2. Специфіка ісламського права

Ісламське право є унікальним як за своєю суттю, так і за своїм змістом, володіючи низкою специфічних особливостей, які дозволяють відрізнити його від інших правових систем.

Перш за все, це общинний характер ісламського права, який полягає в тому, що мусульманин, незалежно від місця свого проживання, повинен дотримуватися норм ісламського права через свою належність до ісламської общини, ісламської релігії.

Ще одна особливість ісламського права полягає в тому, що воно вважається одним із найбільш значних явищ у середньовічній цивілізації на Сході. Ця правова система із часом набула світового значення. Ісламське право є складовою ісламської цивілізації, яка продовжує існувати не тільки на величезній території (території ісламських держав), але й у рамках общин мусульман, які знаходяться за межами ісламського світу. Це означає, що навіть після падіння Арабського халіфату ісламське право не втратило свого значення. Воно одержало «друге життя», було і є діючим правом.

Ісламське право, з погляду його походження, необхідно розглядати не як результат діяльності людини, державних органів, а як божественне одкровення, що дароване Аллахом через Пророка Мухаммада. Згідно з ісламсько-правовою доктриною, для ісламської філософії права основоположним є розуміння того, що єдиним джерелом права є Аллах, який дарував своє право людині.

Особливістю ісламської концепції права, що випливає з попередньої, є його релігійна основа. Як справедливо стверджує Б. Луїс, якщо необхідно хоч би частково зрозуміти те, що відбулося в ісламському світі у минулому і відбувається зараз, необхідно визнати, що релігійний чинник є загальним і центральним елементом у житті мусульманських народів, у тому числі і правовому.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

для мусульман релігія традиційно «складає основу основ їх ідентичності і лояльності»1.

Правильне розуміння ісламської концепції права повинне базуватися на такій аксіомі: ісламське право охоплюється рамками ісламу, тоді як іслам не вичерпується рамками ісламського права. Отже, суть і зміст ісламської концепції права цілком і повністю ґрунтуються на ісламі. Іслам містить таку систему норм і принципів, яка регулює та визначає спосіб життя і поведінку людей, які сповідують цю релігію, у всіх її проявах, у тому числі і правових.

Звідси випливає наступна особливість ісламського права, що полягає в поєднанні в ньому релігійного і юридичного начал, що позначилося на специфіці його джерел і структурі, механізмі дії і праворозумінні. Дана особливість виявляється й у тому, що для реалізації правової норми необхідна її відповідність не тільки основоположним правовим, але й релігійним принципам, тому ісламські правознавці, як правило, є також і теологами.

Особливістю ісламської концепції права є універсальність сфери його регулювання. Воно виступає як всеосяжний інструмент нормативного регулювання всіх без винятку сторін суспільного життя і особистого статусу мусульманина. На цій основі можна зробити висновок, що сфери, які регулюються ісламським правом, ширші, ніж сфери регулювання світського права, оскільки ісламське право охоплює не тільки правові, але й усі інші аспекти життя мусульман — моральні, релігійні та ін.

Особливістю ісламського права є й те, що виконання його норм випливає зі свідомості мусульманина і здійснюється тільки в наказовій формі, з дотриманням усіх сторін ритуалу. Воно забезпечується також колективною відповідальністю ісламської громади за поведінку кожного члена общини і індивідуальним зв'язком мусульманина з Аллахом.

Ще однією особливістю ісламського права, що відрізняє його від церковного права, є державна санкціонованість його норм. Це означає, що реалізація норм ісламського права забезпечується не тільки їх релігійним авторитетом, але й примусовою силою ісламської держави.

1 Див.: Луис Б.

256

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

Л'. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

257

Як особливість ісламського права також можна виділити й ісламсько-правовий характер ісламської держави. Це означає, що держава в цілому, а також усі ЇЇ органи і посадові особи, здійснюють свою діяльність у рамках, визначених ісламським правом. Злиття світського і духовного начал в єдине ціле сприяло абсолютизації релігійного авторитету, з одного боку, і зниженню значення адміністративно-бюрократичної ієрархії — з іншого. Будь-який чиновник завжди й у всьому повинен був погоджувати свої дії з приписами ісламського права.

Суттєвою рисою ісламського права є його тісна взаємодія з місцевими традиціями і звичаями. Як відзначав Р. Давид, численні ісламські суспільства, в яких визнають як один із символів віри досконалість і авторитет ісламського права, могли існувати століттями і продовжують існувати, головним чином, керуючись звичаєм1.

Для розуміння специфіки ісламського права важливим є розмежування понять «шаріат» і «фікх». Шаріат є чимось цілим, загальним, а фікх виступає як його частина, а саме — юридична складова. Шаріат оцінює різні життєві обставини з релігійної точки зору на підставі тлумачення положень Корану і Сунни, їх інтерпретації щодо практичного життя суспільства, а фікх наповнює цю оцінку юридичним змістом. Діалектичне співвідношення шаріату і фікха показує підлегле становище юридичної складової (фікха) щодо шаріату. Про це свідчить релігійна природа ісламського права.

Отже, ісламське право є різновидом релігійних правових систем, головною особливістю якого є общинний характер, який означає, що сфера дії ісламського права поширюється залежно від належності до ісламської общини.