7. Поняття і компоненти правової системи

Правова система входить у понятійний апарат порівняльного правознавства. Але оскільки вона є центральною категорією порівняльного правознавства, доцільно розглядати дане поняття окремо.

У науковій літературі, присвяченій порівняльному правознавству, утвердились поняття — аналітичні одиниці, специфічний

28

X.

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

29

зміст яких виражається у двох поняттях: «правові системи різних національних держав» (вузьке розуміння правової системи) і «система (и) права певного типу» («правова сім'я» — широке розуміння правової системи).

У вузькому розумінні правова система — це право певної держави, тобто вона ототожнюється з поняттям «національна правова система» і має свою внутрішню структуру, що складається з різних елементів.

За вдалим висловом французького правознавця Ж. Карбоньє, правова система — це вміст, зосередження різноманітних юри-дичних явищ. Цінність поняття правової системи полягає в тому, що воно дає чималі додаткові можливості для комплексного аналізу правової сфери життя суспільства. Концепція правової системи дає можливість: а) розкрити єдність різних сторін правової дійсності; б) тісніше пов'язати теорію права і юридичну практику1.

У компаративістській літературі при визначенні поняття правової системи акцентується увага на елементному складі (компонентах) даного явища, щодо якого немає єдиної думки.

На думку С.С. Алексеева, правова система — це все позитивне право, розглянуте в єдності з правовою ідеологією і юридичною практикою. Правова культура є свого роду юридичним багатством, вираженим у регулятивних якостях права, нагромаджених правових цінностях, що включає такі елементи, як стан правосвідомості в суспільстві, стан законності, стан законодавства, досконалість його змісту і форми, стан практичної роботи в галузі права.

Ю.О. Тихомиров до структури правової системи включає чотири групи елементів: 1) праворозуміння, правові погляди, правосвідомість, правову культуру, правові теорії і концепції, а також правовий нігілізм; 2) правотворчість як пізнавальний і процесуально

оформлений спосіб підготовки й ухвалення законів та інших правових актів; 3) правовий масив, що включає структурно оформлену сукупність офіційно прийнятих і взаємопов'язаних актів; 4) правозастосування, яке є способом реалізації правових актів і забезпечення законності'.

Таким чином, до структури правової системи, разом із системою права як сукупністю норм, включається і ряд інших компонентів правового життя суспільства. їх аналіз дозволяє побачити такі сторони і аспекти правового розвитку, які не можуть бути розкриті шляхом аналізу однієї лише системи норм права. Тут необхідне зведення різноманітних компонентів правової дійсності до трьох категорій: праворозуміння, правотворчість і правозастосування.

Отже, правова система у вузькому розумінні — це структурно узгоджена історично усталена сукупність правових норм, оформлених у специфічних правових джерелах, система законодавства, правові традиції і концепції та пов'язані з ними типи праворозуміння, а також правова ідеологія, правова свідомість, правова культура і правова практика, що розрізняються ступенем представленості, співвідношенням і домінуванням правових елементів у тому чи іншому цілісному формуванні. Так, наприклад, базовий елемент правової системи — норма права — в континентальній і загальній системах права відрізняється тим, що норма права в загальному праві має значно менш абстрактний, узагальнений характер і, як наслідок, відсутня відмінність між імперативними і додатковими нормами, що знижує можливість кодифікації та ієрархізації правових норм.

Друге значення правової системи, тобто її широке ро-зуміння, пов'язане з порівняльним правознавством.

1 Карбоньє Ж. Юридическая социология. — М.: Прогресе, 1986. — С 177,276.

2 Алексеев С.С. Право: азбука — теория — философия: опыт комплексного исследования. — М.: Статут. — 1999. — С. 47.

1 Тихомиров Ю.А. Право: национальное, международное, сравнительное // Государство и право. — 1999. — № 8. — С. 6.

зо

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

31

цілях, щоб виявити схожість і відмінність систем чинного права1.

Таким чином, поняття «правова сім'я», запропоноване учасниками І Міжнародного конгресу порівняльного права в 1900 p., є синтетичним поняттям порівняльного правознавства. До цього гранично узагальненим елементом компаративістських досліджень вважалася правова система.

К. Осакве фактично ототожнює поняття правової системи і правової сім'ї. Правова сім'я (система), на думку вченого, включає N+1 кількість національних правових систем, які, по суті, є різними модифікаціями правової системи одного типу2.

Правова сім'я (система) певного типу, як і суспільне життя, постійно змінюється і розвивається. Із виникненням нових, прогресивніших відносин, що вимагають правового регулювання, вона поповнюється новими нормами, інститутами, галузями, стає досконалішою й ефективнішою.

Правові системи певного типу за схожістю і єдністю їх елементів об'єднуються в групи — правові сім'ї. Іншими словами, правова сім'я — це сукупність національних правових систем, об'єднаних на основі певних критеріїв, зокрема: спільності джерел, структури права і історичного шляху формування. Сучасна правова панорама світу формувалася впродовж тривалого періоду як наслідок становлення й еволюції національних правових систем. Незважаючи на різноманіття правових систем, у рамках цивілізаційного співіснування вони разом взаємодіють одна з одною, унаслідок чого їх потенціал спрямовується на вирішення проблем, що хвилюють усе людство.