11. Міжнародна правосуб’єктність народів і націй.
3В Уставі ООН принцип рівності й самовизначення народів закріплені як загальновизнана норма міжнародного права. Одна із цілей ООН - розвиток дружніх відносин між державами «на основі поваги принципу рівноправності й самовизначення народів».
В Уставі ООН і інших документах цієї організації зафіксоване право народів, а не націй на самовизначення. Зроблено це, очевидно, тому, що існують поліетнічні й моноэтничные народи. І якби був проголошений принцип самовизначення націй, то його застосування до поліетнічних народів викликало б очевидні труднощі. Щоб уникнути цього й був закріплений принцип самовизначення народів, що припускає самовизначення націй або націй як складеного елемента того або іншого народу. Принцип самовизначення народів одержав подальший розвиток у таких міжнародних актах, як Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам, прийнята на XV сесії Генеральної Асамблеї ООН в 1960 р., і Декларація про принципах міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Уставу ООН, 1970 р. Звичайно народи реалізують своє право на самовизначення під керівництвом національно-визвольних рухів, організацій і фронтів, які й виражають їхню суверенну волю на міжнародній арені, а відносно самих народів здійснюють законодавчі й виконавчі функції. У такий спосіб народи стають учасниками міжнародно-правових відносин, тобто суб'єктами міжнародного права. Народ Намібії реалізував своє право на самовизначення під керівництвом Народної організації Південно-Західної Африки, Анголи - Народного руху за звільнення Анголи, Алжиру - Фронту національного звільнення Алжиру. Боротьбу палестинського народу за державотворення очолює Організація звільнення Палестини. Після здобуття незалежності національно-визвольні рухи, організації й фронти, як правило, стають правлячими політичними партіями у своїх країнах. На відміну від держав, які по діючому міжнародному праву не можуть застосовувати силу або погрозу силою, народи, що реалізують своє право на самовизначення, вправі застосовувати всі форми боротьби, у тому числі й збройну. Насамперед це стосується тих випадків, коли метрополія насильно перешкоджає здійсненню права на самовизначення. Як і держави, народи, що реалізують своє право на самовизначення, мають повну міжнародну правосуб'єктність і ставляться до первинних суб'єктів міжнародного права. Вони можуть встановлювати стосунки з державами й міжнародними організаціями, брати участь у роботі міжнародних конференцій, містити двосторонні й багатобічні міжнародні договори. Право на самовизначення мають лише ті народи, у яких немає своїх національних держав, наприклад палестинці або курди. При цьому не слід плутати право національних меншостей захищати свою національно-культурну самобутність із правом народів на самовизначення. У відповідності зі ст.27 Пакту про цивільні й політичні права 1966 р. національним меншостям не може бути відмовлене в праві користуватися своєю культурою, сповідати свою релігію й користуватися рідною мовою. Іншими словами, національних меншостей мають право домагатися в рамках держав, на території яких вони проживають, створення для них національно-культурної або національно-територіальної автономії, але не права на самовизначення, оскільки по діючому міжнародному праву воно їм не належить. По законодавству ряду держав специфічними правами користуються нечисленні корінні народи (кримські татари, ескімоси, саамі, ненцы, ханты, мансі й ін.). Міжнародно-правовий статус корінних народів поки остаточно не визначений. З 1982 р. діє Робоча група ООН по корінному населенню, що і займається зазначеною проблемою. Робочою групою підготовлений проект декларації прав корінних народів, де перераховані права й волі, які повинні належати корінним народам. Однак серед цих прав право корінних народів на самовизначення не втримується.Еще по теме 11. Міжнародна правосуб’єктність народів і націй.:
-
Европейское право -
Зарубежное право -
Инвестиционное право Казахстана -
История государства и права Германии -
История государства и права зарубежных стран -
История государства и права Р. Беларусь -
История государства и права США -
Криминалистика -
Криминалистическая методика -
Криминалистическая тактика -
Криминалистическая техника -
Криминальная сексология -
Криминология -
Международное право -
Профессиональные навыки юриста -
Римское право -
Сравнительное правоведение -
Теория и история государства и права -
Юридическая психология -
Юридическая техника -
Юридическая этика -
-
Антропология -
Астрономия -
Безопасность жизнедеятельности -
Библиотечное дело -
Биология -
Военное дело -
География -
Зоология -
История -
Конфликтология -
Культурология -
Литература -
Математика -
Медицина -
Педагогика -
Политология -
Право России -
Право України -
Психология -
Религоведение -
СМИ и журналистика -
Социология -
Технические науки -
Транспорт -
Физика -
Философия -
Финансы -
Экология -
Экономика -
Этнография и демография -
Юриспруденция -
Языкознание -