Поняття про темперамент.

Індивідуально своєрідна, природньо обумовлена сукупність динамічних проявів психіки називається темпераментом. Римський анатом і лікар Гален, що жив у II ст. до н. е., дав вперше розгорнуту классификацію темпераментів: вона включала 13 типів.

Сангвінік. Людина з помітною психічною активністю, що швидко відзивається на навколишні події, яка прагне до частої зміни вражень, що порівняно легко переживає невдачі і неприємності, живий, рухливий, з виразною мімікою і рухами.

Флегматик. Людина не збудлива, зі стійкими прагненнями і настроєм, зі сталістю і глибиною почуттів, з рівномірністю дій і мови, зі слабким зовнішнім вираженням щиросердечних станів.

Холерик. Людина дуже енергійна, здатна віддаватися справі з особливою пристрастю, швидкий і рвучкий, схильний до бурхливих емоцій, спалахам і різким змінам настрою, зі стрімкими рухами тип.

Меланхолік. Вразлива, з глибокими переживаннями, легко ранима, але зовні слабореагуюча на навколишнє людина, зі стриманими рухами.

Сила нервових процесів - найважливіший показник типу, який має найбільше життєве значення. Від сили збуджувального і гальмівного процесів залежить працездатність клітин кори, їхня витривалість. Рухливість нервових процесів у корі головного мозку. Навколишнє середовище постійно змінюється, і ці зміни нерідко бувають різкими і несподіваними.

Врівноваженість між силою збудження і силою гальмування - незавжди сила збуджувального - гальмо. Процеси, які діють відповідно один до одного, нерідко називають гальмівними. Процес гальмування відстає від процесу збудження і тоді порушення великої сили не може цілком керувати гальмуванням. Розходження темпераменту - це розрізнення не за рівнем можливостей психіки, а по своєрідності її проявів.

Розрізняють наступні типи темпераменту (Див. додаток Рис. 19):

- сангвінік (нервові процеси сильні, врівноважені, рухливі);

- холерик (нервові процеси сильні, неврівноважені);

- флегматик (нервові процеси інертні);

- меланхолік (нервові процеси збудження та слабкі, малорухливі, гальмування неврівноважені).

Темперамент характеризується властивостями:

- сензитивність;

- пластичність;

- резистентність;

- реактивність;

- врівноваженість;

- рухливість процесів.

Властивості вищої нервової діяльності:

- сила процесів збудження та гальмування;

- ригідність процесів збудження та гальмування;

- екстравертованість та інтровертованість (Див. додаток Рис. 18).

Поняття про характер.

Характер - прижиттєве надбання особистості, що включається в систему суспільних відносин, спільну діяльність і спілкування з іншими людьми, і тим самим набуваючи свою індивідуальність. Це цілісне утворення особистості, що визначає особливості діяльності і поведінки людини і характеризується стійким ставленням до різноманітних сторін об’єктивної дійсності. Характер являє собою сукупність порівняно стійких і тих, що поступово проявляються рис і якостей особистості, які обумовлюють особливості її індивідуальності і поведінки у соціумі та взаємин з іншими людьми.

Зміст і форма характеру полягає у його властивостях:

- цілісність;

- визначеність;

- сила;

- повнота.

Характер представляє собою індивідуальні своєрідні сполучення постійних природніх властивостей особистості (Див. додаток Рис. 20). Характер відображує найбільш типові суттєві особливості людини, втілює знання, які дозволяють передбачати кінцевий результат і орієнтуватись в тих чи інших ситуаціях. Характер виникає і формується в суспільстві, під впливом навчання і виховання. Типові риси суспільства проявляються в характері людини, по різному в залежності від її інтересів, особливостей, чуттєвості, мотивів, тобто тих внутрішніх умов, через які переломлються усі зовнішні впливи, що й утворюють індивідуальність особистості.

Основою формування характеру є суспільно- історичні умови життя людини з її оточенням, насамперед, спільним середовищем. На різних вікових етапах формування характеру відбувається по-різному, в залежності від життєвого досвіду, умов життя, переважаючих форм діяльності, умов виховання і самовиховання.

Гіппократ першим звернув увагу на розбіжності в поведінці людей.

Характер як будь-яка якість особистості має свою структуру. Яка проявляється в закономірній залежності між окремими його рисами. Властивості характеру взаємопов’язані і утворюють цілісні структурні утворення. Структурність характеру проявляється в певній иєрархічності його рис. Деякі з них являються основними, визначальними, які є провідними, інші - другорядні. Основні риси тією чи іншою мірою підпорядковують собі другорядні і впливають на них, обумовлюючи їх прояв або невияв.

У структурі характеру можна виокремити наступні груп рис, які виражають різноманітні ставлення особистості до дійсності.

Стійкі риси, що виявляють ставлення особистості:

- до інших людей;

- до праці.

- до самої себе;

до особистих речей.

До першої групи відносяться риси, які проявляються у ставленні до інших людей, рідних, близьких, знайомих, малознайомих. Стійка і нестійка прив’язаність, принциповість і безпринципність, комунікативність і замкненість, правдивість і облудність, тактовність, грубість тощо.

Другу групу утворюють риси, які проявляються по відношенню до діяльності. Так до числа найбільш цінних рис характеру відносятся добросовісність за виконання дорученої справи і зтурбованість її результатами.

Третя група рис - система ставлень людини до самої себе. Скромність і самозакоханість, самокритичність і самовпевненість, гордість і приниженість, невпевненість у своїх силах.

Четверту групу утворюють риси, які характеризують по відношенню особистості до речей, і не тільки ставлення взагалі до особистого, але й неохайне або бережливе ставлення до власних речей.

Риси характеру:

P вольові;

емоційні;

інтелектуальні;

до речей та оточуючого середовища.

До структури характеру входять такі взаємопов’язані компоненти, які являються загальними для усіх людей. Структуру і свідомість характеру кожна людина визначає динамікою волі (рішучість, наполегливість, саморегуляція, ініціативність тощо). Специфікою виявлення емоцій людини, які супроводжують ті або інші вчинки (життєрадісність, вразливість тощо). Інтелектуальні особливості людини (глибока осмисленість вчинків, подій, уміння думати, спритність, прагнення до пізнання тощо). Взаємозв’язком усіх цих компонентів (для структури характеру важливо те, наскільки ці компоненти поєднані між собою, або навпаки, суперечать один одному.

Акцентуації характеру. Це крайні варіанти норми, як результат посилення його окремих рис.

Типи акцентуацій:

1. Інтровертований (замкненість, проблемність в спілкуванні, заглиблення в себе).

2. Екстровертований (емоційна напруженість,

прагнення до спілкування, до співпраці, балакучість).

3. Некерований тип (імпульсивність, конфліктність, підозрілість, нестерпність до заперечень).

4. Невротичний (часта зміна настрою, погане самопочуття, дратівливість, замріяність, швидка втомлюваність).

5. Сензитивный тип (боязкість, замкненість,

сором’язливі сть).

6. Демонстративний (егоцентризм, самомилування, співчуття, облудність, демонстративність поведінки).

Здібності як індивідуальні властивості особистості. Це певні психологічні особливості людини, від яких залежить успішність набуття знань, умінь, навичок, але вони самі до наявності цих знань, навичок і умінь не зводяться. Здібності людини виступають як деякі можливості. Здібності - це можливості людини, необхідний рівень майстерності в тій, або іншій діяльності. Здібності проявляються не в знаннях, уміннях і навичках, а в динаміці їх прояву (Див. додаток Рис. 21).

Загальну характеристику поняттю про здібності людини подав вітчизняний вчений Теплов, який виокремив три їх ознаки:

1. Під здібностями розуміють індивідуальні психологічні особливості, що вирізняють одну людину від іншої.

2. Здібностями називають не усі взагалі індивідуальні особливості, а лише ті, які мають відношення до успішності виконання колективної діяльності або багатьох діяльностей.

3. Поняття про здібності не зводяться до тих знань, умінь і навичок, якими володіє людина, або тих, що вже вироблені в неї. Незважаючи на те, що здібності не зводяться до ЗУН (знань, умінь і навичок), це не означає, що вони ніяк не пов'язані з ними. Від здібностей залежать легкість і швидкість набуття ЗУН, які у свою чергу сприятимуть подальшому розвитку здібностей, тоді як відсутність відповідних ЗУН гальмують розвинуті здібності. Успішність виконання будь-якої діяльностіті залежить не від однієї, а від поєднання різного роду здібностей. При дефіциті необхідних задатків до развитку одних здібностей їх дефіцит повинен бути поповнений за рахунок більш високого розвитку інтелекту.

Здібності формуються в діяльності на основі задатків індивідуально-психологічних особливостей, від яких залежить можливість здійснення і ступінь успішності діяльності.

Класифікація здібностей:

1. Природні здібності. Біологічно обумовлені, пов'язані з вродженими задатками і формуються на їх основі.

2. Специфічні людські здібності мають суспільно- історичне походження, і забезпечують життя і розвиток у соціальному оточенні.

а) Загальні здібності визначають успіх людини в різних видах діяльності та спілкування (розумових, хороша пам'ять, мовлення).

б) Спеціальні визначають успіхи людини в окремих видах діяьності до суспільних, де необхідні особливого роду задатки і їх развиток (музичні, лінгвістичні, технічні, література, мистецтво). Ці здібності можуть доповнити і збагачувати інші, але кожна з них має особисту структуру.

в) Теоретичні здібності визначають схильність людини до абстрактно-логічного мислення. Крім теоретичих здібностей існують практичні здібності, які покладені в основі схильності до конкретно-практичих дій.

г) Навчальні здібності впливають на успішність педагогічного впливу, засвоєння людиною ЗУН, формування якостей особистості.

д) Здібності до спілкування, взаємин з людьми. Здібності до сприйняття, до оцінки інших людей - це соціально - психологічні пристосування до різного роду оточення.

Задатки як природні передумови здібностей. Під задатками розуміють анатомо-фізіологічні особливості нервової системи, які складають природню основу розвитку здібностей.

І. Павлов виокремлює 3 типи: художні (права півкуля). Цілісне сприйняття, переважає творчий спосіб мислення і уява. Характерна підвищена емоційність.

Мислительний тип (2 сигнальна система) часткове сприйняття, дроблення на окремі частини, переважає абстрактне, теоретичне мислення, характерні розумові интелектуальні реакції на події (Див. додаток Рис. 22).

Середній проміжний тип. Слід підкреслити, що наявність задатків у людини не означає, що в неї будуть розвиватися ті чи інші здібності, в якій би степені не розвивались задатки людини, це багато в чому залежить від умов її індивідуального развитку. Тобто, розвиток задатків - це спільно обумовлений інтелект, який багато в чому пов'язаний з умовами виховання і особливого розвитку суспільства. Задатки не специфічні, наявність у людини задатків певного виду не означає, що на їх основі у сприятливих умовах обов’язково повинна развинутись певна здібність. На основі тих самих задатків можуть розвиватися різні здібності в залежності від характеру вимог, які пред’являє діяльність. У задатках від того, існує або відсутні умови для развитку здібностей. Вони можуть бути потенційними і актуальними. Під потенційними здібностями розуміються ті, які не реалізуються в конкретному виді діяльності, але спосіб актуалізується під час зміни соціальних умов оточуючого середовища. Під поняттям актуальні здібності, як правило, розуміються ті, які необхідні саме в даний момент часу і реалізуються в конкретних видах діяльності.

Обдароваість - сукупність загальних і спеціальних здібностей. Обдарованість обумовлює особливо успішну діяльність в певній галузі і виокремлює людину серед інших осіб, які навчаються цій діяльності або виконують її на тих же умовах. Обдарованість може вироблятися в різних сферах діяльності: інтелектуальній, творчій, спілкування тощо. Обдарованих людей вирізняє, насамперед, постійна готовність до діяльності, послідовність у досягненні мети, високий інтелект тощо. Розходження в обдарованості спостерігається, головним чином, в спрямованості інтересів.

Майстерність - досконалість в конкретному виді діяльності, потребує значної напруженості праці. У розкритті не тільки відповідних вироблених умінь та знань, але й психологічної готовності до кваліфікованого здійснення будь-яких професійних операцій, які знадобляться для вирішення творчих задач і віднаходження засобів їх вирішення.

Талант - сполучення здібностей, що дає людині можливість успішно виконувати самостійну діяльність. Окремо взята изольована здібність, яка не може бути аналогом, навіть, якщо вона досягла дуже високого рівня развитку і яскраво виражена.

Геніальність - вища ступінь обдарованості, яка виражається в результатах досягнення знань одночасно в декількох галузях діяльності. Творчість геніальної людини представляє суспільно історичну цінність і обов’язково позитивні знання. КІС (оцінка комуникативних та організаторських схильностей). Комунікабельність як риса характеру розвивається на основі спілкування, яка закріплюється у поведінці і є передумовою для формування таких якостей особистості, як спрямованість на спілкування, інтерес до людей, соціальна перцепція. Організаторські здібності проявляються у здатності самостійного ухвалення рішень людиною у складних ситуаціях, у плануванні діяльності тощо. Такого виду здібності утворюють індивідуально - психологічні особливості особистості.

Діяльність - форма буття і спосіб існування людини, її активність, яка спрямована на доцільну зміну і перетво­рення навколишнього світу (Див. додаток Таблиця 1).

Діяльність:

- Забезпечує свідомість матеріальних умов життя людини, задовільняє природні людські потреби.

- Стає фактором розвитку духовного світу людини, формою й умовою реалізації її культурних потреб, явищ.

- Є сферою реалізації людиною свого особистого потенціалу, досягнення життєвих цілей, успіхів.

- Створює умови для самореалізації людини в системі суспільних відносин, для реалізації її соціальних інтересів, забезпечує пізнання і перетворення навколишнього світу. (Див. додаток Рис. 23).

Мотивами називаються ті внутрішні сили які пов’язані з потребами особистості і спонукують її до визначеної діяльності.

Мотивом діяльності називається те, що спонукує людину, те заради чого вона діє.

Види мотивів:

- Матеріальні;

- Соціальні;

- Духовні;

- Органічні.

Мотив і ціль утворюють свого роду вектор діяльності, який поділяє її напрям, а також величину зусиль спрямовану суб'єктом під час її виконання.

Мета - найбільш значуща для людини. Предмети, явища, задачі, об'єкти, досягнення оволодіння якими складають сутність діяльності людини. Мета діяльності - ідеальне пристосування її майбутнього результату. Мета, що сформувалася, реалізується в індивідуальній діяльності, при цьому складність діяльності буде залежати від того, наскільки мета віддалена від предмета, і від тих засобів, які людина застосовує.

Засоби і прийоми - дії, які використовує людина, щоб досягти мету діяльності. Так само як і ціль діяльності для досягнення результату розпадається на окремі задачі. Складна зовнішня дія може призвести до здійснення цілого роду актів, які пов'язані один з одним певним чином. Ці акти або ланки, на які розпадається дія, є особистими діями або операціями.

По своєму походженню внутрішня (розумова, психічна) діяльність походить від зовнішньої предметної, спочатку відбуваються предметні дії і лише в міру нагромадження досвіду людина здобуває здатність робити ті ж дії подумки.

Перехід зовнішньої дії у внутрішній план називається інтериоризацією. Оволодіння внутрішньою діяльністю призводить до того, що перш ніж приступити до зовнішньої діяльності, спрямованої на досягнення бажаної мети, людина проробляє дії подумки, оперуючи образами і символами. Зовнішня діяльність у цьому випадку готується і протікає на основі виконання розумової діяльності.

Реалізація розумової дії подумки з предметами називається екстериорізацією.

Дія - довільна, навмисна, опосередкована активність спрямована на досягнення усвідомлюваної мети. Дія - основна структурна одиниця діяльності. Дія здійснюється на основі визначених засобів, які співвідносяться з конкретною ситуацією, з умовами. Ці засоби неусвідомлені або мало усвідомлені називаються операціями і представляють нижчий рівень у структурі діяльності. Дія - сукупність операцій, які підлягають меті.

У кожній дії виокремюють моторні (рухові), центральні (розумові), сенсорні (почуттєві) компоненти.

Навички. Етапи формування навичок.

Приступаючи до здійснення якої-небудь діяльності людина не виконує її вже відомими засобами. А свідомо виконує і контролює не тільки дії в цілому, які спрямовані на мету, але й окремі досягнення, операції використовуючи вже закріпленні засоби виконання. В результаті повторення дій людина набуває можливість виконувати дану дію як єдиний цілеспрямований процес, ставлячи перед собою спеціальну мету, свідомо обирає засоби її виконання, це виключає з поля свідомості окремі компоненти свідомої дії за засобами, які вона виконує називається автоматизацією.

Тренування, що утворються в результаті вправ автоматично виконані компоненти свідомої діяльності людини отримали спеціальну назву навички - ланцюг закріплених у повторенні операцій.

Прості навички - не складні прийоми і дії виконані автоматично без достатнього зосередження свідомості (уваги). В результаті вироблення навичок різко знижується час виконання дії, зникають зайві рухи.

Складні навички - засвоєні автоматизовані рухові, усвідомлені, розумові складні дії виконані точно, легко і швидко при незначній напрузі свідомості, які забезпечують ефективність діяльності людини.

Види навичок:

Перцептивна навичка - автоматизоване почуттєве відображення властивостей і характеристик добре знайомого, неодноразово застосованого раніше предмету.

- Інтелектуальна навичка - автоматизований прийом, спосіб вирішення задач, що раніше зустрічалися.

- Рухова навичка - автоматизований вплив на зовнішній вигляд за допомогою рухів з метою його перетворення, що неодноразово здійснювався раніше. Успішність оволодіння навичкою залежить не тільки від кількості повторень, але й від інших причин об’єктивного і суб’єктивного характеру.

Етапи формування навичок.

1. Аналітичний. Являє собою відокремлення й оволодіння окремими елементами дій.

2. Синтетичний, являє собою об’єднання вивчених елементів у цілісну дію.

3. Автоматизація, являє собою вправи з метою додавання дії плавності, потрібної швидкості, зняття напруги.

До умов забезпечення успішного формування навичок відносяться кількість вправ, їх темп, і розмежування в часі.

Погодженість навичок відбувається тоді, коли:

1. Система рухів, які входять до першої навички відповідає системі рухів включених в наступну навичку;

2. Реалізація першої навички створює сприятливі умови для виконання другої;

3. Закінчення першої навички є фактичним початком іншої і навпаки.

Інтерференцією навичок називається негативний вплив вже виробленої навички на знову утворену. Вона виникає тоді, коли:

- Система рухів включена в першу навичку суперечить, не погоджується з системою рухів складової структури іншої навички.

- Коли при переході від першої навички до іншої практично приходиться переучуватися; ламати структуру старої навички.

- Система рухів, які входять у склад першої навички, частково утримується в інший вужчій, яка доведена до автоматизму.

Деавтоматизація навичок - ослаблення або повне руйнування вироблених автоматизмів. При деавтоматизації рухи стають більш повільними і менш точними. Зкоординованість їх розбудовується. Вони починають виконуватися невпевнено, вимагають спеціального зосередження уваги. Посилення свідомого контролю над рухами.

Уміння - засвоєний суб'єктом спосіб виконання дій, які забезпечені сукупністю придбаних знань і навичок. Уміння на відміну від навичок завжди опираються на активну інтелектуальну діяльність і обов'язково містять у собі процеси мислення.

Велике значення у формуванні всіх типів умінь і навичок відіграють вправи.

Запитання для самоконтролю

1. Сутність темпераменту.

2. Теорії темпераменту.

3. Характеристика типів темпераменту.

4. Темперамент та індивідуальний тип діяльності.

5. Сутність характеру.

6. Риси характеру.

7. Структура характеру.

8. Типове та індивідуальне у характері людини.

9. Взаємовідносини характеру і темпераменту.

10. Що називається здібностями?

11. Що називається задатками?

12. Структура здібностей. Загальні та спеціальні здібності.

13. Поясніть необхідність всебічного розвитку здібностей.

14. Які показники визначають обдарованість?

15. Дайте характеристику таланту.

16. Чим визначається геніальність людини?

17. Дайте характеристику підходам до пояснення творчості людини?

18. Поясніть, чому сензитивним періодом для формування креативності є вік від 3 до 5 років.

19. У чому полягає єдність знань, умінь, навичок та здібностей.