2.3. Функції соціального конфлікту

Питання про значення та функції конфлікту розглядали вчені різних наукових та ідеологічних орієнтацій. Як результат – існують різні трактування такого простого, на перший погляд, питання.

І. Теорія безконфліктності суспільства, в основу якої покладена ідея безконфліктного розвитку суспільства властива різним ідеологіям, зокрема, християнській, комуністичній та іншим).

На думку фахівців, у колишньому СРСР конфлікт не був проблемою. Тут була „узаконена” модель безконфліктності суспільства, згідно з якою в суспільстві відсутні антагоністичні класи, антагоністичні протиріччя та конфлікти. Л.Цой зазначає: „Конфлікти стали проблемою з 1991р., коли країна „вибухнула” ними зсередини, і Радянський Союз розпався. І тоді виявилося, що це погано вивчена галузь із точки зору теорії та практики. І, усвідомивши цю проблему, учене товариство почало робити організаційні та інші кроки в цьому напрямі. Створюються центри конфліктології, видаються перекладені роботи тощо. Особливий досвід роботи з управлінцями показує, що більшість з них, не говорячи вже про населення, має „печерні” знання про складні механізми виникнення конфліктів, що є також і результатом відсутності раніше такої дисципліни у вузах. Тільки в 1994 році Урядом Російської Федерації була схвалена державна програма з конфліктології на 136 годин у циклі загальнопрофесійних дисциплін”.

ІІ. Конфлікт є аномалією суспільного життя, дисфункцією, психопатологією соціального організму, злом, яке можна та слід знищити. Прихильники такого розуміння значення конфлікту звертають увагу, перш за все, на такі негативні функції конфлікту:

· матеріальні, психічні та емоційні витрати на розв’язання конфлікту;

· дезорганізація суспільного життя або життя окремих людей чи колективів;

· виникнення соціального та психологічного дискомфорту, який зменшує продуктивність людської діяльності, призводить до психічних захворювань, руйнування особистості;

· послаблення єдності соціальної системи або спільності;

· порушення комунікації між учасниками конфлікту;

· дух конфронтації, що затягує людей у боротьбу, примушує їх прямувати до перемоги за будь-яку ціну, а не до рішення реальних проблем і подолання розбіжності.

ІІІ. Конфлікт є нормою суспільного життя. Прихильники цього підходу вважають, що конфлікти супроводжують суспільство з моменту його виникнення і позбавитися його практично неможливо. Більше того, як зазначають, конфліктологи, це і не бажано, оскільки “конфлікт підтримує життєвий тонус системи, є проявою і однією з форм її природної еволюції”. Спроби задавити конфлікти та конфліктність, що здійснювалися повсюди та в усі часи, рано чи пізно закінчувалися тим, що протиріччя розвитку, виставлені у двері, неодмінно вривалися назад через вікно чи інші отвори, тільки більш міцними та руйнівними, більш жорсткими і безжалісними стосовно людини.

На думку цих дослідників, конфлікти виконують різні функції одночасно: і позитивні (конструктивні), і негативні (деструктивні). До перших відносять зокрема сигнальну; діагностичну; відновлювальну; регулятивну; зондажну; стабілізуючу; інтегративну. До других − дезорганізаційну; руйнівну; дезінтеграційну; конфронтаційну; декомунікативну.

Як уже зазначалося, першим, хто вказав і ретельно дослідив позитивний характер конфлікту, був німецький соціолог Г.Зиммель. На його думку, конфліктні процеси – дуже поширена риса соціальних систем, вони не обов’язково й не завжди сприяють їх руйнуванню. Більше того, він наголошував на тому, що конфлікт – це один із головних процесів, що забезпечує збереження соціального цілого або його окремих складових.

Науковці називають багато позитивних функцій конфліктів, які свідчать про „нормальність” та природність цього явища для суспільства. М.Дойч^[10], допускаючи, що конфлікт має потенційну, персональну та громадську значимість, підсумовує основні позитивні функції конфлікту, які аналізувалися вченими різних країн.

Позитивні функції конфлікту

· Конфлікт попереджує стагнацію, стимулює інтерес та цікавість, виступаючи як медіатор, з допомогою якого артикулюються проблеми, знаходяться їх рішення.

· Він чітко розподіляє групи й цим сприяє встановленню групової та персональної ідентифікації.

· Зовнішній конфлікт призводить до внутрішньо групового згуртування. Під час війни (або загрози війни), коли зростає зовнішня загроза певній державі, населення її згуртовується, на певний час внутрішні протиріччя відходять на другий план.

· Конфлікт є основою не лише соціальних, але й персональних змін. Ці зміни стосуються й внутрішнього стану людей – учасників конфлікту, і середовища, у якому цей конфлікт розвивається.

· Він дуже часто є складовою частиною процесу тестування та оцінки й учасників конфлікту, і явищ та процесів, що пов’язані з конфліктом. Після конфлікту, що відбувся в студентській групі, її члени набагато краще оцінили один одного, ніж до виникнення конфліктної ситуації. Конфлікт випробовує всіх і все. Він виконує діагностичну функцію (іноді корисно навіть спровокувати його, щоб прояснити обстановку й зрозуміти стан справ).

На думку Л.Козера, ученого, що найкраще проаналізував та систематизував погляди Г.Зиммеля на функції конфлікту, у нецентралізованих групах і вільних суспільствах конфлікт, спрямований на ліквідацію тертя між противниками, часто грає стабілізуючу та інтегративну роль. Соціальні системи отримують можливість удосконалити свою структуру шляхом виключення джерел тертя. Численні конфлікти, котрі ці системи зазнають, допомагають їм позбавитися джерел внутрішнього антагонізму і досягти згуртованості. Ці системи забезпечують себе з допомогою інституалізації конфлікту важливим стабілізуючим механізмом.

Конфлікт у суспільстві є механізмом установлення норм, що відповідають новим (післяконфліктним) умовам. Така ситуація виграшна для гнучких суспільств, оскільки створення чи вдосконалення норм придає їм життєздатності в нових умовах. Проте такий механізм відсутній у жорстких системах: придушуючи конфлікт, вони придушують попереджувальний сигнал, що в кінці кінців призводить до катастрофічних наслідків. Наприклад, діти, що живуть у сім’ях з авторитарною мамою чи батьком, не навчаються контролювати свою поведінку, оскільки жорстке регламентоване життя, не допускаючи суперечок, конфліктів, не дозволяє їм засвоїти відповідні норми поведінки.

Внутрішній конфлікт може слугувати засобом з’ясування відносної сили протилежних інтересів, дозволяючи створити механізм для збереження чи зміни внутрішнього балансу сил.

Оскільки виникнення конфлікту символізує відмову від взаємовідносин, що існують всередині системи, то як наслідок з’ясування співвідношення сил у процесі конфлікту встановлюється новий баланс сил, і взаємовідносини продовжуються на новій основі.

Конфлікт грає інформаційну та зв’язуючу роль, оскільки в процесі конфлікту його учасники краще пізнають один одного. Він знімає „синдром покірності”, стимулює активність людей. стимулює розвиток особистості, зростання в людей почуття відповідальності, усвідомлення ними своєї значущості. У конфлікті виявляються непомітні до того переваги і недоліки людей, створюються умови для оцінки людей за їх моральними якостями – стійкістю, мужністю тощо, для висунення і формування лідерів. Розв’язання конфлікту знімає підспудну напругу і дає їй вихід. створюють конфліктну ситуацію та призводять до її переростання в конфлікт (рис. 3).