§ 4. Методика групофікації та ідентифікації

Ідентифікація та групофікація - це дослідницькі процеси, структура яких поєднує одні й ті ж етапи: 1) огляд об'єктів; 2) роздільне дослідження; 3) експериментальне дослідження; 4) порівняльне дослідження; 5) оцінювання результатів порівняння та обґрунтування висновків.

„ Огляд об'єктів - це дослідження з метою встановлення відповідності Іх ознак і властивостей опису у постанові про призначення експертизи або

41

протоколі огляду місця події.

Роздільне дослідження спрямоване на окреме дослідження ототожнюваного (того, що ідентифікується) і ототожнюючого (того, що ідентифікує) об'єктів, окрему їх фіксацію, виявлення, закріплення і встановлення сукупності ознак та властивостей спочатку об'єкта, який ототожнюється, що дозволяє його індивідуалізувати за характером його відображення в ототожнюваних об'єктах. Під час такого дослідження встановлюється механізм взаємодії і утворення ознак як на ототожнюваному, так і на ототожнюючому ' ^ об'єктах, зокрема визначається вид руху - фізичний, механічний, біологічний, а також енергія слідоутворення (кінетична, теплова, магнітна, електрична).

Виявлені ознаки та властивості оцінюються, визначаються їх стійкість, незалежність, ідентифікаційна значущість. Повнота виявлених ознак забезпечується дослідженням усього ідентифікаційного поля об'єкта. Для фіксації виявлених ознак їх фотографують - великомасштабною макрозйомкою або мікроскопічним методом, кожний окремо, а сформовану сукупність при можливості в цілому.

Експериментальне дослідження має на меті отримати властивості і ознаки ототожнюваного (відображуваного) об'єкта у формах, які задовольняють процес порівняльного дослідження. Наприклад, сліди бойка і зачіпа викиду відтворюються при експериментальній стрільбі з ототожнюваної зброї. Для отримання деяких експериментальних слідів, наприклад каналу ствола гладко-; ствольної зброї, сконструйовані спеціальні пристрої та устаткування, а для' отримання слідів ковзання - прилад «Трасограф».

Суть експериментального дослідження полягає не тільки в отриманні зіставлюваних зразків для порівняльного дослідження, але й у виявленні, фікса-1 ції та уявленні внутрішніх властивостей ідентифіковуваного об'єкта та їх відоб-і ражень у ідентифікуючому. Особливо це необхідно при дослідженні сипких»| рідких і газоподібних речовин, а також частин цілого, які втратили конформні ність лінії розчленування. У подібних випадках використовуються мікроскопМ ні, люмінесцентні, спектро- і хроматофасрічні, а також інші методи встанов*| лення якісно-кількісного складу зразків, сталості їхніх властивостей, корвля*-| ційної залежності.

Порівняльне дослідження спрямоване на встановлення ступеня збіж-І ності ознак ототожнюваного об'єкта, зафіксованих в ідентифікуючих об'єктах.] Порівняння відбувається за трьома способами: зіставлення, суміщення та накладення.

Зіставлення - це розміщення поряд порівнюваних об'єктів так,.щоб_І на було одночасно спостерігати їх ознаки. Воно відбувається шляхом середнього зіставлення ознак ототожнюваного об'єкта з ознаками ототои ючих об'єктів або шляхом проектування порівнювальних ознак на один екра або розміщення їх в одному полі мікроскопа.

42

Суміщення - це розташування в одному полі порівнюваних об'єктів так, щоб ознаки одного складали продовження ознак іншого. Цей прийом найчастіше застосовується для порівняння слідів ковзання, що становить собою чергування борозенок і валиків. Суміщення можна виконувати шляхом розрізу порівнюваних зображень ознак за однаковими лініями та поєднання розрізаних частин за збіжними ознаками. З цією метою використовують спеціальні прилади - порівняльні мікроскопи (МСК-1, МС-51).

Накладення - це встановлення контакту між порівнюваними об'єктами так, щоб їх можна було спостерігати у світлі, яке проходить «наскрізь». Для цього загальне зображення об'єктів переносять на прозорий матеріал (скло, плівку), а потім, суміщуючи їх один з одним, досліджують їхні форми, розміри та розташування ознак у світлі, яке проходить.

У методиці ідентифікаційного-дослідження ознак і властивостей порівнювання об'єктів у зіставлюваних формах та станах є головною умовою об'єктивності дослідження та обґрунтованості висновків. Виходячи з цього, до порівнюваного матеріалу пред'являються такі вимоги:

1). Зразки повинні бути отримані на однаковому або схожому з матеріалом ототожнюваного об'єкта копіювальному матеріалі.

2). Порівнювані об'єкти повинні бути зафіксовані в одному масштабі, ракурсі при однаковому освітленні.

3). Вираження порівнюваних ознак повинне мати однаковий рівень деталізації (мікроскопічний, макроскопічний, молекулярний, генний).

4). Збіжні ознаки повинні виявляти однакові результати при різних прийомах і засобах порівняння. Виконання наведених вимог до порівнюваних об'єктів забезпечує об'єктивність оцінки результатів порівняння та вірогідність зроблених висновків.

Оцінка результатів порівняння та формування висновків - це логічна діяльність, яка полягає у співвіднесенні результатів дослідження з походженням порівнюваних об'єктів, подією випадку, механізмом утворення відображень. Збіжні ознаки оцінюються нарізно й у сукупності, передусім, із позиції достатності подання ідентифікаційного поля ототожнюваного об'єкта. Порівнюється якість та кількість збіжних ознак і таких, що розрізняються, пояснюється їх походження. Після цього сформована сукупність оцінюється як неповторна, з'ясовується та пояснюється вплив на її індивідуальність об'єктів, що Розрізняються, і робиться висновок, що сукупність індивідуальна.

Таким чином, при оцінюванні збіжності або відмінності ознак формується внутрішнє переконання про неповторність збіжного комплексу ознак, а на його основі - висновок про тотожність або відмінність, вид, рід, клас об'єкта в процесі криміналістичної ідентифікації. У разі групосрікації робиться висновок про схожість, однорідність або загальне джерело походження.