6. Основні джерела і структура «індійського» права

Закон і судовий прецедент є головними джерелами «індійського» права (правової системи Індії). Разом із тим, ці джерела повинні відповідати основним положенням Конституції. Важливо відзначити, що на підставі судових прецедентів в Індії виникло і посилилося так зване казуальне (судове) конституційне право, яке істотно доповнює і змінює зміст конституційних норм.

Конституція Індії зобов'язує всі нижчі суди дотримуватись судового прецеденту, виробленого Верховним судом і високими судами штатів. Якщо високий суд штатів зв'язаний власними рішеннями, то Верховний суд має право не керуватися ними. На відміну від англійського прецедентного права, в Індії судовий прецедент публікується із санкції держави.

Роль і значення звичаю як джерела класичного індуського права більш значущі в порівнянні з його місцем серед джерел права в правовій системі сучасної Індії. Використання звичаю як джерела права залежить від того, чи є норма відсилання на нього в писаному праві. Причому не тільки законодавство в рамках територіального права санкціонує застосування звичаю, але й прийняті відповідно до індуського і ісламського права кодекси.

Таким чином, система джерел «індійського» права відрізняється від системи джерел індуського права. Дані відмінності виявляються при розгляді кожного джерела права.

Щодо структури «індійського» права (сучасної правової системи Індії) необхідно відзначити, що основні галузі права склалися

в період британської колонізації і, відповідно, на структуру і зміст цих галузей вплинуло англійське загальне право.

Структура правової системи Індії характеризується тим, що в ній містяться правові норми, які представляють різні правові культури, тобто структура права, разом із галузями територіального права, складається з певних норм індуського і ісламського права, що діють щодо осіб, які сповідають відповідно індуїзм і іслам.

Таким чином, дуалізм індуського права має винятковий характер, який полягає в співіснуванні правових елементів, що належать до різних правових сімей.

Для структури правової системи Індії не характерна сис-темність і послідовність.

Щодо регулювання сфери особистого статусу переважно діють норми індуського права, зокрема з питань сімейного права: законність дітей, опікунство, усиновлення, шлюб, сім'я, розірвання шлюбу, сімейна власність, спадкування згідно із законом і заповітом, сумісна власність, деякі питання, що входять у цивільне право (договір позики і дарування).

Питання, пов'язані з особистим статусом мусульман, що проживають на території Індії, регулюються, як уже наголошувалося, нормами ісламського права, хоча є і загальнонаціональні закони, які містять елементи правового регулювання щодо мусульман. Це закон про застосування мусульманського особистого права 1937 р. і закон про розірвання мусульманського шлюбу 1939 р.

Разом з індуським і ісламським правом в Індії діє так зване територіальне право. Воно є сукупністю правових норм, які не мають релігійної належності і застосовуються щодо всіх громадян, які проживають на території сучасної Індії.

Територіальне право є способом правового регулювання суспільних відносин у масштабах усієї держави, щодо всіх громадян, незалежно від релігійної і громадської належності.

У Конституції Індії декларується намір прийняття єдиного кодексу, що регулює цивільно-правові відносини. Незважаючи на те, що до сьогодні дня такий кодекс не прийнятий, проте існують окремі закони, направлені на їх регулювання.

244

X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

X. Вехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО

245

Необхідно відзначити, що більшість законів, що регулюють цивільно-правові і торгові відносини, було прийнято в період колоніальної залежності Індії. Як приклад можна назвати такі закони, як закон про договори 1872 p., закон про докази 1872 p., закон про довірчу власність 1882 p., закон про продаж товарів 1930 р. Проте після проголошення незалежності було прийнято нові закони, що доповнюють і модернізують старе законодавство.

Особливе місце в структурі «індійського» права займає трудове право, що має давню історію. Наприклад, акти про охорону праці були прийняті ще в 1881 p., 1891 р. та 1911 р. в період британської колонізації. Трудове законодавство, що регулює діяльність профспілок, почало формуватися ще в 20-х р. XX ст. (зокрема закон про профспілки 1926 p.). Після проголошення незалежності дана сфера зазнає корінних змін. Було прийнято найважливіші закони, що забезпечують реформу трудового законодавства (закони про промислові конфлікти 1947 p., про фабричну працю 1948 р. та ін.).

Питанням регулювання кримінально-правових відносин почала приділяти увагу ще англійська влада. Перший Кримінальний кодекс Індії було прийнято, як уже наголошувалося, у 1860 р. Він набув чинності 1 січня 1862 р. і був заснований на запозиченні деяких правових положень не тільки з англійського законодавства, але і з КК Франції. Також при складанні КК Індії було враховано ті правові відносини, які склалися в індійському суспіль-стві, яке утворюють представники різних віросповідань і культур. У ньому містяться також і деякі елементи звичаєвого права. Усе це дозволяє говорити про оригінальність даного документа. Незважаючи на старовинний характер КК, він як і раніше є основним джерелом кримінального права.

У 1973 р. було прийнято Кримінально-процесуальний кодекс Індії, направлений на модернізацію кримінально-процесуального законодавства, зокрема отримали подальший розвиток гарантії права обвинуваченого, надані Конституцією.

Таким чином, структура правової системи Індії, яка почала формуватися в колоніальний період, на сьогодні є сучасною

моделлю правового регулювання і відповідає сучасним умовам суспільного розвитку.