Загальна характеристика законів логіки

Функцією науки є відкриття і систематизація об’єктивних законів роз­витку та існування навколишньої дійсності. Вона не створює законів, а ли­ше їх відкриває, формулює і вказує, як застосовувати на практиці.

Закони природи відображають жорстку, незмінну, однозначну зале­жність, регулярність явищ природи (наприклад, закон всесвітнього тяжін­ня, закони Ньютона). Вони повністю незалежні від людини, тобто не вста­новлені нею, не допускають впливу з боку людини, не можуть бути змінені, не можуть порушуватись.

Нормативні закони (закони права, моралі) залежать від людини, бо вони створюються людиною, можуть змінюватись, доповнюватись, пору­шуватись нею і, відповідно, каратися за їх недотримання.

Міркування, мислення людини відбувається не хаотично, а також під­лягає певним логічним законам. Закони логіки стосуються тільки сфери мислення. Закон мислення - це необхідний, істотний, сталий, глибоко внутрішній зв’язок між думками в процесі міркування. Логічні закони мають об’єктивний характер, бо відображають істотні риси внутрішньої структури розумового процесу, що історично склалися, але, на відміну від природних законів, можуть порушуватися людьми, хоча це порушення не призводить до покарань, а лише до непорозуміння між людьми. Закони логіки - це певні схеми, форми, дотримуючись яких, людина може правильно міркувати.

У людському мисленні діють різні закони. Найбільш загальними є за­кони діалектики, що визначають загальний метод руху мислення до нових результатів (закон заперечення, закон переходу кількісних змін у якісні, закон єдності і боротьби протилежностей). Формальна логіка виділяє свої специфічні закони, які лежать в основі правильного мислення.

1. Закон тотожності

2. Закон несуперечності (суперечності)

3. Закон виключеного третього

4. Закон достатньої підстави

Основними їх називають тому, що вони є загальними принципами нашого мислення, на них ґрунтуються всі основні логічні операції з понят­тями, судженнями, умовиводами, а також доведення і спростування. Перші три з них були сформульовані Аристотелем ще в IV ст. до н.е. Ці закони діють в аристотелівській двозначній логіці, тобто в тих логічних схемах, які ґрунтуються на абстракції, що будь-яке судження може бути або істинним, або хибним і не може бути істинним і хибним одночасно.

Крім чотирьох основних законів, що традиційно вживаються в логіці, існують інші, неосновні. Сучасна логіка вважає, що поділ законів на основ­ні та неосновні є умовним, не абсолютним, а відносним. За допомогою засобів математичної (символічної логіки) було доведено, що законів мис­лення існує багато. Це пов’язано з тим, що мислення є явищем багатогран­ним. Сучасна математична логіка визначає логічний закон як «завжди іс­тинне» висловлювання (формулу), тобто будь-яка тотожно-істинна форму­ла є законом логіки.

Однак, абстрагуючись від цього і залишаючись у рамках традиційної логіки, звернемось до аналізу основних формальнологічних законів, які ми визначаємо як відповідні норми правильного міркування. Закони логіки мають такі основні риси:

• об’єктивність (не залежать від бажання і волі людей);

• універсальність (діють у всіх сферах мислення, у всіх галузях на­укової діяльності, на всіх етапах пізнавального процесу);

• обов’язковість (носять загальнолюдський характер - єдині для людей всіх рас, націй, професій).

Знання законів логіки, свідоме користування ними сприяє правиль­ному мисленню, основними рисами якого є:

• визначеність (вимога чіткого, точного визначення предмета мис­лення, заборона підміни його іншим поняттям);

• логічна несуперечність (вимога не допускати суперечливих су­джень про один і той же предмет в один і той же час, в одному і тому відношенні);

• послідовність (потреба взаємозв’язку думок, їх суворої логічної узгодженості і підпорядкованості); людина повинна вміти будувати «логічний ланцюжок» - усвідомлювати наслідки власних думок, результати наслідків і т. п.

• обґрунтованість (вимога логічної підстави будь-якого твердження чи заперечення); людина повинна прагнути не до декларативних тверджень і фраз, а до аргументованих міркувань; фраза «Я так вважаю» - ще не означає доведення певного твердження.

Мислення, що не характеризується такими якостями, не є правиль­ним. Воно часто призводить не до пізнання істини, а до помилок. Знання законів правильного мислення забезпечує чіткість і конкретність наших думок, дисциплінує наше мислення і мову.

2.