Передумови для розвитку теорії великих циклів М. Д. Кондратьева

Незважаючи на величезну заслугу М. Д. Кондратьева у ство­ренні теорії великих хвиль, сучасна теорія довгих циклів дуже: відрізняється від його первинних уявлень. За період, що минув^! після смерті М.

Ендогенний механізм довгої хвилі, за М.Д. Кондратьєвим, за­микається кредитною сферою. Навряд чи можна заперечувати висновок М. Д. Кондратьева щодо ролі кредиту в довгому циклі. Але динаміка кредитної сфери аж ніяк не безпосередньо пов’язана з нерівномірністю технічного прогресу, і, отже, ендо­генний механізм, який описав М. Д. Кондратьев, має істотний! розрив. Незрозуміло, як технічний прогрес перетворюється на динаміку позичкового процента. Віддалений зв’язок прокресле-і ний — через перенагромадження і, навпаки, нестачу вільного: грошового капіталу. Проте цей шлях обхідний, він не прямий і не: найголовніший.

Головне, що М. Д. Кондратьев не виокремив і не розвинув у^! своєму аналізі, — це питання про тривалі коливання норми при­бутку. Але ж саме вони є рушійним мотивом усієї підприємниць-, кої діяльності. Найбільш виразно й чітко зв’язок коливання нор- ми прибутку й динаміки технічного прогресу накреслив^ К. Маркс. А тому виникла нагальна потреба доповнити погляди M Д. Кондратьева деякими положеннями теорії К. Маркса, ви­миленими в його «Капіталі».

М. Д. Кондратьев зазначав, що для рішучого і тривалого під­йому необхідний значний,резерв вільного капіталу, як у грошо­вій, так і продуктивній формі. Однак з якихось причин він обме­жився розглядом лише грошового капіталу, посилаючись на його псренагромадження у сфері кредиту, а отже, на зниження позич­кового процента. Верхню поворотну точку в довгій хвилі М. Д. Кондратьев пояснював надмірно високим процентом, тобто дорожнечею позикового капіталу, а нижню точку — дешевизною кредиту, тобто низьким процентом.

1 Іорми прибутку в аналізі М. Д. Кондратьева немає, тоді як у Маркса вона дуже важлива для пояснення характеру процесів, які відбуваються в індустріальній економіці, зокрема й для пояснен­ня закономірностей циклічних коливань у виробництві.

В аналізі Маркса норма прибутку відіграє визначальну роль. Він пов’язував її безпосередньо й з технічним прогресом, і з пе- рснагромадженням основного капіталу. М. Д. Кондратьев розу­мів важливість останніх двох категорій у формуванні довгої хви­лі, але не зміг зв’язати їх воєдино, в один ланцюжок. Саме норма прибутку, що служить основним стимулом розвитку індустріаль­ної ринкової економіки, є ланкою, якої немає в аналізі М. Д. Кон­дратьева. Виходячи з цього, можна сказати, що Маркс підготував важливу методологічну основу для формування сучасної теорії великих циклів, а тому його по праву можна вважати одним зі співавторів сучасного трактування теорії великих хвиль.

Маркс чітко вказував, що матеріальною основою циклічних коливань тривалістю в 9—12 років є відновлення насамперед ак­ційної частини основного капіталу, тобто машин і устаткування. Але, аналізуючи це питання в Il томі «Капіталу», Маркс відразу наводить дані про різні терміни життя основного капіталу, який інвестований в різні його види: машини й устаткування — від 5 до 10 років, виробничі будівлі, дороги, іригаційні споруди — від 20 до 50 років. Розглядаючи цей вид капіталу, Маркс зазначає, що виробничі будівлі, залізниці, канали і т. д. функціонують як «загальні умови процесу виробництва» і якоюсь мірою «незалеж­но від нього». Він пише, що амортизація такого капіталу стає «величиною, що практично наближається до нуля»^{[14] [15]. Отже, ма­сове відновлення цієї частини основного капіталу може відбува­тися лише в строки, що перевищують довжину звичайного еко­номічного циклу.}

Саме такий напрямок думки й використовував у своїх мірку­ваннях М. Д. Кондратьев. Хоча Маркс прямо й не говорив про довгі цикли, але він підготував основу для виокремлення в дина­міці промислового капіталістичного розвитку коливань, відмін­них від середньострокового економічного циклу.

Маркс надавав виняткового значення відновленню капіталу з тривалим строком служби. У І томі «Капіталу» він аналізував різ­ні стадії промислової революції кінця XVIII — початку XIX ст. й у зв’язку з цим підкреслював особливо важливу роль перевороту в «загальних умовах» суспільного виробництва і зворотний вплив цього перевороту на весь процес відтворення. Цим терміном він позначив саме ті основні засоби праці, що мають тривалий термін використання і відновлення. Маркс писав: «Колосальне залізнич­не будівництво й океанське пароплавство породили ті циклопічні машини, які нині застосовуються під час будівництва первинних двигунів»^[16]. І, відповідно, це викликало появу принципово нової галузі, промисловості — машинобудування, тобто галузі, зайня­тої виробництвом машин. Іншими словами, революція в «загаль­них умовах» (термін Маркса) відтворення, тобто в «основних ка­пітальних благах» (термін М. Д. Кондратьева), вела до глибоких структурних змін в економіці.

Хоча М. Д. Кондратьев пішов за Марксом під час визначення матеріальної основи довгострокових коливань, він відійшов від нього, коли потрібно було проаналізувати конкретний механізм довгої хвилі. М. Д. Кондратьев справедливо зауважив, що ви­східна фаза великого циклу викликана відтворенням і зростанням запасу «основних капітальних благ», а також докорінними зміна­ми у структурі та розміщенні головних продуктивних сил суспі­льства. Він писав, що тривала фаза депресії стимулює пошук способів скорочення витрат виробництва через упровадження технічних нововведень. Своїм критикам, що твердили, що техніч­ний прогрес приходить ззовні та має екзогенний характер щодо процесу виробництва, він справедливо відповідав: зміни в техніці — не випадкове і не зовнішнє явище, вони породжені економіч­ною необхідністю і переплетені з ритмом великого циклу.

Але цим М. Д. Кондратьев і обмежився. Він не прагнув пояс­нити реальний механізм взаємозв’язку технічного прогресу й дов- і ої хвилі.

На відміну від деяких пізніших дослідників, К. Маркс не пов’язував технічний прогрес з довгостроковими коливаннями. До початку періоду його активної творчості пройшло лише пів- іори великих хвилі, а тому побачити цей взаємозв’язок було прос- іо неможливо. Але він розкрив тісний зв’язок технічного прогре­су із середньостроковим циклом відтворення. Засоби праці, під­креслював він, постійно змінюються в часі. Отже, вони, як пра­вило, відновлюються не у своїй колишній, а в модифікованій формі. Відновлення основного капіталу майже у всіх випадках пов'язане з модернізацією техніки тією чи іншою мірою.

Тому кожен новий середньостроковий цикл є черговим ступе­нем технічного прогресу й розвитку продуктивних сил. Але цей рух аж ніяк не є рівномірним і таким, що монотонно повторюєть­ся з однаковою швидкістю від одного циклу до іншого. Маркс розрізняв інтенсивний технічний прогрес, який охоплює впрова­дження нових, «більш ефективних засобів виробництва», і екстен­сивний²⁰, коли «розширюється лише поле виробництва» на вже сформованій технічній основі. Розрізнення цих випадків є дуже важливим. У першому випадку в масовому порядку вводяться в експлуатацію принципово нові види техніки. У другому — зроє­нії обсяг виробництва, але на основі раніше впровадженої техні­ки. В обох випадках наявні і сам технічний прогрес, і пов’язані з ним структурні, галузеві зрушення в економіці. Але вплив їх на динаміку суспільного відтворення, продуктивність праці, зайня­тість дуже різний.

У деяких циклах середньої тривалості відповідно до поглядів «.Маркса переважають невеликі модифікації, модернізації вже існуючих видів устаткування і технології.

Маркс К. Твори, т. 24. С. 202.

В інших середньострокових циклах відбуваються глибші зру­шення: одне покоління устаткування і технології змінюється ін­шим, але вже модифікуються самі принципи їхньої побудови, що дає істотніше збільшення продуктивності праці й ефективності J капітальних витрат. ;

Нарешті, є й такі цикли середньої тривалості, у яких здійсню- J ється масове впровадження принципово нових видів устаткуван- j ня, значною мірою призначених для випуску нових видів продук- > ції. Так закладаються основи галузевих технічних революцій, що ' як ланцюгові реакції переходять з одних галузей економіки в ін­ші, в остаточному підсумку охоплюючи всю сферу суспільного і виробництва і перетворюючи його технологічну основу.

У ході технічних революцій відбувається масова заміна основ- ↑ ного капіталу, вкладеного в «загальні умови» виробництва, тоб-х то в довгострокові виробничі споруди, засоби транспорту і\ зв 'язку, суспільну інфраструктуру в цілому, а також у виробни-1 цтво базисних структурних матеріалів, енергію та енергоносіїв Глибокі перетворення охоплюють і робочу силу, її кваліфікацію, професійні навички, методи організації праці та виробництва, ■ Саме про сукупність таких зрушень і писав М. Д. Кондратьев, вказуючи на них як на матеріальну основу довгої хвилі.

Але в Маркса аналіз галузевих технічних революцій поданий докладніше, ніж у М. Д. Кондратьева, і йде далі. За його словами, перехід від кількісних змін до якісних може відбуватися як у рам­ках одного циклу, так і кількох. «Наявні інтервали, протягом яких технічні перевороти менш чутливі, а нагромадження пред­ставлене насамперед як рух кількісного розширення на новій уже досягнутій технічній основі. У цьому разі, якою б не була дійсна будова капіталу, починає більшою чи меншою мірою виявлятися закон, згідно з яким попит на працю збільшується в тій самій' пропорції, що й капітал.

Отже, уповільнення технічного прогресу (яке, згідно з описом Маркса, відбувається через певні інтервали) породжує супереч­ності, що не можуть бути розв’язані без його прискорення, тобто HVI нової технічної революції. Технічні революції дають життя новим галузям виробництва й підвищують норму нагромаджен­ня. а з нею — і приріст виробництва. Але після того, як нові галу- Ii створені, технічні нововведення стають менш революційними Il більш ординарними. В остаточному підсумку це призводить до уповільнення відтворення, до тривалих періодів кризи й депресії. Іехнічний прогрес не припиняється, але дедалі більше зосере­джується на трудозберігаючих інноваціях, тобто на таких, де вкладання капіталу, за словами Маркса, сприяє «виштовхуван­ню» живої праці. «Високий тиск» перенагромадженого капіталу її масового безробіття згодом владно вимагає нової революції в іехнічній базі виробництва. Так замикається коло чи, скоріше, іш гок у циклічній спіралі розвитку економіки.

Можливо, М. Д. Кондратьев не був ознайомлений з цією ро­ботою Маркса. Однак він наполегливо стверджував, що техніч­ний прогрес є немонотонним рухом і що його циклічність пов'язана з економічними процесами. Це цілком відповідає кон­цепції Маркса.

Для розуміння ролі прибутку в довгій хвилі вирішальне зна­чення має той факт, що довгострокові коливання технічного про­гресу безпосередньо віддзеркалюються на будові продуктивного капіталу, тобто на співвідношенні між тією його частиною, що вкладена в засоби виробництва (постійний капітал), і тією, яка інвестується в робочу силу (змінний капітал). К. Маркс не вважав їм і ну органічної будови капіталу монотонною тенденцією, а ско­ріше закономірністю, що здійснюється через коливання і відхи- пення. З одного боку, як він зауважує, «просто кількісне розши­рення фабрик поглинає крім викинутих і новий контингент робітників»^[18]. Це означає, що в деякі моменти часу робоча сила ібільшується швидше, ніж капітал, що спричиняє зниження ор­ганічної будови. Органічна будова капіталу може падати й у тих випадках, коли капіталозберігаючі «нескінченні поліпшення ма­шин» призводять до того, що їхня вартість «хоча і зростає абсо­лютно, відносно падає порівняно зі зростаючим розширенням

виробництва і величиною перемінного капіталу чи масою po6o-∣ чої сили, що приводиться в рух». У цьому зв’язку Маркс відзна-і чав і роль винаходів у процесі капіталозберігаючих інновацій"³. І

З іншого боку, на певних стадіях технічної революції застосу­вання капіталозберігаючої техніки, яке тягне за собою різке cκo-∣ речення живої праці, викликає збільшення вартості капіталу тем­пами, що випереджають зростання продуктивності праці. Тоді органічна будова капіталу зростає. Цей випадок докладно роз-і глядається Марксом у першому томі «Капіталу».

ІНШИМИ словами, ІСНУЮТЬ ПерІОДИ ТеХНІЧНИХ рсВОЛЮЦІЙ, ДЛЯ) яких характерне зростання органічної будови капіталу, та інші, періоди, у яких органічна будова падає. На перший погляд зда­ється, що це твердження суперечить основному закону Маркса про зростання органічної будови капіталу. Проте це не так. Коли, виникають нові технології та виробництва, с творюється нова інф­раструктура, то нагромадження постійного капіталу (тобто осно-' вного капіталу й товарних запасів) може йти тими самими тем-j пами, що і змінного (тобто суми заробітної плати). Ці періоди до­сить тривалі та є «моментами кількісного розширення нової тех­ніки на вже досягнутій базі»^{[19] [20]. Потім упродовж менш тривалих: інтервалів відбувається «відштовхування живої праці капіталом у великих масштабах». Це широковідомий процес створення «ре­зервної армії праці», унаслідок якого органічна будова капіталу зростає. Процес триває доти, доки не приходить нова технічна1 революція зі своїми принциповими винаходами, що настільки якісно змінюють процес праці та настільки здешевлюють постій-і ний капітал, що темпи зростання продуктивності живої праці об­ганяють темпи зростання вартості капіталу, який припадає на одиницю праці (капіталоозброєність). :}

Саме в цей період відбувається відзначене Марксом падіння вартості капіталу щодо зростання виробництва чи, висловлюю-] чись сучасною мовою, падають капіталоємність продукції й ор- ганічна будова капіталу. Отже, згідно з поглядами Маркса, закон зростання органічної будови капіталу діє не однолінійно, а через! коливання і паузи. І

Коливання в органічній будові капіталу мають широкі наслід-і ки для економіки в цілому, тому що безпосередньо визначаюти середню норму прибутку. Зростання органічної будови капітали веде до зменшення норми прибутку, і навпаки. Маркс відзначав! іцо для його часу була характерна вікова тенденція до зростання органічної будови капіталу і падіння норми прибутку. Разом з him він спеціально зупиняється на скороминущих коливаннях у пї цієї тенденції. Унаслідок цілого ряду протидіючих факторів нона «явно виступає тільки при певних обставинах і протягом іривалих періодів часу»²⁵.

Маркс пов’язував тимчасові періоди загального підвищення норми прибутку зі скороминущим впливом протидіючих факто­рів, підкреслюючи разом з тим, що закон падіння загальної нор­ми прибутку в остаточному підсумку пробиває собі дорогу. Цьо­му сприяли періодичні загальні погіршення умов реалізації податкової вартості, що неминуче настають після завершення чергової хвилі великих капіталовкладень, спрямованих на ство­рення нових галузей і впровадження нових технологій.

Такий вигляд має механізм, у якому, згідно з поглядами Марк­са. виявляється вплив технічного прогресу на норму прибутку. Але існує і зворотний вплив норми прибутку на технічний про- ∣pec. Розкривши цей зворотний зв’язок, Маркс показав ендоген­ний характер технічного прогресу задовго до того, як М. Д. Конд­ратьев чи хто-небудь інший став досконально розглядати цю проблему. Поговоримо тепер про цей зворотний вплив.

Коливання норми прибутку відбиваються на темпах розшире­ного відтворення і нагромадженні капіталу. У періоди її зростан­ня прискорюється зростання виробництва й інвестицій, а в пері­оди її спаду сповільнюються і економічне зростання, і нагромадження. Однак цей зв’язок працює лише в певних межах. Надмірне зростання прибутку розслабляє підприємця, відбирає в нього стимул до технічних інновацій, і, навпаки, падіння норми прибутку нижче певного мінімуму змушує підприємства вводити нові технології чи продукти як єдиний вихід зі скрути.

Коли загальна норма прибутку низька, то існуюча технічна основа виробництва морально старіє і виникає можливість для фундаментальних нововведень. Але й у цьому разі підприємства діють обережно: нова технічна революція починається з упрова­дження техніки й технології, що дозволяють істотно скоротити індивідуальні витрати виробництва, насамперед за рахунок еко­номії на живій праці та вартості елементів основного й оборотно­го капіталу. 1 лише у другу чергу, коли поліпшуються загальні умови реалізації продукції, упроваджуються нові види товарів,

Маркс К. Твори, т. 25, ч. LC. 239.

що веде до виникнення нових галузей, а потім і до того, що, Маркс називає кількісним розширенням виробництва. і

На початкових стадіях технічної революції, поки лише окремії капіталісти використовують технічні нововведення, які ще неі одержали широкого розповсюдження, загальна норма прибутки починає потроху збільшуватися. Це відбувається тому, що, як за-1 значав Маркс, тимчасово, але постійно відбувається то тут, тоі там перевищення індивідуальної норми додаткової вартості над загальною нормою, що збільшує загальну масу додаткової вартос­ті, яка підлягає вирівнюванню^[21]. Але після того, як інновація ста­ла загальним надбанням, економічний прибуток зникає, а прибу-1 ток, отриманий від вторинної модифікації, поліпшення і часткою вої модернізації нової техніки, стає істотно меншим, ніж під час первинного її впровадження. Отже, на певній стадії технічної ре­волюції загальна норма прибутку має знову падати.

І, нарешті, останній момент. М. Д. Кондратьев говорив прб важливу роль нагромадження грошового капіталу в довгому цик­лі, але не використовував Марксів аналіз перенагромадження ка­піталу в цілому. А шкода, тому що перенагромадження основно-¹ го капіталу, згідно з поглядами Маркса, безпосередньо стосується коливань середньої норми прибутку в економічному циклі та викликає дуже важливий процес знецінення капіталу, проаналізований у третьому томі «Капіталу».

Перенагромадження капіталу завжди виникає після «кількіс-і ного розширення» виробництва. Це правильна ознака того, що висхідна стадія технологічної революції завершена. Раптово ви­никає надлишок грошового й виробничого капіталу. Норма при­бутку починає падати не лише через зміни в органічній будові, капіталу, але внаслідок того, що сам капітал стає зайвим.

Існують два способи, якими можна позбутися надлишкового; виробничого капіталу: його фізичне знищення (включаючи за­криття підприємств) і зменшення його вартості. Останній процес' трапляється в різних формах — зниження цін на окремі елемент» основного капіталу; дострокове списання устаткування, що ціл­ком ще не зносилося; продаж підприємств новим власникам за низькими цінами. В усіх цих випадках вартість виробничого ка­піталу різко зменшується, що дозволяє наблизитися до рівноваги між попитом та пропозицією «основних капітальних благ». Маркс дуже докладно розглядав ці процеси, і дивна річ, що М. Д. Кондратьев не звернув на це уваги.

Отже, якщо підбивати підсумки, то можна сказати, що в теорії довгих хвиль Кондратьева наявний цілий ряд розривів, а також немає цілої низки важливих елементів. У цьому зв’язку й виник­лі необхідність доповнення і розвитку цієї теорії (зокрема й по- I лядами К. Маркса), щоб зробити її глибшою і точнішою.

3.3.2.