Фальсифікаціонізм К. Поппера
Принципу верифікації (обґрунтуванню тверджень науки за допомогою емпіричних даних) логічні емпіристи відводили провідну роль. Вважалося, що такого обґрунтування можливо досягнути або завдяки виведенню тверджень науки з емпіричних речень, або за допомогою їх індуктивного обґрунтування.
Але це виявилося неможливим. Наприклад, для верифікації загального твердження «Всі дерева взимку втрачають листя” треба оглянути мільярди дерев, у той же час заперечити речення можна лише одним прикладом дерева, яке зберегло листя серед зими. Ця асиметрія між підтвердженням і зберіганням привела Поппера до фальсифікаціонізму.Але у нього були і більш глибокі, філософські основи для того, щоб зробити фальсифікаціонізм ядром своєї методології. Поппер виходить з об’єктивного існування фізичного світу й визнає, що людське пізнання прагне до істинного опису цього світу. Але Поппер відкидає існування критерію істини - критерію, який дозволяв би виділити істину з усієї сукупності тверджень. Коли ми в науковому пошуку випадково натрапимо на істину, ми не зможемо впевнено сказати, що це істина. Ні суперечності, ні емпіричні дані не можуть служити критеріями істини. Будь-яку фантазію можна уявити у несуперечливому вигляді, а помилкові вірування часто знаходять підтвердження. Коли люди намагаються зрозуміти світ, вони висувають гіпотези, утворюють теорії, формулюють закони, але вони не можуть з упевненістю сказати, що зі створеного є хибним і відкинути його. Коли ми виявляємо і відкидаємо хибне, ми таким чином можемо наблизитися до істини.
Вихідною проблемою методології Поппера є проблема демаркації. Логічні емпіристи бачили головну особливість науки у верифікованості її тверджень. Поппер вважав, що фактами можна підтвердити все, що завгодно. У цьому відношенні наука не відрізняється від псевдонауки. Відмінність науки Поппер бачить у тому, що її твердження можуть бути заперечені досвідом, тобто фальсифікуватися.
Звідси випливає критерій демаркації Поппера: лише те знання наукове, яке може бути фальсифіковане; якщо деякі твердження в принципі не можуть бути заперечені, то вони не є науковими.Оскільки фальсифіковані теорії відкидаються, то в науці не відбувається ніякого накопичення знання. Кожний раз, коли висувають нову теорію, ми працюємо ніби на пустому місці, тому що ми не можемо спертися на попереднє знання. Тому всі наші теорії є не більше ніж здогадки про світ, які ми без жалю відкидаємо після фальсифікації. Спроби та помилки - ось із чого складається метод науки. Метод спроб та помилок характерний не тільки для наукового, але і для будь-якого пізнання взагалі. Й амеба, й Ейнштейн користуються ним у своєму пізнанні навколишнього світу.
Підсумком і концентрованим виразом фальсифікаціонізму є схема розвитку наукового знання Поппера. Наукові теорії розглядаються як необгрунтовані здогади, які ми намагаємося перевірити, щоб виявити їх помилковість. Фальсифікована теорія відкидається як непридатна спроба, що не залишає після себе ніяких слідів. Наступна теорія не має з попередньою ніяких зв’язків, навпаки, нова теорія повинна максимально відрізнятись від старої. Розвитку в науці немає, є тільки зміна. Послідовність змінюючих одна одну теорій Т|^Т2^Т3... не виражає ніякого накопичення знання, основою розвитку наукового знання Поппер приймає не теорію, а проблему. Для розв’язання проблем ми створюємо теорії, спростування яких породжує нові проблеми і т. п. Схема розвитку науки у Поппера має такий вигляд:
Т|
Р1 ^Т2 ЕЕ Р2^...
Тз
На цій схемі Р1 - першопочаткова проблема; Т1, Т2, Т3... Тп - теорії, які висунуті для її розв’язання: ЕЕ - перевірка, фальсифікація і відкидання висунутих теорій; Р2 - нова, більш глибока та складна проблема, яку залишили нам відкинуті теорії. Із цієї схеми видно, що прогрес науки складається не з накопичення знань, а тільки з розташування глибини і складності розв’язаних проблем.
8.3.