Періодизації психічного розвитку людини
У дитячій психології зроблено чимало спроб періодизувати психічний розвиток людини в її дитинстві, але результати їх досить розбіжні. Розбіжність зумовлена різним розумінням детермінації вікових періодів і критеріїв їх визначення.
Біогенетичні концепції виводили періоди з людської спадковості, соціогенетичні розглядали послідовну зміну періодів як продукт впливів суспільного середовища.Одні вчені здійснювали вікову періодизацію на основі системи навчально-виховних закладів, у відповідності з кризовими періодами в розвитку дитини (Л.С. Виготський вважав, що є кризові періоди, які чергуються із стабільними. Вони є ніби зламними періодами в розвитку, коли особливо помітним стає відмирання в нього старого та народження нового), інші - відповідно до анатомофізіологічних особливостей. Значна частина вчених - на основі виділення однієї ознаки дитячого розвитку як критерію для розділення його на періоди (3. Фрейд розглядав розвиток через статеве дозрівання, відповідно до цього виділяв вікові стадії).
У сучасній психології широко відомі періодизації Ж. Піаже, Е. Еріксона.
Періодизація Ж. Піаже (Див. додаток Рис. 33) виникла у зв'язку з розв'язанням задачі вивчення внутрішніх механізмів розвитку інтелекту. В основі його поділу онтогенезу на окремі періоди лежить уява про інтелектуальну структуру:
- від 0 до 1,5-2 років - стадія сенсомоторного розвитку (немовля пізнає світ тільки через різні дії: розглядання, хапання, смоктання тощо);
- від 2 до 6-7 років - доопераційна стадія (маленькі діти формують поняття та користуються символами, такими, як мова, для повідомлення їх оточуючим. Ці поняття обмежені їх особистим, безпосереднім досвідом);
- від 7 до 11-12 років - стадія конкретних операцій (діти починають мислити логічно, класифікувати об'єкти за декількома ознаками та оперувати математичними поняттями);
- з 12років - стадія формальних операцій (на даному етапі підлітки можуть досліджувати всі логічні варіанти розв'язання задач, уявляти предмети, реалістично думати про майбутнє, формувати ідеали та розуміти зміст метафор, що недоступне дітям молодшого віку).
Послідовність стадій, за Ж. ІІіаже, вроджена, але самі стадії виникають лише як наслідок індивідуальних дій дитини з предметами оточуючого світу.
У середині XX ст. Е.Еріксон пропонує свою періодизацію:
1) раннє немовля (від народження до 1р.) - довіра до людей - розвиток визначається спілкування з дорослими, в пергу чергу, з матір'ю. Можуть виникати передумови до прояву в майбутньому прагнення до людей або відхилення від них;
2) пізнє немовля (від 1 р. до 3 р.) - самостійність, впевненість - формуються такі якості як самостійність і впевненість в собі, їх становлення в значній мірі залежить від характеру спілкування і відношення дорослих з дитиною. До 3 р. дитина набуває певні особистісні форми поведінки;
3) раннє дитинство (від 3 р. до 5 р.) - активність - жива уява, активне вивчення оточуючого світу, наслідування дорослих, включення в статево-рольову поведінку;
4) середнє дитинство (від 5 до 11 р.) - працелюбність
- виражене почуття обов'язку та прагнення до досягнень, розвиток пізнавальних і комунікативних умінь і навичок. Постановка перед собою та вирішення реальних задач, спрямованість фантазії та гри на кращі перспективи, активне засвоєння інструментальних і предметних дій;
5) статева зрілість, підлітковий вік та юність (від 11 до 20 р.) - життєве самовизначення - розвиток тимчасової перспективи - планів на майбутнє, самовизначення в питаннях: „Ким бути?” і „Яким бути?” Активний пошук себе й експериментування в різних ролях. Учіння. Чітка статева поляризація в формах поведінки. Формування світогляду;
6) рання дорослість (від 20 до 40 р.) - близькість до людей - прагнення до контакту з людьми, бажання та здатність присвятити себе іншим людям. Народження таі виховання дітей. Кохання та робота.
7) середня дорослість (від 40-45 до 60 р.) - творчість
- продуктивна та творча робота над собою і з іншими людьми. Зріле, повноцінне, різноманітне життя, задоволення сімейними взаємостосунками, батьківська гордість за своїх дітей. Навчання та виховання нового покоління;
8) пізня дорослість (за 60 р.) - повнота життя - постійні роздуми про минуле, його спокійна, грунтовна оцінка.
Прийняття минулого життя таким, яким воно є. Відчуття повноти та корисності прожитого життя. Здатність примиритися з неминучим. Розуміння того, що смерть нестрашна.Л.С. Виготсъкий в якості критерію вікової періодизації розглядав психічні новоутворення, характерні для конкретного етапу розвитку. Він визначав „стабільні” та „нестабільні” (критичні) періоди розвитку (Див. додаток Рис. 34). Криза новонародженості - немовлячий вік (2 міс.
- 1 рік) - криза 1 року - раннє дитинство (1-3 роки) - криза З років - дошкільний вік (3-7 років) - криза 7років - шкільний вік (7 -13 років) - криза 13 років - пубертатний вік (13 - 17 років) - криза 17 років (Див. додаток Рис. 35).
П.П. Блонський розмежовував дитинство на епохи на основі дентиції, тобто появи та зміни зубів. Він визначає три епохи дитинства: беззубе дитинство (продовжується до тих пір поки не проріжуться всі молочні зуби (від 8 місяців до 2
- 2,5 років); дитинство молочних зубів (продовжується до початку зміни зубів (приблизно до 6,5 років); дитинство постійних зубів (завершується появою третіх задніх корінних зубів (зуби мудрості).
У вітчизняній психології основні періоди психічного розвитку підростаючого покоління визначають за психолого-педагогічними критеріями, які включають характерну для кожного віку соціальну ситуацію розвитку, передусім зміст і форми навчання та виховання, провідну діяльність в її співвідношенні з іншими видами діяльності, відповідний їй рівень розвитку свідомості та самосвідомості особистості (центральне вікове новоутворення).
Психічний розвиток особистості проходить ряд періодів, які послідовно змінюють один одного. У межах кожного періоду відбуваються не лише кількісні, а й якісні зміни, які дають підстави виділяти у ньому певні стадії, що послідовно змінюють одна одну. У зв'язку з цим кажуть, що онтогенез людської психіки має періодичний і стадіальний характер. Більше того, в межах стадій виділяють менш часові відрізки її розвитку - фази.
На думку Д.Б. Ельконіна, «необхідно об'єднати між собою два основні вектори розвитку дитини: взаємостосунки зі світом речей - пізнання і оволодіння предметним світом та взаємодію зі світом людей.
Діяльність дитини всередині цих векторів являє собою єдиний процес, в якому формується особистість. В кожному віковому періоді один вектор домінує над іншим, а в межах наступного вікового періоду вони ніби змінюються місцями, що відображає чергування змісту провідної діяльності» [27]. Діяльність - активна взаємодія людини з оточуючою дійсністю, яка виражає ставлення до світу і сприяє задоволенню потреб.Періодизація розвитку, яку запропонував Д.Б. Ельконін (Див. додаток Рис. 36):
Перша епоха - раннє дитинство:
Перший період - немовля-, від народження до 1 року. Провідний вид діяльності - безпосереднє емоційне спілкування, яке сприяє формуванню орієнтаційних та сенсомоторно-маніпулятивних дій. Важливим
новоутворенням даного віку є формування потреби у спілкуванні з іншими людьми та певне емоційне ставлення до них.
Другий період - раннє дитинство: від 1 до 3 років. Провідна діяльність - предметно-маніпуляційна. В ній дитина оволодіває суспільно-виробленими способами дій з предметами у співпраці з дорослими. Одночасно інтенсивно розвиваються вербальні форми спілкування дитини з дорослим, але разом з предметною діяльністю. Новоутворенням віку є розвиток мовлення та наочно- дійового мислення.
Друга епоха - дитинство:
Перший період - дошкільне дитинство: від 3 до 6-7 років. Провідною діяльністю є сюжетно-рольова гра, в процесі якої розвиваються всі сторони психіки та поведінки дитини. У грі формуються такі новоутворення, як прагнення до суспільно- значущої та суспільно-оціночної діяльності, що характеризує готовність дитини до початкового навчання.
Другий період - молодше шкільне дитинство: від 6-7 до 10-11 років. Провідна діяльність - учіння. В процесі учіння формується пам'ять, засвоюються знання про предмети й явища зовнішнього світу та людських взаємин. Новоутвореннями віку є довільність психічних явищ, внутрішній план дії, рефлексія.
Третя епоха - підлітковий та юнацький вік:
Перший період - підлітковий вік: від 10-12 і до 14 років. Провідна діяльність - інтимно-особистісне спілкування в системі суспільно- корисної діяльності. Важливими новоутвореннями є формування самооцінки, критичне ставлення до оточуючих людей, прагнення до “дорослості” та самостійності й уміння підкорятися нормам колективного життя.
Другий період - старший шкільний або юнацький вік: від 15 до 16-17 років. Провідна діяльність - навчально- професійна, в процесі якої формуються такі новоутворення: світогляд, професійні інтереси, самосвідомість, мрії та ідеали.
Кожна епоха складається з двох періодів: вона відкривається періодом, в якому йде засвоєння норм, мотивів, задач людської діяльності та розвиток мотиваційно-потребнісної сфери, а в другому періоді - засвоєння способів дій з предметами та формування операційно-технічних можливостей.