висновки

У монографії теоретично узагальнено й запропоновано нове розв’язання наукової проблеми щодо формування теорії та моде­лі випереджаючого економічного розвитку, як відображення об’єктивної потреби сучасного суспільства та результату цивілі- заційного розвитку.

1. Ідентифіковано інституціональні форми розвитку економіч­них систем у розрізі їх моделей і типів сучасних суспільств, що їм відповідають. За логікою розвитку суспільно-історичного про­цесу та соціогуманітарного дискурсу в трансформації архітекто­ніки важелів функціонування сучасного суспільства доведено, що актуального значення в економічній теорії набув модельний під­хід до виокремлення інституціональних форм існування економіч­них систем, починаючи із досліджень економістів-соціологів 1960-х рр. Цей підхід розвивався в напрямку теоретичних конс- труктів нових з футурологічного погляду суспільств, а також як результат осмислення причин зростання частки високотехнологіч- ного сектору у світовій економіці в 1980-рр. Типи моделей еко­номіки набули свого практичного різноманіття у співвідношенні з типами футурологічних конструктів суспільств. Серед них ви­ділено та досліджено такі, як постіндустріальне суспільство, пост- екопомічне суспільство, «інформаційна економіка», «інноваційна економіка», «нова економіка», «економіка знань», «економіка на­вчання». Зазначені соціально-економічні конструкти мають спі­льну рису: трансформація капіталістичної системи в економіку, засновану на знаннях та інноваціях, стала результатом система­тичного процесу використання знань для управління як нової

сфери суспільних відносин.

2. Установлено, що трансформація парадигми дослідження міс­ця інституціональних форм економічного розвитку в архітектоні­ці важелів сучасного світового суспільства була пов’язана з ево­люцією капіталістичної економічної системи. Важливу роль у цьому процесі відіграли чинники і тенденції економічного розвит­ку, які стали результатом технологічного детермінізму та удо­сконалення його перманентної сутності в напрямку людиноцент- ричної парадигми. Водночас парадигмальні зрушення в еконо­мічній теорії були пов’язані зі зміною місця людини у виробни­чому процесі, якісним перетворенням мотиваційної системи людської діяльності та її переключенням на позаекономічні цін­ності та постутилітарні потреби, а також із трансформацією зміс­ту й характеру господарської діяльності загалом.

3. Існуюча система соціально-економічних протиріч, що ви­пливає із нерівномірності глобальної капіталістичної системи, набагато глибша та виявляється в політичній, соціальній, культур­ній сферах і цивілізаційному вимірі загалом. А отже, для сучасно­го світового господарства характерні, диспропорції у форму­ванні світового сукупного продукту в розрізі груп країн; різнорі- вневий характер участі країн у міжнародній торгівлі та міграції вільного капіталу; диференціація в показниках продуктивності праці; диспропорції в розподілі конкурентних переваг; нерівно­мірність міграції людського та інтелектуального капіталу, міри його нагромадження в країнах світу; невідповідність у масштабах нагромадження капіталу і розподілу золотовалютних резервів країн; диспропорції в науково-технологічному, інноваційному розвитку країн тощо.

4. Міжнародна технологічна нерівномірність визначає дифе­ренціацію країн за рівнем економічного розвитку. У розвинутих країнах активно формується новий технологічний спосіб вироб­ництва, який за концепцією технологічних укладів належить до шостого, і містить такі технології, як біотехнології, системи штуч­ного інтелекту, глобальні інформаційні мережі та інтегровані ви- сокошвидкісні транспортні системи, нанотехнології тощо, котрі мають вирішальне значення для залучення країни в процес реалі­зації та розгортання наступної фази науково-технічного прогресу, а отже, визначають її місце в системі глобального економічного розвитку. Країни, які володіють технологіями майбутнього тех­нологічного способу виробництва, стають лідерами випереджаючо­го економічного розвитку, мають більш вищий рівень суспільного добробуту, володіють інноваційними конкурентними перевагами.

5. Сучасна світова економіка демонструє значну нерівномір­ність у темпах економічного розвитку. Стає зрозумілим, що на шляху розвитку існують значні бар’єри соціально-економічного, політичного, ідеологічного та культурного характеру, подолання яких для будь-якої країни є стратегічним довгостроковим завдан­ням. На сьогодні центр світового економічного лідерства деста­білізований. Учені вказують на його переміщення із Заходу на Схід. Очевидною в нерівномірному світовому господарстві є на­явність фрагментарних ознак реалізації моделі випереджаючого економічного розвитку в розвинених країнах, країнах з ринком, що формується, та країнах, що розвиваються. У цивілізаційному вимірі центром світового економічного лідерства і конкуренції тривалий час були розвинені країни, провідними представниками яких є країни тріади СІЛА — Західна Європа (ЄС-15) — Японія. Конкурентну перевагу цих країн у світовій економіці можна по­яснити: створенням умов для своєчасної ідентифікації та практич­ної реалізації можливостей системно впроваджувати інновації за рахунок досягнення високої продуктивності праці; динамічним перетворенням традиційних галузей економіки у високотехноло- гічні, інноваційні; здатністю сформувати сукупний ринковий по­пит і пропозицію, створювати нові потреби та задовольняти їх, постійно підвищуючи стандарти життя населення.

6. Ідентифіковано форми прояву випереджаючого економіч­ного розвитку, які сформувалися в економічних системах розви­нених країн і країн з ринком, що формується, та були ефективно реалізовані в їх економічній політиці. Ними є такі: соціально- економічний і технологічний прорив; імпорт технологій, їх реін- жиніринг та інтеграція в процес міжнародного трансферу техно­логій, що забезпечує доступ до провідних технологій і відкриває можливості «вирівнювання» у технологічному рівні розвитку по­рівняно з передовим, з одночасним розвитком власної науки, по­літика стимулювання імміграції висококваліфікованих кадрів і науковців з одночасним нарощуванням чисельності власних нау­ковців, посиленням їх підготовки; інклюзивність як цілеспрямо­ваний суспільний процес, який відкриває можливості, що ство­рюються економічним зростанням, для людей, а ступінь нерів­ності доходів і доступу населення до основних послуг обмежу­ється прийнятними межами; адекватна особливостям національ­ної економічної системи відкритість, інтеграція в міжнародну тор­гівлю товарами та послугами, потоками капіталу та передача знань і технологій. Ключовим рушієм мотиваційної системи мо­делі випереджаючого економічного розвитку є розумний розподіл вигід між усіма членами суспільства.

7. Визначено, що дискусія про цінності може привести до зміщення пріоритетів суспільства та зрушень у виборі варіантів економічної політики, де визначальними стратегічними засобами стають максимальне врахування закономірностей розвитку су­часних економічних систем, зміна суспільного світогляду, фор­мування відносин соціального та державного приватного парт­нерства, а також прогнозованість, відкритість та інклюзивність. На сьогодні між розвиненими країнами і країнами, що не входять до цього числа, існує асиметрія в розумінні загальнолюдських ціннос­тей і цілей існування людства Розвинені країни мають хвилювання з приводу аспектів стійкості, що вилилося у програми стійкого роз­витку глобального характеру. Країни, що розвиваються, такі побо­ювання демонструють менше, оскільки намагаються не тільки на­здогнати розвинені країни, але й випередити їх за багатьма цілями економічного і позаекономічного змісту та отримати доступ до мож­ливостей, що створюються в умовах статусу розвиненості.

8. Проаналізовано діалектику взаємозв’язку економіки і полі­тики, політичного виміру економічного розвитку як на нащональ- ному, так і глобальному рівні. Установлено, що форма існу­вання політики та характер її впливу на економіки, в умовах по­яви глобальних акторів, зазнали суттєвих змін. Акцентовано ува­гу на тому, що економіка не може функціонувати окремо від по­літики, політичної структури, оскільки вона нею визначається. Економіка як система за головну мету має забезпечення якісного економічного розвитку та зростання. Реалізація таких цілей через інструментарій економічної політики не уявляється можливою без посередництва політики, яка як домінанта визначає засоби досягнення соціально-політичних цілей, із залученням суспільст­ва до процесу вибору політичного курсу країни. Отже, політика як обмін виступає інституціональною формою забезпечення ці­лей економічного розвитку та є суспільною діяльністю з реаліза­ції інтересів держави і суспільства. Питання визначення спільних інтересів суспільства — дуже ускладнене в економічній теорії з позиції теорії груп, у якій доводиться відсутність спільних інте­ресів суспільства, виходячи із людської природи індивідів. Тому наявність спільних інтересів можливо лише в рамках колектив­них дій, у межах суспільних (латентних) груп, до яких вступають індивіди за наявності в останніх виборних стимулів. Уряд, реалізу- ючи економічну та соціальну політики, урівноважує різноспрямова- ні інтереси груп впливу, узгоджуючи їх конфлікт інтересів.

9. Обґрунтовано, що теорія випереджаючого економічного розвитку не претендує на універсальність, але, передусім, акцен­тує увагу на специфічних рисах унікальних економічних явищ і процесів проривного характеру в багатовимірному просторі соці­ально-економічних, політичних, загальноцивілізаційних та інших проблемних факторів економічного розвитку держав. Доведено, що теорія і модель випереджаючого економічного розвитку про­понують відповідно теоретичні пояснення та практичні способи адаптації до умов функціонування країн на різних конкурентних позиціях у світовій економіці, які детерміновані відмінними як економічними, технологічними і політичними перевагами, так і загальноцивілізаційними передумовами їх становлення, в умовах ускладнення механізмів саморозвитку економічних систем, очі­куванням парадигмального онтологічного й антропологічного зсуву в результаті конвергенції технологій з поліпшення функці­ональності людини. Вважаємо, що теоретична модель випере­джаючого економічного розвитку може бути запропонована як модель конкурентної економіки для менш розвинених економік і/або країн з посттрансформаційними економіками.

10. Концепція випереджаючого економічного розвитку для за­безпечення реалізації економічної політики, що їй відповідає, по­требує сильної держави, присутність якої в економіці явно відчу­вається через високу якість державного управління, що виявля-

+ • 1 ♦ ♦

ється у визнанні пріоритетними суспільних інтересів, через меха­нізм узгодження в латентних групах, а не тільки бізнес-інтересів особливих груп впливу. Водночас управління на державному рів­ні має орієнтуватися на підвищення загального добробуту насе­лення та безпеки його життєдіяльності, на приведення основних макроекономічних індикаторів (ВВП, рівня безробіття, інфляції, ставки відсотка, рівня бідності) та неекономічних показників (демографічних, соціальних, ступеня довіри до держави та її ін­ститутів, рівня корупції тощо) у відповідність із найкращими аналогами і світовими стандартами, які засновані на принципах існування функціональних економічних систем, а також мають механізми саморегуляції й підтримки рівноваги навколо заданих індикаторів та інституціональних параметрів. Необхідним є пе­рехід від політики «слабкої держави» та її економічних заходів і реформ до політики «сильної держави».

11. Обґрунтовано, що економічна система в моделі випере­джаючого розвитку є деяким адаптивним механізмом, що визначає вибір дій на основі переважно позаекономічних цілей мотивацій­них систем (досягнення не максимального прибутку та максимі- зація корисності, а прагнення до креативності, суспільного ви­знання та позитивного прибутку), спрямованих на досягнення економічної успішності країни, суспільства та індивідів, за умов невизначеності, неповноти інформації та інноваційної конкурен­ції. Інноваційна конкуренція в моделі випереджаючого економіч­ного розвитку є конкуренцією між державами, суб’єктами еко­номічної діяльності та індивідами зокрема, яка переміщується у сферу знань і за основний інструмент має механізм випереджаю­чого набуття конкурентних переваг у високотехнологічних галу­зях, виявляється випереджаючого передбачення провідних техно­логій майбутнього, випереджаючому нагромадженні інтелектуаль­ного капіталу компаніями та нарощуванні людського капіталу ін­дивідами.

12. Обґрунтовано, що відбувається трансформація мотивацій­ної системи в моделі випереджаючого економічного розвитку, для якої характерним є процес інтеграції економічної мотивації з мотивацією інших типів, що стало сильним рушієм науково-тех­нічного прогресу. На стадії інвестування підприємцями-новато- рами в перетворення знань на інноваційні технології і товари ви­рішальне місце займають економічні стимули. Людські прагнення до визнання в продукуванні новацій залишаються на комерційній стадії створення інноваційних технологій і товарів. Співвідно­шення механізмів фінансування в освіту, науку, дослідження й розробки привело до руйнування протиріччя між економічними мотивами і мотивом креативності та суспільного визнання, тобто в переважній більшості людських мотивів. Такий тип мотивацій­ної системи, в якій креативюсть, суспільне визнання стають до­мінантними, а очікування поліпшення матеріальних можливостей особистості відходять на другорядний план (однак не відкида­ються), стає ключовим у моделі випереджаючого економічного розвитку. Випереджаючий економічний розвиток як модель еко­номіки для людини ключовим завданням має принцип переорієн­тації економіки на розвиток людини, на інтелектуальну творчу

ДІЯЛЬНІСТЬ.

13. Доведено, що основою у спіху розвинених економік є ра­дикальне прискорення технічного прогресу на базі зростання на­уки. Цей процес почав носити системний характер, що визначило перехід західної цивілізації з індустріальної стадії свого розвитку до постіндустріальної. Однак труднощі, що їх зазнають розвинені країни, пов’язані із сучасною світовою фінансово-економічною кризою, що за всій гостроти її не дозволяє говорити про «межі розвитку» Заходу. Свідченням тому є висока адаптивна здатність західного світу, що є наслідком усієї попередньої його еволюції та розгортання нового етапу науково-технічного прогресу, фор­мування нового технологічного способу виробництва, який зда­тен радикально змінити основні аспекти господарського життя країн світу. Науково-технічний прогрес та економічний розвиток, що паралельно набуває форми неухильного руху вперед, стають іманентними рисами реальної дійсності економіки розвинених країн. Має місце асинхронність прояву поновлення технологічно­го способу виробництва в межах країни в часі, дифузії, перене­сення на інші сектори національних економік за принципом «еволюційного розширення» у галузевому і територіальному ви­мірах. Як наслідок, технологічне лідерство країн є поняттям ди­намічним, може набуватися і втрачатися в процесі порушення рів­новаги в інноваційній сфері. Однак міжнародна торгівля, процеси міжнародної передачі технологій на комерційних і некомерцій- них засадах, міжнародне виробниче співробітництво, відкритість економік дозволяють країнам менш економічно успішним, менш розвиненим набувати технологій більш вищих технологічних укладів для використання їх випереджаючими темпами. HTI1 як результат глобальних зусиль стає, отже, рушієм постіндустріаль- ного розвитку, надаючи шанси країнам у набутті фрагментарно­го доступу до моделі випереджаючого економічного розвитку, а відтак, створює можливості, за вдалої економічної політики, не тільки наздогнати передові країни, але й набути нові знання і, тим самим, швидко створити технологічні конкуренті переваги, перейняти успішні моделі поведінки економічних агентів для ак­тивації мотиваційних механізмів інноваційної конкуренції.

14. Здійснено аналіз впливу політики неолібералізму на транс­формацію світового економічного порядку. Доведено, що з роз­падом світової системи соціалізму неоліберальною доктриною, на чолі з міжнародними фінансово-економічними організаціями, було зруйновано систему стратегічного планування, яка діяла в багатьох розвинених країнах, а також на міжнародному рівні ре­гулювання. Наслідки світової фінансово-економічної кризи 2009— 2010 рр. продемонстрували неспроможність систем державного регулювання економік усіх розвинених країн до своєчасного прийняття рішень, що не збігалися з поточними інтересами най­більш впливових корпорацій. У полоні неефективної системи державного регулювання опинилися країни — члени МВФ, які чіт­ко дотримувалися його курсу і демонтували національні системи забезпечення економічної безпеки та валютного контролю. Неолі­бералізм став політикою лобіювання інтересів транснаціональних корпорацій. США в цьому процесі відіграли провідну роль.

15. Виявлено, що країни, які своєчасно стали на шлях інфор­матизації, зайняли лідерські позиції, монопольне становище, ви­передили в технологічному динамізмі своїх конкурентів, і трива­лий час отримували і продовжують отримувати інтелектуальну ренту. Це визначає, на наш погляд, «запас міцності» економічних систем інноваційно-інформаційного типу, набуває форми прорив­ної міжнародної технологічної конкурентної переваги, детермі­нує їх міжнародну конкурентну позицію випереджаючого змісту. У моделі випереджаючого економічного розвитку має місце ефект усеохоплюваності нових технологій, їх проникнення в усі сфери господарського життя, організації та управління, а також ускладнення характеру взаємодій як усередині економічних сис­тем (організацій), так і між економічними системами, що виникає із креативної міцності таких взаємодій. Водночас зростаюча кон­вергенція технологій у високоінтегрованій системі, в якій нові технології зароджуються в межах попереднього технологічного контуру, забезпечує інтеграцію попередніх технологій, в їх модер­нізації на нові, а перехід від попереднього технологічного способу виробництва до нового розмивається. У цьому полягає сутність процесу випереджаючого розвитку науки, а саме: конвергенція технологій відбувається водночас, і плавно, і стрибкоподібно, набуваючи проривного характеру.

16. Сутнісний зміст випереджаючого економічного розвитку в системі координат шкіл еволю ці йно-інституціо наявного спряму­вання та австрійської школи зокрема полягає в інноваційно- конкурентній пильності держави, бізнесу та індивідів щодо мож­ливостей, не помічених у попередні періоди, і можливостей, які визначатимуть економічні умови розвитку в майбутньому. Основ­ними механізмами ефективної держави та її інститутів стають: прогнозування та передбачення потреб суспільства, ідентифіка­ція можливостей їх реалізації з метою втілення їх в економічній політиці держави, щоб мати змогу не тільки досягати та задоволь­няти ці потреби, але й перевершувати їх; передбачення проблем і загроз майбутнього з метою усунення їх першопричин сьогодні; передбачення перспективних технологій майбутнього та випере­джаюче створення їх професійного та технологічного базису сьо­годні через інститути науки і освіти; випереджаючий перехід до нового технологічного способу виробництва в умовах пануючо­го. Професіоналіоналізація відносин держави, в особі політичних інститутів та інститутів економічної влади на основі інституту довіри та його дифузії в усі інституціональні форми, визначають межі успіху економічної системи. Держава виступає як рівнопра­вний партнер бізнесу і суспільства та координатор розпорошених знань про можливості, що виникають в економіці. Держава ком­плементарно із бізнесом забезпечує умови для координації інфор­мації та знань в економічній, технологічній, науковій, освітній сфе­рах, тобто сферах «виробництва» людини, людської діяльності. Випереджаючий розвиток, отже, стає філософією мислення дер­жави та основою відповідної економічної політики, є іманентним людині, як наслідок її коеволюції із суспільними інститутами та природою загалом.

17. Доведено, що випереджаючий розвиток провідних країн світу став можливим за умов: системної державної підтримки на­уково-технологічного прогресу, форм його прояву у виробництві; підвищення загальної продуктивності економіки та постійних ре­волюційних змін технологічного способу виробництва; систем­ного підходу до інновацій та їхньої комерціалізації; інноваційно- конкурентної пильності держави, бізнесу та індивідів, для яких держава створювала відповідні інституціональні умови прояву «підприємницького елементу». Разом з тим переділ сил впливу в глобальному економічному лідерстві, а отже, і в науково-техно­логічному лідерстві, перенесення його із Заходу на Схід, ставить під сумнів основи західної цивілізації і призводить до різкого за­гострення суспільних протиріч у США та ЄС. Стратегічна мета щодо збереження національного економічного лідерства за цими країнами висуває на передній план їх суб’єктивовані зусилля що­до випереджаючого розвитку науки і освіти, як умови країиової першості в глобальному вимірі. Саме тому в моделі випереджаю­чого економічного розвитку новими «точками» економічного зростання стають інновації. Динаміка процесів глобалізації спри­яє перетворенню інновацій на ключовий фактор випереджаючого економічного розвитку. Ініціюючим фактором виступає процес загострення конкуренції на ринках високотехнологічної продук­ції і послуг, яка трансформується в інноваційну конкуренцію. Ці обставини створили передумови для зміщення акцентів наукової політики. Сучасний етап трансформації наукової політики завер­шився у 2009—2010 рр. посткризовим переусвідомленням її кон­цептуальних основ та інструментарію. За цих умов головною особливістю наукової політики стає поширення її на весь іннова­ційний цикл, посилення уваги до комерціалізації та розповсю­дження знань і технологій, виведення нової продукції та техноло­гій на ринки.

18. Установлено, що наукова політика стає однією з найваж­ливіших складових економічної політики випереджаючого еко­номічного розвитку, яка має виконувати науково обгрунтовані оперативні завдання для досягнення довгострокових цілей. Серед них: орієнтація на всебічний, системний і комплексний розвиток національної науки на основі прогнозування й випереджаючого передбачення перспективних технологій майбутнього та ство­рення умов для їх становлення в умовах пануючого технологіч­ного способу виробництва; підтримка зв’язку між поколіннями вчених, забезпечення мотивації для молодих учених, підвищення престижу роботи науковця, запровадження культу науки в суспіль­стві; здійснення всебічної підтримки розвитку людського потен­ціалу на основі механізму випереджаючого розвитку освіти, суть якого полягає в якісному управлінні якісною освітою; повноцінно використовувати науковий потенціал вітчизняних учених і дослід­ників; активно включатися в міжнародне співробітництво, у про­цес міжнародного трансферу технологій; інтенсифікація розвитку національної науки за принципом «обганяти не наздоганяючи»; залучення вітчизняної науки в глобальну економіку знань, сприя­ти зайняттю Україною провідного місця в міжнародному поділі інтелектуальної праці; розвиток наукових досліджень у напрямку проривних технологій у пріоритетних напрямах з поліпшення функціональності людини, активне включення в процеси міжна­родної наукової конвергенції.

19. Доведено, що наука та освіта стають визначальними чин­никами функціонування та потенціалу держав. Можна констату­вати, що потенціал науки в Україні досить високий. Створена законодавчо-інституційна база, наука має диференційовану галу­зеву структуру з переважанням технічної сфери, відповідає по­требам випереджаючого розвитку. Питання відносної неефектив­ності вітчизняної науки— це проблема вузького фінансового забезпечення її потенціалу, неякісного інституціонального та ді­лового середовища, що створює складнощі щодо «переключен­ня» моделей поведінки економічних агентів з традиційної на ін­новаційну, низька готовність бізнесу до інвестування в ризиковані проекти через відсутність податкових стимулів з боку держави, відсторонення держави від законодавчих ініціатив з приводу відновлення прийнятих законодавчим шляхом пільг або встановлення нових, корупція та ін.

20. «Прорив» в економіці означає прорив уперед не тільки в економічному напрямку, але насамперед у тих основах економі­ки, які формують кілька вихідних інституціональних базисів (інституцій): освіта (людський капітал), наука, високотехнологічне виробництво, інвестиції, суспільні цінності. Рівень розвитку за­значених інституцій, їх якісний склад і визначають можливості здійснення прориву в економіці. Такий прорив, на наше переко­нання, можливий тільки за випереджаючого економічного розвит­ку, який є моделлю розвитку, концепцією та явищем. Субстанці­ональною формою існування моделі випереджаючого економіч­ного розвитку є інноваційна економіка. Саме в умовах інновацій­ної економіки, орієнтованої на розвиток високотехнологічних га­лузей, можна забезпечити перехід країни на нову довгострокову хвилю економічного зростання, технологічну основу якої стано­витимуть 5—6 і 7 технологічні уклади. Характерними ознаками інноваційної економіки та її форм (економіка знань, нова еконо­міка, економіка навчання) є інтенсивний характер упровадження інновацій технологічного, організаційного й управлінського ха­рактеру та вплив цих інновацій на підвищення продуктивності праці на мікрорівні та макроекономічної ефективності виробниц­тва на рівні країни на новій якісній основі. Випереджаючий еко­номічний розвиток має у своїй основі принцип випереджаючого стратегічного планування неперервного вдосконалення розвитку виробництва в частині його модернізації, розробки та впрова­дження нових технологічних процесів, нових високоякісних кон­курентоспроможних видів продукції, виходячи з існуючих і очі­куваних потреб споживачів, з метою забезпечення здатності усіх видів виробництв виконувати ці вимоги й мати можливість пере­вищувати їх. Саме можливість забезпечувати потреби споживачів на випередження, тобто створювати нові потреби, і є однією з ви­значальних рис інноваційної економіки як форми моделі випере­джаючого економічного розвитку. На наше переконання, випере­джаючий економічний розвиток забезпечить перехід світової економіки на умови стійкого розвитку, чому сприятиме станов­лення інноваційної економіки.

21. Доведено, що Україні сьогодні потрібна модель «можли­востей», модель «шансів», модель «прориву», яка ґрунтується на різкому нарощуванні інноваційної активності для своєчасного створення нових можливостей економічного зростання, на новій технологічній базі та технологічному способі виробництва для переходу економіки на якісно вищий рівень ефективності. Вва­жаємо, що основним результатом концепції випереджаючого розвитку є швидкозростаюча економіка. Основою успіху моделі випереджаючого економічного розвитку є висококваліфікована робоча сила, державні та іноземні інвестиції в пріоритетні галузі національної економіки, технологічні інновації, ефективна інфра­структура та інтегрований у глобальну ринкову систему механізм виробництва й реалізації продукції. Пріоритетними сферами в моделі випереджаючого розвитку економіки, що рухається інно­ваціями, стають освіта, наука і технології.

22. Обгрунтовано інноваційний зміст концепції випереджаю­чого розвитку економіки, який об’єктивно відображає невідклад­ність, швидке поширення на всі сфери економіки, всеохоплюючий характер, різкий перехід на високі темпи високотехнологічного перетворення економіки та якості життя суспільства, і кожного окремо взятого індивіда. Концепція випереджаючого економіч­ного розвитку також містить у собі соціальний механізм успішної реалізації відповідної економічної політики. Реалізація економіч­ної політики випереджаючого розвитку, в умовах збагачення її соціально-економічних цілей, спрямована на досягнення якісно нової свідомості людей, підвищення ступеня зрілості громадян­ського суспільства, що створює стимули та інституціональне по­ле для якнайшвидшої реалізації цілей такої стратегії розвитку.

23. Механізм впливу загальноцивілізаційних чинників на ви­переджаючий економічний розвиток України виступає як процес забезпечення інтелектуально-матеріальних потреб суспільства на новому рівні економічної ефективності та створення можливос­тей економіки задовольняти ці потреби на випередження. Вихід­ною умовою випереджаючого економічного розвитку для України, за сучасних реалій ускладнення соціально-економічних процесів, є постійний випереджаючий розвиток фундаментальних знань, проривних технологій, що передбачає також випереджаюче від­творення людського потенціалу. Для випереджаючого розвитку системоутворюючими є сфери виробництва нових знань і висо­коосвіченої інноваційної людини. Реалізація економічної політи­ки випереджаючого розвитку, в умовах збагачення її цілей, спря­мована на досягнення якісно нової свідомості людей, підвищення ступеня зрілості громадянського суспільства, що створює стиму­ли та інституціональне поле для якнайшвидшої реалізації цілей такої стратегії розвитку.

24. Доведено, що «включення» та «інклюзивність», як суспіль­ні процеси, стають «внутрішньою» і «зовнішньою» формою про­яву випереджаючого економічного розвитку. На етапі формуван­ня моделі конкурентної економіки необхідним є культивування в суспільстві осмислення та зацікавленості у сукупному порядку, бажаному більшістю. У подальшому шляхом «проб і помилок» доцільним є впровадження господарського порядку, який під­тримує та захищає новий сукупний порядок, а також функціонує в межах суспільно-визначених інтересів. Останні дозволяють за посередництвом «конституційного порядку» спільно реалізову­вати індивідуально визначені інтереси.

25. Обгрунтовано, що в Україні спочатку має виробитися від­повідна допитливість і заінтересованість суспільства у форму­ванні ключових напрямів державної стратегії розвитку. За цих умов потрібні відповідні суспільні інститути та колективні (а от­же, державно-приватні) інвестиції в ці інститути, що є завданням державного значення. Тому держава має виявити себе як «держа­ва, що виробляє», тобто зайняти активну позицію не втручання в ринковий процес, а включення суспільства в процес формування спільної громадянської думки щодо майбутнього соціально-еконо­мічного розвитку, у процес культивування осмисленого розумін­ня й заінтересованості громадян у становленні такого господар­ського порядку, який би задовольняв суспільні осмислені інтере­си та сприяв реалізації індивідуально визначених інтересів.

26. Доведено, що можливості реалізації теоретичної моделі випереджаючого розвитку в економічній політиці держави ви­значаються не тільки фінансовими можливостями та збігом інве­стиційних цілей фінансового і промислового капіталу в синерге­тичній фазі економічного циклу. Інтереси держави та її інститу­цій тісно переплелися з інтересами бізнес-груп, які, на жаль, не зацікавлені в модернізації економіки, переведенні її на колію ін­новаційного розвитку. Високі рентні доходи в традиційних галу­зях економіки не сприяють переключенню моделей поведінки економічних агентів з традиційної на інноваційну.

27. Обгрунтовано, що важливими для успішної реалізації мо­делі випереджаючого економічного розвитку в Україна потрібні не тільки сміливі внутрішні реформи, але й діапазон фінансових можливостей, насичення якого можливе кількома способами, а саме: активне використання механізму державно-приватного партнерства в інноваційній сфері, акумуляція внутрішніх інвес­тицій, додаткова грошова емісія під цільові інноваційні проекти, створення сприятливих умов для міжнародних прямих інвестицій або отримання довгострокових кредитних ресурсів від пулів транснаціональних банків і міжнародних фінансово-кредитних установ, і міжнародна (грантова) допомога. Визначення оптималь­ного співвідношення між джерелами фінансування випереджаю­чого економічного розвитку країни потребуватиме зваженого вибору урядом з позиції балансування національних інтересів і доступності фінансових ресурсів. Важливе значення для випере­джаючого розвитку країн має економічна стратегія інтеграції у світову економіку.