УГОДИ РУСІ З ВІЗАНТІЄЮ

а) Угода Олега 911 року

«Згідно з другою угодою, яку укладено при тих же цесарях, Левові й Олександрові, ми, [мужі] від народу руського послані від Олега, великого князя руського...

Глави [угоди], які ми, отже, взяли на себе по божій вірі і дружбі, суть такі.

А про справи щодо злочинів, які можуть статися, урядимося так:

[Злочин] нехай настільки явно буде доведений доказами, щоб [судці] мали віру до цих доказів; а коли вони [доказові] не будуть йняти віри, нехай не клянеться та сторона, яка прагне, щоб [до­казові] не вірили; а коли поклянеться [позивач] по вірі своїй — кара буде [такою], якою виявиться провина.

Про це: якщо хтось уб’є, християнина русин чи християнин русина, нехай умре там, де вчинить убивство. Якщо ж утече той, що вчинив убивство, [і] якщо є він імущим, то [ту] частину [майна] його, котра його буде по закону, хай візьме родич убитого; але й жона убивці хай має стільки, скільки належить [їй] по закону.

Якщо ж той, хто вчинив убивство, втік і є неімущим, хай буде він під судом, поки не знайдеться, і тоді хай умре.

Якщо ж ударить [хтось когось] мечем або поб’є яким-небудь знаряддям, то за удар або побої нехай дасть п’ять літрів срібла по закону руському; якщо ж той, що так учинив, буде неімущим, хай дасть, скільки зможе, і нехай зніме із себе [потерпілому] навіть одежу свою, у якій він ходить, а про решту [суми] нехай покля­неться по своїй вірі, що [ніхто] інший ніяк [не може] допомогти йому; після цього за провину нехай [більше] не стягують.

Про це: якщо украде русин що-небудь у християнина чи, нав­паки, християнин у русина і злодій буде спійманий у той час, коли вчинить крадіжку, та ще й коли опиратиметься він, крадіжку чиня­чи, і буде вбитий, то того, хто втратив що-небудь, нехай не карають за смерть [злодія] ні християни, ні руси, але ще нехай забере своє той, який [це] втратить. А якщо крадій віддасться в руки, нехай він буде узятий тим же, у кого буде украдено, і зв’язаний буде, і віддасть те, що посмів украсти, однак віддасть потрійно.

Про це: якщо ж хтось, чи русин християнинові, чи християнин русинові, завдаючи муки, вчинить грабіж або явно насильно візьме що-небудь у другого, нехай поверне потрійно.

Якщо викинутий буде човен вітром великим на чужу землю, і якщо він знайдений буде нами, русами, то якщо хто збереться спорядити човен з добром своїм і відіслати назад у землю хрис­тиянську, ми проведемо його крізь усяке небезпечне місце, доки [не] прибуде він у безпечне місце. Якщо ж такий човен, чи бурею, чи земною перепоною затриманий, не може добратися до своїх місць, то ми, руси, допоможемо гребцям того човна і допровадимо [туди] з куплею їх по-здорову. Якщо це станеться поблизу землі грецької і якщо приключиться така сама біда човну руському, то ми, [греки], проведемо його в Руську Землю; і хай продають [руси] товар того човна; і якщо може [хто] продати що з човна, [то] ми, [греки], виволочимо їм [товар]. А коли ми, руси, прийдемо в греки чи для торгівлі, чи з посольством до цесаря вашого, то ми, [греки], пропустимо з честю їх [і] проданий товар човна їхнього. Якщо ж приключиться кому з того човна в ньому убитим бути, або побитим бути нами, русами, або взято [буде з човна] що-небудь, то хай ті, що це вчинили, зазнають названої раніш кари.

Лро цих: якщо полоняник з обох країн затримується чи руса­ми, чи греками, проданий в ту [їхню] країну, і якщо знайдеться

чи русин, чи грек, що викуплять і вернуть викуплену особу у свою країну, то [хай] візьмуть ті, які [раніш] його, [полоняника], купили, [заплачену] ціну його або [те] візьмуть за нього, що вва­жається на торзі на [той] день ціною челядина. Так само якщо з війська взятий буде [русин у полон] тими ж греками, то хай же повернеться він у свою країну і [хай] оддана буде [та] ціна його, як уже сказано, що й на торзі.

Коли ж потрібно [цесареві вашому] на війну іти і якщо виникне вам потреба [в людях], а ці, [руси], захотятъ віддати честь вашому цесареві, — то коли в будь-який час скільки їх [не] прийде і схо­чуть вони залишитись [на службі] у цесаря вашого своєю волею, — нехай вони будуть [там].

Про полонення русами [тих], які часто прибувають із якої-небудь країни в Русь і яких продають в християни, а також іще й про полонених християн, які часто з якої-небудь країни прибувають в Русь, — цих [нехай] продають по двадцять золотих, і хай при­будуть вони в Греки.

Про це: якщо украдений буде челядин руський, або втече, або насильно проданий буде і жалітися стануть руси, — хай підтвер­диться це челядином, [і] нехай заберуть вони його в Русь; також і купці, якщо вони втратили челядина і скаржаться, — нехай позивають [через суд] і, знайшовши його, нехай заберуть; якщо ж який-небудь місцевий [житель] не дасть учинити цей розшук, — нехай він буде винуватим.

Про русів, які служать у греках у християнського цесаря. Якщо хто [з них] помре, не розпорядившись своїм майном, чи також своїх [тут] не матиме, нехай поверне [цесар] майно [його] найближчим родичам в Русь. Якщо ж [русин] учинить заповіт,— той візьме спа­док його, кому він напише успадкувати майно; хай успадкує його [хто-небудь] із русів, що [тут] торгують, [чи хто] з різних [людей], що прибувають [із Русі] в греки і надовго [тут] залишаються.

Якщо злочинець [не] повернеться в Русь, — нехай скаржаться руси християнському цесареві і [нехай] схоплять такого і повер­нуть насильно в Русь. Це ж усе нехай роблять руси грекам, якщо де-небудь станеться таке [саме].

б) Угода Ігоря 944 року

Прислав Роман, Костянтин і Стефан до Ігоря послів нала­годити колишній мир. Ігор тоді, поговоривши з ними про мир, послав мужів своїх до Романа. Роман же зібрав бояр і сановників. І привели руських послів, і повеліли [їм] говорити, і [стали] писати речі обох [сторін] на хартію...

Великий князь руський і бояри його нехай посилають для того, [для чого їм треба], у Греки до великих цесарів грецьких [стільки] кораблів з послами своїми і купцями, скільки хочуть.

Оскільки ж їм є [так] установлено, [то] носили посли печаті золоті, а купці — срібні; нині ж домовився князь наш посилати грамоту до цесарства вашого. Коли од них, [русів], посилатимуть послів і купців, хай приносять вони грамоту, де написано так:

«Я послав стільки-то кораблів», і щоб із тих [грамот] узнали й ми, [цесарі], що вони з миром приходять.

Коли ж руси входять до міста, хай не творять вони капості і [нехай] не мають права купити паволок більше [ніж] на п’ятдесят золотих; а якщо хто купить [скільки-небудь] із тих паволок, нехай показує цесаревому мужеві, і той їх запечатає і віддасть їм.

А відходячи звідси, руси [нехай] беруть од нас, що потрібно: їжу на дорогу і що треба для човнів, як це вже встановлено раніш, і нехай вертаються безпечно у свою сторону; і нехай не мають вони права зимувати коло [церкви] святого Мами.

А якщо втече челядин від русів, коли вони прийдуть у країну цесарства нашого, і од [церкви] святого Мами, [де вони живуть], то якщо він буде знайдений, — нехай вони візьмуть його; а якщо не знайдеться, — нехай поклянуться наші руси-християни за своєю вірою, а нехристияни по закону своєму, [що він утік], і тоді беруть од нас, [греків], ціну свою, як це вже встановлено давніше: дві паволоки за челядина.

Якщо ж від кого із людей цесарства нашого, чи з города на­шого, чи з інших городів утече челядин до вас, [русів], і принесе що-небудь, — нехай вони вернуть його назад, і якщо те, що він приніс, буде ціле все, — нехай візьме [той, хто його спіймав], від нього, [того, чий є челядин], два золотих за спіймання.

Якщо ж заміриться хто з русів узяти [що-небудь] у людей цесарства нашого, [то той], що це вчинить, покараний буде вельми; а якщо він візьме, — хай заплатить подвійно. А якщо таке саме вчинить грек русинові, — нехай дістане ту ж кару, яку ото дістав він, [русин].

Якщо ж приключиться украсти що-небудь русинові у греків чи грек в русів, [то] належить, щоб [крадій] повернув не лише одне [вкрадене], але й ціну його; якщо виявиться, що вкрадене продано, — нехай він віддасть його подвійну ціну і [нехай] він буде покараний по закону грецькому, і за правилом грецьким, і по закону руському.

А скільки полонених християн, підвладних наших, приведуть руси сюди, [в греки, то] якщо буде [це] юнак чи дівчина добра, — хай дадуть [греки] десять золотих і візьмуть їх; якщо ж він, [по­лоняник], є середнього віку, — нехай дасть [покупець] вісім золотих і візьме його; якщо ж буде старий чи дитина, — нехай дасть п’ять золотих. Якщо ж виявляться руси в рабстві у греків, [то], коли є вони полоняниками, — нехай викуповують їх руси по десять золотих; якщо ж його, [русина, раніш] купить грек [і поклянеться про це] перед хрестом, [то] належить йому взяти [ту] ціну, яку він дав за нього.

Про Корсунську сторону. Скільки ж є городів у тій частині [землі Грецької], нехай не мають права [на них] князі руські. Хай воює [князь руський] у тих сторонах, — а та сторона не покоряється нам, — і тоді, якщо попросить війська од нас, [греків], князь руський, ми дамо йому, скільки йому буде треба, — і нехай він воює.

І про це ж: якщо знайдуть руси корабель грецький, викинутий [на берег] в якому-небудь місці, — хай не завдадуть вони йому шкоди; якщо ж із нього візьме хто що-небудь чи людину [з нього] забере в рабство, — хай буде той винуватий по закону руському і грецькому.

А якщо виявлять руси корсунян, які рибу ловлять в гирлі Дніпра, — хай не чинять їм ніякого зла.

І хай не мають руси права зимувати в гирлі Дніпра, Білобере- жжі, коло [острова] святого Елевферія, а коли прийде осінь, хай ідуть вони у доми свої в Русь.

І про цих: оскільки ж приходять чорні болгари і пустошать в стороні Корсунській, то ми поручаемо князю руському, хай їх не пускає, бо вони завдають шкоди [і] його стороні.

А якщо скоять злочин які-небудь греки, сущі під владою цесарс- тва нашого, [то] не майте ви, [руси], права карати їх, але за велінням цесарства нашого хай дістане [злочинець], як ото вчинить.

А якщо уб’є християнин русина чи русин християнина, — не­хай затримають того, що вчинив убивство, родичі вбитого [і] нехай уб’ють його.

Якщо ж утече той, хто учинив вбивство, і зникне, і якщо він буде імущим, — нехай візьмуть майно його родичі вбитого; якщо ж той, що вчинив убивство, є неімущим і втече, — нехай шукають його, допоки він [не] знайдеться, а якщо знайдеться, — нехай убитим буде.

А якщо ударить мечем, чи списом, чи яким іншим знаряддям русин гречина чи гречин русина, — хай за цей злочин заплатить він п’ять літрів срібла по закону руському; якщо ж він є неімущим, — хай [дасть], скільки може, і все те [хай] продане буде, навіть хай і одежу, в якій він ходить, — і те з нього зняти, а про решту [суми] нехай поклянеться він по своїй вірі, що не має [більше] нічого, і тоді [нехай] відпущений буде.

Якщо ж зажадає наше цесарство від вас воїнів на тих, що нам противляться, то нехай напишуть [мужі наші] до великого князя вашого і [хай] він пошле нам [стільки], скільки ми хочемо; і з цьо­го довідаються інші країни, яку дружбу мають греки з Руссю.

Ми ж договір сей виклали на двох хартіях, і одна хартія є у цесарс- тва нашого і на ній єсть хрест і імена наші написані, а на другій [імена свої написали] посли ваші і купці ваші. А відходячи з послом цесарства нашого, хай вони допровадять їх до великого князя руського Ігоря і до людей його, і ті, приймаючи хартію [нашу, нехай] поклянуться дотримуватися вірності [тому], про що ми домовились.

2.