4.1. Загальна характеристика аграрного права Співтовариства
Виникнення аграрного права Співтовариства обумовлене необхідністю втілення у правову форму спільної аграрної політики Співтовариства. У ст. 3 Договору про Співтовариство передбачається, що діяльність Співтовариства охоплює прийняття спільної політики щодо сільського господарства, а статті 32-38 Договору про Співтовариство щодо сільського господарства об’єднані у розділі “Політики Співтовариства”.
Лісабонський договір, у разі його ратифікації, відносить сільське й рибне господарство (за винятком збереження морських біологічних ресурсів) до спільної компетенції ЄС і держав-членів. Договір про Співтовариство передбачає поширення Спільного ринку Співтовариства на сільське господарство і на торгівлю сільськогосподарською продукцією. Згідно з ч. 4 ст. 32 Договору про Співтовариство, функціонуванню і розвиткові спільного ринку сільськогосподарської продукції має сприяти провадження спільної аграрної політики (англ. Common Agricultural Policy). Засади такої політики було визначено на Стреській конференції у липні 1958 р.Передумовами формування аграрного права Співтовариства були:
а) необхідність забезпечення самодостатності Співтовариства щодо сільськогосподарської продукції помірної зони;
б) спільні культурні традиції ведення сільського господарства європейськими країнами, що спираються на сімейне господарство як основну виробничу одиницю;
в) особливості сільського господарства як традиційно дотаційного сектора економіки, якому Договір про Співтовариство надає привілейованого значення;
г) необхідність державного регулювання сільськогосподарського ринку для забезпечення його належного функціонування;
д) положення ч. 1 ст. 34 Договору про Співтовариство, згідно з якою спільна організація сільськогосподарського ринку може здійснюватися у формі організації європейського ринку, тобто ринку, що охоплює все Співтовариство.
Аграрне право Співтовариства – це сукупність норм права Співтовариства, спрямованих на втілення спільної аграрної політики Співтовариства.
Спільна аграрна політика Співтовариства реалізується через систему інструментів підтримання цін на сільськогосподарську продукцію і субсидіювання сільського господарства, яка складається з трьох елементів:
а) доходно-ціновий: регулювання цін на сільськогосподарську продукцію і підтримання доходів сільськогосподарських товаровиробників на належному рівні;
б) структуральний: формування оптимальної господарської структури сільськогосподарського виробництва, тобто визначення переважних форм і методів ведення сільського господарства;
в) сільський: підтримка соціального розвитку села.
Спільна аграрна політика Співтовариства проводиться на загальному і секторальному рівнях (щодо окремих видів сільськогосподарської продукції). Відповідно, аграрне законодавство Співтовариства як інструмент упровадження аграрної політики також диференціюється за вищезазначеними елементами і секторами аграрної політики, встановлюючи окремі правила у межах реалізації трьох елементів спільної аграрної політики Співтовариства і спеціальні правила для окремих секторів – тобто ринків окремих видів сільськогосподарської продукції. Це призвело до утворення складної для практичного застосування системи аграрного законодавства Співтовариства, що обумовило вжиття заходів з боку інститутів Співтовариства щодо його спрощення[253]. Надалі планується спростити й уніфікувати аграрне законодавство Співтовариства, відійшовши від секторального регулювання і встановивши загальні правила для всіх ринків сільськогосподарської продукції.
Засади аграрного права Співтовариства випливають з положень Договору про Співтовариство. Можна виділити сім таких засад[254]:
1) включення сільського господарства до спільної компетенції Співтовариства та держав-членів;
2) норми, що стосуються сільського господарства, є певним винятком із загальних положень Договору про Співтовариство;
3) аграрний сектор усіх держав-членів ЄС має підлягати спільній політиці;
4) єдності аграрного ринку;
5) надання переваги внутрішньоєвропейському сільськогосподарському виробникові;
6) солідарність, що виявляється в утворенні фондів гарантування та розвитку для регулювання єдиного аграрного ринку Співтовариства;
7) екологізація сільськогосподарського виробництва, що виявляється в орієнтації спільної аграрної політики Співтовариства на стимулювання екологічно безпечного ведення сільського господарства і на реалізацію екологічних програм на селі.
Завдання аграрного права Співтовариства збігаються з завданнями спільної аграрної політики, що визначені у ч. 1 ст. 33 Договору про Співтовариство:
а) збільшення продуктивності сільського господарства відповідно до науково-технічного поступу, раціонального розвитку сільськогосподарського виробництва і оптимального використання чинників виробництва, зокрема, трудових ресурсів;
б) забезпечення належного рівня життя селян, зокрема, внаслідок збільшення їхніх доходів;
в) стабілізація ринків сільськогосподарської продукції;
г) забезпечення продовольчої безпеки;
д) забезпечення відповідних цін на сільськогосподарську продукцію для споживачів.
ЄСП надав тлумачення[255]: оскільки завдання, окреслені у частині 1 ст. 33 Договору про Співтовариство, є потенційно суперечливими і засадничо різними, то вони не можуть бути одночасно у повному обсязі досягнуті. У зв’язку з цим інститути ЄС можуть деяким з завдань надати тимчасовий пріоритет, що випливає з господарських потреб. Вчиняючи так, вони мають уникати дискримінації виробників чи споживачів аграрної продукції у межах Співтовариства.