3. Формування сучасних правових систем африканських держав
Після проголошення незалежності в багатьох державах африканського континенту на шляху формування незалежних правових систем виникла проблема співіснування старого колоніального
і нового національного права.
Вирішення цієї проблеми багато в чому залежало від розстановки політичних сил у цих державах. Проблема такого співіснування в багатьох звільнених державах, вирішилася прийняттям конституцій. Необхідно відзначити, що, в основному, старе колоніальне право не зазнало істотних змін, колоніальне законодавство було покладене в основу нових правових систем цих держав. Проте із зміцненням їхньої політичної і економічної незалежності відбувається процес ослаблення ролі колоніальних інститутів і норм, унаслідок чого здійснюється ліквідуються останні конституційні зв'язки між колишніми метрополіями і новими державами, що перешкоджали реалізації національного суверенітету.Незважаючи на зміцнення нових національних правових систем, необхідно звернути увагу на тенденцію спадкоємності і адаптацію колоніальних нормативно-правових актів, а також правових рішень прецедентного права і доктрин, які отримали подальше закріплення. Наприклад, у материковій частині Танзанії англійське право складає частину писаних законів, що діють в Танганьїці, зокрема «загальне право», «доктрини права справедливості» і статути загального застосування, що діяли в Англії за станом на 22 липня 1920 p., а також індійські колоніальні акти. Англійське право поширюється на всі галузі публічного і багато галузей приватного права (торгове, трудове та ін.)1».
Одночасно видаються нові акти, направлені на закріплення специфічних рис розвитку державності, у чому виявляється роль держави у формуванні соціально-економічної структури суспільства.
Правові системи більшості держав Африки характеризуються як змішані і плюралістичні, в яких відбиваються як особливості процесу формування національного права, так і етнокуль-турні відмінності регіонів країни, а також запозичені правові інститути романо-германського і загального права.
Таким чином, змішаний і плюралістичний характер правових систем африканських держав пояснюється різноманіттям норм, що містяться в них, — норм звичаєвого права, норм ісламського права, норм країн метрополій, норм, що містяться в новому законодавстві,1 Правовые системы стран мира. Энциклопедический справочник / Отв. ред. А.Я. Сухарев. — 2-е изд., изм. и доп. — М.: НОРМА-ИНФРА-М, 2001. — С. 642.
142
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
143
а також норм з африканського регіонального і міжнародного права.
Найважливішим чинником, що вплинув на процес становлення національних правових систем африканських держав, є дія норм релігійного, перш за все ісламського, права, що у ряді африканських держав зберегло позиції, особливо в регулюванні відносин особистого статусу, тобто відносин, пов'язаних із сімейними і спадковими відносинами та ін. Наприклад, у Конституції Судану 1985 р. йдеться про те, що одним з основних джерел законодавства, разом зі звичаєвим правом, є ісламське право.
Необхідно відзначити, що в багатьох африканських державах з переважаючим ісламським населенням відбуваються процеси реісламізації. Зокрема-, у північних штатах Федеральної Республіки Нігерія, де більшість населення становлять мусульмани, діє окремий Кримінальний кодекс Північної Нігерії, який був прийнятий в 1959 р. Цей кодекс базується на основних положеннях ісламського деліктного права, а на території деяких штатів до 2000 р. було офіційно оголошено про введення в дію норм ісламського права.
Характеризуючи сучасні правові системи держав Африки, необхідно вказати на їх сильну ідеологічну залежність. Вплив ідеології особливо помітний у сфері правореалізації і правозасто-сування. Політичні концепції виступають ідеологічним підґрунтям при створенні юридичних норм, особливо конституційних.
В африканських державах, що обрали шлях соціалістичної орієнтації, були запозичені деякі положення із соціалістичного права.
Як відзначає М.О. Супатаєв, для законодавства даної групи країн характерне широке використання соціалістичних формулювань, що стосуються характеру влади, демократії, ідеології, форм власності, планування та ін1. Проте сьогодні вони змінили свою політичну орієнтацію.У сучасному африканському праві спостерігаються тенденції посилення елементів традиціоналізму і націоналізму. До суб'єктивних чинників, що зумовлюють використання норм звичаєвого права, слід віднести певну ідеалізацію до колоніальних цінностей,
ототожнення національного з традиційним. Спроби зрівняти звичаї з іншими джерелами права ґрунтуються на прагненні незалежних африканських держав реабілітовувати звичаї. У Сенегалі, наприклад, баланс звичаєвого і сучасного права склався після проголошення незалежності в 1960 р.
Використання систематизованих загальних правил звичаєвого права в практиці діяльності кодифікування ряду африканських держав є основним, хоча і не єдиним засобом перетворення норми правового звичаю на норму, установлену законодавством. Таке перетворення може також здійснюватися за допомогою прийняття підзаконних актів місцевими органами влади або шляхом видання за-кону, що змінює або доповнює положення іншого законодавчого акта.
Санкціонування звичаю з боку держави відбувається у формі або конкретного санкціонування, що має на увазі дану конкретну ситуацію, або абстрактного санкціонування, що має на увазі ситуації, що можуть виникнути. При такому санкціонуванні звичай перетворюється на елемент національного законодавства без втрати ним характеру звичаю1.
У Гані після завоювання незалежності дія звичаєвого права була закріплена на конституційному рівні. Згідно з Конституцією Гани 1960 p., норми звичаєвого права були прирівняні до конституційних норм, норм законів і норм загального права. У дещо видозміненому варіанті це положення було підтверджене в Конституції Гани 1969 p., що діяла до 1972 p., згідно з якою звичаєве право проголошувалося частиною загального права Гани2.
Звичаєве право в системі права більшості африканських держав має лише субсидіарне значення, тобто норми звичаєвого права застосовуються в тих випадках, коли відсутні відповідні спеціальні постанови закону.
Це говорить про безумовне верховенство писаного права (нормативних актів, виданих державою) щодо звичаєвого права в правових системах сучасних африканських держав. Більше того, у Кенії й Уганді, наприклад, застосування норм неписаного звичаєвого кримінального права заборонене в законодавчому порядку. Ніхто не може бути оголошений
1 Супатаєв М.А. Право в современной Африке (основные черты и тенденции развития). — М.: Наука, 1989. — С. 10.
' Лукич Р. Методология права. — М.: Прогресе, 1981. — С. 220. 2 Конституция Республики Гана. Действует с 07.01.1993 // http://www. parliament.gh/welcome_parliament_ghana_website.html?page=l (текст на англ. яз).
144
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
X. Бехруз. ПОРІВНЯЛЬНЕ ПРАВОЗНАВСТВО
145
винним у вчиненні кримінального злочину, якщо тільки злочин не визначений і покарання за його вчинення не встановлене писаним правом1.
На розвиток національного права африканських держав значно впливає процес кодифікації, що запозичений в основному у французького права і торкнувся практично всіх галузей африканського права. Р. Давид відзначав, що у франкомовних країнах після проголошення незалежності прийнято понад сто кодексів2.
Завдяки розширенню сфери правового регулювання в деяких африканських державах скорочуються сфери дії звичаєвого і релігійного права, хоча багато нормативно-правових актів містять їх основні принципи (наприклад у сімейних кодексах Танзанії 1971 p., та Алжиру 1984 p., Законі про спадкування Кенії 1984 p.). Це, у свою чергу, закладає суперечність і неоднорідність у тлумаченні нормативно-правових актів, що є основою сучасної правової системи цих держав.
Разом із тим, ефективність сучасного національного законодавства багато в чому залежить від ступеня і характеру його взаємодії із джерелами права, зокрема з релігійним і звичаєвим правом.
Характеризуючи сучасний стан правових систем африканських держав, необхідно звернути увагу на процес обмеження сфери правового регулювання звичаєвого права, з одного боку, і запозичень правових систем у інших правових систем, з іншого. При здійсненні правотворчої діяльності законодавці прагнуть урахо-вувати положення звичаєвого права; воно продовжує функціонувати, якщо отримало законодавче закріплення і стало складовою частиною правової системи цих держав. Що стосується сфери правореалізації, правової культури і правової поведінки, то, безумовно, звичаєве право продовжує відігравати значну роль.
' Конституция Кении: Принята 12 декабря 1963 г. // (текст на англ. яз.). 2 Давид Р., Жоффре-Спинози К. Основные правовые системы современности. - М.: Междунар. отн., 1998. — С. 393.