86. Поняття права міжнародної співпраці держав в боротьбі із злочинністю, його принципи і джерела.

Інструменти боротьби з міжнародною злочинністю не можуть обмежуватися лише інститутом міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, оскільки власне поняття міжнародної злочинності, окрім міжнародного злочину, включає в себе також злочини міжнародного характеру та транснаціональні злочини, відповідальність за які наступає відповідно до норм національного права.

Тому у широкому розумінні міжнародне співробітництво у боротьбі зі злочинністю являє собою складну систему відносин, що включає в себе узгоджену політику, законодавство, правозастосовчу та організаційно-управлінську, інформаційну та науково-дослідну діяльність держав, державних органів, а також міжнародних організацій у протидії злочинності та поводженні зі злочинцями. У рамках цієї системи до теперішнього часу утворився певний механізм реалізації міжнародного співробітництва у боротьбі з міжнародною злочинністю. Цей механізм включає в себе договірно-правовий (конвенційний) та організайно-правовий (інституційний) елементи здійснення спільної діяльності. Конвенційний елемент механізма міжнародного співробітництва у протидії зі злочинністю містить комплекс міждержавних угод, що передбачають договірну координацію зусиль держав у сфері бортьби зі злочинністю. Основні з них: багатосторонні універсальні конвенції (договори, угоди), в яких містяться загальні норми й інститути про відповідальність осіб за міжнародні злочини та правопорушення. Наприклад, Статут Міжнародного військового трибуналу у Нюрнберзі (1945 р.), Конвенція про незастосування строків давності до військових злочинців та злочинів проти людства (1968 р.) та інші; багатосторонні цільові конвенції, в яких містяться норми про відповідальність осіб за окремі злочини, що посягають на інтереси багатьох держав або міжнародного товариства в цілому, зокрема, Конвенція про попередження злочинів геноциду та покарання за нього (1948 р.), Конвенція про боротьбу проти незаконного обігу наркотиків та зловживання наркотичних речовин (1984 р.), Міжнародна конвенція про боротьбу їз захопленням заручників (1979 р.) та т.ін.; багатосторонні регіональні договори (конвенції, угоди), які мають також в основному цільовий характер, тобто передбачають норми ті інститути про відповідальність осіб за окремі види злочинів, або які регламентують інші питання у боротьбі зі злочинністю в рамках певного регіону. До них відносять: Європейська конвенція про видачу злочинців (1957 р.), Європейська конвенція про правопорушення, пов’язані з культурною власністю (1985 р.), Конвенція Ради Європи про «відмивання», викриття, вилучення та конфіскації доходів від злочинної діяльності (1990 р.), Конвенція СНД про правову допомогу та правові відносини щодо цивільних, сімейних та кримінальних справ (1993 р.) і т.д.; двосторонні договори (угоди) про надання правової допомоги з кримінальних справ, про видачу злочинців, про боротьбу з певними видами злочинів, що порушують інтереси декількох держав.

До них належать: Договір між Російською Федерацією та Республікою Кіпр про передачу для відбування покарання осіб, які засуджені до позбавлення волі (1996 р.), Договір між Російською Федерацією та Україною про співробітництво у боротьбі зі злочинністю (1995 р.) та інші аналогогічні акти. Перераховані джерела складають єдиний комплекс договірно-правової основи міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Саме на цій основі здійснюється встановлення кримінальної відповідальності за діяння, котрі посягають на інтереси людства в цілому або декількох держав. До теперішнього часу склалася певна система міжнародних організацій а також національних органів, які здійснюють міжнародне співробітництво у сфері попередження злочинності, боротьбі з нею та поводження з правопорушниками. Всі ці органи та організації мають єдину функціональну направленість на досягнення цілей та реалізацію завдань в досліджуваній сфері, у своїй діяльності тісно пов’язані, мають відносну самостійність і в такому аспекті є суб’єктами міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю. Система цих суб’єктів може бути умовно поділена на дві групи (підсистеми): міжнародні організації; національні органи та установи. Кажучи про універсалі механізми регулювання міжнародної кримінальної відповідальності фізичних осіб, слід зазначити, що на глобальному, універсальному та міждержавному рівнях головним суб’єктом міжнародного співробітництва у боротьбі зі злочинністю є ООН та її органи: Генеральна Асамблея; Рада безпеки; Секретаріат, у складі якого є Відділення з попередження злочинності та кримінального правосуддя; Економічна та Соціальна Рада (ЕКОСОР); Міжнародний Суд.

<< | >>

↑

Источник: SenatM.com. Шпаргалка по международному праву (на украинском языке). 2011

Еще по теме 86. Поняття права міжнародної співпраці держав в боротьбі із злочинністю, його принципи і джерела.:

- Европейское право - Зарубежное право - Инвестиционное право Казахстана - История государства и права Германии - История государства и права зарубежных стран - История государства и права Р. Беларусь - История государства и права США - Криминалистика - Криминалистическая методика - Криминалистическая тактика - Криминалистическая техника - Криминальная сексология - Криминология - Международное право - Профессиональные навыки юриста - Римское право - Сравнительное правоведение - Теория и история государства и права - Юридическая психология - Юридическая техника - Юридическая этика -

- Антропология - Астрономия - Безопасность жизнедеятельности - Библиотечное дело - Биология - Военное дело - География - Зоология - История - Культурология - Литература - Математика - Медицина - Педагогика - Политология - Право России - Право України - Психология - Религоведение - СМИ и журналистика - Социология - Технические науки - Транспорт - Физика - Философия - Финансы - Экология - Экономика - Этнография и демография - Юриспруденция - Языкознание -