5. Світова організація торгівлі як міжнародна економічна організація

Міжнародна торгівля є одним із важливих напрямів міжнародного економічного співробітництва. Виходячи з цього міжнародні структури, які відають її питаннями, відіграють у світі вагому роль.

До таких організацій належить і Світова організація торгівлі (далі — СОТ), створена 15 квітня 1994 р.

Метою ж створення СОТ є здійснення міжнародних торговельних зв’язків через розроблення системи правових норм міжнародної торгівлі, контроль за їх дотриманням, а також забезпечення умов проведення багатосторонніх переговорів, спрямованих на глобальну лібералізацію торгівлі. СОТ діє в напрямі забезпечення тривалого і стабільного функціонування системи міжнародних торговельних зв’язків, лібералізації міжнародної торгівлі, досягнення рівноправності в торгівлі для всіх держав (із застосуванням норм про режим найбільшого сприяння, національний режим, заборону будь-яких форм дискримінації), поступового скасування митних і торговельних обмежень та вирішення інших завдань. На відміну від ГАТТ членство в СОТ, як правило, передбачає обов’язкову участь держави у багатосторонніх угодах. Крім того, якщо ГАТТ була системою багатосторонніх угод, то СОТ є постійно діючою організацією. Якщо правила ГАТТ поширювалися лише на торгівлю товарами, то СОТ займається поряд з організацією міжнародної торгівлі іншими пов’язаними з нею питаннями, зокрема питаннями інтелектуальної власності.

Важливі принципи діяльності СОТ — це торгівля без дискримінації, розширення доступу до ринків, сприяння справедливій конкуренції, розумне використання митних зборів, заохочення розвитку і здійснення економічних реформ.

Правовою базою СОТ є ряд багатосторонніх торговельних угод, яких було досягнуто під час так званого «Уругвайського раунду». Основні з них такі: Генеральна угода з тарифів і торгівлі (ГАТТ) 1994 р., яка визначає єдині норми і принципи міжнародної торгівлі товарами; Генеральна угода з торгівлі послугами (ГАТС), яка регулює відносини у торгівлі послугами; Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (ТРІПС); Угода про правила і процедури вирішення спорів; Угода про сільське господарство; Угода про застосування санітарних та фітосанітарних заходів; Угода про технічні бар’єри в торгівлі; Угода про правила походження товарів; Угода про процедури імпортного ліцензування; Угода про передвідвантажувальну інспекцію; Угода про пов’язані з торгівлею інвестиційні заходи; Угода про субсидії та компенсаційні заходи; Угода про захисні заходи.

З метою реалізації угод «Уругвайського раунду» було підписано понад 50 документів — угод, рішень, декларацій, протоколи тощо.

СОТ здійснює міжнародну торговельну політику і міжнародну торгівлю на основі таких принципів:

принцип найбільшого сприяння і недискримі-нації;

принцип національного режиму;

принцип захисту національної промисловості;

принцип створення стійкої основи торгівлі;

принцип сприяння справедливій конкуренції;

принцип заборони кількісних обмежень імпорту;

принцип можливих дій в умовах надзвичайних ситуацій;

принцип регіональних торговельних домовленостей.

В Угоді про створення СОТ виписана її організаційна структура (ст. 4). Вищим органом цієї організації є Конференція міністрів, до складу якої входять представники всіх країн-членів. Вона збирається не рідше одного разу кожні два роки. Конференція міністрів, виконуючи функції СОТ, здійснює необхідні для цього дії. Вона має повноваження приймати рішення з усіх питань, що входять до сфери дії будь-якої із багатосторонніх торговельних угод.

У перервах між засіданнями Конференції міністрів її функції здійснюються Генеральною радою, яка складається з представників усіх країн-членів і яка збирається у міру необхідності. Генеральна рада у відповідних випадках скликається для виконання функцій Органу розгляду спорів і Органу з огляду торговельної політики. Ці органи можуть мати свого голову і встановлювати такі правила процедури, які вони вважають необхідними для виконання своїх обов’язків.

Генеральній раді підконтрольні відповідні Комітети, які створюються Конференцією міністрів, а саме: Комітет з торгівлі і розвитку; Комітет з обмежень, пов’язаних з платіжним балансом; Комітет з бюджету, фінансів і адміністративних питань. У віданні Генеральної ради знаходяться і два спеціальні органи: з питань проведення періодичних оглядів торговельної політики і з питань розгляду спірних проблем.

Конференція міністрів призначає генерального директора секретаріату СОТ. Секретаріат відає питаннями забезпечення діяльності СОТ, надання допомоги країнам, що розвиваються, в отриманні інформації, довідкової і технічної документації, проведення семінарів тощо.

Генеральна рада здійснює керівництво трьома радами, а саме: Радою з торгівлі товарами (здійснює нагляд за дією багатосторонніх торговельних угод), Радою з торгівлі послугами (здійснює нагляд за дією Генеральної угоди з торгівлі послугами) і Радою з торговельних аспектів права інтелектуальної власності (здійснює нагляд за дією Угоди з торговельних аспектів прав інтелектуальної власності). Ці ради виконують функції, що випливають із відповідних угод та з рішень Генеральної ради.

СОТ є досить авторитетною міжнародною організацією, адже до її складу входило на початок 2003 р. 142 країни світу. Через СОТ на цей період здійснювалося 92 % світової торгівлі. Причому понад 100 країн — членів СОТ є країнами, що розвиваються.

Нині більше 30 країн світу вирішують питання щодо вступу їх до СОТ. З огляду на це Україна теж вживає заходів щодо вступу до цієї міжнародної структури, що є одним із ключових елементів інтеграції нашої держави у світове економічне співтовариство, необхідною передумовою подальшої інтеграції України в Європейський Союз. Участь України у СОТ дасть змогу розв’язати низку досить важливих для неї питань, а саме зменшити тарифні та нетарифні обмеження для вітчизняних товарів практично на всіх світових ринках, збільшити український експорт. Наприклад, у 2001 р. Україна експортувала товари в 169 країн світу, імпортувала їх зі 177 країн, відповідно надавала послуги в 192 країни та одержувала їх з 146 країн. Це також дасть можливість поліпшити структуру останнього на користь високотехнологічної продукції та продукції з високим ступенем обробки, а ще сприятиме запровадженню режиму найбільшого сприяння в торгівлі України з багатьма країнами світу. Наше членство в цій організації забезпечить справедливе вирішення спорів, захист інтересів вітчизняних товаровиробників на світових ринках, а також системну трансформацію національного законодавства відповідно до загальновизнаних міжнародних стандартів.

Можна вести мову і про інші переваги. Водночас слід звернути увагу на певні негативні наслідки вступу нашої держави до СОТ. Одним із них є зменшення тарифних і нетарифних обмежень, які застосовуються в Україні для захисту внутрішнього ринку.

Час вступу України до СОТ залежить від стану переговорного процесу щодо цього. Слід зазначити, що процес вступу нашої держави до СОТ розпочався ще 17 грудня 1993 р., коли до Секретаріату ГАТТ було подано офіційну заявку Уряду України про приєднання до ГАТТ. Уже 28 червня 1994 р. Україна передала до ГАТТ Меморандум про зовнішньоторговельний режим та почала переговори в рамках спеціальної Робочої групи з питань вступу України до ГАТТ. Протягом зазначеного періоду завдяки активній позиції Уряду України щодо прискорення процесу приєднання до ГАТТ та враховуючи факт заснування на правовій базі ГАТТ Світової організації торгівлі процес приєднання нашої держави до ГАТТ було об’єднано з процесом вступу її до СОТ. Тоді ж Секретаріатом СОТ Україні було надано статус спостерігача у згаданій організації.

Координацію діяльності органів виконавчої влади України стосовно вирішення питання набуття нашою державою членства в СОТ було покладено на створену Міжвідомчу комісію з питань вступу України до Світової організації торгівлі. А в рамках СОТ було сформовано вищеназвану Робочу групу, яка на 2003 р. провела десять засідань. До цієї групи входять представники 43 країн.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. була створена Робоча група з опрацювання питання вступу України до СОТ та імплементація національного законодавства до її вимог. Крім того, Верховна Рада України провела 20 березня 2002 р. парламентське слухання за порядком денним: «Про стан підготовки до вступу України до Світової організації торгів-лі».

Нині зовнішньоекономічна політика нашої держави повинна бути спрямована на формування нового торговельного режиму з подальшою інтеграцією України до світового економічного простору через поступове та зважене збільшення рівня відкритості національної економіки. Тобто основні зусилля у цій сфері повинні бути зосереджені на вдосконаленні механізмів державного регулювання зовнішньоекономічних зв’язків відповідно до вимог багатосторонньої торговельної системи СОТ, гармонізації законодавства України з принципами та нормами СОТ. Це потребує дієвих і скоординованих зусиль державних органів. Якщо, наприклад, вести мову про гармонізацію законодавства України з принципами та нормами СОТ, то досвід країн Центральної та Східної Європи свідчить, що кількість їхніх законів та нормативних актів, що потребували узгодження, становила від 800 до 1500.

Важливу роль в організації міжнародної торгівлі відіграє Міжнародний торговельний центр, створений у 1964 р. ще за умов функціонування ГАТТ. З 1968 р. він здійснює свою діяльність як спільний орган ГАТТ і ООН, яка в даному випадку діє через свою структуру — Конференцію ООН з торгівлі і розвитку (ЮНКТАД).

На Міжнародний торговельний центр покладені функції щодо розвитку системи заохочення торгівлі і стимулювання експорту в державному і приватному секторах, забезпечення інформації про ринкові можливості для експортних товарів, удосконалення імпортних операцій з метою оптимального використання дефіцитних ресурсів іноземної валюти, а також навчання державних службовців, представників ділових кіл і викладачів технології експортно-імпортних операцій.

6. Міжнародні товарні організації

З метою раціонального забезпечення світових потреб на окремі види товарів, а також попередження або пом’якшення різних коливань цін були створені так звані міжнародні товарні організації.

Так, у 1933 р. заснована міжнародна організація з торгівлі пшеницею (зерном), у 1940 р. — бавовною, у 1962 р. — кавою, у 1977 р. — цукром, у 1979 р. — з торгівлі каучуком та маслиновою олією та ін.

Міжнародним товарним угодам властива багатосторонність. У них беруть участь як країни-експортери, так і країни-імпортери, на які покладені певні обов’язки. Так, для кожної країни-експортера визначається повна квота вивезення відповідних товарів, і вона зобов’язана її дотримуватися. Що стосується, наприклад, країни-імпортера пшениці, то вона, відповідно до укладеної міжнародної товарної угоди, зобов’язана купити у країни-експортера певну кількість пшениці у кожному сільськогосподарському році. В угодах визначається максимальний і мінімальний рівень цін.

У межах угод регулюється питання про міжнародну систему запасів відповідного товару, яка передбачає їх поділ на національні, квазіміжнародні і міжнародні (буферні). Національні запаси — це запаси товару, які зберігаються і контролюються країнами-експортерами; квазіміжнародні запаси зберігаються і контролюються теж країнами-експортерами, але їх розподіл здійснюється відповідно до міжнародних норм; щодо міжнародних запасів, то вони зберігаються на складах міжнародних організацій, створених на основі відповідних товарних угод.

Основними постійно діючими органами міжнародних товарних угод є Міжнародна рада, Виконавчий комітет, виконавчий директор.

Міжнародна угода з пшениці уперше була укладена в 1933 р. Потім укладалися подібні угоди в 1953, 1956, 1959, 1963, 1967, 1971, 1981 (продовжувалася 7 разів), 1986, 1995 рр. У 1995 р. була оновлена угода з пшениці 1986 р. І вона була перейменована у Міжнародну угоду з зерна, яка складалася з двох самостійних документів: Конвенція з торгівлі зерном і Конвенція з надання продовольчої допомоги.

У Конвенції з торгівлі пшеницею 1981 р. взяло участь вісім країн-експортерів і 40 країн-імпортерів (Радянський Союз був у числі країн-експортерів).

Основними цілями Конвенції з торгівлі зерном є: сприяння міжнародному співробітництву в усіх галузях торгівлі зерном тією мірою, якою вони торкаються становища з продовольчим зер- ном; сприяння розширенню міжнародної торгівлі зерном і забезпечення найбільш вільного розвитку такої торгівлі, у тому числі ліквідацію торговельних бар’єрів і недобросовісної та дискримінаційної практики в інтересах усіх учасників, зокрема з числа країн, що розвиваються; якомога більше сприяння стабілізації міжнародних ринків зерна в інтересах усіх учасників; зміцнення світової продовольчої безпеки і сприяння розвитку країн, чия економіка значною мірою залежить від комерційного продажу зерна; забезпечення форуму для обміну інформацією та обговорення питань торгівлі зерном учасників, у яких виникли відповідні труднощі у цій галузі.

Як уже зазначалося, міжнародна товарна організація з торгівлі бавовною (міжнародний консультативний Комітет з бавовни) була створена у 1940 р., до якої входило шість країн-виробників і шість країн-споживачів бавовни, а вже у 1982 р. до її складу вже входило 49 держав-членів. Основними функціями цієї організації є нагляд за станом кон’юнктури світового ринку бавовни і вивчення факторів, що впливають на її розвиток; збір і поширення статистичної та іншої інформації про світове виробництво, світову торгівлю, споживання, запаси і ціни на бавовну, а також інформацію щодо інших текстильних волокон і текстильних тканин, оскільки вони впливають на розвиток ринку бавовни; надання рекомендацій Урядам держав-членів щодо проведення конкретних заходів, спрямованих на розвиток міжнародного співробітництва на світовому ринку бавовни; організація проведення обговорення питань цін на бавовну в Постійному комітеті цієї організації і на щорічних пленарних сесіях.

Міжнародна угода з кави була підписана у 1962 р., а потім переукладена у 1968, 1976, 1983, 1994 рр. Учасниками цієї міжнародної організації є 54 держави, у тому числі 18 країн-експортерів і 36 країн-імпортерів.

Основними цілями Міжнародної угоди з кави, підписаної у 1994 р., є: сприяння розвитку міжнародного співробітництва в питанні світової торгівлі кавою; забезпечення форуму для проведення міжурядових консультацій і переговорів, спрямованих на досягнення розумного співвідношення між світовими пропози- цією і попитом на основі цін, які влаштовують споживачів і вигідні виробникам, що могло б забезпечити довгострокову стабільність між попитом і пропозицією; сприяння розширенню світової торгівлі кавою через збір, аналіз і надання статистичної інформації і публікації про ціни на світовому ринку кави; виконання ролі центру щодо збирання, обміну і видання інформації з економічних і технічних питань ринку кави; сприяння розвитку споживання кави; забезпечення споживачам достатніх пропозицій кави за помірними цінами, а виробникам — ринки збуту кави за вигідними цінами.

Міжнародна організація з какао була створена у 1972 р. на підставі відповідної міжнародної угоди. Ця угода була переукладена в 1975, 1980, 1987, 1993 рр. Членами цієї угоди є 16 країн-експортерів і 21 країна-імпортер, а також Європейське співтовариство.

Цілі функціонування цієї організації багато в чому збігаються з Міжнародною організацією з кави.

Як відомо, Міжнародні угоди з натурального каучуку були укладені в 1979, 1987, 1995 рр. Остання угода, яка була підписана в грудні 1995 р. чотирма країнами-експортерами, на які припадає 94 % експорту, і 15 країнами-імпортерами, а також Європейським Союзом, на які припадає 50 % імпорту. У січні 1996 р. до цієї угоди приєдналося ще три країни-імпортери, частка яких становить 25 % світового імпорту каучуку. Підписання міжнародної угоди з натурального каучуку передбачало такі цілі: досягнення збалансованого зростання пропонування натурального каучуку і попиту на нього, що сприяє пом’якшенню серйозних труднощів, які виникають у зв’язку з надлишками або нестачею натурального каучуку; досягнення стійких умов торгівлі натуральним каучуком завдяки усуненню надмірних коливань цін на натуральний каучук, що негативно впливають на довгострокові інтереси як виробників, так і споживачів; сприяння стабілізації прибутків держав-учасниць від експорту натурального каучуку за сприятливими і вигідними цінами, що забезпечує необхідні стимули для відповідного зростання темпів виробництва і ресурсів прискореного економічного піднесення і соціального розвитку держав-учасниць; забезпечення достатніх поставок натурального каучуку для задоволення потреб імпортуючих учасників за справедливими і розумними цінами з тим, щоб ці поставки були надійними і безперебійними; прийняття всіх можливих заходів у випадку виникнення лишків або нестачі натурального каучуку, спрямованих на пом’якшення економічних труднощів, з якими можуть зіткнутися держави-учасниці, та ін.

З метою чіткішого уявлення про зміст міжнародних товарних угод нижче для прикладу наводиться скорочений текст Міжнародної угоди з цукру 1992 р., учасником якої є й Україна, яка приєдналася до Угоди і ратифікувала її 22 вересня 1994 р.

ОРГАНІЗАЦІЯ ОБ’ЄДНАНИХ НАЦІЙ
Міжнародна угода з цукру 1992 року

ГЛАВА 1. ЦІЛІ

Стаття 1

Цілі Міжнародної угоди з цукру 1992 року (яка надалі буде називатись «дана Угода»), виходячи з положень резолюції 93 (IV), прийнятої Конференцією Організації Об’єднаних Націй з торгівлі і розвитку, такі:

а) забезпечувати розширення міжнародного співробітництва у сфері світового ринку цукру і пов’язаних з цим питань;

б) забезпечувати форум для міжурядових консультацій з питань цукру і шляхів поліпшення становища на світовому ринку цукру;

в) сприяти розвитку торгівлі шляхом збирання і надання інформації про стан на світовому ринку цукру та інших підсолоджуючих речовин;

г) сприяти підвищенню попиту на цукор, особливо для використання в нетрадиційних цілях.

ГЛАВА II. ВИЗНАЧЕННЯ

Стаття 2

Визначення

ГЛАВА III. МІЖНАРОДНА ОРГАНІЗАЦІЯ З ЦУКРУ

Стаття 3

Продовження діяльності, штаб-квартира і структура Міжнародної організації з цукру

1. Міжнародна організація з цукру, заснована в рамках Міжнародної угоди з цукру 1968 року і збережена в рамках Міжнародних угод з цукру 1973, 1977, 1984 і 1987 років, продовжує свою діяльність з метою здійснення даної Угоди і контролю за її виконанням, при цьому склад учасників, повноваження і функції Організації визначаються дійсною Угодою.

2. Штаб-квартира знаходиться у Лондоні, якщо Рада спеціальною більшістю голосів не прийме іншого рішення.

3. Організація здійснює свої функції через Міжнародну раду з цукру, її Адміністративний комітет і її Виконавчого директора та персонал.

Стаття 4

Участь в Організації

Кожна Сторона даної Угоди є учасником Організації.

Стаття 5

Участь міжурядових організацій

Усяке посилання в даній Угоді на «уряд» чи «уряди» розглядається як таке, що включає посилання на Європейське економічне співтовариство і на будь-яку іншу міжурядову організацію, яка має повноваження стосовно ведення переговорів, укладання і застосування міжнародних угод, зокрема товарних угод. Відповідно будь-яке посилання у даній Угоді на її підписання, ратифікацію, прийняття чи затвердження, на повідомлення про її тимчасове застосування чи на приєднання до неї розглядається стосовно таких міжурядових організацій як таке, що включає посилання на підписання, ратифікацію, прийняття чи затвердження, на повідомлення про тимчасове застосування чи на приєднання з боку таких міжурядових організацій.

Стаття 6

Привілеї та імунітети

1. Організація є міжнародною юридичною особою.

2. Організація має право укладати договори, придбавати рухоме і нерухоме майно, розпоряджатись ним і порушувати справи у суді.

3. Статус, привілеї та імунітети Організації на території Об’єднаного Королівства продовжують регулюватись Угодою про штаб-квартиру між урядом Об’єднаного Королівства Великобританії і Північної Ірландії і Міжнародною організацією з цукру, підписаною в Лондоні 29 травня 1969 року, із такими поправками, які можуть бути необхідними для належного здійснення зазначеної Угоди...

ГЛАВА IV. МІЖНАРОДНА РАДА З ЦУКРУ

Стаття 7

Склад Міжнародної ради з цукру

1. Вищим органом Організації є Міжнародна рада з цукру, до складу якої входять всі учасники Організації.

2. Кожний учасник має в Раді одного представника і, якщо вважає за необхідне, одного чи кількох заступників представника. Учасник може, крім того, призначити одного чи кількох радників при своєму представникові чи заступниках представника.

Стаття 8

Повноваження і функції Ради

1. Рада має всі повноваження і виконує чи забезпечує виконання всіх функцій, які необхідні для впровадження в життя положень даної Угоди і продовження ліквідації фонду фінансування запасів, заснованого відповідно до Статті 49 Міжнародної угоди з цукру 1977 року, згідно з повноваженнями, які були передані Радою за цією угодою Раді з Міжнародної угоди з цукру 1984 року і Міжнародній угоді з цукру 1987 року відповідно до пункту (1) Статті 8 останніх.

2. Рада спеціальною більшістю голосів затверджує правила і положення, які необхідні для виконання положень даної Угоди і не суперечать їй, включаючи правила процедури Ради та її комітетів, Фінансові правила і правила про персонал Організації. Рада може передбачити у своїх правилах таку процедуру, на основі якої рішення з окремих питань можуть бути прийняті Радою без скликання засідання.

3. Рада веде документацію, яка необхідна для виконання нею функцій по цій Угоді, а також будь-яку іншу документацію, яку вона вважає необхідною.

4. Рада публікує річний звіт і будь-яку іншу інформацію, яку вона вважає необхідною.

Стаття 9

Голова і заступник Голови Ради

Стаття 10

Сесії Ради

1. Рада, як правило, проводить одну чергову сесію щорічно.

2. Крім того, Рада збирається також на спеціальні сесії в усіх випадках, коли вона приймає рішення про це, або на прохання:

а) будь-яких п’яти учасників;

б) двох або більше учасників, які мають разом 250 голосів чи більше на підставі Статті 11, що передбачається у Статті 25.

3. Повідомлення про скликання сесій розсилається учасникам принаймні за 30 календарних днів до їх відкриття, за винятком екстрених випадків, коли таке повідомлення розсилається принаймні за 10 календарних днів до відкриття сесії.

4. Сесії проводяться у штаб-квартирі Організації, якщо Рада спеціальною більшістю голосів не приймає інше рішення. Якщо якийсь учасник пропонує Раді провести сесію не у штаб-квартирі Організації, а в іншому місці і Рада згодна так учинити, то такий учасник оплачує пов’язані з цим додаткові витрати.

Стаття 11

Розподіл голосів

1. З метою голосування по даній Угоді учасники мають у цілому 2000 голосів, які розподілені згідно з положеннями Статті 25.

2. У випадку тимчасового позбавлення учасника права голосу на підставі пункту 2 Статті 26 даної Угоди його голоси розподіляються між іншими учасниками відповідно до часток, як передбачається у Статті 25. Така ж процедура застосовується при відновленні учасником свого права голосу, тобто цього учасника включено у розподіл голосів.

Стаття 12

Процедура голосування у Раді

Стаття 13

Рішення Ради

1. Усі рішення і всі рекомендації Ради приймаються у принципі консенсусом. За відсутності консенсусу рішення та рекомендації приймаються простою більшістю голосів, якщо тільки даною Угодою не передбачається спеціальна більшість голосів.

2. При підрахунку кількості голосів, необхідної для прийняття Радою будь-якого рішення, голоси учасників, що утримались від голосування, не враховуються і ці учасники не вважаються «тими, що голосують» з метою визначень 4 чи 5 Статті 2 залежно від конкретного випадку. Якщо будь-який учасник використає положення Статті 12 і його голоси подано на засіданні Ради, то такий учасник з метою пункту 1 цієї Статті вважається присутнім і голосуючим.

3. Усі рішення Ради, прийняті відповідно до даної Угоди, є обов’язковими для учасників.

Стаття 14

Співробітництво з іншими організаціями

1. Рада вживає будь-яких належних заходів для організації консультацій або співробітництва з Організацією Об’єднаних Націй та її органами, зокрема з Конференцією Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку і з Продовольчою та сільськогосподарською організацією, а також іншими спеціалізованими установами Організації Об’єднаних Націй і міжурядовими організаціями в міру необхідності.

2. Ураховуючи особливу роль Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку в міжнародній торгівлі сировинними товарами, Рада належним чином інформує Конференцію Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку про свою діяльність і програми роботи.

3. Рада може також вживати будь-яких необхідних заходів для підтримки ефективних контактів з міжнародними організаціями постачальників сировини для цукрової промисловості, торговельних фірм та виробників цукру.

Стаття 15

Взаємовідносини із Загальним фондом для сировинних товарів

Стаття 16

Запрошення спостерігачів

Стаття 17

Кворум на засіданнях Ради

ГЛАВА V. АДМІНІСТРАТИВНИЙ КОМІТЕТ

Стаття 18

Склад Адміністративного комітету

1. Адміністративний комітет складається з 18 членів. Десять з них у принципі є десятьма учасниками, що вносять найбільші фінансові внески кожного року, і вісім членів обираються з решти учасників Ради.

2. Якщо один або кілька учасників з числа десяти учасників, що вносять найбільші фінансові внески кожного року, не хочуть бути автоматично призначеними до складу Адміністративного комітету, то кількість членів, яких не вистачає, заповнюють призначенням учасника або учасників, що вносять наступні за розмірами відповідні фінансові внески і бажають входити до його складу. Після того як таким чином будуть призначені ці десять членів Адміністративного комітету, решту вісім членів Комітету обирають з числа учасників Ради, що залишилась.

Стаття 19

Вибори в Адміністративний комітет

Стаття 20

Передання Радою своїх повноважень Адміністративному комітету

1. Рада може спеціальною більшістю голосів передати Адміністративному комітету здійснення будь-яких або всіх своїх повноважень, за винятком таких:

а) місцезнаходження штаб-квартири Організації згідно з пунктом 2 Статті 3;

б) призначення Виконавчого директора та будь-якої вищої посадової особи згідно зі Статтею 23;

в) затвердження адміністративного бюджету та встановлення розміру внесків згідно зі Статтею 25;

г) будь-які звернення з проханням до Генерального секретаря Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку про скликання конференції щодо проведення переговорів відповідно до пункту (2) Статті 35;

д) рекомендації про внесення поправки згідно зі Статтею 44;

е) продовження або припинення дії даної Угоди згідно зі Статтею 45.

2. Рада може в будь-який момент анулювати передання будь-якого повноваження Адміністративному комітету.

Стаття 21

Процедура голосування і прийняття рішень в Адміністративному комітеті

1. Кожний член Адміністративного комітету має право подавати ту кількість голосів, яка була ним одержана відповідно до положень Статті 19, і не може ділити ці голоси.

2. Будь-яке рішення, що приймає Адміністративний комітет, вимагає такої більшості голосів, якої було б потрібно Раді для прийняття цього рішення, і доводиться до відома Ради.

3. Будь-який учасник має право оскаржити у Раді будь-яке рішення Адміністративного комітету при додержанні таких умов, які Рада може передбачити у своїх правилах процедури.

Стаття 22

Кворум на засіданнях Адміністративного комітету

Кворум на будь-якому засіданні Адміністративного комітету становить присутність більше половини всіх членів Комітету, при якому члени повинні представляти якнайменше дві третини загальної кількості голосів усіх членів комітету.

ГЛАВА VI. ВИКОНАВЧИЙ ДИРЕКТОР І ПЕРСОНАЛ

Стаття 23

Виконавчий директор і персонал

1. Рада призначає Виконавчого директора спеціальною більшістю голосів. Умови призначення Виконавчого директора встановлюються Радою.

2. Виконавчий директор є головною адміністративною посадовою особою Організації і несе відповідальність за виконання обов’язків, що на нього покладають, щодо здійснення положень даної Угоди.

3. Рада після консультацій з виконавчим директором призначає будь-яку вищу посадову особу спеціальною більшістю голосів на таких умовах, які він установить.

ГЛАВА VII. ФІНАНСИ

Стаття 24

Витрати

Стаття 25

Затвердження адміністративного бюджету та встановлення розмірів внесків учасників

Стаття 26

Сплата внесків

1. Учасники сплачують свої внески в адміністративний бюджет на кожний рік відповідно до своїх конституційних процедур. Внески в адміністративний бюджет на кожний рік мають бути сплачені у вільно конвертованих валютах у перший день відповідного року; внески учасників відносно до року, в якому вони приєднувались до Організації, мають бути сплачені на ту дату, коли вони стають учасниками.

Стаття 27

Ревізія та опублікування звітності

ГЛАВА VIII. ЗАГАЛЬНІ ЗОБОВ’ЯЗАННЯ УЧАСНИКІВ

Стаття 28

Зобов’язання учасників

Учасники зобов’язуються вжити заходів, що необхідні для виконання ними своїх зобов’язань щодо даної Угоди, і повною мірою співробітничати один з одним у досягненні цілей даної Угоди.

Стаття 29

Норми, що регулюють умови праці

Стаття 30

Екологічні аспекти

Стаття 31

Фінансові зобов’язання учасників

ГЛАВА IX. ІНФОРМАЦІЯ І ДОСЛІДЖЕННЯ

Стаття 32

Інформація і дослідження

Стаття 33

Оцінка ринку, споживання та статистика

ГЛАВА X. ДОСЛІДЖЕННЯ І РОЗРОБКИ

Стаття 34

Дослідження і розробки

ГЛАВА XI. ПІДГОТОВКА НОВОЇ УГОДИ

Стаття 35

Підготовка нової угоди

1. Рада може вивчити можливість проведення переговорів з укладення нової міжнародної угоди з цукру, у тому числі можливої угоди з економічними положеннями, подати доповідь учасникам і дати такі рекомендації, які вона вважає необхідними.

2. Рада може, як тільки вона вважатиме за доцільне, направити прохання Генеральному секретарю Конференції Організації Об’єднаних Націй з торгівлі та розвитку про скликання конференції щодо проведення переговорів.

ГЛАВА XII. ЗАКЛЮЧНІ ПОЛОЖЕННЯ

Стаття 36

Депозитарій

Стаття 37

Підписання

Стаття 38

Ратифікація, прийняття і затвердження

Стаття 39

Повідомлення про тимчасове застосування

Стаття 40

Набуття чинності

Стаття 41

Приєднання

Дана Угода відкрита для приєднання урядів усіх держав на умовах, установлених Радою. Після приєднання відповідна держава вважається включеною в додаток до даної Угоди із зазначенням кількості голосів, як передбачено умовами приєднання. Приєднання відбувається за умови здачі на зберігання депозита-рію документа про приєднання.

Стаття 42

Вихід

1. Кожний учасник може вийти із даної Угоди в будь-який час після набуття чинності даної Угоди, надіславши депозитарію письмове повідомлення про вихід. Такий учасник одночасно у письмовій формі повідомляє Раду про прийняте рішення.

2. Вихід із даної Угоди, відповідно до цієї Статті, набуває чинності через 30 днів після одержання повідомлення депозитарієм.

Стаття 43

Порядок урегулювання розрахунків

Стаття 44

Поправки

Стаття 45

Строк, продовження і припинення дії Угоди

1. Дана Угода має чинність до 31 грудня 1995 року, коли її дія не буде продовжена відповідно до пункту (2) цієї Статті чи припинена раніше відповідно до пункту (3) цієї Статті.

2. Рада може спеціальною більшістю голосів продовжити дану Угоду після 31 грудня 1995 року на наступні періоди, які не перевищують у кожному випадку двох років. Кожний учасник, який не згодний з будь-яким таким продовженням даної Угоди, інформує про це Раду в письмовій формі і припиняє бути Стороною даної Угоди з початку періоду продовження.

Стаття 46

Перехідні заходи

1. Якщо згідно з Міжнародною угодою з цукру 1987 року наслідки будь-яких виконуваних, що підлягають здійсненню або не здійснених у зв’язку з недоглядом заходів повинні були набути чинності в наступному році з метою виконання положень згаданої Угоди, то зазначені наслідки мають ту ж чинність відповідно до даної Угоди, як наче б положення Угоди 1987 року продовжували діяти з цією метою.

На посвідчення чого нижчепідписані, належним чином на те уповноважені, поставили свої підписи під даною Угодою в зазначені дати.

Здійснено у Женеві двадцятого березня одна тисяча дев’ятсот дев’яносто другого року. Тексти даної Угоди на англійській, арабській, іспанській, китайській, російській і французькій мовах є однаково автентичними.

Самостійну групу міжнародних економічних організацій складають країни — виробники сировини, в межах яких здійснюється координація дій країн, що розвиваються, в галузі виробництва і торгівлі відповідними видами сировинних товарів. До таких організацій належить, наприклад, Організація країн — експортерів нафти, відома ще під назвою ОПЕК, яка створена в 1960 р. Вона об’єднує 13 основних нафтодобувних країн Азії, Африки і Латинської Америки (Алжир, Венесуелу, Габон, Еквадор, Індонезію, Іран, Ірак, Кувейт, Лівію, Нігерію, Катар, Об’єднані Арабські Емірати й Саудівську Аравію). На ці країни припадає 70 % запасів нафти, 60 — видобутку й 90 % експорту нафти в розвинутих країнах світу.

Головними цілями ОПЕК є захист інтересів країн, що розвиваються й одночасно є експортерами нафти, від експлуатації міжнародним фінансовим капіталом, підвищення доходів від добування нафти, всіляке заохочення розвитку нафтового господарства. ОПЕК рекомендує країнам-учасницям самостійно досліджувати і розробляти національні нафтові родовища, а також спрямовувати зусилля на досягнення контролю над нафтовою промисловістю своїх країн. Як відомо, в 70-х роках ОПЕК досягла істотного підвищення цін на нафту, що дало можливість країнам-учасницям створити великі валютно-фінансові резерви, спрямувати значні кошти на потреби соціально-економічного розвитку.

Найвищим органом ОПЕК є Конференція міністрів, яка скликається не менше як два рази на рік; безпосереднє керівництво здійснює Рада директорів; поточну роботу проводить секретаріат; штаб-квартира міститься у Відні.

Є й інші міжнародні організації, що об’єднують країни-виробники сировини. Таких організацій налічується близько 20.