Уява як пізнавальний психічний процес
Щоб розкрити сутність уяви, потрібно відповісти на два питан- ня.По-перше, чи можна вважати уяву самостійним психічним процесом, у чому полягає принципова відмінність уяви, насамперед, у порівнянні з образним мисленням та уявленнями пам’яті? По-друге, чи можна вважати уяву пізнавальним процесом?
Проаналізуємо перше питання.
Тривалий час психологиототожню- вали уяву або з образним мисленням, або з уявленнями пам’яті й самостійно не вивчали (Вольф, Рібо). Справа в тому, що традиційне розуміння уяви як створення нового чітко не розмежовує її з іншими пізнавальними процесами. Ці ж ознаки властиві й іншим пізнавальним процесам. Так, формування образу сприймання - це вже створення нового (О.М.Леонтьєв). Образ пам’яті теж перетворюється з часом (активність збереження).Щоб відрізнити образи уяви від уявлення, потрібно оцінити, наскільки творчим був процес побудови цих образів; наскільки принциповим є розрив образу із реальністю. Для уяви властиве більш якраве виявлення цих ознак. В уявленні людина прагне відтворити минулий досвід якомога ближче до реальності. У творчій уяві людина ставить мету створити образ новий, неіснуючий у реальності. Навіть у відтво- рювальній уяві ставиться мета побудувати образ реально існуючого, але того, чого не було в минулому досвіді (образ океану, якщо ми його не бачили). Розрізняється уява від інших психічних процесів і динамікою свого розвитку в онтогенезі, як це видно з рис.9.
Рис. 9. Співідношення розвитку уяви та інтелекту в онтогенезі Умовні позначення: LK - розвиток уяви; RO - розвиток інтелекту; LR - віковий розвиток.
Як видно з рис. 9, розвиток уяви особливо інтенсивний на початкових етапах онтогенезу, а потім спадає. Розвиток інтелекту починається пізніше й поступово наростає.
А.В.Петровський вважає, що специфіка уяви порівняно з мисленням - у різному відображенні проблемної ситуації. Якщо воно чітке, кількість невідомих не перевершує можливості мислення для їх знаходження, то задача розв’язується на основі законів логіки (робота інженера- практика).
Ситуація з багатьма невідомими, коли мислення неефективне, розв’язується за допомогою уяви (робота інженера-винахідника).Деякі психологи протиставляють уявуіншим пізнавальним процесам. Адже останні - це відображення реально існуючих явищ, а уява - створює картини, що не існують у дійсності. Уява, справді, становить певний відхід від навколишньої реальності, але в ній завжди зберігається зв’язок з дійсністю. Цей зв’язок підтверджується наступними фактами.
1. Нові образи виникають із життєвих вражень, елементи образу існують реально, хоча в інших поєднаннях (пегас, сфінкс, кентавр).
2. При створенні нових образів враховуються відомі закономірності. Завдяки цьому образи уяви можна реально втілювати. Наприклад, зі 108 ідей, описаних в творах письменника-фантаста Ж.Верна, нереалізованими залишаються десять, а з 50 ідей, що містяться в творах О.Бєляєва - три.
3. Завдяки уяві відновлюємо картини, відомі за описами: події минулого, поверхні недосяжних планет.
4. Через уявні образи людина висловлює свої емоційні стани. З іншого боку, образи уяви викликають у людини емоції, супроводжуються реальними переживаннями. Так, дитина по-справжньому боїться страхітливих казкових героїв. Л.С.Виготський назвав цей факт «законом емоційної реальності уяви».
Таким чином, аналіз поставлених питань призводить до висновку, що уява - самостійний пізнавальний психічний процес, у якому виявляється активний випереджальний характер пізнання людини.
Уява — своєрідна форма відображення об’єктивної дійсності, психічний процес, що полягає у створенні нових образів шляхом переробки матеріалу сприймань і уявлень, утворених у попередньому досвіді. Тому образи уяви називають вторинними.
3.