Предмет політології

Предмет навчальної дисципліни «Політологія» — вивчення політичної сфери життя суспільства.

Політична сфера включає в себе, перш за все, відносини конкуренції за задійснення влади в масштабах суспільства.

У рамках даного предмету об'єктами вивчення є:

• історія політичної думки;

• політичні теорії;

• політична система;

• політичні технології;

• політичний процес;

• міжнародні відносини та геополітика.

Сутність політології як науки виявляються у її функціях. Основними функціями політології є:

• пізнавальна - певний спосіб пізнання (вивчення) природи політичного, структури і змісту політичної системи суспільства і закономірностей її функціонування;

• діагностична - аналіз (моніторинг) політичної реальності з метою виявлення потенційних протиріч і конфліктів;

• прогностична - вироблення науково обґрунтованих прогнозів щодо тенденцій та перспектив розвитку політичної системи та попередження можливих негативних явищ;

• організаційно-технологічна - створення політичних технологій

і організаційних структур, що визначають порядок і правила функціонування політичної сфери суспільства;

• управлінська - використання політологічних досліджень для розробки та прийняття управлінських рішень;

• інструментальна - вдосконалення наявних і розробка нових методів дослідження політичної реальності;

• ідеологічна - використання політологічних знань і результатів дослідження в інтересах суспільства, соціальної спільності, правлячого класу;

• прагматична (прикладна) - використання теоретичних і прикладних методів політології для вирішення виникаючих в суспільстві проблем і протиріч.

Методи політології — це сукупність прийомів та операцій практичного й теоретичного освоєння політичної реальності.

Політологія, як і будь-яка наука, має загальні й специфічні методи дослідження, прийоми, підходи.

Нормативно-ціннісний метод — оцінювання політичних процесів з погляду оптимального варіанту, ідеалу. При цьому завданням є не дослідження механізму реально існуючих політичних процесів, їх причин та наслідків, а конструювання абстрактної моделі «того, як має бути».

Порівняльний (компаративний) метод — зіставлення об’єктів, які мають риси схожості (політичних систем, політичних партій, електоральних систем тощо), з метою виявити їхні загальні риси та особливості. Використання порівняльного методу дає змогу з’ясувати ідентичне і специфічне в політичному житті, сприяє завсоєнню досвіду інших країн і народів.

Біхевіористський метод (метод психологічного аналізу поведінки) — вивчення політики за допомогою конкретного дослідження поведінки окремих особистостей і груп. Даний метод виходить з того, що люди завжди прагнуть влади, саме це і є їхньою домінуючою рисою психіки і свідомості, вирішальним чинником політичної активності. Виходячи з цього, розглядають процеси політичної соціалізації особи, електоральну поведінку і деякі інші актуальні проблеми політології.

В основі біхевіористського методу покладено такі парадигми:

1) політика має особистісний вимір;

2) домінуючими мотивами політичної поведінки є психологічні мотиви;

3) політичні явища вимірюються кількісно, отже, у політології можна широко використовувати математичні методи дослідження, статистичні дані, комп’ютерну техніку тощо.

Системний метод - розгляд політики як цілісного, складно організованого, саморегульованого механізму, що перебуває в безупинній взаємодії з навколишнім середовищем. Вплив цього середовища сприяє тому, що система виробляє ті чи інші варіанти реакції на позитивні й негативні подразники, адаптуючись таким чином до змін середовища. Політичну систему можна уявити як своєрідну «біржу влади», яка включає в себе як позиції тих, что бореться за владу, так і «брокерські місця» функціонерів, що розпоряджаються владними повноваженнями; «ринок влади» (позиції тих, хто має бути підкорений владі); система взаємозв'язків між всіми (активними і пасивними) учасниками політичного процесу; організаційна структура, що закріплює дану систему взаємозв'язків.

Оскільки політика — це конкуренція за владу, то політична система постійно знаходиться в стані конфлікту між учасниками політичного процесу.

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія цьому система прагне до самозбереження шляхом встановлення рівноваги на основі балансу сил.

За порівняно короткий час системний підхід до політики засвідчив свою конструктивність, зараз він достатньо представлений у різноманітних теоріях політичних систем.

Інституційний метод — вивчення інститутів, за допомогою яких здійснюється політична діяльність (держави, партій, інших організацій і об'єднань, права, урядових програм та інших регуляторів політичної діяльності). На сучасному етапі розвитку політичної науки більш актуальним є неоінституціоналізм, який трактує поняття інституту не як установи, а як базової моделі суспільних відносин, яка еволюціонує відповідно до динаміки суспільного розвитку. На становлення неоінституціоналізму, так само як і системного методу, великий вплив здійснив марксистський метод аналізу.

Діяльнісний метод (метод аналізу прийняття рішень) — розгляд політики циклічного процесу, що має певні стадії (етапи). Це визначення цілей діяльності, прийняття рішень; організація мас і мобілізація ресурсів на їх здійснення, регулювання діяльності; облік і контроль за реалізацією цілей; аналіз результатів і постановка нових цілей і завдань. Розглянута під цим кутом зору політика виступає як процес підготовки, прийняття і реалізації рішень, обов'язкових для всього суспільства.

Критично-діалектичний (конфліктологічний) метод — виявлення суперечностей як джерел динамічного розвитку політики. Критично-діалектичний метод широко використовується в марксистському аналізі політики, у неомарксизмі, у ліволіберальній і соціал-демократичній думці, у цілому ряді інших ідейно- політичних течій. Плідність цього методу визначається, по суті, всіма прихильниками плюралістичної організації суспільства, тому що плюралістична теорія ґрунтується на принципі протиріч, конкурентного суперництва різноманітних ідей, ціннісних орієнтацій, політичних, економічних і культурних інститутів, індивідів і соціальних груп.

Структурно-функціональний метод - полягає у розчленуванні складного об’єкта дослідження на складові, вивченні зв’язків між ними й визначенні місця і ролі всіх складових у функціонуванні об'єкта як цілого, за умови збереження ним своєї цілісності у взаємодії із зовнішнім середовищем. Застосування структурно- функціонального методу в дослідженні політичної системи суспільства передбачає виокремлення елементів її структури, основними з яких є політичні інститути, з’ясування особливостей їхнього функціонування та зв’язку між ними.

Спеціальні методи дослідження - група методів, що ґрунтуються на різних варіантах дослідження структури, функцій політичних процесів та інститутів - методи, запозичені політологією з інших наук. Це методи емпіричних соціальних досліджень, соціальної психології, статистики, моделювання. Об’єктом цих досліджень є функціонування політичних інститутів, дії політичних суб’єктів, динаміка громадської думки. Вивчають стиль діяльності учасників політичних

Воронянський О. В., Зайончковський Ю.В., Романова С.С. Політологія процесів, ефективність політичних рішень, рівень політичної свідомості й культури різних груп населення. Використовують аналіз статистичних даних, зміст політичних рішень, усні методи (інтерв’ювання), письмові опитування (анкетування), безпосереднє спостереження за досліджуваним об’єктом, соціально-політичний експеримент. Прикладні функції політології розширюють, застосовуючи сааме спеціальні методи.