Наради австрійської делегації.
Ta сі відиосини звернули сим разом на себе увагу австрійської, делеґації. Висказміністраза- кордонних справ графа Б e p x т о л ь д а про нриязні відносини Росії до Австро-Угорщини не вдоволили членів делєґації.
B дискусії над буджетом з а к о p д о н н и x c п p а в, дня 8. мая 1914. p., сказав я, що відношеннє нашої монархії до Росії є в сій хвилі для нашого народу найважнійшим нитаннєм закордонної політики, якого не полагоджує фраза міністра Берхтольда, — а порада п. Крамаржа, що добрих відносин доРосії не повинна нарушувати подія, як одно або два села в Галичині перейшли на православіє, се добра рада д л я C а з о н о в а, а не для Берхтольда, бо такі події кидають наш нарід на поталу російської пропаганди. Далі, я констатував, що в Австро-Угорщині взагалі нема Росіян, а в Галичині, Буковині і Угорщині живуть Українці — свідомі своєї окремішности національної, та руссофільство є продуктом, імпортованим зза кордону, котрий без закордонної підмоги мусить счезнути. Опісля, я підніс, що Росія паралі- жувала кождий крок Австро-Угорщини на Балкані, а тепер вже мобілізуєсь на нашій східній границі, та пропаґанда православія се підготовлюваннє російської національної ідеї як стадії до відорвання Галичини і Буковини від Австрії. Ta ґрунт до сього витворило, сказав я, -- австрійське правительство, бо не хотіло узнати рівноправности нашого народу і віддало його під пануваннє Поляків, а російське правительство використало зневіру ґрупи невдоволе- них — для своїх цілей. Свобідний розвій українського народу в Австрії є найсильнійшим чинником проти російських аснірацій і се мусять вже раз зрозуміти державні мужі Австрії! При кінці моєї промови заявив я, що особлившу вагу має для Українців: полаго- д ж e н н є c п p а в и у к p а ї н c ь к о г о у н і в e p c и- тету у Львові, а злі духи кажуть, що Росія булаб невдоволена з заснування українського університету — та австрійські Українці хочуть мати можливість
Руссофілів.
A я стояв при сім становищи, що таких актів, обжа- лування не треба вносити. ■спокійного розвитку в культурній, економічній і національній области. Відтак поставив я запит, чи міні- стер закордонних справ схоче поробити енергійні кроки проти вмішування Росії до внутрішних справ Австрії...
Міністер закордонних справ граф Б e p x т о л ь д відповів на мій запит, що правительство сповняє свій обовязок супроти ворожої агітації, — та що російське правительство заявило, — що воно далеко стоїть від тої агітації.
B польськім таборі відбував ся тоді живий фермент орієнтацій передвоєнних. Всепольський делєґат граф Скарбек зложив був свій мандат до делегацій, бо він хотів промовляти в делєґації проти сою.ча Австрії з Німеччиною, а президія Кола польського на се не призволила.
Ce була та проникаюча струя польської політики, щозверталась на сторону Росії, головно з антагонізму до Німців...[119])
B з а к о p д о н н і й к о м і c і ї австрійської делєґації прийшло було опісля до бурливих сцен підчас промови п. Крамаржа, в дні9.мая 1914.p. Між инши- ми німецький п. B а л ь д н e p з обурення стан кричати: „Як се можна, щоби посол австрійської репрезентації смів оборонювати зрадницьку, ворожу де:ржаві акцію! Бідних, збаламучених треба жаліти, але тих, що їх звели, мусить ся наиятнувати! A хто боронить сих, той є „advocatus diaboli“!...
Таку лєкцію дістав п. Крамарж від Німців за ви- правдуваннє російської проиаґанди в Галичині. По сім прийшла черга на мене і я відмовив п. K p а м a p- ж e в и права говорити про відносини в Галичині, бо він їх не знає і не розуміє та не є покликаний говорити іменем нашого народу. Я пригадав йому, що українська репрезентація ніколи не мішалась до чесько-німецького спору і поводилась льояльно супроти Чехів, супроти чого вона має право жадати*, щоби й чеський політик зберігав взаємну льояльність і не мішав ся в наші справи. Є се іронія, сказав я, — як п. K p а м a p ж говорить про деспотичну Росію наче заступницю свободи віри в АвстріїІ Ми не до- магаємо ся репресій і не мішаємо ся до руссофіль- ського процесу у Львові, а уважаємо, що се діло· правительства: превенційними способами запобігати ширенню російської пропаганди.
У в і й c ь к b в і й д e л є ґ а ц і й н і й к о м і c і ї промовляв п. Василько та заявив, що Буковина не: має найменшої причини міняти доброго австрійського горожанства за царське невільництво, як також ви- сказав надію, що всі Українці на Буковині, в Галичині і на Угорщині згодом здобудуть прибіжище для свобідного культурного і економічного розвою в Австрії. 3 ним полемізував чеський радикал п. K л ь o- ф а ч та оборонював російську пропаганду в Галичині,. повторюючи чеську лєґенду, що там не йде про якусь аґітацію, а тільки про свободу віри...
Міністер війни Кробатін запитаний довірочно, чи австро-угорська армія є заосмотрена до відпору в разі воєнного наступу, — відповів, що все приготовлено. Настрій в обох делєґаціях був такий, що· кождий думав про війну, але ніхто не вірив, що в дійсности прийде до війни...
Австрійська делегація перемінилась в австрійську Палату послів... B нарадах австрійської делєґації· брали участь також президент міністрів граф Ш т і p к і управляючий австрійським міністерством скарбу барон Енгель.
B дні 15. мая 1914. p. заіменував цісар соймового· посла Станислава Нєзабітовского крає- в и м м a p ш а л к о м для Галичини, та намісник K o- ритовскі негайно впровадив його в урядуваннє у Виділі краєвім у Львові. Новий маршалок краєвий належав до польських консерватистів, але був поміркований у відношенню до українського народу.
B другій половині місяця мая 1914. p. відбула ся в повній австрійській делєґацїї дебата про з а к о p - донну політику, при чім делєґати порушували також домагання з области внутрішних справ народів Австрії. Тут промовляв знова п. K л ь о ф а ч і сказав, що Росія не мае ніяких аґресивних намірів проти Австрії, та пробні мобілізації не є ніякою демонстрацією супроти неї, але через процеси в Сиготі і у Львові стала A в c т p і я м у ч и т e л ь к о ю п p a- в о c л а в і я в очах балканських народів, та супроти ■сього Росія обвинувачує Австрію, що вона веде українську пропаґанду в Росії... Опісля промовляв іще п.
Крамарж і займав ся внутрішною політикою. Він підніс був, що як має ся усунути трудности в діяльности парляменту, то вперід треба полагодити п и т а н н є н а ц і о н а л ь н e — конституційно і адміні- ■страційно, а до сього необхідна є реорґанізація Австрії через заведеннє н а ц і о н а л ь н о ї а в т о н о м і ї з окружними правительствами і значним розширеннєм компетенції соймів.165) Тоді парлямент мігби заняти ся внутрішною політикою Австрії...3 черги п p и й ш о в я д о c л о в а та заявив, що для всіх народів Австрії є потрібна парляментарна трибуна, а причиною лиха у внутрішній політиці сеї держави є те, що в періоді приготовлення австрійської конституції зроблено блуд, який все мстить ся на політиці Австрії. Замісць сконструовати самостійні національні области — c т в о p e н о к о p о н н і к p а ї без огляду на пануючі в них національні відносини і сим уґрунтовано перевагу одних націй над другими. Ce стало ся на підставі лютового патенту з p. 1861. в Галичині, де у к p а ї н c ь к у н а ц і ю в и д а н о п і д польську майоризацію і тирольців сходу відіслано до ласки Поляків. A потреби нашої нації інте-
^65) B сій дебаті накинув ся був п. Кльофач на український рух в Росії та за підмовою галицьких Руссофілів покликував ся на мниму зраду гетьмана Мазепи і виступав проти Австрії за вишукуванне української нації. Ha сї напасти відповідав я дня 22. мая 1914. p. Пр. пор. Stenographische Sitzungs-Protokolle der Delegation des Reichsrates, Budapest, 1914, стор. 176 і 177.
ресують австрійське правительство доти, доки не перейдуть державні конечности, як се виказує кля- сичний приклад в справі нашого університету... Щирих стремлінь до побудовання держави австрійської на основі національної автоиомії не переведено і тому в Австрії панують національні боротьби, щ о в а л я т ь c о й м и і розвалюють репрезентацію народів. Ta вкінці настав у нас період національних угод, за порозуміннєм відносних націй, але таким способом не розвязуєсь проблеми внутрішної політики і т і л ь к и X в и л e в о л а г о д и т ь c я а н т а ґ o- нізми...
A в закордонній політиці, говорив я, перенесла ся точка тяжкости з Балкану на східно-північний фронт нашої держави, сказав я, — та в Галичині веде ся зарав конкуренційна пропаганда м і ж A в c т p і є ю і P о c і є ю. Ми розуміємо, що приязні сусідські відносини до Росії є пожадані, але конечною умовою мусить бути те, що Росія залишить дальших проб національного асимілювання Українців Галичини і Буковини з Росіянами. A як Росія дійсно прихильна є свобідному розвиткови нашого иароду, то вона передусім обовязана є дати українському народови в своїм царстві рівноправність, — за якою ніби побиваєсь для Українців поза границями своєї імперії. Вкінці сказав я, що ми уважали своїм національним обовязком також звернути увагу спільного правительства на в і д н о с и н и у к p а ї н - с ь к о г о н a c e л e н н я н а У г о p щ и н і, і сподіємо ся, що приреченнє угорського президента міністрів г p а ф a C т e ф а н a T і c c и про справедливу національну політику — буде відповідно виконане. Ми не тратимо надії, що Австрія стане для нашого народу заборолом культурного, економічного і політичного· розвою, та се буде условиною безпечности і сили монархії...Рівночасно виступив був російський міністер закордонних справ Сазонов в Думі з промовою про закордонну політику Росії. Відносно Австрії сказав він, що австрійське правительство не допустить до сього, щоби ворожий до Росії рух, який в останнім часі б а ч и т ь c я c e p e д p у с с о ф о б с ь к и x є л з м e н- т і в в Г а л и ч и н і, і який має на меті викликати трудности в російських граничних провінціях, — міг псувати добросусідські відносини між обома державами... Ce було в дні 22. мая 1914. p.
Опісля в дні 25. мая 1914. p. промовляв в австрійській делєґації п. B а с и л ь к о. B часі його промови появив ся був в дипльоматичній льожі російський амбасадор Шебеко. Буковинський делєґат п. Василько сказав тоді, що істнуваннє російської нації в Галичині і Буковині се така сама видумка, як російські жалі на мнимі переслідування православія в Австрії.
M и н і к о л и н e в і д к л и к а л и c я, казав п. Василько, д о P о c і ї з а п о м о ч і io і на будуче не бажаємо нічого иншого, як тільки того, щоби Росія не здержувала нашого культурного і економічного розвою. Українці бажають мира з Росією, але не їх коштом...Міністер закордонних справ граф Б e p x т о л ь д відповідав на наші промови166) і заявив, що держава живо інтересуєсь культурним розвоєм Українців в Австрії.
Ми оба, я з п. Васильком, внесли були в австрійській делєГації також інтерпеляцію з причини накладання російського цла на українські книжки...
Ha закінченнє нарад делегацій прийшла справа військового буджету. B тій справі виступив я проти того, що галицькі власти на припорученнє міністерства війни обмежують свободу еміґрації c e- зонових робітників з Галичини і виказував, що переходженнє сезонових робітників не є висе- леннєм (еміґрацієїо) в правнім значінню, та що у відносних обставинах є сезонова еміграція оправдана і конечна. Далі підносив я, щоби в українських полках заведено українську мову для жовнірів і полку та щоби офіцири в тих полках знали українську мову, — як також понаглював я справу курсів для
166) B тійделеґаційній сесії було нас двох: я від галиць- коїї п. Василько від буковинської репрезентації. Ми оба поступали згідно і щиро собі помагали.
анальфабетів у війську і домагав ся рівнорядного трактування грєко-католицьких в і й с ь к о в и x д y- X о в н и к і в з римо-католицькими. Вкінці сказав я, що до зоруження належить не тільки технічне виобра- зуванне, але також завзяттє і о д у ш e в л e н н є в a p м і ї, а до сього треба необхідно, щоби держава давала кождому народови те, що йому належить ся...
У к p а ї н c ь к a c п p а в а вибилась в тогорічній де- лєґації на одно з перших місць, — не як місцевага- лицька, але як міжнародна справа...
3 кінцем місяця мая 1914. p. покінчили свої оживлені і горячі наради обі делєґацїі: австрійська і угорська — згідно, та усі посли розїхались домів, бо цісарФранцИосиф не хотів скликати вже п a p л я м e н т у.
Становище ч e с ь к и x п о c л і в в делєґаційних нарадах зробило некорисне вражіннє в нашім краю. B дні 29. мая 1914. p. мав відбути ся чеський л і к a p с ь к и й з ї з д в ГІразі, та з огляду на виступи чеських членів делєґації — вирішило Українське Товариство лікарське у Львові: не брати участи в тім зїзді...
109.