§ 1. Поняття системи права

Категорія «система» використовується в найрізноманітніших галузях людських знань. З філософської точки зору — це специфічно виокремлена із навколишнього середовища цілісна множина елементів, які поєднуються між собою сукупністю внутрішніх відносин і зв'язків.

Щодо понять «система права» і «система законодавства», то вони використовуються для характеристики національного права і законодавства. Перше з них фіксує аспекти структурної диференціації правових норм, друге — аспекти структурної диференціації законодавчих актів, яка склалася в тій чи іншій країні в її національному праві. Іншими словами, поняття «система права» виражає структуру змісту, а поняття «система законодавства» — структуру форми позитивного права. їх структури перебувають у тісному взаємозв'язку.

Система права — це сукупність чиннгіх норм права, якій властиві як єдність та узгодженість, так і диференціація (поділ) на відносно самостійні структурні утворення (норми, інститути, галузі права та ін.).

Названі в цьому визначенні ознаки характеризують систему права з внутрішнього боку. Вони вказують на те, які зв'язки існують між її елементами, на яких принципах вона побудована.

Єдність та узгодженість. Єдність системи права обумовлюється тим, що, по-перше, все право як самостійне явище ґрунтується на єдиних загальнолюдських принципах гуманізму, справедливості, які є своєрідним каркасом права (норми, що не відповідають цим принципам, не є правовими); по-друге, право в усіх своїх проявах охороняється державою і передбачає можливість застосування державного примусу; по-третє, право обумовлене матеріальними, 254

соціальними, культурними, ідеологічними та іншими умовами життя суспільства, для яких характерна відносна єдність.

Узгодженість системи права — це обумовлена наявність суб-ординаційних і координаційних зв'язків між нормами, інститутами, галузями права та відсутність суперечностей всередині цієї

системи.

Диференціація (поділ) системи права. Це поняття означає поділ системи на відносно самостійні структурні елементи.

а) структуру норми права;

б) структуру правових інститутів — поділ їх на окремі правові

норми;

в) структуру підгалузі права — поділ її на логічно пов'язані

між собою правові інститути в межах окремих галузей права;

г) структуру галузі права — поділ її на логічно пов'язані між

собою правові інститути та підгалузі права;

ґ) структуру системи права — поділ її на логічно пов'язані між собою галузі права.

Об'єктивність системи права. Система права — це не результат свавільного розсуду законодавця, а своєрідний юридичний вираз системи суспільних відносин відповідного людського соціуму. Держава лише надає форми (оформлює) тій чи іншій системі права, її галузям, інститутам, які склалися об'єктивно.

Систему права можна також характеризувати з зовнішнього боку як одну з уособлених системних утворень суспільства, що

означає:

належність її до функціональних систем соціального по

рядку, оскільки її виникнення, існування і розвиток обумовлені

загальнолюдськими потребами — наданням організованості і

врегульованості суспільним відносинам;

її інституціональний характер. Проявом цього є те, що

юридична матерія у вигляді системи норм міститься здебільшого

в нормативно-правових актах, інших джерелах права, які і нада

ють праву чітко виражену інституціональну форму;

стабільність і динамічність її як правового явища;

пов'язаність її як прямими, так і опосередкованими відно

синами з функціонуванням і діяльністю держави, її органів — за

конодавчих, правозастосовчих, контрольно-наглядових та ін.

Поняття «система права» слід відрізняти від поняття «правова система», яке є більш широким за своїм змістом. Окрім системи права, правова система охоплює такі структурні елементи, як

255

РОЗДІЛ XVIII

правосвідомість, правові відносини, правові форми діяльності держави та ін.