Тактика допиту неповнолітніх
Тактика допиту неповнолітнього - це отримання слідчим від Допитуваної неповнолітньої особи усних свідчень, що мають значення для справи, із занесенням їх до протоколу. Тактика допиту
169
неповнолітнього передбачає поєднання різних тактичних прийомів, об'єднаних однією метою - з'ясувати факти, які стосуються конкретної кримінальної справи, а також особи підозрюваного, обвинуваченого, потерпілого.
Тактика допиту неповнолітнього має повністю узгоджуватися з процесуальними вимогами, передбаченими ст. 168 КПК України.Отже, тактика допиту неповнолітнього має свої особливості, свою специфіку. Законодавець передбачає, що допит свідка віком до 14 років, а за розсудом слідчого,- віком до 16 років, проводиться в присутності педагога, за необхідності - лікаря, батьків чи інших законних представників. Уявіть собі, що всі перелічені особи (педагог, лікар, батьки неповнолітнього) є присутніми в процесі допиту. У таких умовах виконувати слідчому свої обов'язки не просто. Окрім того, нерідко заінтересовані особи налагоджують контакт з батьками неповнолітніх з метою впливу на них, аби неповнолітній свідок змінив свої показання. Усі ці обставини вимагають від слідчого особливих тактичних підходів.
Починаючи допит, слідчий має психологічно привабити до себе неповнолітнього свідка (потерпілого), викликати його на відверту розмову. Доцільно розмову розпочати на сторонню тему, яка є цікавою для неповнолітнього. Це означає, що слідчий має завчасно потурбуватися про збирання відповідної інформації. Крім того, слідчому при підготуванні до допиту неповнолітнього необхідно: з'ясувати його ставлення до однолітків; дружні стосунки; поведінку в сім'ї; поведінку в школі.
Бажано допитувати неповнолітнього за місцем його проживання чи в школі. Обстановку, подібну до тієї, яка вдома, у школі, можна створити і в іншому місці.
Свідкові, який не досяг 16-річного віку, роз'яснюється його обов'язок говорити тільки правду, але про кримінальну відповідальність за відмову від давання показань та за свідомо неправдиві показання він не попереджається. Йому роз'яснюється також право не давати показань або пояснень щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч.
1 ст. 63 Конституції України). Про це необхідно зробити помітку в протоколі. Про відомі обставини у вільній розповіді неповнолітній розповідає неповно, непослідовно. Тому слідчий зобов'язаний допомогти неповнолітньому поновити в пам'яті обставини, свідком яких той був, і зробити це послідовно та детально. І на початку допиту, і в процесі допиту слідчий від-стежує емоційний стан неповнолітнього (емоції - лат. втоуео - хвилюю, збуджую), його психічний стан, те, як реалізуються його ситуативні переживання.Слідчий аналізує емоції неповнолітнього і відповідно до отриманих даних робить висновок. В емоціях виявляється позитивне чи не-
170
гативне ставлення неповнолітнього допитуваного до певних об'єктів, до інших людей, до самого себе. Інколи неповнолітні відмовляються давати показання, перекручують реальні факти. Таку психічну установку неповнолітнього слідчий повинен подолати, беручи до уваги те, що вона спричиняється дією таких факторів:
внутрішніх - потреби, ставлення неповнолітнього до себе;
зовнішніх - предметна дійсність і соціальні вимоги.
У процесі допиту неповнолітнього, якщо останній відмовляється давати показання або говорить неправду, перекручує конкретні факти, слідчому необхідно застосувати такі тактичні прийоми, як:
стимулювання позитивних якостей неповнолітнього;
нейтралізація негативних якостей неповнолітнього;
звернутися до неповнолітнього із закликом: бути чесним, порядним, справедливим;
звернутися з проханням надати допомогу в боротьбі зі зло чинністю.
Слідчий може використовувати при цьому також психологічний вплив - ставити несподівані запитання, пред'являти вагомі докази і т. ін.