Аналіз макроекономічної політики як галузь спеціальних знань: визначеність предметної сфери
Аналіз макроекономічної політики поступово виокремлюється серед інших економічних наук як спеціальна галузь знань, що має власний предмет дослідження та послуговується власним інструментарієм.
Результати дослідження цієї галузі знань об’єктивно набувають особливої актуальності для країн із несформованими ринками та незавершеними інсти- туційними реформами. Адже саме таким країнам, до яких належить й Україна, властива перманентна макроекономічна нестабільність, обмеження та подолання якої неможливе без обґрунтованої, тобто отриманої у результаті аналізу, макро- економічної політики.Дослідження, які розвивають аналіз макроекономічної політики як галузь знань, можна умовно класифікувати за критерієм глибини «проникнення» у зміст макроекономіч- них зв’язків. Застосування цього критерію дає підстави для виокремлення таких двох груп:
- досліджень, які присвячені розв’язанню фундаментальних проблем макроекономічної політики,
- досліджень, які безпосередньо пов’язані з аналізом конкретних фактично досягнутих наслідків макроеко- номічної політики.
У свою чергу, дослідження з фундаментальних проблем макроекономічної політики, за критерієм імовірного результату, можна класифікувати так:
- ті, що втілюються у формуванні знань про причини, наслідки, дієвість політики та про її альтернативи,
- ті, що сприяють створенню особливої методології практичного розв’язання проблем політики.
До найбільш знакових дослідників, які визначають розвиток аналізу макроекономічної політики як спеціальної галузі
РОЗДІЛ 1. Аналіз макроекономічної політики та макроекономічна стабільність знань на межі ХХ та ХХІ ст., на наш погляд, належать A. Abel, B. Bernanke, T. Birkland, О. Blanchard, D. Crodshor, F. Fisher,
J. Forester, M. Friedman, D. Jonson, R. Mundell, E. Phelps, Т. Sargent, А. Shleifer, К. Sims, W. Thissen, J. Tinbergen,
J. Tirole, A.
Vining, W. Walker, D. Weimer, М. Woodford [2].Суспільну цінність аналізу макроекономічної політики як галузі знань можна спробувати оцінювати за змістом економічних досліджень, що дістали найвищу оцінку Нобелівського Комітету. Аналіз визначень того, за які дослідження та які результати в економічній царині присуджувались Нобелівські премії [3], дає підстави для деяких цікавих висновків. Із 48 випадків надання Нобелівської премії з економіки за період 1969-2016 рр. у семи випадках у визначеннях фігурували словосполучення «макроекономічна політика» (2006 р., E. Phelps), «економічна політика» (1980 р., L. Klein; 1995 p., R. Lucas; 2004 p., F. Kydland, E. Prescott), «монетарна та фіскальна політика» (1999 р., R. Mundell), «ефекти публічного регулювання» (1976 р., M. Friedman).
У деяких випадках за відсутності у визначеннях здобутків дослідників тих термінів, які б безпосередньо свідчили про Макроекономічна політика у макроекономічній стабілізації національної економіки причетність до аналізу макроекономічної політики, такий зв’язок виявлявся у презентаційних виступах членів Нобелівського Комітету. Йдеться, зокрема, про визнані здобутки
J. Tirol (2014 p.) в обґрунтуванні державної політики регулювання природних монополій, T. Sargent та C. Sims (2011 p.) в аналізі ефектів змін макроекономічної політики, J. Buchanan (1986 р.) у трансформації теорії суспільного вибору в загальну теорію, що пояснює зміни в економічній політиці.
Наведені факти дають підстави для загального висновку, що, принаймні, п’ята частина досліджень, які дістали найвищу оцінку Нобелівського Комітету, стосувалась проблем макроекономічної політики. Це свідчить на користь високої суспільної цінності таких досліджень.
Чи можна стверджувати, що уявлення про предметну сферу аналізу макроекономічної політики є остаточно сформованими? На наш погляд, відповідь не є ствердною. Про це, зокрема, свідчить відмінність змісту навчальних курсів під назвою «Аналіз макроекономічної політики» («Macroeconomic policy analysis»), які пропонуються в європейських університетах.
Порівняння основних блоків згаданого курсу в Університеті Антверпена та Стокгольмській школі економіки наведено у табл. 1.1.Таблиця 1.1
Порівняння змісту курсів
«Аналіз макроекономічної політики»*
| Основні блоки курсу «Аналіз макроекономічної політики» | |
| В Університеті Антверпена | У Стокгольмській школі економіки |
| I. Зміст, ознаки та сучасні чинники (технологічний прогрес, освіта, виробничі екстерналії, інновації) економічного зростання. II. Пояснення бізнес-циклів з огляду на взаємодію сукупного попиту та сукупної пропозиції. III. Стабілізаційна політика з раціональними очікуваннями. | I. Держава загального добробуту та безробіття в Європі. II. Реформування системи соціального захисту. III. Монетарні та фіскальні причини інфляції. IV. Дієвість макроекономічної політики. V. Фінансова криза та заходи уряду для виходу з кризи. |
Продовження табл. 1.1
| IV. Пояснення функціонування відкритої економіки з позицій взаємодії сукупного попиту й сукупної пропозиції та існуючого валютного (фіксований чи плаваючий) режиму | VI. Оптимальне оподаткування праці та капіталу |
* Створено автором самостійно з використанням матеріалів 4.
Аналіз лише двох курсів під назвою «Аналіз макроекономічної політики» дає підстави для висновку, що підхід обох укладачів ґрунтується на деталізації певних проблем, які розглядаються в нормативних курсах макроекономіки. Відтак, обидва змісти демонструють значну подібність до курсу макроекономіки. Однак у змісті курсу Стокгольмської школи економіки переважає матеріал, пов’язаний власне з політичними аспектами - забезпеченням кращого результату політики, досягненням оптимального використання інструментів макроекономічного регулювання.
В одній із найбільш цитованих книг з аналізу макроекономічної політики, яка побачила світ ще наприкінці 1980-х років, її автор M.
Amos [4] [5] реалізує ще один підхід до змісту, що ґрунтується на ідеї оптимізації публічного сектора економіки та виокремленні інструментів макроекономічної політики. У якості таких інструментів розглядаються: операції центрального банку на відкритому ринку, боргове фінансування державного споживання, вплив на формування доходів, регулювання ставки процента на фінансовому ринку, таргетуван- ня ставки процента та грошової пропозиції, встановлення цін державних облігацій і режимів валютного курсу.Предметна сфера аналізу макроекономічної політики суттєво розвивається за рахунок прикладних досліджень. Вищим
проявом таких досліджень, на наш погляд, є прогнозування наслідків від змін політики у близькій та віддаленій перспективі. Яскравим прикладом такого аналізу стало дослідження фахівцями Moody’s Corporation імовірних макроекономічних наслідків від економічної політики, репрезентованої президентом США Д. Трампом під час виборчої кампанії. Як відомо, основними акцентами цієї політики було визнано зміни податків, державних витрат, регулювання міграційних процесів та міжнародної торгівлі. Автори дослідження, за результатами використання особливої моделі («Moody’s Analytics model of the US economy»), зробили висновок, що при реалізації ідей нової політики, за будь-якого з можливих сценаріїв, економіка США стане закритішою й обмеженішою [6].
У подальших міркуваннях ми виходитимемо з того, що межі предметної сфери аналізу макроекономічної політики визначаються необхідністю досягнення макроекономічної стабільності. На користь доцільності такого припущення свідчить традиційне використання в науковому обігу словосполучення «стабілізаційна макроекономічна політика». Аналітиків макроекономічної політики, її учасників та користувачів її наслідків, у кінцевому підсумку, цікавить результативність дій уряду з дотримання фундаментальних макроеко- номічних пропорцій, із подолання макроекономічних дисба- лансів та запобігання ризиків їх виникнення, із забезпечення стійких темпів економічного зростання.
Саме формування необхідних пропорцій та обмеження дисбалансів забезпечує функціонування національної економіки як певної цілісності. У поєднанні з прийнятними темпами економічного зростання такі пропорції та баланси й визначають те, що, на наш погляд, має відповідати терміну «макроекономічна стабільність».Сучасний аналіз макроекономічної політики не може обмежуватися лише дослідженням ролей основних національних регуляторів - Міністерства фінансів (Казначейства) та Центрального банку. В ідеалі, в аналізі мають враховуватися впливи всіх учасників макроекономічної політики - так зва-
них стейкхолдерів. До останніх, крім національних регуляторів, належать групи громадян (наприклад, домашніх господарств із низькими, середніми та високими рівнями доходів), групи підприємців (наприклад, власники малих, середніх, великих підприємств та ті, що причетні до створення олігархічних структур), профспілки, громадські об’єднання, політичні партії, а також групи професійних аналітиків макроекономічної політики. Вони (стейкхолдери) не лише по-особливому впливають на формування політики, а й по-різному зазнають її зворотних впливів. Тому доцільно розрізняти основних і другорядних бенефіціаріїв (отримувачів вигоди від реалізації певної політики) та тих, хто може зазнати втрат. Макроеконо- мічна політика як продукт інтелектуальної, організаційної, правової діяльності тощо визначається не лише об’єктивними (рівень економічного розвитку, ресурсний потенціал країни, її місце в міжнародному поділі праці), а й суб’єктивними (організованість, свідомість, освіченість стейкхолдерів) обставинами.
Оскільки нас цікавить предметна сфера макроекономіч- ної політики як спеціальної галузі знань, то важливим для визначення меж цієї сфери є окреслення змісту діяльності таких стейкхолдерів, як аналітики макроекономічної політики. У цьому контексті важливою й цікавою виглядає класифікація аналітиків політики, запропонована W. Dann [7], за якою виокремлено три групи:
- предметно-орієнтовані аналітики, метою діяльності яких стає верифікація (апробація) існуючих теорій та опис причинно-наслідкових зв’язків, які були реалізовані в процесі здійснення політики;
- проблемно-орієнтовані аналітики, спрямовані на аналіз конкретних ситуацій та визначення тих змінних, які мають ставати об’єктом впливу виробників політики;
- практично-орієнтовані аналітики, що роблять у дослідницькій діяльності акцент не стільки на змісті проблеми, скільки на цілях і вигодах основних виробників політики та інших стейкхолдерів.
До першої групи аналітиків макроекономічної політики, на наш погляд, можуть належати представники академічної науки, автори підручників та аналітичних оглядів, які, використовуючи кейси та історичні приклади політики, ілюструють пояснювальну здатність певних теоретичних побудов.
До другої групи, здебільшого, є причетними дослідники з аналітичних підрозділів урядових установ, наукові консультанти високих урядовців, керівництва профспілкових організацій тощо, які здатні формулювати рекомендації з вирішення проблем конкретної сфери - оподаткування, формування політики доходів та соціального захисту населення, регулювання банківської діяльності тощо. Третя група аналітиків, імовірно, репрезентована переважно науковими консультантами політичних партій та громадських рухів, здатними прогнозувати вигоди, втрати та реакцію виборців на певні заходи політики.Якщо припустити, що запропонована класифікація аналітиків політики є правильною й достатньо повно репрезентує зміст аналітичної діяльності, то необхідно визнати, що предметна сфера аналізу макроекономічної політики охоплює, по-перше, верифікацію пояснювальних теоретичних моделей макроекономічної політики, по-друге, обґрунтування управлінських рішень для вирішення макроекономічних проблем, по-третє, прогнозує реакцію на зміни макроекономічної політики окремих економічних суб’єктів, відтак оцінює її дієвість.
Традиція врахування в аналізі макроекономічної політики інтересів інших (крім основних національних регуляторів) стейкхолдерів стала нормою формування політики в розвинених демократичних країнах. Уже в економічній історії ХХІ ст. можна знайти приклади позитивного досвіду взаємодії різних стейкхолдерів при формуванні політики макроеко- номічної стабілізації. Таким, зокрема, був досвід Німеччини у кризовому 2008 р. при досягненні домовленості між урядом, автомобільними концернами та профспілками щодо часткового зменшення заробітної плати та скорочення робочого дня. Для реалізації цієї домовленості уряд Німеччини брав відповідальність за сплату компенсації працівникам у зв’язку з
невідпрацьованими годинами, а також частково звільнив підприємців від сплати обов’язкових соціальних відрахувань [8].
Показово те, що спроби аналізувати макроекономічні наслідки урядової політики з позицій інтересів окремих стейк- холдерів поступово стають нормою й в Україні. Зокрема, більшість дослідників наслідків націоналізації наприкінці 2016 р. найбільшого приватного банку країни - «Приватбан- ку» - робила акцент саме на інтересах і реакціях стейкхол- дерів, серед яких: найвпливовіші українські фінансово-олігархічні групи та вкладники цього банку як імовірні бенефі- ціарії та усі інші домогосподарства країни, що мають відчути наслідки націоналізації у вигляді додаткової інфляції.
Пояснюючи предметну сферу аналізу макроекономічної політики, необхідно, у першу чергу, давати відповіді на два запитання:
- про «зони перетину» аналізу макроекономічної політики з іншими близькими за змістом галузями знань,
- про структуру власного змісту аналізу макроекономіч- ної політики поза «зонами перетину».
Аналіз макроекономічної політики має, на наш погляд, безпосередні «зони перетину» з макроекономікою (теорією макроекономічного аналізу), власне макроекономічним аналізом національної економіки та економетрикою (економет- ричним аналізом) (рис. 1.1).
Рисунок ілюструє «перетин» предметної сфери аналізу макроекономічної політики з предметними сферами інших наук, що може тлумачитись як використання їх досягнень та інструментарію в аналізі макроекономічної політики. Показовим є і те, що ці (інші) сфери мають власні «зони перетину» між собою.
«Спільна зона» аналізу макроекономічної політики з макроекономікою виникає завдяки імплементації в аналіз політики обґрунтованих дедуктивним шляхом висновків про макроекономічні наслідки застосування певних фіскальних та монетарних інструментів. Логіка такого обґрунтування подається у вигляді макроекономічних моделей із викорис-
танням прийомів графічної візуалізації. Йдеться, наприклад, про моделі IS-LM-BP, IS-LM-MR, NX-(NS-I), про ітераційні моделі, зокрема модель Свона, про логічні ланцюжки проходження імпульсів у межах каналів фінансової та монетарної
Рис. 1.1. «Зони перетину» предметної сфери аналізу макроекономічної політики з іншими науками*
* Створено самостійно.
Результати (висновки) дедуктивного аналізу макроеко- номіки залежать від припущень про умови, за яких здійснюється макроекономічна політика. В якості умов можуть розглядатися: тривалість періоду (короткий або довгий), стан, у якому перебуває економіка (повного або неповного використання ресурсів, високої або невисокої інфляції), інтенсивність зв’язків з іншим світом (більша або менша плинність капіталів), режими валютного курсу (плаваючий або фіксований), характер очікувань економічних суб’єктів (адаптивні, раціональні, псевдораціональні) тощо. Після фінансової кризи 2008-2010 рр. активізувались спроби уведення в теоретичний аналіз у якості умови існуючої в країні моделі фінансів (більш або менш «спекулятивні» фінанси).
Досить часто висновки згаданих нами та інших теоретичних макроекономічних моделей подаються у вигляді правил макроекономічної політики. Наприклад, висновки-правила з моделі IS-LM-BP візуалізуються у вигляді своєрідної матриці залежностей (табл. 1.2).
Таблиця 1.2 Висновки-правила з моделі IS-LM-BP щодо результативності фінансової та грошової політики за різної мобільності капіталу та різних режимів валютного курсу*
| Невисока мобільність капіталу | |||
| Фінансова політика | Грошова політика | ||
| Фіксований курс | Плаваючий курс | Фіксований курс | Плаваючий курс |
| + (результативна) | ++ (дуже результативна) | 0(нерезультативна) | ++ (дуже результативна) |
| Висока мобільність капіталу | |||
| Фінансова політика | Грошова політика | ||
| Фіксований курс | Плаваючий курс | Фіксований курс | Плаваючий курс |
| ++ (дуже результативна) | + (результативна) | 0 (нерезультативна) | ++ (дуже результативна) |
* Створено автором та цитовано за роботою 9.
Зокрема, один із висновків для макроекономічної політики, який випливає з достатньо складної логіки моделі IS- LM-BP та віддзеркалений у наведеній матриці, є таким: за високої мобільності капіталу та плаваючого валютного курсу (а також за реалізації тих припущень, на яких ґрунтується модель) грошова політика виявлятиме вищу результативність, ніж фінансова.
Результатом пояснювальних ітераційних моделей (моделей дискретної динаміки) є висновки-правила розподілу ролей між національними регуляторами - Національним банком країни та Міністерством фінансів - для забезпечення руху в бік рівноваги, тобто в напрямку макроекономічної
9 Радіонова І. Ф., Бурлай Т. В., Алімпієв Є. В. Макроекономіка-2. Київ;
Кам’янець-Подільський: Аксіома, 2010. С. 73-74.
стабілізації. Зокрема, з відомої моделі Свона випливає висно- вок-правило, що за фіксованого валютного курсу (а також за тих припущень, на яких ґрунтується модель) роль регулятора внутрішньої рівноваги - обсягу випуску - завжди має бути закріплена за фінансовою владою, а регулятора зовнішньої рівноваги - платіжного балансу - за монетарною владою. Водночас за режиму плаваючого курсу, як це випливає з моделі Свона, розподіл ролей між органами фінансової та монетарної влади може бути й іншим.
Аргументи на користь «спільного змісту» макроекономі- ки та аналізу макроекономічної політики знаходимо у більшості сучасних підручників макроекономіки. Наприклад, підручник O. Blanchard та D. Johnson [10] завершується розділом «Повернення до політики». У цьому підсумковому розділі узагальнюються можливості та обмеження макроекономіч- ного регулювання інструментами фіскальної та монетарної політики. Відтак, увесь попередній теоретичний матеріал виглядає як прелюдія до висновків стосовно макроекономічної політики.
«Зона перетину» економетрики з аналізом макроеко- номічної політики випливає з власне змісту економетрики. Її засновник і Нобелівський лауреат R. Frish зазначав, що ця наука призначена для дійсного усвідомлення кількісних співвідношень у сучасному економічному житті [11]. Необхідність такого усвідомлення поширюється й на такий прояв економічного життя, як макроекономічна політика, тобто на зв’язки між отриманими від уряду імпульсами у вигляді змін макроекономічних параметрів та результатами макроеконо- мічної політики, на вибір між альтернативними варіантами політики, на оцінювання досягнутих результатів та втрачених можливостей від реалізації політики тощо.
Існує достатньо очевидний зв’язок між економетрикою та макроекономікою, що підтверджується роботами з прикладної економетрики. Зокрема, у класичній роботі з економетрики Е. Берндта містяться пояснення особливостей застосуван-
ня різноманітного економетричного інструментарію в дослідженні таких макроекономічних процесів та явищ, як рівновага, безробіття, інфляція, крива Філіпса, сукупні витрати, людський капітал тощо [12]. Зрозуміло, що існує й безпосередній (не через макроекономіку) зв’язок предметних сфер економетрики й аналізу макроекономічної політики. Зокрема, він реалізується тоді, коли економетричний інструментарій застосовується безпосередньо в кількісному аналізі наслідків макроекономічної політики.
Своєрідним і таким, що потребує детальнішого аналізу, є зв’язок між предметними сферами аналізу макроекономічної політики та макроекономічним аналізом національної економіки. У широкому тлумаченні аналіз національної економіки, на наш погляд, може охоплювати аналіз макроекономіч- ної політики. При вузькому тлумаченні аналізу національної економіки ці предметні сфери мають бути розмежовані.
Макроекономічний аналіз як прикладна макроекономіка (Applied Macroeconomics) покликаний сприяти наближенню уявлень про національну економіку до того, чим вона є насправді. У цьому сенсі макроекономічний аналіз є застосуванням («прикладанням») теоретичних уявлень, сформованих макроекономікою, та підґрунтям для рішень у сфері управління. Правдиві уявлення про національну економіку, тобто про те, яким є її потенціал, наскільки ефективно використовуються виробничі ресурси, що саме спричиняє проблеми в її функціонуванні тощо, формують основу для прийняття урядом правильних управлінських рішень. Вичерпність та конкретність уявлень про функціонування національної економіки визначають результативність державного управління економікою. Рішення у сфері державного управління, що спираються на результати (висновки) об’єктивного макро- економічного аналізу, можуть втілюватись у:
- правильному визначенні пріоритетів державного регулювання національної економіки;
- прийнятті реалістичних (таких, що можуть бути реалізованими) стратегій і програм розвитку;
- виборі таких засобів регулювання економіки, які забезпечують ефективне вирішення з’ясованих макро- економічних проблем.
Ключовим в аргументації існування власної предметної сфери макроекономічного аналізу національної економіки є його особливий інструментарій. Він, передусім, охоплює фундаментальні ідеї та припущення, без яких дослідження національної економіки як певної цілісності стає неможливим. Це, зокрема, ідея відповідності сукупних доходів і сукупних витрат, яка покладена в основу Системи національних рахунків; ідея мультиплікації грошей і, відповідно, їх поділу на готівкові та депозитні, що покладена в основу побудови Огляду грошової сфери; ідея взаємозалежності внутрішньої та зовнішньої економічної рівноваги як основа платіжного балансу країни тощо.
Інструментарій макроекономічного аналізу національної економіки, крім фундаментальних ідей та припущень, а також загальних прийомів статистичного аналізу (побудови таблиць, графіків, діаграм, визначення різноманітних індексів, показників варіації, кореляції тощо), містить ще й спеціальні прийоми. До останніх належать:
1) методики аналізу макроекономічної інформації (інтегрального оцінювання рівня економічної безпеки національної економіки, рівня конкурентоздатності економіки, рівня людського розвитку тощо);
2) міжнародні системи (методи) національного рахівництва (Система національних рахунків (СНР), Огляд грошової сфери, Огляд фіскальної сфери, Таблиця фінансових потоків, Таблиця платіжного балансу тощо).
Показовим є те, що і згадані методики аналізу макроеко- номічної інформації, і методи національного рахівництва у своїх певних фрагментах можуть використовуватись як для макроекономічного аналізу національної економіки загалом, так і для аналізу макроекономічної політики зокрема.
Базовими категоріями макроекономічного аналізу, за якими, крім іншого, можна відрізнити його предметну сферу, є «макроекономічний сектор» та «макроекономічне програмування».
Виокремлення макроекономічних секторів здійснюється з прикладною метою - акцентувати увагу на окремій сфері як сукупності найбільш взаємопов’язаних процесів, явищ та макроекономічних залежностей.
У практиці макроекономічного аналізу розрізняють чотири сектори: внутрішній реальний сектор, фінансовий (фіскальний), монетарний та зовнішній економічний. Внутрішній реальний сектор економіки - це особлива сфера національної економіки, у межах якої створюється реальне економічне багатство, формуються умови національного добробуту та здійснюється використання виробничих ресурсів. Фінансовий (фіскальний) сектор є тією частиною національної економіки, яка пов’язана з державними фінансами, насамперед із державним бюджетом, державним боргом та формуванням джерел його фінансування. Монетарний сектор є сферою національної економіки, у якій визначаються попит на гроші та пропозиція грошей, установлюється загальний рівень цін та формується стабільність національної валюти. Зовнішній сектор - це сфера національної економіки, у межах якої здійснюється рух зовнішніх економічних потоків, формується платіжний баланс країни, курс національної валюти та, зрештою, визначається позиція національної економіки у світовій економічній системі.
Поняття «макроекономічний сектор», що використовується в макроекономічному аналізі, не тотожне поняттю «інституційний сектор» із Системи національних рахунків. Перше поняття - «макроекономічний сектор» - є реалізацією теоретичного підходу до структурування національної економіки на засадах виокремлення певних макроекономіч- них процесів. Воно не має законодавчої (нормативної) фіксації як таке. Друге ж поняття - «інституційний сектор» - є реалізацію підходу до структурування економіки на засадах виокремлення груп подібних економічних суб’єктів, що має законодавче закріплення меж та порядку ідентифікації приналежності економічного суб’єкта до складу окремого (фінансових корпорацій, нефінансових корпорацій, домашніх господарств, загальнодержавного управління, некомерційних організацій) інституційного сектора.
Макроекономічне програмування, що визначено нами як своєрідний «маркер окремішності» предметної сфери макрое- кономічного аналізу національної економіки, здійснюється у формі монетарного та фінансового програмування. Воно реалізується в процесі кількісного оцінювання залежностей національної економіки для обґрунтування цілей, що можуть бути досягнуті з огляду на наявні ресурси. Макроекономічні цілі фактично «виводяться» при програмуванні з умов національної економіки як цілісного утворення. Під умовами розуміють фундаментальні макроекономічні пропорції всередині макроекономічних секторів і між ними й визначальні чинники, під впливом яких ці пропорції формуються.
Стислий перелік макроекономічних пропорцій, на які спирається макроекономічне програмування, може розглядатись як аргумент на користь існування особливої предметної сфери макроекономічного аналізу національної економіки (табл. 1.3).
Таблиця 1.3
Основні макроекономічні пропорції для монетарного та фінансового програмування в макроекономічному аналізі національної економіки*
Продовження табл. 1.3
* Створено автором самостійно та цитовано за роботою 13.
13 Радіонова І. Ф., Усик В. І. Макроекономічний аналіз національної економіки. Кам’янець-Подільський: Аксіома. С. 172-180, 205-208.
Наведені у табл. 1.3 рівняння ілюструють внутрішні пропорції окремих макроекономічних секторів (зокрема, монетарного при монетарному програмуванні) та пропорції одночасно всередині макроекономічних секторів та між ними (при фінансовому програмуванні). Жодна з предметних сфер інших економічних наук безпосередньо не пов’язана зі системою внутрішніх та зовнішніх пропорцій макроекономічних секторів у такий спосіб, як пов’язаний із нею макроекономіч- ний аналіз національної економіки.
Виникає питання, чи можуть результати макроекономіч- ного програмування використовуватись в аналізі макроеко- номічної політики. На наш погляд, відповідь має бути ствердною хоча б тому, що сформовані в економіці пропорції є, крім іншого, й результатом реалізації певної макроекономічної політики, тобто її вдалим чи невдалим наслідком.
Аналізуючи макроекономічну політику, маємо справу з результатами діяльності національних регуляторів у межах здійснення ними фіскальної, грошової політики та їх (політик) взаємодії. Однак, власне організаційні та правові аспекти застосування інструментів цих політик виходять за межі предметної сфери аналізу макроекономічної політики, стаючи предметною сферою інших наук. В аналізі ж макроеконо- мічної політики вони (інструменти) цікаві лише з огляду на досягнення очікуваного результату - макроекономічної стабілізації.
Відповідь на питання про предметну сферу аналізу мак- роекономічної політики поза «зоною перетину» з макроеко- номікою, економетрикою та макроекономічним аналізом національної економіки ускладнюється браком спеціальних досліджень. Ми припускаємо, що ця сфера пов’язана з реалізацією певних (властивих саме аналізу макроекономічної політики) підходів до політики та з використанням іманентних цим підходам інструментів, про що детальніше йтиметься у наступному підрозділі монографії.
1.2.