18. Сойм галицький з 1883. p. і шкільні внески п. Романчука.

Новий (пятий) період галицького Сойму, що розпочався 15. вересня 1883, приніс зміни, згля- дно новости в особах. Заступником маршалка став о.д-рСильвестер Сембратович, адміністратор Львівської Митрополії, а намісником краю п.

3 а л є c к і. 3 нових соймових виборів вийшли отсі наші посли: д-р Николай Антоневич, Теофіль Бе- режницький, д-р Александер Іскрицький (зложив мандат), о. Стефан Качала, Матій Кашевко, о. Тит Ковальський (вибраний Поляками), Петро Лінинський, о. Корнило Мандичевський, Ксенофонт Охримович, Юліян Романчук, о. Микола Січинський, і Тит Сін- ґалевич, — так що наше краєве представництво обнимало 11 послів і 2 вірилістів.

Маршалок краєвий д-р 3 и б л и к e в и ч привитав новий Сойм патріотичною польською промовою, в котрій між иншим сказав, що нехіть сільського люду до висших верств суспільности, штучно досі піддержувана (?1), при сих виборах счезла до решти, бо наш люд сільський радо повірюєсь суспільній єрархії як природному провідникови, — а зібрані польські посли приймили сю легкодушну самохвальбу за правду, на свою потіху.

Перші розмахи наших послів при провірюванню посольських мандатів звернулись атаками проти ярких надужить властей при останних виборах і добування старостинських мандатів. Відтак п. Ю л і я н P о м а н-

4 у к 17. жовтня 1883, промовляв в справі народного шкільництва і його п p а к т и ч н і й ш о г о уладження, а п. о. M и к о л a C і ч и н с ь к и й говорив 19. жовтня 1883, в дебаті про покриттє недобору фонду краєвого. Иого промова мала вже політичну ціху. Він опрокинув маршалкови краєвому, що сей забув про своє походженнє з руської крови і в своїй привітній промові іще п о д p а з н и в p у с ь к и x п о c л і в; — закинув Полякам, що вони не узглядняють прав руського народу, а живуть пустою мрією винародовлення

і польонізації; — згадав про недопущенне Русина на члена Виділу краевого, та вкінці підніс потребу pe- форми^податкового систему в напрямі прогресивного

Юліян Романчук

доходового податку і збереження minimum їстну- вання,

B часі сесії Сойму галицького в p.

в справі язика викладового в школах н a p о д н и X і c e p e д н и x, — підписаний всіми нашими послами і вірилістами, як також двома польськими послами (з руського роду): Теофілем Mepy- новичем і Феліксом Біліньским, що доповнили недо- стаючі два підписи до 15-ти. Сей внесок з 2. жовтня

1884, домагаєть ся зміни краевого закона шкільного B' тім напрямі, щоби громада рішала, який мае бути язик викладовий в народній школі, а шкільна власть краєва малаб право затверджувати; щоби в мішаних громадах забезпечено народні школи для обох. народностей, та щоби в паралельних клясах всіх шкіл середних запроваджувано б e а п p о в о л о ч н о, себто негайно другий язик краєвий: руський як викладовий, на жаданнє родичів найменше 25 учеників⁶®).

Сей внесок вандрував зі Сойму до комісії едука- ційної, з комісії едукаційної до Виділу краевого, з Виділу краевого до Сойму, з Сойму до комісії едукаційної, з комісії едукаційної до Сойму в p. 1885, отже більше як рік.

При отвиранню соймової сесії в дні 25. падолиста

1885, згадав намісник п. 3 а л є c к і, що пораз перший засів тут гр, кат. епископ станиславівський о. д-р Ю л і я н П e л e ш, — чим здійснилось бажаннє руського населення краю.

По привітних промовах маршалка і намісника зго- лосив ся п. Юл. Романчук до голосу та заявив з прикрістю, що ані зі сторони правительства ані президії Сойму не чуемо руського слова, а прецінь живемо на руській землі, де руський нарід є другою

“) Відносно середних шкіл (ґімназій) не допускала Рада Шкільна краева до паралельних кляс а яаиком викладовим руським, та як сього яажадали родичі 25. учеників, то Рада Шкільна краева перепроваджувала всякі доходження цілими роками, щоб до сього не допустити. Te сталось, коли н був в 8. ґімнааійній клясі в Станиславові. Hac Українців було в клясі 25, а Поляків і Жидів 9. Наші батьки аажадали тоді руського язика викладового, а польська кляса не малаб потрібного числа учеників та иавіа паралелька булаб одинокою 8-мою клясою в Станиславів- ській гімназії.

головною народністю та руський нарід має конституційно признану рівноправність і тому пригадуєть ся, що в краю є руський нарід а в Соймі заступники того народу.

Ha се не обізвав ся ані намісник ані маршалок.

о. д-р Юліян Пелеш

B дні 30. падолиста 1885, наступило знова перше читаннє ш к і л ь н о г о в н e c к у п. P о м а н ч у к а, по чім відіслано сей внесок до комісії шкільної, звідки той внесок вернув до Сойму в дні 2. січня 1886, і тоді розвинулась в Соймі велика дебата політична.

Ha арену виступили тут такі типи як п. T о p o- c є в і ч, якому приснилось, що оба народи в краю

Історія політ, думки 14 становлять тепер один нарід а два обряди, та що тільки горстка нігілістів робить неспокій і тягне до шизми та до Москви. За ним пішов п. Ґолєйевскі, який закинув, що більша часть нашого клєру тягне до шизми і Москви. За сими виступив п. Малецкі з прЬпаґандою утраквізму як одинокого способу до залагодження справи, та „проти“ виступив п. д-р Мих. Б о б ж и н ь c к і, що у прикрій полєміці виказав п. Ma- лецкому його фальшиву інтерпретацію артикулу 19. основного закону з 21. грудня 1867, і між иншим сказав отсі знаменні слова: „Pozwolcie Rusinowi cho- dzi“, бо представником її був професор Ю л і я н P о м а н ч у к та майже всі домагання відносили ся до рідної школи, в імя засади: хто має школу, той має нарід! Отсе була головна політична думка того часу, — а й виступи наших послів в инших справах були смі- лійші, як в давнійших періодах. ^[36]

Таффе коротко відповів йому дня 5. марта 1883, що на загальні нарікання правительство не може нічо зді- лати і тому належить предложити позитивні факти. Отсе було з одної сторони л e г к о в а ж e н н є м супроти посла, а з другої сторони легковаженнем самого посла, що не був в зносинах з народом та не мав в руках майже ніяких фактів надужить властей...

Іще мізернійше представлялись наші посли в новій сесії Ради державної, що розпочалась 22. вересня 1885, бо тоді п. В. K о в а л ь с ь к и й Вступив до німецького клюбу графа Коронінього, а прочі посли утворили були окремий клюб під проводом о. Івана

0 з a p к e в и ч а, та в своїх виступах не раз розходили ся...,

Наша краєва преса взивала парляментарних послів до обєднання і діяльности в обороні народу, а виділ Товариства політичного „Народна Рада“ у Львові звернув ся був письмом з 9. грудня 1889, на адресу послів: о. Івана Озаркевича і В. Ковальського з представлением п о т p e б и о п о з и ц і ї c у п p о т и п p a- вительства. Ta як п. о.ІванОзаркевичвиготовив інтерпеляцію до правительства проти сцстематичних надужить властей в Галичині, т о н e м і г з і б p а т и п і д п и c і в н а ш и x п о c л і в, бо пп. Охримовича

1 о. Мандичевського не було у Відні, а п. о. C і н ґ a- левич не хотів підписати сеї інтерпеляції з 11. лютого 1890. Аж при кінці парляментарної сесії ■обізвались голоснійше наші посли, зокрема п. о. I в а н Озаркевич виголосиввдні 24. квітня 1890, добру промову, в котрій докладно виказав цілий ряд ярких надужить і формальну систему переслідування нашого народу, державними властями в краю... ^[37] і лятинізація наших oo. Василіян отсе ті чорні хмари> які нависали у почуваннях нашого громадянства.

Томускликано на 4.мая 1884, віче львівських Русннів, на котрім д-р Мих. Король виголосив докладний реферат з протестом, по чім постановлено однодушно: вислати до цісаря депутацію проти Єзуїтської реформи oo. Василіян.

Д-р Ізидор Шараиевич

До сеї депутації вибрало віче: Мих Днметау поважного львіського купця і о. професора університету д-ра O м e л я н a O ґ о н о в c ь к о г о, а Ставропігійський Інститут вибрав: професора університету д-ра I з и д о p а Ш a p а н e в и ч а і B о л о д н c л а в а Ф e д о p о в и ч а з Вікна. Епископ Сильвестер Сем- братовнч дізнавшись, що до депутації вибрано також священика в особі професора Омеляна Огоновського, старав ся його наклонити, щоби не брав участи в тій депутації, та національна солідарність до сього не допустила.

Згадана депутація під проводом проф. д-ра Ізи- дора Шараневича дійшла до авдієнції у цісаря аж в дні 30. квітня 1885. Цісар приняв депутацію прихильно і обіцяв загально, що зарядить що буде треба, але додав, що монастир oo. Василіян передано Єзу- ітам за згодою Папи і Митрополита.

Відтак була депутація у міністрів та відвідала також польського міністра Фльоріяна Зємялковского котрий сказав, що се сталось (впровадженнє Єзуітів), приватно через намісника графа Альфреда Потоцкого, без участи правительства, а при пращанню відозвав ся до п. Ковальського: ,,Bqdi pan pewny, ze miq ta sprawa tak samo a moze wiqcej boli' niz pana"...

Нова хмара прояснилась в недовгім часі. B остаточнім висліді, реформа наших oo. Василіян Єзуітами не принесла нам національної втрати, бо реформатори найшли з д о p о в і с и л и в н а ш і м н a p о д і, спо- сібні до самостійної віднови чнна oo. Васнліян. ^[38]

о. д-р Сильвестер Сембратович

ську ґазету „Мир" під редакцією о. Александра Бачинського, ректора духовної семинарії у Львові, що поклала собі за ціль в першій мірі упоратись з „Ділом", та витворити нову партію, котра малаб „зречи ся шумного знамени народного ідеалу" і допровадити до проводу людей лагідних і приємливих для високого правительства і для Поляків...

Ледви прогомоніли похвальні привіти новим владикам: митрополитови Сильвестрови Сембратовичейй і епископови Юліянови Пелешеви (26. лютого 1885. p.) а вже галицька Русь дожилась таких „перевертів", що при виборах до Ради державної в маю 1885, ви- мірено наступ проти кандидатів Центрального руського комітету виборчого з трьох боків: Поляків, правительства і так званих „митрополичих кандидатів", — з кліки „Мира".

3 тих „перевертів" вийшов такий скандальний вислід виборів до Ради державної, що з кандидатів Центрального руського комітету виборчого вибрано послом одинокого B a c. K о в а л ь c ь к о г о; з митрополичих кандидатів вибрано трьцх: Ксенофонта Охримовича, о.

Але „Мир“ не здійснив ожидань своїх протекторів ї в недовгім' часі перестав виходити, а сі тайні затії викликали голосне н e д о в і p є в нашій суспільности до особи митрополита Сильвестра Сембра- товича, який показав свій слабий характер... ^[39]

новський, д-р Олександер Огоновський, Василь Нагірний, о. Александер Стефанович, Іван Белей i д-р Кость Левицький_;> та з краю: о. Стефан Качала, Іван, Борисикевич, о. Йосиф Заячківський, о. Микола Ci- чинський, Петро Лінинський, Олександер Барвінський, i д-р Мелйтон Бучинський.

B статуті „Народної Ради“ подано як ціль Товариства: розвій руської народности як самостійної народности славянської, окремішної від польської і російської, — через переведеннє в діло признаної її конституцією рівноправности, оборону прав руського народу і попираннє його інтересів та змагань у всіх політичних, культурних, суспільних і економічних відносинах.

Ta у програмовій відозві піднесено, що отсе Товариство є відновою давної Головної Руської Ради з p. 1848, з її програмою, що галицькі Русини' в ч a c т і ю c а м о c т і й н о г о 1 5. м і л і о н о в о г о малоруського народу; що „Русская Рада" у Львові не поставила ніколи ясної програми, ворожо виступала супроти народнихінституцій,відріклась навіть руської мови та причинилась до роздору між народом, — і тому давні і молодші однодумці відновляють програму „Головної Руської Ради" та кличуть, до всіх Русинів доброї волі: Ставайте до нас, горнім ся разом! A супроти ннших народів сказано, що- ми не хочемо нікому відбирати його справедливих прав, але хочемо посідати наші права, та як стрі- тимо ворогів, то за справу народу не убоїмо ся ні боротьби ні жертв!..

Осиовники„Народної Ради", пробуваючіуЛьво- ві, уконституовались як провізоричний виділ та під проводом д-ра Олександра Огоновського і Юл. Po- манчука розпочали живу діяльність у всіх справах,, що відносять ся до змагань нашого народу, та аж в третім році своєї успішної діяльности скликали на 2. лютого 1888, перші загальні ■ збори Товариства. Ha сі збори прибуло зі всіх сторін- краю парусот членів Товариства, та їм предложено- обширний звіт з діяльности, як також першу програму політично-народного становища. Русинів.

У сій програмі проголошеній д-ром Олександром Огоновським, сказано:

„Ми, Русини галицькі, первобитні жителі сеї землі, єсьмо частиною великого 20. міліонового народу (мало-) руського, самостійного посеред громадн народів славянських, окремого як від народу польського так і від російського".

B дальшій части говорить ся, що ми бажаємо- добути рівність з другими народами, та хочемо: „автономії країв і автономії народів, а доки не позискаємо тої другої, не можемо одушевлятись для першої, бо- без тамтої стає вона геґемонією".

Ta в кінцевій части сказано: „Русини галицькіне можуть зрікати ся ідеалу патріотів Головної Руської Ради з p. 1848, та що ми мусимо наставати на поділ Галичини на дві части: руську і польську, щоби осягнути наші прана“...

Сим актом покладено тривкі основи політичної організації народно-укра'інської вГа- личині, хоча іще довший час уживано у нас назви: Русини вамісць Українці та руський замісць український.

Від року 1888. зачало „Діло“ виходити що д н я. Отсе був незвичайно важний поступ, — що галицькі Українці поставили власними силами свій дневник!..

23.