Столітте уродии Маркіяна Шашкевича.
Г а л н ц ь к а У к p а ї н а відозвалась до своїх братів і сестер на всіх землях, де лищ українське слово гомонить, де лиш рідне свідоме серце бєть ся — з привітом і поклоном, щоби запросити на велике свято c т о л ї т т я у p о д и н M a p к і я н a LLI а ш к e- вича, століття вїдродин українського життя вГалк- чині.
Отсе свято уладжував наш краевнй Комітет під проводом діяльного голови о. T e о д о з і я Л e ж o- г у б c ь к о г о.Маркіянове свято відбувалось у Підлисю, родиннім місци Маркіяна і у Львові, в днях 5, 6 і 7, падолисіа
1911. p. Згадуючи отсе народне свято годить ся нагадати знаменну промову, яку виголосив тоді о. м и-
o. Теодозій Лежогубський
т p о п о л и т A н л p e й Ш e п т и ц ь к н й над гробом Маркіяна Шашкевича у Львові. Він сказав між ишиим: „В руськім патріотизмі Галичнни —- мало історичних траднцій, мало державної політичної гадки, але за те на цілій лінії визначне і характеристичне : елементарне стремліннє в народ! Bci маємо се поняттє, що люд се наша сила; що праця для нього — наше завданнє; що його добро — наша будучність... Нам днесь легко зрозуміти,, що віддаляти ся від люду, Ce значить сказувати себе на смерть... Що сей, котрий в Галичині перший до люду звернув ся, був священиком...
се наша слава і тою ми днесь священики гор димо ся...“
26.