Вступ

Організація людей у суспільство надає можливість об’єднання індивідуальних потенціалів окремих його членів шляхом об’єднання трудових та інтелектуальних зусиль, поділу праці, передачі досвіду, в тому числі наступним поколінням, що робить можливим накопичення знань та еволюцію суспільних відносин.

Таким чином, суспільство відіграє роль своєрідного «посередника» між природою і окремою людиною. Саме завдяки суспільству людина може вийти з безпосередньої залежності від сил природи, створити власне середовище існування. Завдяки цьому середовищу індивід звільняється від необхідності самостійно боротися за виживання, без чого неможливий розвиток таких сфер суто людської діяльності як наука, освіта, культура, політика тощо. Можна сказати, що тільки суспільні відносини роблять людину людиною.

Однак колективне співжиття вимагає від окремих індивідів визначеного обмеження власних свобод, бажань та вимог (у суспільних науках відомий постулат «свобода індивіда в суспільстві закінчується там, де починається свобода іншого індивіда»), оскільки зіткнення запитів різних індивідів можуть привести до розвалу суспільства.

Суспільство, або соціум дає можливість окремим індивідам об’єднати зусилля в боротьбі з несприятливими зовнішніми умовами (природними явищами, ворожим оточенням тощо) та діяльності із видобутку ресурсів (їжі, матеріальних та духовних цінностей), необхідних для підтримки власної життєдіяльності. У суспільстві людина почувається більш захищеною, її можливості різко зростають. Лише завдяки суспільній організації можлива колективна праця, без якої немислимі ні будівництво міст, ні торгівля, ні створення системи знань, ні науково-технічний прогрес.

Однак платою за це є колективне співжиття окремої людини в оточенні інших індивідів, яке потребує вироблення визначених правил поведінки членів суспільства. Спільна діяльність із видобутку ресурсів тягне за собою проблему їх розподілу, обмеження індивідуальних прагнень окремих членів суспільства. Індивідуальна свобода окремих членів суспільства обмежується заради виживання суспільства в цілому. Тому в суспільному житті одночасно діють дві основні тенденції:

• колективізм як вираження потреб взаємодопомоги та взаємопідтримки. При цьому окремі члени суспільства заради збереження його цілісності погоджуються на визначене обмеження індивідуальних прав і свобод;

• індивідуалізм як вираження особистісних вимог окремих членів суспільства до покращення власного життя, збільшення обсягу власних прав і свобод відносно інших членів суспільства.

Крім того, потреби управління суспільними справами диктують необхідність застосування влади над більшістю населення. Тому суспільство завжди є відносно закритою системою зі стійкими відносинами панування та підкорення.

РОЗДІЛ І ІНСТИТУЦІЙНІ ОСНОВИ ПОЛІТИКИ. ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА