Теорії пам’яті

Питання про те, як відбуваєтьтся запам’ятовування, цікавить різні науки, які кожна на своєму рівні розробляє теорії пам’яті. Вони розкри­вають різні аспекти механізмів пам’яті. Розглянемо теорії пам’яті у психології, фізіології, фізиці, хімії.

У психології найбільш помітні теорії пам’яті розроблені в асоціанізмі, гештальтпсихології, в інтуїтивізмі А.Бергсона, у радянській психології.

В асоціативній теоріїпам’ять пояснюється як створення асоціацій, тобто зв’язків між враженнями про явища та предмети. За­пам’ятовування відбувається від окремого елемента ситуації до утво­рення асоціацій між елементами, подібно до того, як будинок будують з окремих цеглин. Потім, при відтворенні одного з елементів, в пам’яті з’являються і всі інші, пов’язані з ним. За характером зв’язків вирізня­ють такі асоціації:

а) за суміжністю (просторова і часова) - події, що відбувались одно­часно, або послідовно запам’ятовуються разом; події, що викликають схожі емоції, також асоціюються;

б) за подібністю ознак (кольору, форми, звуку, розміру тощо) - за­пам’ятовуємо іноземне слово краще, якщо звучанням воно нагадує рідне;

в) за контрастом ознак - знаючи, що явища за певною ознакою є протилежними, нам достатньо запам’ятати лише одне з них, а про друге знати, що воно є протилежним;

г) за смислом (найбільш складні) - виявляються, коли зовні явища виглядають різними, але за внутрішнім єством подібні. Так І.Ньютон побачив зв’язок між падінням яблука й теорією гравітації.

Дійсно, запам’ятовування - це пов’язування нових вражень із відо­мими. Але, якби запам’ятовування залежало тільки від зв’язків елемен­тів у ситуації, то у різних людей в однакових обставинах воно повинно було б бути однаковим.

Представники гештальтпсихологіїстверджують, що за­

пам’ятовування відбувається не від окремих елементів до цілісного об­разу, а навпаки - людина схоплює всю ситуацію одразу, а потім уже виокремлює в ній деталі.

Перша і друга теорії схожі тим, що переоцінюють залежність за­пам’ятовування від особливостей організації зовнішнього матеріалу та ігнорують роль особистості. Протилежною до них за цією ознакою є теорія, розроблена А.Бергсоном.У ній на перше місце поставлено не особливості матеріалу, а сама активність людини. Стверджується, що пам’ять незалежить від зовнішньої ситуації. Активність людини у свою чергу пояснюється як надприродня сила, причини якої наука неспро­можна встановити.

У радянській психологіївизначальним чинником пам’яті вважають діяльність особистості (О.М.Леонтьєв, П.І.Зінченко, А.А.Смірнов та ін..). Якщо матеріал, що запам’ятовується, входить у зміст діяльності, то пам’ять є найбільш продуктивною. Запам’ятовування визначається не тим, яким є сам по собі матеріал (відмінність від першої та другої теорій), а тим, що з ним робить людина (відмінність від третьої теорії).

Представники фізіології пояснюють пам’ять на основі умовного рефлексу, як утворення зв’язку між новим й уже відомим. Це фізіологі­чна основа пам’яті.

У фізичній теорії пам’яті запам’ятовування розглядається як елек­трохімічний процес у нервовій тканині людини. Відображення об’єкту супроводжується циркуляцією електрохімічних імпульсів в нейронах. Цей процес названо реверберацією. Зміни, які при цьому відбуваються в нейронах, вважають матеріальною основою збереження минулих вражень.

У біохімічній теорії стверджується, що запам’ятовування склада­ється з двох етапів. На першому - одразу після сприймання матеріалу - в нервових клітинах відбувається короткочасна біохімічна реакція, яка має зворотній характер. Це основа короткочасної пам’яті. На другому - відбуваються незворотні біохімічні зміни білкових структур в клітинах, які є основою довгочасної пам’яті.

Дослідження пам’яті у хімії показали, щохімічною основою індиві­дуальної пам’яті в нервовій клітині є рибонуклеїнова кислота (РНК). Ця високомолекулярна речовина утворена з послідовності окремих моле­кул. Закарбовування інформації виникає внаслідок перегрупування мо­лекул РНК. Можлива дуже велика кількість(10¹⁵-10²⁰) комбінацій пос­лідовності молекул РНК.

3.