2. Специфіка латиноамериканського права
У визначенні місця латиноамериканського права на правовій карті світу в сучасній компаративістиці немає єдиної думки. Якщо одні компаративісти відносять правові системи держав Латинської Америки до романо-германської правової сім'ї, то інші виділяють їх у самостійну групу серед інших правових сімей сучасного світу.
Латиноамериканське право, запозичивши багато правових положень у романо-германського і загального права, точніше американського права, виступає як самостійна правова сім'я змішаного типу.Таким чином, найважливіша специфіка латиноамериканського права полягає в його змішаному характері, який виражається в тому, що правові системи держав Латинської Америки багато в чому побудовані на основі романо-германських моделей (це особливо виявляється у сфері приватного права), а також моделей правового будівництва в рамках загального права (це очевидно у сфері публічного права).
Латиноамериканське право, як і романо-германське право, — це кодифіковане право, причому кодекси побудовано за європейським зразком з урахуванням національних особливостей. Кодифікація закріпила політичну незалежність і сприяла становленню розвиненого національного законодавства. Запозичення кодифікації романо-германського права вело до побудови аналогічної структури права і системи джерел, що виявилося в абстрактному характері викладення норм права і сприйнятті юридичної техніки в континентального права.
11 То стосується сфери публічного права, особливо конституційного права, то його побудовано за зразком правової системи США. Це виявляється в тому, що конституції цих держав запозичували американську форму правління, тобто президентську республіку, та інші державні інститути. Головна причина цього запозичення полягає в тому, що на момент проголошення незалежності в ряді провідних країн Латинської Америки, зокрема Чилі, Бразилії, Аргентині, Конституція США була єдиною писаною чинною конституцією республікансько-президентської форми правління.
Латиноамериканський федералізм, один із найстаріших у світі, вплинув на формування і функціонування правових систем цих держав.
З XIX ст. після завоювання незалежності 15 держав Центральної і Південної Америки випробували на своєму досвіді федеральну форму державного устрою, але до теперішнього часу залишилися тільки чотири федеральні держави: Аргентина, Бразилія, Венесуела і Мексика. Причому федеральна форма утвердилась у цих державах як наслідок перемоги федералістів над унітаристами.Однією з причин створення федерацій у Латинській Америці став, як наголошувалося раніше, є вплив Конституції США на латиноамериканський конституціоналізм. Цьому процесу сприяла внутрішньополітична ситуація у створюваних незалежних державах. Необхідно відзначити, що на перших етапах формування цих федерацій центральний уряд вимушений був іти на значну децентралізацію державного управління з метою створення і збереження єдності і цілісності цих держав. На подальших етапах розвитку федерального устрою в державах Латинської Америки ситуація змінюється у бік централізації державного управління, що зумовлювало звуження повноважень суб'єктів федерацій. Наприклад, бюджет суб'єкта федерації прямо контролюється центральним урядом у прибутковій і витратній частинах, а межі такого контролю можуть бути досить обширними.
Принципи побудови і функціонування судової системи держав Латинської Америки також запозичені з правової системи США, що особливо виявляється в діяльності і структурі верховних судів цих держав. Проте судовий прецедент у системі джерел права в правових системах цих держав не виступає як основне джерело, аналогічно американському праву.
380
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
381
У латиноамериканських державах функціонує інститут судового контролю конституційності законодавства, запозичений у романо-германського права, відрізняючись від американської моделі судового конституційного контролю.
Правові системи держав Латинської Америки традиційно перебувають під впливом католицької церкви. Це знаходить свій прояв на конституційному рівні.
Зокрема в Конституції Аргентини визнається пріоритет конкордатів1 над національним законом2. Це пояснюється, перш за все, тим, що абсолютна більшість населення цих держав (понад 90%) сповідує католицизм. Відсутня єдина система взаємин церкви і держави. Вони будуються по-різному: якщо в одних державах проголошується нейтралітет у відношенні між ними, то в інших існує офіційний союз церкви з публічною владою; по-третє, державу обмежує діяльність церкви за допомогою спеціальних законів, аж до її підконтрольності спеціальному законодавству.Розглядаючи правові системи держав Латинської Америки, необхідно звернути увагу на особливе місце і роль армії як інституту держави. Армія в цих державах уважається повноправним учасником у регулюванні політичних питань життя суспільства. Більше того, вирішальна участь армії у розв'язанні політичних проблем у латиноамериканських державах є загальновизнаним фактом. У державах Латинської Америки традиційно армія розглядалася як єдиний гарант стабільності державно-правового життя і ефективного засобу вирішення соціально-економічних конфліктів суспільства, особливо в період гострих політичних криз. Політична нестабільність ставила армію у виняткове становище, робила її часто арбітром у політичних конфліктах. Армія не вважала себе зв'язаною конституцією.
Особливістю сучасного етапу розвитку латиноамериканських держав є спроби координації їх діяльності в політичній, економічній, культурній, соціальній сферах суспільного життя. Для
1 Конкордат (від concordatum — погодження) — договір між Папою
Римським як главою католицької церкви і будь-якою державою, що регулює
правове становище католицької церкви у цій державі та її зносини із папським
престолом.
2 См.: Конституция Аргентинской Нации 1853 г.: Основной Закон Аргентины.
Действует в редакции от 24 августа 1994 г. (на исп. яз.)
досягнення цих цілей проводиться правова політика, спрямована на гармонізацію законодавства й уніфікацію правових норм як засобів зближення їхніх правових систем.
Розглядаючи тенденції розвитку латиноамериканського права, необхідно відзначити, що Латинська Америка сьогодні звільняється від пасивного наслідування іноземних політико-правових моделей.
Набирає силу тенденція заснування і розвитку державно-правових і суспільно-політичних інститутів національного походження. Тексти конституцій стали конкретніші і враховують соціально-економічні умови, а також політичну обстановку у світі взагалі і в Латинській Америці зокрема1.Таким чином, сучасні правові системи латиноамериканських держав характеризуються двома тенденціями:
посиленням інтеграції в рамках латиноамериканського кон
тиненту, тобто вироблення загальних підходів у вирішенні різних
проблем;
включенням держав цього регіону у формування єдиного
політичного, економічного, торгового і правового простору в мас
штабах усього американського континенту, яке раніше охоплю
вало тільки США, Канаду і Мексику.