Нова ера, 1890. p.

B дні 14. жовтня 1890, отворив намісник граф K а з и м и p Б а д e н і сесію Сойму галицького і представив нового маршалка краєвого: к н. E в c т a x і я C а н ґ у ш к а, котрий у своїй привітній промові заявив між иншим, що він не відріжнює ані сторон- ництв ані народностей, — а запевнюючи руських послів про свої симпатії сказав по руськи: „н e з а б у - д у н і к о л и, щ о м о ї б а т ь к и г о в о p и л и п о p у c ь к и “ ...

B часі отсеї соймової сесії наступила в а ж н а п о - д і я під знаком „н о в о ї e p и“, якої змістом було н а б л и ж e н н є а в c т p і й c ь к о г о п p а в и - т e л ь c т в а, та за ним галицьких Поляків, — до народної руської партії, щоби заспокоєннєм національних домагань приєднати наш нарід до Австрії, — бо хоч галицькі Русини без ріжниці партій та при всякій нагоді проголошували свою льояльність супроти

^ee) B передмові до третого видання ,,У к p аї н а - і rredenta", Юліяна Бачинського (Берлін, 1924), порівнав ВолодимирДоро- шенко тезу Юліяна Бачинського про політичну самостійність. України з радикальною програмою. Чн се порівнанне e стійне,. викаже зміст радикальних програм.

Австрії, то австрійські політики розуміли, що ті Тирольці Сходу мусять плекати у своїй душі инші почування, коли їх не допускаєть ся до належних їм прав.

Отсенаближеннє вийшлоз кругів австрійської закордонної політики, щоби на східній границі держави забезпечити собі прихильність нашого народу супроти Росії. Про се говорено вже і писано в польській пресі від p. 1885, та приписувано сю думку кн. Бісмаркови, під котрого рукою ішов австрійський міністер закордонних справ гр. Кальнокі. Також підношено, що переведеннє сеї політичної думки здержував цісар Франц Иосиф, покликуючись на свій договір з Поляками. Ta остаточно, відношеннє Австро- Угорщини до Росії, що загрожувало воєнним конфліктом, як не зараз то пізнійше, спонукало австрійський уряд взяти ся за сю справу, але польською рукою.

Коли отся справа стала звісною зі всяких натяків і розмов довірочних⁷⁰), тоді прийшов до мене професор Олександер Барвінський і заявив, що президія „Народної Ради“ є запрошена на конференцію до намісника графа Баденього, на вечер 24. падолиста 1890, де має бути довершене порозуміннє і намісник має нам предложити важні кон- ц e c і ї п о л і т и ч н і, а до приняття тої угоди є одиноко компетентне наше політичне товариство. Я вірив і не вірив тим оптимістичним висказам проф. Олександра Барвінського тай не мав охоти іти до намісника, не одержавши від нього осібного запрошення, але на твердий висказ проф. Барвінського, що се справа дуже серіозна і мене там конечно треба як секретаря „Народної Ради“, я рішив ся піти вечером до намісника. Ta коли я прийшов до вступної кімнати в намісництві, застав я там проф. д-ра Олександра

^,0) Посол И о c и ф Г у p и к сказав перед виборцями дня 27. лютого 1890: „Русини мають у виділі краевім лиш одного заступника д-ра Дамяна Савчака і то не в доброї волі більшости •соймової, а л e в в о л і в л a c т и д e p ж а в н о ї“.

Огоновського, проф. Олександра Барвін- ського та послів соймових: о. Корнила Манди-· ч e в c ь к о г о і K о н c т а н т и н a T e л и ш e в c ь к о г о, а трохипізнійшеприйшов митрополит Сильвестер Сембратович і тоді запросив нас намісник граф Бадені до конференції.

Конференцію розпочав намісник заявою, що австрійський уряд хоче і може попирати тільки таких: Русинів, котрі бажають розвивати свою народність в межах Австрії та в напрямі згіднім з ідеєю Австрії,.. — причім вказав на польську партію станьчи- ків, що не зважаючи на ніякі докори від своїх, станула льояльно на становищі династичнім Австрії і сим чином добула Полякам ті всі права, які вони мають нині в австрійській державі. 3 сього слідує,— закінчив намісник вказуючи на особу митрополита,, що й ми повинні піти тою дорогою та під проводом князя церкви зібрати таку партію, з котрою моглоб правительство удержувати зносини і порозуміватись· про домагання і потреби народу руського.

По сім слові намісника промовив митрополит Сембратович, та по етикетних фразах заявив, що він не м о ж e п p и й м и т и н a c e б e п p о в О д у в п о л і т и ц і, а буде попирати роботу таких людей,, яких тут бачить, бо до них має довірє. Посол о. K. M а н д и ч e в с ь к и й сказав без застережень, що він все поступав згідно з інтенціями високого правительства і далі буде так поступати. Посол K. T e л и ш e в - ський був очевидно заклопотаний заявою намісника,, та хотів, щоби намісник предложив йам, які домагання нашого народу правительство думає заспокоїти, бо до порозуміння булиб вказані конкретні пропозиції, — але намісник давав виминаючі відповіди. Проф. O л e - к c а н д e p Б a p в і н с ь к и й підніс справу заспокоєння культурних домагань руського народу; зокрема на областишкільництва. Проф д-р Олександер Oro- новський був тоді вже тяжко недужий, та подражнений промовою намісника сказав, що він не розуміє: чого нас тут завізвано, бо коли правительство не має до нас довіря, як се виказуєсь зі слів п. намі-

сника, то не треба з нами переговорювати, а нам знова не іде про якісь концесії або акти ласки, бо ми жадаємо, щоби австрійське правительство на підставі обовязуючих законів виконувало супроти нашого народу те, до чого e обовязане, а до сього не треба ніяких переговорів ані вишукування якихсь нових Русинів.

B сім критичнім моменті старав ся намісник залагодити непорозуміння і заявив, що він нікого з при- сутних не посуджував про нельояльність, а зі свого обовязку піддав тільки думку до полагодження справи, що нам всім лежить иа серци.

Вкінці промовив я як наймолодший віком в сім синедріоні і сказав, що у нас є своє товариство політичне і своя народна програма, та про се не може бути мови, щоби ми основували якусь нову партію, і на сім становищі стоїмо, що ми маємо право заступати наш руський нарід, а ніхто инший, та ми є готові порозумітись з австрійським правительством на основі рівноправности нашого народу, — най правительство рішучо на се відповість.

Нарада закінчилась б e з я к о г о н e б у д ь п p и- p e ч e н н я з і c т о p о н и н а м і с н и к а та якоїнебудь угоди, а тільки зазивом намісиика, щоб ми розважили справу, бо вона не дасть ся відразу полагодити.

Я відпроваджував пізним вечером проф. Олександра Огоновського домів, та він був невдоволе- нйй сим, що нас впроваджено в блуд про якісь важні предложения правительства і втягнено в зовсім иишу розмову з намісником...

Наступаючого дня, 25. падолиста 1890, неожидано виступив перший з руських послів п. T e л и ш e в- c ь к и й в соймовій дебаті буджетовій з угодовим предложеннєм супроти Поляків, кажучи між иншим: Дайте щиро і отверто можність розвою народности руської в інтересі краю і держави, а я головою наложу за те, що таке порозуміннє, котре ґрунтує ся в нашім спільнім інтересі, уґрунтує ї добробит краю; глядайте за тою дорогою, котра би нас, Русннів і Поляків поєдиала так, щоби нарід мій, нарід українсько-

руський міг знайти запоруку, що він в будучностн стане на полі просвіти національної; що він почуеть ся народом рівноправним з народом польським, а я вам ручу, що він, як єсть льояльним супроти династії і держави, станеть ся також льояльним супроти народу польського...

За п. Телишевським виступив голова руського соймового клюбу п. Ю. Романчук і проголосив програму Русинів — народовців. Програмою тих Русинів єсть (сказав він): признаваннє самостійности своєї народности і свого язика та особливша дбалість о свій язик і свою народність; — вірність для австрійської держави і пануючої династії; — вірність для г p e к о - к а т о л и ц ь к о ї церкви; умірений лібералізм і стараннє о розвій селянства і міщанства. Далі сказав, що має іще тільки довірє до правительства і відкликуєсь до нього, щоб воно вглянуло глибше в руську справу, та відносило ся з рівною прихильвістю до одного і другого народу. A супроти Поляків сказав: „Хо- ч e т e з г о д и, т о м и д о з г о д и в c e г о т о в і, — коли хочете конче борби, ми підіймемо борбу!“...

У вїдповіди на сі еиунціяції обох иаших послів заявив н а м і с и и к г p а ф K а з и м и p Б а д e н і, що правительство бажає, щоби кожда народність розвивала ся свобідио в границях і рамах конституції, але не дасть ся заперечити, що ті наміри правительства стрічають деколи трудности, викликані браком виро- зумілости або неясним поступованнєм.

ми, котрі допускають ся в тім згляді якихсь суперечностей або неясностей. Другою трудностію є прояви, виказуючі брак доброї охоти до спільного пожиття обох народностей, котрим доля присудила жити на одній землі. Ti два кличі нехай васпанове зєдинять під проводом князів цер- к в и p у c ь к о ї в Галичині, а рух такай знаменито улекшить правительству завдання і обовязки, до котрих воно почуваєть ся...

3 промови посла о. Січинського годить ся: зазначити сей висказ: Нічого не бажаємо, тілько сво- бідного розвою елементу малоруського, щоб тут в австрійській Руси утворив ся центр, до котрого би ґравітувало руське тіло і руська душа, чи вона на Буковині, чи на Угорщині, чи в Галичині. чи за кордоном...

Другого дня, 26. падолиста 1890, промовив „защитник" руссофільської партії посол A н т о н e в и ч та закинув п. Романчукови і його товаришам „предательство". Ся промова викликала заяву митрополита C и л ь в e c т p a C e м б p а т о в и ч а, котрий сказав, що проголошена п. Романчуком програма не є нічим новим, а тільки ствердженнем тих підвалин нашого національного життя, які поклали наші патріоти в p. 1848; що всі, котрі сеї програми тримають ся, не є ренеґатами або відступниками, а хто її не прийме, той не має місця на нашій Галицькій Руси...

Ha отсіо акцію п. Романчука і товаришів накинулась найзавзятійше „Червоная Русь", орґан руссофільської партії, та за ним радикальний „Народ", про- знваючи Русинів-народовців руськими станьчиками,_; а проголошену п. Романчуком програму клерикальною і сервілістичною та закидуючи йому, начеб він занапастив руську справу, — так що в краю закипіла, відтак нечувана боротьба міжпартійна.

При закінчанню соймової сесії, 29. палолиста 1890, п. Романчук дякував намісникови за те, що він зробив наДІю на більше узглядненне інтересів руського народу. Намісник граф K а з и м и p Б а д e н v-

відповів, що ми собі посполу ніяких инших зобовя- зань і приречень не робили, як тільки ті, що ми тут отверто собі взаїмно висказали¹ *).

4.