Правовий статус некомбатантів
ДО некомбатантів ставляться особи, що входять до складу збройних сил воюючої сторони, що роблять їй усіляку допомогу в досягненні військових успіхів, але безпосередньо що не беруть участь у воєнних діях.
Основна риса правового статусу некомбатанта - це неучасть у бойових діях. Не-Комбатантами є військовий духовний і медичний персонал, інтенданти, військові кореспонденти і юристи й ін. З одного боку, ці особи не можуть бути об'єктом воєнних дій супротивника, а з іншого боку - вони можуть застосовувати наявне в них зброя тільки з метою самооборони й охорони довіреного їм майна. У силу цього некомбатанти мають право на заступництво з боку ворога, якщо виявляться в нього вруках.Розподіл учасників збройних конфліктів на комбатантів і некомбатантів пов'язане з різним обсягом прав і обов'язків у них під час воєнних дій, що впливає на режим військового полону.
Серед осіб, що беруть участь у збройних конфліктах, також виділяються військові розвідники й військові шпигуни, добровольці й найманці, парламентери
Військовий шпигун {вивідач) - ця особа, що, діючи таємним образом або підробленим приводом, збирає або намагається зібрати відомості в районі дії одного з воюючих держав з наміром повідомити такі противній стороні (ст. XXIX Додатка до Гаазького конвенції про закони й звичаї сухопутної війни 1907 р.). Відповідно до Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 р., «будь-яка особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває в конфлікті, що попадає у владу противної сторони в той час, коли воно займається шпигунством, не має права на статус військовополоненого, і з ним можуть звертатися як зі шпигуном» (ст. 46). Не вважається шпигуном особа зі складу збройних сил сторони, що перебуває у військовому конфлікті, якщо воно збирає або намагається збирати від імені цієї сторони інформацію на території, контрольованої супротивником, і при цьому носить формений одяг своїх збройних сил або не діє шляхом обману або навмисно не прибігає до таємних методів.
Така особа «не втрачає своє право на статус військовополоненого, і з ним не можуть звертатися як зі шпигуном» (п. 3 ст. 46 Додаткового протоколу I). Зазначена особа зізнається, таким чином, військовим розвідником. При влученні в руки ворога під час збирання розвідувальних відомостей або спроби їхнього збирання на нього поширюється статус військовополоненогоПід час збройних конфліктів на стороні воюючих держав беруть участь добровольці. У ст. VI Гаазької конвенції про права й обов'язки нейтральних держав і осіб у випадку сухопутної війни 1907 р. установлено, що «відповідальність нейтральної держави не виникає внаслідок того, що приватні особи окремо переходять границю, щоб надійти на службу одного з воюючих». Через те, що ці приватні особи з нейтральних держав добровільно вступають до складу збройних сил однієї з воюючих держав, вони, з одного боку, стають законними комбатантами, а з іншого боку - втрачають статус особи нейтральної держави. При цьому відповідальність за їхні дії несе воююча держава, на стороні якого вони борються
У збройних конфліктах можуть брати участь і найманці. Згідно п. 2 ст. 47 Додаткового протоколу I до Женевських конвенцій 1949 р. найманець - це будь-яка особа, спеціально завербоване на місці або за кордоном для того, щоб боротися в збройному конфлікті, керуючись головним чином бажанням одержати особисту вигоду, і якому обіцяно стороною або з доручення сторони, що перебуває в конфлікті, матеріальна винагорода, що істотно перевищує винагороду, виплачувана комбатантам того же рангу й функцій, що входять в особовий склад збройних сил даної сторони. Найманець не входить в особовий склад збройних сил воюючої сторони. Він не є ні гражданином сторони, що перебуває в конфлікті, ні особою, що постійно проживає на території, контрольованою стороною, що перебуває вконфликте.
Не є найманцями військові радники, направляються офіційно на службу в іноземні збройні сили на основі міждержавної угоди. Військові радники особистої участі у воєнних діях не приймають
Міжнародне співтовариство неодноразово засуджувало практику наемничества.
В 1968 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла резолюцію 2465 (XXIII), у якій оголошувалося, що практика використання найманців проти рухів за національне звільнення й незалежність є кримінально карним діянням, а самі найманці - злочинцямиВ 1989 р. під егідою ООН була укладена Конвенція про заборону вербування, використання, фінансування й навчання найманців. У Конвенції наемничество визнано серйозним злочином, що зачіпає інтереси всіх держав. Відповідно до даної Конвенції держави не повинні здійснювати вербування, використання, фінансування й навчання найманців, у тому числі з метою, що суперечать праву народів на самовизначення, як воно тлумачиться міжнародним правом. Держави зобов'язані забороняти й запобігати таким діям
Конвенція 1989 р. визнає злочинними дії, чинені не тільки самими найманцями, але й особами, що беруть участь у їхньому вербуванні, використанні, фінансуванні й навчанні, а також спроби здійснення зазначених дій і співучасть у них. Держави - учасники Конвенції 1989 р. зобов'язані або зрадити винних суду, або їх видати зацікавленій стороні. Наемничество є кримінально карним діянням по законодавству України (ст. 631 КК України).
Особливий правовий статус під час збройних конфліктів мають парламентери, тобто особи, спеціально вповноважені військовим командуванням воюющай сторони на ведення переговорів з військовим командуванням ворога. По положеннях Гаазької конвенції про закони й звичаї сухопутної війни 1907 р. парламентер і супровідний його сурмач, сурмач або барабанщик, особа, що несе прапор, і перекладач користуються правом недоторканності. Відмітний знак парламентера - білий прапор. Парламентер може бути прийнятий військовим командуванням ворога або відісланий назад, однак у кожному разі йому повинна бути забезпечена безпека повернення в розташування своїх військ. Під час другої світової війни німецьке військове командування не завжди забезпечувало недоторканність парламентерів, порушуючи тим самим закони й звичаї війни