Більше того, на думку Бакланда Мак-Наєра, «між римським юристом і юристом загального права більше спільного, ніж між римським юристом і його наступником, сучасним цивілістом. Як юрист загального права, так і римський юрист уникають узагальнень і по можливості визначень. їхній метод — активна казуїстика. Вони переходять від одного конкретного випадку до іншого і прагнуть створити не щось подібне до логічної системи, а механізм регулювання, що справно діє, для кожного з них, не побоюючись

логічних невідповідностей, які рано чи пізно можуть призвести до труднощів»1.

Як відзначає Г.Дж. Берман, на формування і розвиток загального права значний вплив справило канонічне право. Іншими словами, роль канонічного права у формуванні правових систем західних країн, зокрема загального права, важко переоцінити2.

Загальне право спочатку зародилося на території Англії, а потім поширилося на інші території.

Існуванню загального права передував період англосакського права як права місцевого, локального, такого, що діє на обмеженій території.

В історії формування і розвитку англійського загального права виділяються декілька основних етапів.

Перший етап у становленні англійського загального права пов'язано з формуванням права як централізованого і загальнонаціонального, норми якого складалися в практиці королівських суддів. У 1066 р. Англія була завойована нормандцями. Відомо, що це дата битви при Гастінгсі, в якій нормандці на чолі з Віль-гельмом Завойовником здобули перемогу над військами англосаксів. Так було створено передумови для подальшого затверд-ження нормандського панування на Британських островах.

Із цього періоду починається становлення і розвиток загального права, що діяло в усій Англії. Загальне право було створене королівськими судами. Судді королівських судів селилися в одному з районів Лондона, звідки виїжджали для судових розглядів. Роз'їзні суди, здійснюючи правосуддя, знайомилися з місцевими звичаями, корегували їх нормами римського і канонічного права, що дійшли з континенту, а також, можливо, і нормандськими законами. Повертаючись до Лондона, спільно обговорювали розглянуті справи, підсумовували ці звичаї, щоб вивести загальне правило для одноманітного розгляду справ у майбутньому. У ході дискусії виробляли спільну позицію по аналогічних справах. Через них, головним чином, і йшов процес утворення загального

1 Марченко М. Н. Источники права: Учеб. пособие. — М.: Проспект, 2006.

— С 606.

2 Дивм.: Осакве К. Сравнительное правоведение в схемах. Общая и Особен

ная части: Учеб.-практ. пособие. — М.: Дело, 2002.

' Buckland McNair Roman Law and Common Law. — London, 1952. — P. XIV. 2 Див.: Берман Г.Дж. Западная традиция права: эпоха формирования. — М.: Инфра-М-Норма, 1998.

320

X. Бєхруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X.

321

права. Із часом загальне право перестає збігатися зі звичаєвим правом і норми, установлені королівськими судами, беззастережно домінують. При цьому судді керувалися, перш за все, інтересами центральної королівської влади.

Починаючи з XII ст., королівські суди засідали у Вестмінстері. Із часом відбувався процес розширення компетенції судів, удосконалювалася судова процедура. Під кінець Середньовіччя королівські суди, по суті, стали єдиними органами правосуддя. Муніципальні і торгові суди розглядали малозначні справи, церковні суди розглядали лише дисциплінарну провину священнослужителів і справи, пов'язані зі святістю шлюбу.

До кінця ХНІ ст. зростає роль і значення статутного права1. У зв'язку з цим правотворча діяльність суддів почала деяким чином стримуватися принципом, згідно з яким зміни в праві не повинні відбуватися без згоди короля і парламенту. Одночасно встановлюється право суддів інтерпретувати статути — право, яке судді привласнили собі, посилаючись на те, що беруть участь у парламенті при обговоренні статутів2.

Наступний етап, що охопив XIV — середину XIX ст., пов'язують із реформуванням архаїчного загального права і формуванням права справедливості.

У XIII—XV ст., у зв'язку з великими змінами у феодальному суспільстві Англії, зокрема розвитком товарно-грошових відносин, зростанням міст, занепадом натурального господарства, переходом від натурального феодального господарства до товарно-грошових відносин, виникла необхідність вийти за жорсткі рамки закритої системи прецедентів, що вже склалися. Цю роль узяв на себе королівський канцлер, який вирішував у порядку певної процедури спори, з якими їх учасники зверталися до короля. Завершується цей період у XIV ст. першою кризою системи загального права, яка спричинила появу суто англійського феномена — права справедливості. Таким чином, разом із загальним правом склалося право справедливості.

1 Статутне право — це сукупність правових норм у формі відповідних доку

ментів, виданих законодавчою владою.

нодавчих органів (статути) та акти делегованого законодавства.

2 Решетников Ф.М., Апарова Т.В. Предисловие к книге // Кросс Р. Прецедент

в английском праве. — М.: Юрид. лит., 1985. — С. 16.

В Англії до 1873 р. існував дуалізм судочинства: крім судів, що застосовують норми загального права, існував суд лорд-канцлера, що застосовував норми права справедливості, які формувалися в результаті розгляду різних справ судом лорд-канцлера. Принципи, застосовані лорд-канцлером, були запозичені з канонічного і римського права, що допомагало подолати багато застарілих норм загального права і виносити справедливі ухвали.

На початку XVII ст. було досягнуто компроміс між судами загального права і судом лорд-канцлера, який полягав у тому, що юрисдикція лорд-канцлера продовжувала існувати, але вона не повинна була розширюватися за рахунок судів загального права. Канцлерський суд здійснював юрисдикцію відповідно до прецедентів права справедливості.

Таким чином, англійське право об'єднало норми загального права і норми права справедливості, що вносять доповнення або поправки в норми загального права. Незважаючи на спільні риси загального права і права справедливості, їх судові прецеденти фіксувалися роздільно, що призвело до розвитку дуалізму англійської правової системи, який існував більше двох століть аж до судової реформи 1873—1875 pp.

Із середини XIX ст. починається новий етап у розвитку англійського загального права, який триває по теперішній час. Він пов'язаний з правовими реформами XIX ст.

Невпорядкованість системи судів, непевність апеляційного порядку і, зрештою, підсудності призвели до необхідності судової реформи. Початок їй покладено організацією судів графств. У 1852 р. низкою законодавчих актів було зближено процесуальні порядки в судах лорд-канцлера і в судах загального права.

Основною метою законів реформістів про судовий устрій 1873 і 1875 pp. була повна реорганізація системи вищих судів королівства.

У цей період відбулася радикальна модернізація права в таких напрямах.

По-перше, судову систему було модернізовано, унаслідок чого було ліквідовано формальну відмінність між судами загального

322

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

323

права і канцлерськими судами справедливості. Верховний суд отримав право самому виробляти процесуальні правила. З 1852 р. до судової практики увійшли правила і накази, що раніше застосовувалися тільки в судах лорд-канцлера. Подвійність юрисдикції, коли в одній справі могли бути подані до різних судів дві різні вимоги, була виключена. Усі судові відділення мали практично рівну компетенцію, суддя одного відділення міг одночасно засідати в будь-якому іншому відділенні.

Іншими словами, результатом судової реформи стало фактичне злиття права справедливості із загальним правом. Разом із тим, склалася спеціалізація у зв'язку з традиційною відмінністю позовів загального права і права справедливості.

По-друге, у результаті проведених реформ починається формування і розвиток матеріального права. До того часу англійське право розвивалося переважно як процесуальне. Юристи загального права починають приділяти увагу матеріальному праву, на основі якого здійснюється систематизація рішень загального права шляхом їх консолідації.

По-третє, посилюється роль статутного права шляхом зростання нормотворчої і правоутворюючої ролі законодавства як джерела права і його реформування.

Сучасний етап розвитку загального права характеризується тим, що у XX ст. зросла, і сьогодні продовжує зростати роль законів і регламентів в англійському праві, унаслідок чого консерватизм постулатів загального права підпав під вплив часу. Роль статутного права в системі джерел права посилюється. Разом із тим, норми загального права і судовий прецедент багато в чому продовжують зберігати свої позиції.

Також посилюється вплив міжнародного і наднаціонального права на розвиток загального права. Як відзначають багато до-слідників, останнім часом намітилася певна тенденція до зближення прецедентного і статутного права за їх функціональним значенням. Проте англійські юристи вважають, що в цілому це тільки тенденція. Вона не веде до зміни типу права1.