71.Європейський союз як суб’єкт міжнародного економічного права.

Європейський Союз виник на основі Європейського Співтовариства — Європейського економічного співтовариства, Європейського об'єднання вугілля та сталі й Європейського співтовариства з атомної енергії.

Конституцією ЄС вважається договір, згідно з яким було створено Європейське економічне співтовариство (так званий Спільний ринок). Мається на увазі Римський договір 1957 р. У Договорі сформульовано базові принципи економічного союзу первісної шістки країн — вільний рух товарів, людей, послуг і капіталу. Договір містить норми, спрямовані на реалізацію зазначених принципів. Заборонені мита на імпорт товарів і послуг з країн-членів, кількісні обмеження та прирівняні до них заходи, а також окремі види урядового субсидування промисловості. Окрім заборон на країни-члени покладаються й певні зобов'язання.

Єдиний європейський акт 1987 р. став першою великою реформою Європейського Співтовариства. Він встановив остаточну дату створення Спільного ринку— 31 грудня 1992р. Було набагато розширено компетенцію ЄЕС у сфері регіональної, науково-технічної та природоохоронної політики. Підвищилась роль Європарламенту.

Важливою віхою на шляху європейської інтеграції став Маастріхтський договір. Його було укладено 7 лютого 1992 р. Цей договір відомий як договір про ЄС. Згідно з цим договором до тексту Римського договору 1957 р, було внесено суттєві зміни, і країни-члени перейшли від спільного ринку до більш високої форми інтеграції — економічного і валютного союзу, що передбачає запровадження і регулювання єдиної валюти ЄС. У західній літературі можна зустріти твердження, що саме Маастріхтський договір є "конституцією" ЄС(набрав чинності 1 листопада 1993р.) До складу ЄС увійшли 12 держав: ФРН, Франція, Італія, Бельгія, Нідерланди, Люксембург (засновники), Великобританія, Данія, Ірландія, Греція, Португалія, Іспанія (увійшли до складу протягом 1973—1986 рр.).

Як організація ЄС замінив у 1993 р.

• Європейське Економічне Співтовариство;

• координація зовнішньої політики та безпеки в межах оборонного крила, яке має назву "Західноєвропейський Союз";

• координація діяльності у внутрішній судово-поліцейській сфері, зокрема з питань імміграції та надання політичного притулку.

У 1995 р. до ЄС приєдналися Австрія, Фінляндія і Швеція, кількість його держав-членів зросла до 15.

Основна мета ЄС відповідно до Маастріхтського договору:

• сприяти економічному та соціальному прогресу, який має бути збалансований і стійкий, особливо шляхом створення простору без внутрішніх кордонів, зміцнення процесу економічного і соціального зближення та заснування економічного і валютного союзу, у тому числі запровадження єдиної валюти;

• усталювати власний статус та призначення на міжнародній арені, особливо шляхом здійснення загальної зовнішньої політики та політики безпеки, включаючи можливе формулювання спільної оборонної політики і політики безпеки, яка в перспективі приведе до спільної оборони;

• посилювати захист прав та інтереси громадян держав-членів шляхом запровадження громадянства ЄС;

• розвивати співробітництво у сфері юстиції та внутрішніх справ;

• зберігати і в разі потреби переглядати й удосконалювати систему зв'язків і відносин, що склалась у співтоваристві.

1 січня 1999 р. 11 держав-членів ЄС (Австрія, Бельгія, Ірландія, Іспанія, Італія, Люксембург, Нідерланди, Німеччина, Португалія, Фінляндія, Франція) запровадили для розрахункових операцій (безготівкових платежів) єдину валюту — євро (з фіксацією її паритету). На початку 2002 р. планується запровадити монети і банкноти для готівкового обігу.

Валюти зазначених 11 країн припинили котирування на валютних біржах, а також використання для нарахування ставок процентів та індексів фондових бірж.

Головна особливість механізму ЄС полягає в тому, що його органи уповноважені з низки питань приймати рішення, які мають пряму обов'язкову силу для країн-членів. Це означає, що їм передані відповідні прерогативи національних властей.

До керівних органів ЄС належать (див 25).