§ 1. Поняття і риси правових відносин

Правовідносинами називають суспільні відносини, змістом яких є суб'єктивні права та юридичні обов' язки осіб, що охороняються державою.

Можливість певної поведінки, яка надається нормами права, може бути втілена в життя не тільки через правовідносини.

Існує два шляхи реалізації норм права:

1) реалізація правових норм, що пов'язана з необхідністю для

суб'єкта права вступати у відносини з іншими особами, які є

носіями прав і обов'язків.

цілковито залежить від волі обох сторін. Регулювання суспільних

відносин здійснюється шляхом впливу норм права на поведінку

людей через їх усвідомлення і подальше втілення в життя. Поведінка суб'єктів права повинна відповідати вимогам правових норм, усі учасники суспільних відносин у процесі реалізації норм права виступають як носії певних прав і обов'язків;

2) безпосереднє використання суб'єктом його прав і

виконання ним обов'язків, коли він не повинен вступати у взаємини з іншими учасниками. Наприклад, можливість власника розпоряджатися своїм майном, коли всі інші суб'єкти повинні утримуватись від втручання у сферу його абсолютних майнових прав. Крім того, особиста реалізація норм права, які встановлюють заборони (наприклад, заборона вбивати, грабувати і т. ін.), також повністю залежить від самої особи: щоб їх виконати, не треба вступати у взаємини з іншими людьми.

Правовідносини — це стосунки, в яких суб'єкти права виступають контрагентами в процесі виконання ними вимог нормативних приписів і набуття певних прав і обов'язків (покупець — продавець, позивач — відповідач). Через правовідносини реалізуються норми права, які встановлюють права і обов'язки людини, що можуть бути формально визначені (в статях законів, підзаконних нормативно-правових актах та приписах) або ж не мати необхідних формальних ознак (природні права людини).

333

РОЗДІЛ XXII

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ

виступають відносно одна одної як правоуповноважені і право-зобов'язані особи, де права і інтереси одних можуть бути реалізовані тільки через виконання обов'язків інших. Носій суб'єктивного права — особа уповноважена, а носій юридичного обов'язку — зобов'язана;

6) взаємна поведінка її учасників індивідуалізована і чітко визначена, а права і обов'язки персоніфіковані. Суб'єкти правовідносин (державні органи, фізичні або юридичні особи), як правило, відомі заздалегідь, їх дії скоординовані ще до початку цих відносин, чого немає в інших суспільних відносинах. Індивідуалізація при цьому відбувається подвійно:

а) поіменно, коли суб'єкти права названі своїм повним ім'ям

(прізвищем для фізичних осіб) і повними реквізитами (для юридичних осіб). Наприклад, шлюбно-сімейні відносини (визначені

особи, які беруть шлюб), відносини з перевезення вантажів між

організаціями (визначені замовник і транспортна організація);

б) за визначенням соціальних ролей, у даному разі поіменне

(реквізитне) визначення суб'єктів не має значення, вказуються

тільки їхні соціальні ролі: продавець — покупець в магазині або на

базарі, пасажир — перевізник у громадському транспорті тощо;

вони завжди мають вольовий характер. Правовідносини не

можуть виникати і функціонувати, а особливо реалізуватися без

волевиявлення хоча б одного учасника, обов'язково проходячи

через свідомість і волю людей. Тільки в окремих випадках суб'єкт

може не знати, що став учасником правовідносин, наприклад,

при спадкуванні за законом, якщо спадкоємець проживає в іншому місті;

вони охороняються державою, як і право в цілому, інші

суспільні відносини такого забезпечення не мають. Гарантування

умов законності і правопорядку означає, що держава охороняє усі правовідносини, які мають місце в суспільстві.

Отже, правовідносини — це відносини між людьми, які є юридичним вираженням економічних, політичних, сімейних, процесуальних та інших суспільних відносин, де одна сторона на основі правових норм вимагає від іншої виконання певних дій або утримання від них, а інша сторона зобов' язана виконати ці вимоги.