ДИВЕРСИФІКАЦІЯ ДЖЕРЕЛ ЖИТЛОВОГО ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ВІЙСЬКОВОСЛУЖБОВЦІВ

Військова служба в Україні є специфічним різновидом державної служби, яка відрізняється своєю жорсткою регламентацією, наслідком якої є часткове обмеження військовослужбовців в правах і свободах.

Одним з видів такого забезпечення військовослужбовців є житлове. Відповідно до чинного законодавства військовослужбовцям, які мають вислугу на військовій службі 20 років і більше, та членам їх сімей один раз протягом усього часу проходження військової служби надаються жилі приміщення для постійного проживання або за їх бажанням грошова компенсація за належне їм для отримання жиле приміщення.

Але за чергою здійснюється забезпечення лише житлом для постійного проживання з правом його наступної приватизації. Військовослужбовці, які мають приватизоване житло в будь-якому населеному пункті України, виключаються з черги і втрачають право на забезпечення житлом для постійного проживання за рахунок держави.

Крім цього існує поняття службового житла, забезпечення яким здійснюється за рішенням командира військової частини і начальника гарнізону незалежно від наявності у військовослужбовців житла в інших населених пунктах. В той же час при отриманні службового жилого приміщення військовослужбовці та члени їх сімей з обліку осіб, які мають право на отримання постійного житла, не знімаються.

Також існує можливість забезпечення військовослужбовців житлом за окремими рішеннями Міністра оборони України [2].

Таким чином доводиться констатувати суттєво ускладнений і вкрай непрозорий механізм забезпечення військовослужбовців житлом за рахунок держави. В той же час на це спрямовуються величезні бюджетні ресурси. В умовах постійного бюджетного дефіциту і необхідності жорсткої економії бюджетних коштів найактуальнішим є питання ефективності їх використання. Адже спрямування бюджетних ресурсів на виконання певних функцій держави передбачає отримання найкращого результату. В іншому випадку використання бюджетних коштів буде неефективним.

Світова практика показує, що існує багато методів забезпечення військовослужбовців житлом. Але у всіх державах право на таке забезпечення є невід’ємною складовою системи стимулювання військової служби. І завжди частину витрат, більшу чи меншу, бере на себе держава, адже саме в інтересах держави військовослужбовці виконують свій військовий обов’язок.

Для держав з порівняно невисоким рівнем грошового забезпечення військовослужбовців одним з шляхів забезпечення військовослужбовців житлом може бути іпотечно-накопичувальна система, яка вже була описана автором у статті «Соціальний захист військовослужбовців» в журналі «Фінанси України», № 11, 2005 року.

Сутність такої системи полягає у зарахуванні на рахунки військовослужбовців певної суми за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті на будівництво (придбання) житла для

військовослужбовців з певною періодичністю протягом військової служби. Рахунок повинен бути цільовим - тільки на придбання або будівництво житла. Такі цільові рахунки мають відкриватись всім військовослужбовцям в установах уповноважених банків. Розмір цієї суми повинен залежати від військового звання, посади та вислуги років військовослужбовця. Таким чином поступово на цих рахунках могла б накопичуватись сума, достатня або для придбання житла після звільнення з військової служби, або для початкового внеску для придбання житла в кредит під час військової служби.

Така система, зокрема, з 2005 року вже налагоджена в Російській Федерації (РФ). Переведення зобов'язань держави перед військовослужбовцями в житловій сфері з натуральної форми (надання квартири) у грошову форму розширило можливості військовослужбовців самостійно приймати рішення щодо вибору місця проживання, якості й розміру житла [3].

В Україні ж поки що діє застаріла та надто непрозора система забезпечення військовослужбовців житлом, що ґрунтується на розподілі благ в натуральному вигляді. Фінансування витрат на житлове забезпечення є дуже неефективним. Щороку кількість придбаних квартир для військовослужбовців зростає набагато повільніше, ніж зростання витрат на житлове забезпечення. Так, у 2004 році Міністерство оборони України неефективно використало кошти, які були виділені з Державного бюджету у сумі 304,4 млн. грн. Тут мали місце і безгосподарність керівників Міністерства оборони України, і несвоєчасне фінансування проектів будівництва житла, і недосконалість порядку придбання житла. У 2005 році 197 квартир, що мали бути отримані від обміну майна на житло на суму 19,3 млн. грн., на баланс Міністерства оборони України так і не були передані Така тенденція продовжувалась і наступні роки [4].

В такому контексті доцільно було б переформатувати систему соціального захисту військовослужбовців шляхом оптимізації витрат на житлове забезпечення. Видатки на фінансування будівництва (придбання) житла в розмірі 500 млн. грн. у 2012 році були б достатні для зарахування в середньому по 8000 грн. на цільові рахунки кожного військовослужбовця, який проходить службу за контрактом на посадах офіцерів, солдатів, сержантів і старшин, для придбання житла. Зрозуміло, що це усереднена сума, яка має варіюватися в залежності від військового звання та вислуги років військовослужбовців. Крім цього, для забезпечення ефективного функціонування цієї системи суми повинні бути в декілька разів більші, адже протягом 15-20 років кожний військовослужбовець повинен накопичити суму, достатню для придбання житла.

В кінцевому підсумку необхідно зазначити, що не перший рік активно обговорюються різні шляхи вирішення проблеми забезпечення військовослужбовців житлом. Деякі посадовці навіть озвучували суми, які достатньо виплатити військовослужбовцям для вирішення цієї проблеми. Неодноразово проводились соціологічні опитування серед військовослужбовців для визначення реальних можливостей забезпечення їх житлом, зокрема шляхом надання житла в місцях, де вартість квадратного метра житла найнижча, залучення військовослужбовців до різних програм спільного фінансування (кредитування) придбання житла за участі держави, тощо. Але на сьогодні маємо ситуацію, коли щороку продовжується виділення багатомільйонних сум з державного бюджету для будівництва (придбання) житла для військовослужбовців, але ці суми використовуються вкрай неефективно, адже черга безквартирних військовослужбовців з року в рік не зменшується.

Список використаних джерел

1. Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей [Текст]: Закон України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII // Відомості Верховної Ради України 1992, № 15 від 14.04.1992, ст. 190

2. Про затвердження Інструкції про організацію забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України та членів їх сімей жилими приміщеннями [Текст]: Наказ Міністра оборони України від 30.11.2011 № 737 // Офіційний вісник України 2012, № 8, ст. 56

3. Организация реализации в Министерстве обороны Российской Федерации федерального закона «О накопительно-ипотечной системе жилищного обеспечения военнослужащих» [Електронний ресурс]: Накопительноипотечная система жилищного обеспечения военнослужащих - Режим доступу: http: //voenipoteka.narod.ru/

4. Офіційний сайт Міністерства оборони України. Виступи та інтерв'ю керівного складу [Електронний ресурс]: На розв’язання проблеми житла для військовослужбовців відведено сім років - Режим доступу: http://www.mil.gov.ua/index.php?part=appearance&sub=read&id=20520

Чорнодід І.С.,

к.е.н., доцент, докторант, Науково-дослідний економічний інститут Міністерства економічного розвитку та торгівлі України