Поняття про лідерство, особистість лідера

Лідерство - взаємини домінування й підпорядкування, впливу й на­слідування у системі міжособистісних стосунків у групі.

Концепції лідерства по-різному пояснюють причини лідерства та міру його ефективності.

Теорія лідерських ролей (Р.Бейлс) доводить, що лідером виступає той, хто вдало виконує характерні лідерські ролі. Лідер у ролі професі­онала розв’язує ділові задачі. У ролі «соціально-емоційного спеціаліс­та» - проблеми людських взаємин.

За теорією рис лідерства, лідерство забезпечують певні, у тому чи­слі вроджені, риси особистості. Різновидом теорії рис лідерства є хари­зматична концепція лідерства М.Вебера.

В інтерактивній теорії лідер - це місце у міжособистісних взаємо­діях. Лідером людина стає тоді, коли посідає відповідну лідерську по­зицію. Ефективність лідерства залежить від того, яка особистість займе цю посаду.

Ситуаційна теорія (Ф.Фідлер) показує, що ефективність лідерства залежить від особливостей ситуації, у якій працює соціальна група. У дуже сприятливих чи дуже несприятливих для групи ситуаціях лідер, орієнтований на задачу, досягає кращих результатів, ніж орієнтований на людей. При помірно сприятливій ситуації успішний лідер орієнту­ється на людей.

У стратометричній концепції А.В.Петровського лідерство розгля­дається залежно від рівня розвитку чи інших характеристик групи. Ця концепція поширена у вітчизняній психології. Наприклад, М.М.Обозов вважає, що ефективність роботи лідера залежить від її відповідності ці­лям соціальної групи. Він виділяє три основні функції соціальних груп за цільовим призначенням:

— практичну ( виробничі колективи);

— емоційно-комунікативну (друзі);

— пізнавальну (учнівські, наукові).

Відповідно взаємини набувають ситуаційного змісту.

Ефективність лідерства залежить не безпосередньо від особистісних якостей лідера, а від їх відповідності цілям групи та умовам досягнення цих цілей. Індивідуально-психологічні якості лідерів лежать в основі виді­лення типів лідерів. Вирізняють (Н.В.Шахназарян) наступні типи лідерів.

Інтелектуальний лідер, якого характеризують:

— низька орієнтація на думки й оцінки оточуючих (значна самос­тійність);

— висока орієнтація на справу й на результати роботи;

Емоційно-комунікативний лідер має:

— найменше прагнення домінувати;

— високу сензитивність;

— високу орієнтованість на справу, її результати;

— знижену самооцінку.

Практичний лідер відзначається такими рисами:

— прагненням домінувати;

— орієнтацією на схвалення групи;

— самостійністю поведінки;

— високою самооцінкою;

— парадоксально низькою діловою спрямованістю;

— прагненням до регулювання взаємин.

Універсальному лідеру властиві:

— домінантність;

— позитивне ставлення до себе й до інших;

— особиста оригінальність, самобутність.