Еліта як суб'єкт політики

Різні суб’єкти політики справляють на політику неоднаковий вплив. Окремі громадяни і соціальні групи не беруть безпосередньої участі в політичному житті. Цим займається особливий прошарок людей, який називають політичною елітою.

В етимологічному значенні поняття «еліта» (від франц. ellite - «краще», «відбірне», «вибране») не має нічого антигуманного чи антидемократичного. Так, нерідко говорять про елітне зерно, елітних коней, спортивну еліту тощо. В людському суспільстві існують природні й соціальні відмінності між людьми, які зумовлюють їх неоднакові здібності до управління і різний вплив на політичні та суспільні процеси.

Отже, політична еліта - це носії політико-управлінських якостей. Це поняття застосовують до людей, які оволоділи певними позитивними якостями, цінностями і пріоритетами (влада, багатство, компетентність, культура, сила волі тощо), займають провідні, найвпливовіші позиції у суспільстві.

Політична еліта здебільшого визначається як меншість суспільства, достатньо самостійна, відносно привілейована група (або сукупність груп), яка має відповідні психологічні, соціальні та політичні якості й бере безпосередню участь у формуванні та здійсненні політичних рішень, пов’язаних з використанням державної влади чи впливом на неї.

Політичній еліті протистоїть контреліта - опозиційна соціальна група, яка виборює право на входження в еліту або ж створення нової еліти і прагне прибрати до своїх рук владу.

Концепції елітизму досить різноманітні. Ще у період розвитку пер­віснообщинного ладу з’являються погляди, згідно з якими суспільство поділяється на вищих і нижчих, благородних і голоту, аристократію і простий люд. Платон, наприклад, вважав, що державні функції можуть виконувати тільки ті, хто отримав особливе виховання і достатній досвід управління державними справами.

Починаючи з XII ст., термін «еліта» використовувався для визначення товарів вищої якості, а згодом був перенесений на сферу соціального життя для вирізнення груп «кращих» людей - вищої знаті, духовенства, військових.

Еліта - це вищі соціальні групи в системі соціальної ієрархії, які здійснюють керівництво у певних галузях суспільного життя. Еліти можуть виділятись як у суспільстві в цілому, так і в окремих його сферах.

Залежно від функцій еліт у суспільстві їх поділяють на господарську, духовну, інтелектуальну, військову, політичну. До господарської еліти належать визначні підприємці і менеджери, до духовно-інтелектуальної - провідні вчені, діячі мистецтва і священнослужителі, до військової - вищий командний склад збройних сил, військові науковці, офіцери елітних збройних підрозділів, до політичної - державні і політичні діячі. Загальносуспільною є політична еліта - активна і компетентна меншість населення, яка приймає найважливіші рішення в суспільстві або впливає на їх прийняття і править більшістю.

Необхідність існування еліт у різних концепціях обґрунтовується різноманітними способами. Розглянемо основні аргументи і підходи щодо обґрунтування і функціонування еліт.

Представники біологічного напрямку (О. Амман) обґрунтовують необхідність поділу суспільства на еліту і масу відмінностями генетичного характеру, належні до еліти люди мають цінний і вищий біологічний потенціал, а відтак і фізичний та розумовий. На цей підхід спирався, зокрема, фашизм.

Представники психологічного елітизму (З. Фрейд, Е. Фромм) стверджували, що і еліта, і маса відрізняються певними, лише їм притаманними психологічними якостями. Оскільки більшість людей мають антикультурні і антисуспільні нахили, то неможливо обійтись без примусу, який повинна здійснювати меншість. Панування меншості є необхідним, тому що маси характеризуються недалекоглядністю і заохоченням один одного до розпусних дій, а відтак відчувають бажання підкорятись означеній меншості.

Функціонально-технократичний підхід поданий у працях Дж. Бернхема, А. Фірмата та інших і посилює існування еліти як функції соціальних відносин, що полягає у забезпеченні потреб суспільства в управлінні. В межах цього напрямку зазначається, що через відчуження управління від власності нова еліта формується із представників усіх верств населення, а розвиток НТР спричиняє утвердження інтелектуальної еліти.

Серед українських науковців, що досліджували проблеми еліт, привертає увагу концепція «національної аристократії» В. Липинського. Вона ґрунтувалась на положенні, що етнографічна маса людей як така автоматично не створює нації. Це робить якась активна група серед цієї етнографічної маси, яка є носієм національної ідеї, а відтак здійснює керівництво всією нацією. Для існування і виконання своїх функцій «національна аристократія» повинна мати матеріальну силу та моральний авторитет. Тільки за цих умов вона може здійснити та завершити процес структурування та організації нації.

У сучасній політичній науці набули поширення ціннісні та ліберальні концепції еліт.

Ціннісні концепції еліт виходять з положення про наявність природного виокремлення найбільш цінних людських ресурсів, здатних якнайкраще здійснювати керівництво. Елітарність є виявом закономірного наслідку рівності можливостей і не суперечить сучасній представницькій демократії; концепції плюралізму стверджують, що наявність багатьох еліт одночасно обмежує їх вплив тією чи іншою сферами діяльності і зазнає постійного впливу мас; існування демократичної концепції між елітами; відносність відмінностей між елітою та масою через відкритість еліти.

Ціннісні теорії еліт вважають еліту головною конструктивною силою суспільства, але прагнуть пристосувати елітарну теорію до реального життя сучасної демократичної держави. Основні положення цих теорій такі:

1) еліта — найцінніший елемент суспільства, який має високі здібності і показники в найважливіших для всього суспільства сферах діяльності. За З. Фрейдом, це позначена особливими якостями група, яка діє на людей подібно до магнітної сили;

2) панівне становище еліти відповідає інтересам усього суспільства, оскільки це найбільш продуктивна й ініціативна частина населення.

3) формування еліти — результат природного відбору суспільством найцінніших представників. Так, у ході історії відбулася зміна аристократії приватними підприємцями, які, своєю чергою, поступаються місцем менеджерам й інтелектуалам.

Ціннісні теорії еліт найбільше відповідають реаліям сучасного де­мократичного суспільства. Дійсна еліта не панує, а керує масами з їхньої згоди, що виявляється на вільних виборах.

Теорії елітарної демократії виходять з розуміння демократії як кон­куренції між потенційними керівниками за довіру й голоси виборців. Керівний прошарок розглядається не тільки як група, здатна до управління, а й як захисник демократичних цінностей, що стримує прояви масового ірраціоналізму, неконтрольованого тиску, емоційної неврівноваженості та радикалізму.

Проте реальність виявилася дещо іншою. З’ясувалося: якщо пред­ставники еліт переважають нижчі прошарки суспільства в сприйнятті ліберально-демократичних цінностей (свобода особи, слова, друку, політичної конкуренції тощо), політичній толерантності, терпимості до чужої думки, в засудженні диктатури, то водночас вони консервативніші в питанні про визнання і реалізацію соціально-економічних прав громадян: на працю, страйк, соціальне забезпечення.

Концепції плюралізму або численності еліт ще називають функціо­нальними теоріями еліт. Вони ґрунтуються на запереченні еліти як єдиної привілейованої, відносно згуртованої групи. На думку прихильників цієї концепції, існує багато еліт, і жодна з них не спроможна домінувати в усіх сферах життя. Кожна з елітних груп - професійних, регіональних, релігійних, демократичних виділяє власну еліту, яка віддзеркалює її інтереси, захищає цінності й водночас активно впливає на її розвиток. За допомогою різних демократичних механізмів (виборів, референдумів, опитів, преси, формування груп тиску) можна тримати еліти під контролем мас. Відмінності між елітою і масою відносні, умовні й розмиті.

Антиподом плюралістичного елітизму виступають ліволіберальні теорії еліт. Якнайповніше така теорія викладена в книзі Р. Мілсс «Владарююча еліта» (1959). Автор на прикладі політичної системи США показує, що влада - це піраміда трьох рівнів: нижнього, тобто пасивного, практично безправного населення; середнього, який віддзеркалює групові інтереси і верхнього, де й приймаються найважливіші політичні рішення. Можливості впливу мас на еліту за допомогою виборів та інших демократичних інститутів дуже обмежені. Займання ж ключових позицій в економіці, політиці, військових та інших інститутах забезпечує людям владу і в такий спосіб конституює еліт. Вихідці з народу можуть потрапити до еліти лише тоді, коли займуть високі пости в суспільній ієрархії. Проте реальних шансів на це у них порівняно небагато.

Сучасні політичні діячі, як правило, поділяють основні принципи існуючої ринкової системи і бачать в ній оптимальну для даного суспільства форму соціальної організації. Через те в політичній діяльності вони прагнуть до стабільності суспільного устрою, в основі якого лежить приватна власність і плюралістична демократія.

Ліволіберальні концепції еліт ґрунтуються на структурно- функціональному підході до еліти: стверджують про наявність відмінностей між елітою та масою і складний характер еліти.

Усі названі концепції стверджують, що управління не може виконуватись всім суспільством, а потребує для цього кваліфікованої еліти. Вона досягає своєї мети через використання як основного знаряддя держави, де усі основні засади обіймаються представниками правлячої еліти. У сучасних умовах політична еліта становить невід’ємну, активну і впливову частину соціальної структури суспільства, котра здатна брати на себе провідну, відповідальну, консолідуючу роль у забезпеченні і розвитку стабільності будь-якої системи.

- артикуляція інтересів великих соціальних груп;

- формування інституційно-організаційної волі суспільних груп;

- репрезентація суспільних груп в політичному житті суспільства;

- регулятивно-контролююча функція;

- кадрова функція (розташування, заміщення посад, виховання і вишкіл резервного фонду еліти).

Правляча еліта - це група осіб, рішення яких істотно впливають на процес функціонування і розвитку суспільних інститутів. Якщо розглядати еліту в площині структури влади, то вона складається з групи, яка виносить політичні рішення, і групи, яка здійснює політичний тиск.

Правляча еліта складається з трьох взаємопов’язаних елементів:

1) політичної еліти, яка є частиною правлячої і носієм владних функцій. Вплив політичної еліти на систему владних відносин залежить від співвідношення політичних сил у державі, форми політичного устрою, наявністю і гостротою конфліктів у суспільстві. Зазвичай політична еліта бере безпосередню участь у схваленні та здійсненні рішень, пов’язаних із використанням державної влади чи впливом на неї;

2) бюрократична еліта охоплює представників управлінського апарату, котрі мають владні повноваження, впливаючи на виконання важливих державних функцій;

3) комунікативна та ідеологічна еліти - це представники науки, культури, духовенства та засобів масової інформації.

Аналізуючи еліти, потрібно враховувати конкретні історичні етапи розвитку суспільства, оскільки кожний тип історичної епохи має свої критерії оцінки і шляхи формування еліт. Так, Белл вважає, що «еліта крові» відповідає рівню розвитку доіндустріального суспільства; «еліта багатства» -

індустріального суспільства; «еліта знань» - постіндустріального суспільства (див.: Схема 6.3).

На основі певних елітарних рис у контексті конкретного історичного типу суспільства і політичного режиму еліти поділяють на такі типи: відкриті і закриті, легітимні і нелегітимні, що розкриває спосіб їх формування та зв’язок з іншими соціальними групами (див.: Схема 6.4).

Відкрита еліта припускає спонтанний прихід нових членів, здійснює саморегуляцію суспільства. Головні принципи її формування - економічна вага, політичний статус. Пріоритетною цінністю виступає високий рівень професіоналізму в певній царині діяльності. Відкрита еліта є публічною, її члени дбають про свою репутацію.

Закрита еліта регулює мобільність своїх членів за допомогою спеціальних органів, поповнення рядів відбувається повільно, доступ до них є заформалізованим і ускладненим. Особисті якості також мають велике значення, але все таки вони підпорядковані відданості системі, вождю тощо. Пріоритетною цінністю стає абсолютна лояльність. Ця еліта байдужа до громадської думки і ігнорує її.

Легітимними вважають ті еліти, які отримали владу за добровільної підтримки мас, а нелегітимними є ті, що панують над більшістю за допомогою примусу, насильства, ідеології.

Ще однією підставою для типологізації еліт є їх місце в елітарній ієрархії. Тут виокремлюють: вищі еліти - особи, котрі займають найвищі пости в уряді, парламенті, основних партіях, впливових групах тиску і приймають стратегічні рішення; середні еліти - це депутати, вищі адміністративні посадові особи регіональних і муніципальних органів, бізнесмени, діячі культури, які впливають на процес прийняття рішень; нижчі еліти - адміністративний апарат державних органів, керівники регіональних відділень основних партій, керівники невпливових партій.

6.2.