Північно-Західна Україна в IV — III тис. до Р. X.

Кінець V тис. до P. X. - це пері­од появи металевих (мідних) зна­рядь на території України. Звідси й назва: мідний вік, епоха енеоліту, мідно-кам’яний період. Крім того, цей час характеризується іншими ознаками, переважно “усталенням відтворювавших форм господар­ства” [Давня історія..., 1997, с.

Частина зарубіжних археологів не виокремлює період енеоліту, на­зиваючи його пізнім неолітом (но­вим кам’яним віком), після якого починається бронзовий вік [Wiclka Iiistoria swiata, 2005, t. 2, s. 185]. Загальноприйнятою є думка В. Збеновича, що з енеолітом можна пов’язувати ті культури, які освоїли мідь і усвідомили її переваги [Збе- нович, 1985, с. 3].

Період мідного віку (енсоліти- зації) характеризується подальшим розвитком відтворювального гос­подарства [Давня історія.., 1997. с. 311-317; Козак, Шкоропад, При­щепа, 2004. с. 7-13; Котова, 2002, с. 113]. Землеробське населення наддунайського походження про­живаю переважно в правобереж­ній лісостеповій частині України, в Подністров’ї, на Волині (рис. 1.1). Це обумовлювалося близькістю до Балканського та Наддунайського центрів культурних новацій, а та­кож природними умовами, сприят­ливими для вирощування злакових та інших культур [Археологічна спадщина..., 2005, с. 164-205].

У цей час території від Пруту до Дніпра обживали носії трипіль­ської культури (Трипілля-Кукугені).

Роль прийшлого та місцевого населення у творенні трипільської культури загальновідома. Т. Пас- сек серед алохтонного населення відзначала носіїв культури Боян (фаза Джулсшті), що прибули з Подунав'я. Етнічним компонентом цих складних процесів вважають­ся також групи населення буго- дністровської та лінійно-стрічкової кераміки культур (KJICK) пізніх періодів, на які впливали культури Вінча, Тордош, Хаманджія [Би­биков, 1953; Пассек, 1961; Vulpe. 1957; Димитреску, 1960, с. 33-47].

Для розуміння зазначених вище процесів особливо важливим є укладення нових хронологічно- періодизаційних схем [Збенович, 1989, с. 171-187; Бурдо, Віденко, 1998, с. 17-29], зокрема, врахову­ючи нову калібрацію радіовуглеце- вих дат..

У середньому та пізньому пе­ріодах трипільське населення кон­тактувало з носіями таких культур: маліиької [Бандрівський, Крушель- ницька, 2002, с. 441-452], волино- люблінської [Бурдо. 2005. с. 38-51 ]. війчастого посуду [Бучак, Заклекта, Охрімснко, 2002, с. 453], кулястих амфор [Szmyt, 2001, s. 167-192; Ві­денко, 2003, с. 33-37].

На переміщення населення та ймовірні зіткнення з чужорідними групами могли впливати такі чин­ники:

1) ускладнення демографічної середнього Подністров’я заліщиць- кої групи трипільської культури);

ситуації, яка зумовлювала необ­хідність розширення території (так було з переходом к пікнічну частину

Puc. 1.1. Карта пам’яток культури лінійно-стрічкової кераміки Волині:

І - Бубнів, 2 - Горчин, 3 - Валентинів, 4 - Рокині. 5 - Випіків, 6 - Луцьк-І, 7 - Воютин. 8 - Баїв, 9 - Голншів-11, 10 - Гірка Полонка, 11 ~ Коршовеиь. 12-Новостав, 13-Луцьк-П, 14 - Тютьковичі. 15-Рівне. 16-Квасилів.

17 - Городок, 18 Зозів. 19 - Клевань, 20 - Днків, 21 - Жорнів, 22 - Вільшанки» (за Г.

2) природні катаклізми (напри­клад, аридизація);

3) масовий перехід у північ­

ніші, більш вологі частини лісо­степу, Полісся, шо спричинене посухами або натиском степови­ків чи іншими спільнотами тієї ж культури [Давня історія..., 1997, с. 239; Залізняк. 2001, с. 119-121].

Рис. 1.2. Пам’ятки культури лійчастого посуду на Волині

(окремі знахідки та поселення):

1 - Піша; 2 - Затишшя; 3 - Хабарише; 4 - Невір; 5 - Качин; 6 - Гредьки; 7-Сереховичі;8-Коник;9-Кукли; 10-Граддя; H-Великі Телковичі; 12-Новосілки; 13-Осова; 14-Турівка; 15-П’ятидні; 16-Володимир-Волинський; 17-Зимно-І; 18 - Зи.мно-П; 19 - Устилуг; 20 - Шистів; 21 - Лудин; 22 - Рогожани; 23 - Лежниня; 24 - Литовиж; 25 - Вужянкя; 26- Горичів; 27-Соснина; 28-Бубнів; 29- Маркостав; ЗО - Черчичі; 31 - Сілець; 32 - Баїв; 33 - Голишів; 34 - Луцьк; 35 - Гірка Полонка; 36 - Ярославичі; 37 - Дружелюбівка; 38 - Белз; 39 - Червоноград; 40 - Радвінці; 41 - Тадані; 42 - Червона Воля; 43 - Стоянці; 44 - Потелич; 45 - Малі Грибовичі; 46 - Винники; 47 - Львів; 48 - Бродів; 49 - Хорів-І; 50 - Хорів-11; 51 - Розваж; 52 - Вільбівно; 53 - Карпилівка (за Г. Охріменком, 1. Маркусом)

З Верхнього Подністров‘я за- ліщицька група від середини се­реднього (Bl - ВИ) до кінця першої половини пізнього етапу (CI) три­пільської культури перемістилася в інше місце, можливо, у верхів’я рік Случ та Тетерів [Давня історія..., 1997. с. 240-241 ]. Про ці перем іщен- ня та контакти свідчать трипільські матеріали з неолітичного поселення Mociва в басейні р. Уж, поселень КЛП Зимно, Грудек Надбужний. Лежниця та інших [Guminski, 1989; Jastrzςbski, 1985, з. 71-92; Kosko, 1981, s. 131-162: Щібьор, 1994. с. 30-47], розпорошені по Західній Волині (в басейнах Стиру, Горині) окремі знахідки культури лійчасто- го посуду (рис. 1.2).

Останнім часом окремі знахід­ки знарядь праці, кераміки ПТК виявлено на Волинському Поліссі, зокрема в с.

На енеолітичних поселеннях знаходять мало мідних виробів. Як і раніше, знаряддя праці виготовля­ли переважно з рогу, дерева, каме­ню, кременю. Завдяки експеримен­там. проведеним Г. Коробковою, з'ясувалося, що крем’яні суцільні пластини до серпів не поступалися мідним і навіть були ефективніши­ми (рис. 1.3).

Проте вплив і значення нового

Рис. 1.3. Реконструкції серпів із крем'яними вкладнчми (за М. Відерком)

матеріалу був великим. На Поді­лля і Волинь проникали мідні ви­роби: сокири (як зброя і знаряддя для добування крем’яних конкре- цій з товщ крейди), долотця. ПЛОС­КІ сокири (для обробки деревини), проколки тощо [Korobkowa, 1999, s. 126-134].

Певні зміни відбувалися в соці­альній структурі: прикраси та зброя з дорогого металу підкреслювали статус керівної еліти, військового керівництва. Розвідка родовищ, до­бування. обробка, виплавлення міді вимагали відповідних знань і досві­ду. тому з'являються спеціалісти- рсмісники, які, ймовірно, жили за рахунок обміну або громади.

Все ЦС Є свідченням тою, що розподіл праці, її спеціалізація пі­діймалися на новий рівень. Розви­вається міжетнічний обмін. Виро­би з міді, як і якісний волинський кремінь, високо цінувалися і були престижними речами, ознаками соціальною статусу, предметами культу, мірилом вартості, попит на які стимулював виробництво.

Відомими місцями видобутку та обробки міді були такі родови­ща на півдні Європи, як Рудна Гла­ва, за 140 км на схід від Белграда (експлуатувалося населенням куль­тури Вінча), Аї-Бунар на півдні Болгарії (культура Маріца-Карано- во) (рис. 1.4) [Давня історія..., 1997, с. 232-233].

На території Волині в період енеоліту добувалася мідь біля с. Великий Мідськ, де у двох, роз­ташованих на відстані 7 км один від одного, місцях засвідчено вихо­ди на поверхню базальтів, а в них - самородної міді. Польськими

Рис. 1.4. Розкопки мідних копалень Аї-Бунар (V тис. до P. X.) (за Є.Чернихо.м)

геологами відкрито докази її добу­вання давніми людьми [Malkowski, 1939, s. 11-13], Перший пункт роз­ташовувався над р. Млинок біля сучасного млина, другий - в уро­чищі Гута на території кар’єру, по­близу зниклого заторфленого ве­ликого озера. Тут в кількох місцях розкопками і розвідками Г. Oxpi- менка знайдено кераміку волино- люблінської або пізньомаліцької культури, а також суцільно шліфо­вані, овальні в перетині крем'яні COKnpKnfpHC. 1.5). Можливо, добу­вання самородної міді відбувалося і в інших пунктах Володомирець- кою і Костопільського районів Рів­ненщини, де виявлені її родовища [Malkowski, 1939, s. 11-13].

Населення Західної Волині (зона лісостепу) “утворювало північно- східну периферію високорозвину- тих культур Балкано-Дунайського регіону” [Давня історія..., 1997, с. 233]. Передусім до таких слід віднести маліцьку, волино-люблін- ську, пізньотрипільську культури. Важливо підкреслити, що части­на неолітичних та ранньоснсолі- тичних пам’яток розташована на межі Полісся та лісостепу: Торчин, Одеради, Городок. Кортів. Голи­шів, Рокині, Луцьк-Луг, Клеван ь, Рівне-Ппяж [Пясепькнй. Oxpi- менко, 1990, с. 69-82] та інші. Тут проходила умовна межа двох ве­ликих етнокультурних масивів - снеолітичних ранніх землеробів балкано-дунайського походження та представників лісового неолі­ту - мисливців та рибалок волин­ської неолітичної культури.

вого неоліту - населенням дніпро- донецького кола культур: києво- черкаською групою в Подніпров’ї, волинською неолітичною в зоні Малого Полісся та в басейнах річок Сіихід, Сгир (наприклад, Лишнівка, де знайдено пізньотри- пільську кераміку і клинописну табличку з Межиріччя) [Телегин, Титова, 1998, с. 20; Охріменко, Скляренко, 2007, с. 277-292].

На пізньому етапі, як і в попере­дні періоди, при заснуванні нових поселень трипільці обирали добре захищені природою місця - висо­кі схили над річками та заплавами, острови-останці, додатково укрі­плюючи їх ровами, валами, в пізні­ші періоди - палісадами [Віденко, Терпиловський, Петрашенко, 2005, с. 78-79]. Саме такі оборонні місця займали під поселення носії ПТК поблизу сіл Листвин, Малі Доро- гостаї. Голишів, Підгайці та ін.

У великих протомістах трипільці будували житла, за заздалегідь роз­робленим планом,концентричними колами навколо розташованого в центрі майдану, а стіни помешкань з’єднували, можливо, для кращої кругової оборони (рис. 1.6) [Круц, Корвин-Пиотровский. Рыжов, 2001; Дудкін, Відейко, 2004]. Хоча Л. Клейну видається це сумнівним, оскільки будинки розташовувалися довгими осями не вздовж кільця, а поперек - за радіусами, проміж­ки між будинками не могли вико­ристовуватися для прострілу, тому що віконця невеликі, а лук вима­гає простору для маніпулювання [Клсйн, 2009, с. 112].

Успіхи в господарстві, зокрема в пізньотрипільський період (СІ), призвели до того, що практично весь український лісостеп, як від­значають дослідники, був “ОСВО­ЄННІ! і поділений окремими пле­менами трипільської культури та іншими етнічними спільнотами. Далі переміщення населення від­бувалися за рахунок перерозподілу територій, а це спричиняло збройні сутички” [Давня історія України..., 1997, с. 244].

Рис. 1.6. План-реконструкція трипільського поселення Майданецьке

(за М. Бабенко)

То був час, який пов’язують з індоєвропейцями [Павленко. 1994, с. 3-11; Залізняк. 1994, с. 78-101; Конча, 2001, с. 35- 43], які в періоди неоліту та енеоліту обживали зна­чні простори півдня Центральної та Східної Європи, прилеглих те­риторій Азії. їхній розвиток у добу бронзи продовжили носії культур шнурової кераміки [Hensel, 1973, s. 106-126], давньоєвропейці [Се­дов, 1993, с. 18-36].

У пізньому періоді трипіль­ське населення залишає Буго- Дністровськс межиріччя, відходя­чи на західні території свого ареалу. В цей час на Західному Побужжі з'являється населення KJlП. Внаслі­док таких етнічних переміщень но­сії волино-люблінської культури зникають з історичної арени, ймо­вірно, змішуючись з прийшлими спільнотами, не залишаючи в їх ній культурі власних етнографіч­них ознак [Давня історія..., 1997, с. 246-247].

Періоду ПТК на Західній Воли­ні відомо ряд пам’яток типу Хорів, синхронних нам ’яткамтипуТрояні в Житомирщини та Листвин Рівнен­щини, одночасних типові Городськ Східної Волині та Північно-Захід­ного Причорномор’я [Пелещишин. 1998, с. 184-188].

Хоча достовірних фактів зброй­них протистоянь між носіями ПТК та КЛП, з одного боку, та населен­ням KKA, з іншого, на Волині нема, але такі дослідники, як Я. Коваль­чик. Ю. Захарук, Д. Тслсгін, Й. Щі- бьор вважають їх імовірними [ІЦі- бьор, 1994, с. 30-47].

Причину появи великих посе­лень та посслснь-гігантів К. Чер- ниш пояснювала необхідністю кон­центрації великих мас населення для протистояння степу. Мотивів утворення таких небувало великих поселень (селищ) могло бути бага­то. Але фактор загрози та необхід­ності оборони для трипільців різних періодів був постійно актуальним (наприклад, для найпізніших три­пільських поселень Західної Волині - Листвин, Голишів, Підгайці - та інших культур давньої Волині). На початку другої половини пізнього періоду трипільської культури (CII) у Пруто-Дністровському межиріччі виникають пам'ятки типу Бринзень (за В. Дергачовим) або Жванецк (за Т. Мовшею), носії яких заселяють все середнє Подністров'я і Побужжя [Дергачев, 1960; Мовша, 1971, с. 31 - 54]. Окремі дослідники вважають.

що завдяки просуванню цих груп на північний схід з’являються пам'ятки типу Кололяжин, Хорів, Троянів [Давня історія..., 1997, с. 243].

З міграцією пізніх трипільців на захід (іериіорія сучасної Польщі), північ (в зону Полісся) та приходом із заходу населення KJIП (в першій половині IV тис. до P. X. за А. Бро- ніцким, С. Кадровим. А. Закостєль- ною [Bronicki, Kadrow, Zakoscielna, 1999, S. 122; Броніцький, Кадров, Закостсльна, 2005, с. 217-247]) у межиріччях Західного Бугу, Стиру, Горині зникають останні представ­ники волино-люблінської культури [Давня історія..., 1997, с. 247].

Отже, поселення трипільської культури найчастіше розташовува­лися на природно захищених бере­гах річок, струмків. Такі топогра­фічні особливості простежуються від раннього до пізнього періодів. Часто цс були останці, високі миси, захищені природними перешкода­ми - ярами, пониженнями, на ост­ровах. Проте були поселення, роз­міщені в заплаві річки, зокрема над р. Горинь - Хорів І, Хорів II, Хорів III та ін. [Пслсшишин. 1998, с. 45- 52; Позіховський, 2005, с. 279-314]. Мисові поселення укріплювали­ся з напільного боку ровами різ­ної величини - від 2,5 м до 7 м у верхній частині, на глибину - від

1.5 м до 4 м. Крім цього, насипа­лися вали (Костеніти IV (висота

1.6 м). Жвансиь-ІЦовб), інколи ду-

Рис. 1.7. Пізньотрипільські поселення: 1 - він ляд на укріплене піїньотрнпігіьське плсегіення Жнлнещ,- Щовб (за Т. Мовшею);

2. З - пізньотрипільські поселення, укріплені ровами: Бринзень Ill та Костешти IV (за В. Маркевичем)

гоподібні (Козаровичі) для захисту входу (рис. 1. 7). Варто відзначити, шо поселення КЛП Західної Воли­ні (Зимно, Литовеж, Черчичі, Гру­док Надбужний) також закладалися з урахуванням можливих військо­вих конфліктів. Проте ці оборонні об’єки в цих саих місцях, а можли­во, і в ті самі часи могло споруджу­вати населення волино-люблінської культури. Ці рови могли слугувати своєрідною демаркаційною ліні­єю, котра розділяла общини цих двох культур, котрі співівсвали на пам’ятці одночасно [Guniinski, 1989, s. 26]. Ранні (Бернашівка) та й пізні (Голишів і деякі інші) посе­лення відзначаються круговою за­будовою, де враховувалася потреба оборони [Давня історія..., 1997, с. 249, 251]. Тобто, в період енеоліту Північно-Західної України, особли­во на його пізньому етапі, у зв’язку з боротьбою спільнот за життєвий простір та накопичені “життєві ка­пітали” посилилися суперечності і сутички між ними. Цс відобразило­ся у різкому збільшенні поселень з природним захистом, які досить часто змінювали свою оборонну функцію у вигляді ровів, валів та палісадів [Конопля, 2009, с. 178].

Література

І. Археологічна спадщина Ява Фітцке / За заі. ред. Г. Охріменка. - Луцьк: Волинська обласна друкарня. 2005. - 487 с.

2. Бандрівський M., Крушельни- цька Л. Відкриття поселення класичної фази малицької культури у Верхньому Придністров’ї H Записки Наукового то­вариства ім.Т.Шевчснка. - T.CCXLIV. - Львів, 2002.-С.241-252.

3. Бибиков С. Раннетрипольское поселение Лука-Врублевецкая на Дне­стре / МИЛ. - М.-Л., 1953. - № 38. - 460 с.

4. Бибиков С. Хозяйственно­экономический комплекс развитого Три- полья // CA. - 1965. - № 1. - С. 48-62.

5. Броніцький А., Кадров C., Закостсльпа А. До питання про хронологічне співвідношення пізньої фази люблінсько-волинської культу­ри та кульгури лійчастого посуду у світлі останніх досліджень у Зимному H МДАПВ. - Львів, 2005. - Вин. 9. - С.217-247^

6. Бурдо Н. Балкано-Карпатські та дунайські елементи в керамічних ком­плексах раннього Трипілля // На поша­ну Софії Станіславівни Бсрезанської: Збірник наукових праць. - K.: Шлях, 2005.-С.38-51.

7. Бурдо H., Відейко М. Основи хронології Трипілля-Кукугені // Ар­хеологія. - 1998. -№2. С. 17-29.

8. Бучак В., Заклекта П., Охріменко Г. Нові пам'ятки культу­ри лійчастого посуду на Волинському Побужжі та Поліссі // Записки Науко­вого товариства ім. Т. Шевченка. - Т. CCXLlV. - Львів, 2002. - С.453-467.

9. Відейко М. Гри епізоди з трипільських воєн U Військово- історичний альманах. - 2002. - №3. - С.48-54.

10. Віденко М. Трипільська ци­вілізація. - K.: Академперіодика, 2003. - 183 с.

11. Віденко М. Ю.. Терпиловсь- кий P. В., Пеіраіпенко В.О. Давні по­селення України. - K., 2005. - 189 с.

12. Видейко М. Украйна от трипо- лья до антов. - K.: KBIЦ, 2008. - 279 с.

13. Давня історія України. - K.: На­укова думка, 1997. - 557 с.

14. Даниленко В. Энеолит Украи­ны. - K.: Наукова думка, 1974. - 174 с.

15. Дергачев В. Памятники позд-неіо Трилолья. - Кишинев, 1980. - 206 с.

16. Димитреску Т. К проблеме про­исхождения докукутенской культуры // Материалы и исследования Юго- Запада СССР и PHP. - Кишинев, 1960. -С. 33-47.

17. Дудкін В. П., Віденко М.Ю. Планування поселень трипільської культури H Енциклопедія трипіль-ської цивілізації. - K, 7004. -C 303-315

18. Залізняк Л. Нариси стародав­ньої історії України. - K.: Абрис, 1994. -255 с.

19. Залізняк Л. Культурно-ісюричні зв'язки Полісся у первісну добу H Археологія. - 2001. - №3. - С. 119-125.

20. Захарук Ю. Вопросы хроноло- гии культур энеолита и ранней бронзы Прикарпатья и Польши // КСИА АН УССР. - 1962. - Вып. 12. - С. 48-52.

21. Захарук Ю. Початкова доба мідного віку Західних областей УРСР U Археологія Української УРСР. - K., 1971.-Т. 1.-С. 213-214.

22. Збенович В. До проблеми ста­новлення енеоліту // Археологія. - 1985.-№ 51.-С. 3.

23. Збенович В. Ранний этап три­польской культуры на территории Украины. - К.: Наукова думка, 1989. - 222 с.

24. Клейн Л. С. Українське осво­ения Трипілля: снииклопсдія-довідник чи пам'ятник? // Археологія. - 2009. - №1. - C. 109-116.

25. Клочко В. Озброєння та війсь­кова справа давнього населення Укра­їни. - K., 2006. - 337 с.

26. Козак Д., Шкоропад В., При­щепа Б. Давні землероби Волині. - K.: Корвін-Пресс, 2004. - 299 с.

27. Конча С. Концепція “степових інвазій” М. Гімбутас. Спроба критич­ного аналізу // Археологія. - 2001. - №3.-С.35-43.

28 Конопля В. До питання про укріплені поселення періоду енеоліту на Території України // Фортеця: збірник заповідника «Тустань»: на по­шану Михайла Рожка. - Львів: Камула, 2009.-С. 170-178.

29. Котова Н. Неолитизация Укра­ины. - Луганск: Шлях, 2002. - 267 с.

30. Левицький 1. Дослідження сто­янки на торфовиші Моства в 1948 р. // Археологічні пам'ятки. - K.: Наукова думка, 1952. - Т. IV. - С.70-77.

31. Мовша Т. О северной Ipyiine позднетрипольских памятников // CA. - 1971. - № 1.-С.31-54.

32. Нариси культури давньої Волині / За ред. Г.Охрі.менка. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. - 596 с.

33. Охрімснко Г. Культура лінійно- стрічкової кераміки. - Луцьк: Во­линська обл. друкарня. 2001. - 138 с.

34. Охріменко Г.. Позіховсь- кий О., Скляренко Н. Вивчення глиняної пластики та інших керамічних виробів пізньотришльськоіо поселен­ня Голишів // Нариси культури давньої Волині / За ред. Г. Охріменка. - Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006. - С. 259-284.

35. Охріменко Г.. Скляренко H.. Калішук O.. Ткач В., Романчук О. Олександр Цинкаловськхй та праісто­рія Волині. - Луцьк: Волинська облас­на друкарня, 2007. - 732 с.

36. Павленко Ю. Проблема індо­європейської прабатьківщини у комп­лексі останніх лінгвістичних дослі­джень H Археологія. - 1994. - № 3. - С. 3-13.

37. Пассек Т. Периодизация три­польских поселений // МИА. - 1949. - № 10. -C.171-176.

38. Пассек Т. Раннеземледельческие трипольские племена Поднесіровья / MMA -M.. 1961.-№84.-228 с.

39. Пелешишин Н. Население За­падной Волыни и сю этнокультурные связи (середина V - середина Ill тыс. до н.е.): Автореф. дне.... д-ра ист. наук.-К., 1989.-32 с.

40. Пелешишин М. Проблеми історії трипільських племен межиріччя Західною Буїу та Дністра // Записки наукового товарисгва ім. T Шевченка. - Львів, 1998.-T CCXXXV--C. 175- 192.

41. Пелешишин М. А. Пїзньоіри- пільські поселення в околицях с.Хорова на Волині // Археологічні дослідження Львівського держуніверситету. - Львів, 1998. - Вии. 3.-С.45-52.

42. Позіховський О. Матеріали до каталогізації пам’яток Трипільської культури Середнього Погориння // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк: Волинська обласна друкарня. 2005. - С.270-297.

43. Пяссцький В., Охріменко Г. Дослідження пам’яток культури лінійно-стрічкової кераміки на Волині // Археологія. - 1990. - № 4. - С.69-81.

44. Романчук О. Трипільські посе­лення на Березівшині - крайні відомі північні пункти цієї культури на Рівненському Поліссі // Нариси культу­ри давньої Волині. - Луцьк: Волинська обласна друкарня. 2006. - С. 296-300.

45. Седов В. Древнеевропейцы // Российская археология. - 1993. - № 3. -С. 18-38.

46. Телегін Д. Дніпро-доненька куль­тура. - K.: Наукова думка. 1968. - 258 с.

47. Телегин Д. O культурно-терри- ториальном членении и периодизации неолита Украины и Белоруссии // CA. -№ 1971.-С.3-31.

48. Телегін Д. Про роль носіїв неолітичних культур Дніпро-Двинсь- KOio регіону в CiHOIенетичних проце­сах: балти і слов’яни // Археологія. - 1996. № 1.-С.30-40.

49. Телегин Д„ Титова Е. Поселе­ния днепро-донецкой этнокультурной общности эпохи неолита. - К.: Наукова думка, 1998. - 142 с.

50. Телегин Д. Бассейн Днепра как порубежьс между западными (балкано-среднеевропейскими и вос­точноевропейскими) общностями в эпоху неолита-меди. V - Ill тыс. до н. э. // Древности Северского Донца. - Выи. 5.-Луганск: Шлях, 2001.-С. 3-18.

51. Bronicki A., Kadrow S., Zakoscielna A. Radiocarbon dating of the neolithik settlement in Zimne, Volhynia, in light of the chronology of (he Iublin- volhynia culture and the south-eastern group of the Funnel beaker culture H Baltik-Pontic studies. - Poznan, 2003. - Vol. 12.-S. 22-66.

52. Cynkalowski A. Matenaly do PradziejowWofyniaiPoIesia Wolyhskiego. - Warszawa, 1961. - 265 s.

53. Guminski W. Grodek Nadbuzny, osada kultury puchar∂w Iejkowatych. - Wroclaw - Warszawa - Krakow - Gdansk -Lodz, 1989. 189 s.

54. Hensel W. Polska Starozytna. - Wroclaw, 1973. - 556 s.

55. Jastrz^bski S. Imports of the Try- pole culture pottery in the south-eastern group of the funnel beaker culture H Memories Archeologiques. - Lublin, 1985. - S.71-92.

56. Korobkowa G.F. Narzςdzia w pradzιejach. Podstawy badania funkeji metodq traseologicznїї матеріалів до меж­ановицької та, частково, стжижов- ської культур [Machnik, 1991, s. 15; Kadrow, Machnik, 1997, s. 139-149]. М. Пелещишин також звертав ува­гу на поєднання рис городоцько- здовбицької,стжижовської,мсжано- вицької культур на досліджуваних ним пам'ятках [Пелещишин, 1971, с. 98, 101; 1998, с. 163]. Сучасні українські дослідники (зокрема. К. Бунятян, В. Самолюк) доводять, що незважаючи на змішування ознак в різних спішнурових культурах, простежуються все-таки риси, ха­рактерні тільки для городоцько- здовбицької культури, а тому її по­трібно розглядати як окреме явище [Бунятян, 2008, с. 10-17; Самолюк, 2007, с. 71], однак, можливо цс твердження не слід розповсюджу­вати на весь її раніше визначений ареал побутування [Ткач, 2007, с. 612-613]. Не до кінця визначеною с роль культури багатоваликової кераміки, чимало керамічних мате­ріалів якої виявлено на досліджува­ній території. Проблемним є питан­ня генезису стжижовської культури [Taras, 2007, s. 92-97]. Неозначено остаточно і дефініцію тшинецько- комарівської культурно-історичної спільності та райони заселення окремих її іруп на Західній Волині. І. Свєшніков визначав її пам’ятки тут як тшинецько-комарівські [Свешников, 1990], С. Бсрезанська як східнотшинсцькі [Березанская, 1977], деякі її пам’ятки на півдні нашої території окреслюються як комарівські [Makarowicz, 2009].

Тільки детальне і всебічне ви­вчення особливостей цих культур на фоні широкою дослідження нових пам’яток даного періоду на Західній Волині, в майбутньому дозволить вирішити ці та інші про блемні питання, зокрема визначити кордони існування окремих куль­турних груп, їх мікроконтакти, пе­реміщення та хронологію цих про­цесів.

У руслі вивчення їхньої політич­ної, соціальної структури важливим є питання наявності чи відсутнос­ті племінного або надплемінного об’єднання -союзу племен як фор­ми “стносоціальної організації та організації влади, притаманної піз- ньопервісному суспільству” [Давня історія України, 1997, с. 386].

Добі бронзи властиві воєнні сутички між племенами за землю, родовища корисних копалин, ху­добу та інше. Безперечно, зброй­ні конфлікти більших масштабів спричинили зміни у структурі сус­пільства. Для ефективного захисту відбувалося об’єднання спільнот, що приводило до утворення керів­ної верхівки - вождів. В умовах частих воєн виділялася військова еліта [Пустовалов, 1990, с. 66-67; Санжаров, 2008, с. 59-62; Охрімсн- ко, Локайчук, 2008, с. 309-313].

Вважається, що носії тши- нсцької та комарівської куль­тур були інтегровані в могутній союз праслов’янських племен.

Можливо, згуртувала їх боротьба проти населення зрубної культу­ри. Справді, територіальні межі тшинсцько-комарівської куль­турно-історичної спільності дуже значні - вони займали просто­ри між Віслою, Дніпром, Дні­стром...(!) [Археология..., 1990, с. 78]. Найімовірніше, більш тісно об’єднувалися між собою терито­ріально близькі племена.

Інформацію про формування суспільної верхівки дають похо­вальні пам'ятки. Монументаль­ність усипальниць, складні похо­вальні ритуали та церемонії, що видно з багатого супровідного ін­вентарю, свідчать про прижиттє­вий високий статус померлою. Такі поховання могли належати вож­дям, управителям-старостам, жер­цям [Давня історія України, 1997, с. 490-491; Najdawniejsze dzicjc..., 1998. s. 132: rye. 55].

У контексті вивчення культурно- історичних процесів доби бронзи слід підкреслити, що землі Воли­ні, як і України загалом, зважаю­чи на багаті ресурси та сприятливі природні умови, були привабли­вими для різних первісних спіль­нот і, внаслідок цього, винятко­во важливою контактною зоною: на північному-заході проживали праслов’яни [Охріменко, Позіхов- ський, 2006, с. 414-421; Охрімен­ко, Маркус, 2005, с. 448-485]. над Прип’яттю та північніше - прабал- ти, на північному сході сучасної України - праугрофіни, в степовій зоні - індоіранці. Напружена між­племінна, міжетнічна ситуація по­требувала спільних зусиль для обо­рони, сприяла консолідації родів та племен, які об’єднувалися в союзи. Останні відігравали значну роль в стногснстичних процесах [Давня історія України, 1997, с. 387].

За демоірафічними підрахун­ками. на теренах України в той час могло проживати 1,5-1,7 млн. чо­ловік. Порівняно значна щільність населення та згадані вище процеси впливали на прискорений соціаль­ний розвиток спільнот: складалася стратифікація об’єднань, виділя­лася еліта, військові вожді. Всі ці зрушення розпочалися ще в період енеоліту [Відейко, 2008, с. 182-189], але найчіткіше помітні в IIl-II тис. до P. X., що простежується в по­ховальних пам'ятках. Предмети озброєння (кам'яні, металеві бойові сокири, булави, наконечники списів, стріл, кинджали), дорогі прикраси не лише з міді, бронзи, а й інколи зі срібла, золота, знайдені в родових похованнях знаті, підтверджують сказане [Березанська, Лобай, 1994, с. 148-153; Прищепа, Прищепа, 2008, с. 142] (рис. 1.8; рис. 1.9).

Терени Волині та Волинсько­го Полісся відносять до північ­ної зони індоєвропейського ма­сиву. Деякі лінгвісти припуска­ють існування в той час германо-

1.2. Культурно-історичні процеси на Західній балто-слов’янської спільності, що передувала балто-слов’ямській

[Георгиев, 1958].

Обмін. Питання далекосяж­ного обміну тісно пов'язане з наявними в той час торгівельно- обмінними шляхами - водними та сухопутними. Дослідники при­пускають можливість існування “транс’європейського суходільно­го шляху”, що пролягав біля ки­ївських гір, і вів до угорської рів­нини через карпатські перевали, а східний напрямок сягав Казансько­го Поволжя та Приуралля [Бочка­рев, 1991, с. 24-27; Давня історія України, 1997, с. 389]. Північно- південний обмінний шлях, що про­лягав біля Малополовецького на Фастівщині, описаний С. Лисенком [Лисенко, 2007, с. 244-277]. Безпе­речно, Волинь перетинали власні торгові шляхи: по річках, найпев- ніше, Стиром (або нал Стиром), Горинню, Случчю, сухопутні, які, не виключено, проходили по межі між Волинською височиною та По­ліссям аж до згадуваних київських гір. “Розшифрувати” ці місця мож­на за допомогою пунктів знахідок скарбів, елітних поховань. Вузло­вими пунктирами пошуків можуть стати місця видобутку кременю та його обробки - майстерні [Свеш­ников, 1969, с. 159-168; Конопля, 1982, с. 17-30; Маркус, Охріменко, 2009, с. 391-397].

Натхненницею бойових виправ.

обмінно-торгових операцій висту­пає військова аристократія, яка в умовах степової зони часто воюва­ла на бойових колісницях, а на пів­нічніших лісостепових просторах - швидше всього - на конях.

Зброя. Джерельною базою ви­вчення категорій, особливостей мі­літарних виробів із Західної Волині та їх значення є окремі випадкові предмети, знахідки з поселень, а особливо - з ґрунтових поховань і курганів. Поховальний обряд, на­певно, найбільш показово передає мілітарну обстановку в постшну- рових культурах: городоиько-здов- бииькій, межановицькій та етжи- жовській, а пізніше - в комарівській і східногшинецькій.

Критеріями визначень особли­востей озброєння носіїв зазначених культур можуть бути: 1) наявність зброї у похованнях; 2) кількість по­ховань зі зброєю у складі супровід­ного інвентарю (для порівняння: Массон, 1976, с. 169; Писларий, 1991, с. 57, 59, 60).

Навіть поверховий огляд ві­домих матеріалів свідчить, що найчастіше предмети озброєн­ня трапляються в похованнях городопько-здовбипької культури, дещо менше в стжижовській і зо­всім небагато в східногшинецькій та комарівській культурах Тяк, І. Свєшніков та Ю. Нікольченко подають понад 40 місцезнаходжень наконечників до списів стжижов- ської культури [Свєшніков, Нікель-

Рис. 1.8. Золоті прикраси з шзньоброн'зових курганів біля с.Гордіївка Вінницької обл.. (за C Березанською, Б. Лобай)

чснко, 1982, с. 38-106; Ткач, 2007, с. 571-709] (рис. 1.10).

Звичайно, списи використову­валися не лише у військових су­тичках, а й на полюванні. Загальна кількість цих предметів могла бути загалом значною, якщо враховува­ти ще й те, що багато з них ішло на обмін із сусідніми й віддаленими племенами або просто втрачено (або ще не виявлено).

Поховання з предметами озбро­єння. Наконечники списів або стріл городоцько-здовбицької та стжи- жовської культур відомі з могиль­ників у Рівненській та Волинській областях. За даними І. Свгпінікова та Ю. Нікольченка, зброю в моги­лах носіїв городоцько-здовбицької культури знайдено біля сіл Горо­док, Зозів - крем’яна сокиру і кіс­тяне вістря на стрілу; Молодова Третя - крем'яний ніж та сокира; Здовбиця (Здолбунівського райо­ну) - кинджал, сокира; Маслянка

Рис. 1.9. Реконструкція святкового вбрання жінок доби пізньої бронзи (за матеріалами з поховання в Гордіївці) (за 3. Васіною)

(Млинівського району) - кам’яна сокира; смт. Млинів - крем’яна та кам'яна сокири, наконечник списа, стріли; Стадники - крем’яний кин­джал, мідна сокира, кинджал та ін. (Для порівняння рис. 1.11).

М. Кучинко та Г. Охріменко в посібнику “Археологічні пам’ятки Волині” (1995) вносять до рее­стру пам’яток Волинської області поховання ГЗК, у яких виявлено зброю. Зокрема, в Іваннчівському районі відомі такі знахідки зброї: крем'яний наконечник списа з кур­гану с. Грибовиця; сокира з кур­гану с. Гряди, крем’яна сокира та наконечник списа ГЗК з кургану с. Осмиловичі, кам’яна сокира та кераміка ГЗК, виявлені біля скорче­ного кістяка в розораному кургані с. Кроиивщина [Кучінко, Охрімен­ко, 1995, с. 120-122].

Поховання зі зброєю стжижов- ської культури відкриті у таких населених пунктах Рівненської об­ласті, як Біла Криниця Рівненсько­го району [Свешніков. Нікольченко, 1982, с. 89], Страклів Дубнівського району - кинджал, горщик, черпак [Свешніков, Нікольченко, 1982, с. 57]; Млинів - крем'яне вістря на спис; Озлив Млинівського райо­ну - наконечник списа, кістяні та крем’яні вістря до стріл, мідна при­краса; Торговиця (цього ж району) - між ребрами скелета лежав нако­нечник стріли, біля голови - брон­зові прикраси [Свешніков, Ніколь­ченко, 1982, с. 75, 77, 81]. Крем’яні сокири та посуд зі шнуровою орна­ментацією знайдено в розорано­му кургані стжижовської культури біля с. Михалля, крем’яна сокира та кераміка CK була під насипом кургану с. Крсчів (обидва населені пункти розташовані в Іваничівсько- му районі Волинської області) [Ку­чінко, Охріменко, 1995,с. 121-122] (рис. 1.12).

Рис. 1.10. Наконечники списів посг- тшнурових культур із Західної Волині

Знахідки зброїдоби бронзи відомі із с. Сошичне Камінь-Каширського району - сокира з серпентину, ді­оритова булава з вергикальннми канелюрами |Кучінко. Охріменко, 1995. с. 124]; с. Селісок Любешів- ського району - на поселенні доби бронзи знайдено кам'яні сокири. Кам’яну сокиру виявлено також під розораним курганом поблизу с. Забужжя Любомльського району, а •кам’яну булаву з “рельєфними ре­брами’’- біля с. Скрипиця цього ж району [Кучінко, Охріменко, 1995, с. 140-142]. У фондах ЛІМ зберіга­ється парадна сокира із серпенти­ну. яка походить із Західної Волині (рис. 1.13).

У Рожищснському районі відомі знахідки кам'яних сокир та молотка в с. Єлизавстин, бронзовою кель­та з вушком, що мав вертикальні та горизонтальні канслюри (с. Со­кіл). кам'яних сокир і крем'яного наконечника списа із с. Трисгань. Під час меліоративних робіт біля с. Підгірне цього ж району виявле­но кам’яні сокири, кельт та кістяки тварин, а в с. Нова Вижва CTapo- вижівського району - крем’яний кинджал [Кучінко, Охріменко. 1995, с. 149-153]. Із Ківерцівського райо­ну відома крем’яна сокира та нако­нечник до списа ГЗК (с. Покащів), кілька крем'яних листоподібних на­конечників списів (с. Котів). Побли­зу с. Гончий Брід Ковельською ра­йону виорано крем'яні серпи, ножі. сокири, вістря списів городоцько- зловбицької культури [Кучінко. Охріменко, 1995, с. 126-127].

Наведені приклади є підтвер­дженням значної кількості пред­метів очброгння виявлених у по­хованнях та на поверхні. Серед

Рис. 1.11. Крем'яні наконечники стріл

із Центральної Європи

(за 3. Сульгостовською)

них, як бачимо, зафіксовано чима­ло крем'яних наконечників списів. 11 роте в музейних фондах, приват­них колекціях їх знаходиться зна­чно менше, ніж кам'яних сокир.

Такої винятково показової вій­ськової категорії артефактів, як кам’яні сокири, на Західній Воли­ні було виявлено дуже багато - за попередніми підрахунками, до 500 екземплярів (рис. 1.14). Але треба зауважити, то ці вироби, ймовірно, мали різне призначення.

Умовно можна виділити декіль­ка типів:

1) досить масивні сокири, які могли використовуватись як колу­ни (?) для добування мідної руди (про що повідомляв довоєнний гео­лог С. Малковський під час дослі­дження родовиш біля с. Великий Мідськ на Рівненщині) [Свгшніков, Нікольченко, 1982, с. 66];

2) зовсім мініатюрні (дитячі або ритуальні) сокирки, які трапляють­ся зрідка;

3) елітна (парадна) зброя, яку виявляють частіше, ніж мініатюрні сокирки, вона здебільшого мало­придатна для використання з ряду причин (м'якість матеріалу, з якого виготовлена, великі розміри, вузь­кий отвір для руків'я тощо):

4) найбільш масова категорія - сокири середніх розмірів, ию могли використовуватися в бою. Проте такі бойові сокири слугу­вали і для захисту від хижаків.

Рис. 1.12. Крем’яні кинджали із Західної Волині (1,2) та реконструкції їх вигляду (3-7) (за Б. Бальцером) для добивання поранених тва­рин. Вони могли бути постійно з чоловіками, але зважаючи на кількість знахідок, так. напевно, не було або ж їх не залишали в похо­ваннях.

Переважна більшість кам’яних сокир, виявлених на Волинському Поліссі (правобережжі та лівобе­режжі Прип’яті, у західній частині Волині, півночі Поділля. Прикар­патті) пов'язана великою мірою з постшнуровими культурами, які займали значні території Централь-

Рис. 1. ІЗ. Парадна серпентинова сокира із Західної Волині (фонди ДІМ) (за І Саспініковим)

ної та Східної Європи. На думку лінгвістів і археологів, зона їх по­ширення “відповідає ареалу роз­селення північної частини індоєв­ропейців” [Давня історія України, 1997, с. 406], до складу яких входи­ли групи прагерманців, прабалтів, праслов'ян.

Дослідники зазначають, шо по­яснити причину такої великої кіль­кості кам’яних сокир важко. Одна з гіпотез полягає в тому, що певну частину їх використовували для ру­бання та корчування дерев [Давня історія України, 1997, с. 407]. Дій­сно, Р. та Я. Малінови наводять при­клади експериментального зрубу­вання дерев подібними знаряддями [Malinova, Maiina. 1982]. Проте на теренах північно-західної України кам’яні сокири для цього, на нашу думку, не використовувалися. В зоні, де було вдосталь великих брил кременю, майстри (зокрема носії стжижовської культури) в багатьох кременеобробннх осередках виго­товляли достатню кількість ефек­тивних крем'яних сокир, широке, півкругле, добре заточене лезо яких ідеально пристосоване для зрубу­вання деревини (рис. 1.15).

Отже, кам’яні сокири в цін зоні виконували здебільшого функцію зброї.

Престижні речі. На суспіль­ний розвиток спільнот доби бронзи вказують цінні престижні металеві вироби: прикраси, вишукано оздо­блені предмети озброєння. Остан­ні трапляються значно рідше, а це знову-таки є показником військової або більш мирної обстановки, а та­кож стану стратифікації іруп пер­вісних суспільств, формування міс­цевої еліти, шо підтверджується, зокрема, похованням тшннсцькоко- марівської культури біля с. І ванн я Дубнівськоіо району Рівненської області [Свешников, 1968, с. 159- 168]. Велика кількість металевих виробів - прикрас та зброї - до­сить переконливий показник стану суспільного розвитку, його замож­ності, структурованості (сформо­вана еліта), економічно-обмінних зв’язків. Прикладів подібних зна­хідок та місцезнаходжень достат­ньо [Бандрівський, 2006, с. 72-92; Березанська, Гошко. 2004, с. Ill-

17" class="lazyload" data-src="/files/uch_group44/uch_pgroup362/uch_uch1693/image/image017.jpg">

Рис. 1.14. Кам’яні сокири з просвердленим отвором різних типів із Західної Ватині. Матеріали з приватних збірок (фото І. Маркуса)

З Лис 384

125]. Зокрема, біля с. Пересорти­ця Рівненського району виявлено майстерню крем'яних знарядь, там само відомі пам'ятки ГЗК, CK, CTK, скарб бронзових речей (двох браслетів та сережки) (рис. /. lf>).

Бронзові наконечники списів походять із сіл Онишківці, При­вільне Дублінського району, с. Вер­бені. Докачинського району. Біля с. Стеблівка Здолбунівського ра­йону знайдено скарб речей CK: 7 сережок у формі вербового лист­ка з поздовжнім реберцем, 8 брас­летів (рис. 1. 17). Неподалік від с. Устснськс (цього ж району, де та­кож відкрито крем’яну майстерню та пам’ятки ГЗК, СК. CTK) в похо­ванні CTK були бронзові браслети та шпильки. В іншому похованні CTK (с. Смолява цього ж району) знайдено 2 браслети та 1 шпильку. У горщику стжижовської культури с. Липа Дубнівського району було вміщено 5 бронзових браслеіів (рис. І. 17: 8).

Під курганним похованням у с. Черськ Мансвипького р-ну зна­ходився бронзовий браслет і кера­мічний виріб (Кучінко, Охріменко. 1995, с. 147J.

Біля с. Майдан-Липно (уроч. Кругле Поле) цього ж району Г. Охрімснком у землянці CTK від­крито скарб бронзових прикрас із 8 сережок та перстеня (рис. І. 18). У с. Миляновичі 'Гурійського р-ну знайдено два бронзові браслети, а

Рис. 1.15. Крем’яні сокири стжижовської культури (фонди BKM, ДД1КЗ, ТІК) (фото І. Маркуса)

в кургані CK біля с. Боратин Луць­кого району - діадему та бронзо­ві прикраси [Кучінко, Охріменко, 1995, с. 154, 137].

У підкурганному похованні CTK біля с. Шепель Луцького р-ну виявлено скорчені кістяки та брон­зові прикраси, на околиці смт. Тор­чи н біля поховань межановицької та стжижовської культур - також бронзові прикраси [Fitzkc, 1975, s. 53-61; Свєшніков, 1974, с. 134-135; Bargcl, Libcra. 2005, s. 197-211]. Із с. Смолигів цього ж району по­ходить бронзова сокира стжижов­ської культури [Кучінко. Охрімен­ко, 1995, с. 136-137].

У похованні ГЗК с. Стадни­ки знайдено мідну сокиру, біля с. Яревищс Старовижівського р-ну Волинської обл. - бронзову плоску сокирку. У підкурганному похован­ні TKK в с. Івання на руках та ногах покійників були бронзові браслети, а на грудях - шпилька, біля іншого кремаційного поховання - кинджал, крем’яний наконечник стріли, шпилька, золота сережка, в наступ­ному - три бронзові браслети та ін. У Utc одному кургані неподалік від цього села виявлено парадну брон­зову сокиру [Археология Прикар­патья.... 1990, с. 83-84].

У с. Скірчс Горохівського райо­ну під насипом кургану TKK зна­йдено бронзові браслети, псрстні, крем'яні наконечники, в с. Приві­тне Локачинського р-ну - бронзо­вий браслет, кам’яні сокири та ін. З м. Ковеля відомий наконечник стрі­ли “фракійського походження” (?) [Кучінко. Охріменко. 1995. с. 130. 128]. У Володимир-Волинському районі виявлено: сокиру-кельт з вушком (с. Маркслівка), масивну карбовану спіраль (с. Коритниця). На околиці с. Хобултова (цього ж р-ну) в ур. Бегета М. Качковський ще в 30-і роки XX ст.. досліджуючи курганний могильник CTK, виявив бронзові кельти, спіралеподібні нараменники, зброю, прикраси [Кучінко, Охріменко, 1995, с. 118; Маркус, Охріменко. 2006. с. 354-

Puc. 1.16. Скарб металевих виробів із с.Пересопниця Рівненської області (за Т. Венгжинович)

Рис. 1.17. Металеві вироби стжижовської культури; 1, 9-26 - Стеблівка (Стубло). скарб; 2 - Городок, випадкова знахідка; 3-7 - Липа, поховання; 8 - Липа, скарб (за І.Свсшніковим)

399; Лысенко, 2005. с. 348-355].

Загалом еволюційні процеси епохи бронзи були значними. Вони обумовлювалися двома основними факторами: І) змінами в етнічному складі-зникло населення пізніх три­пільців, культури лійчастого посуду, кулястих амфор, натомість з'явилися нові культури центральноєвропей­ського та східноєвропейського по­ходження: городоцько-здовбииька. межановицька. стжижовська, тши- нецька, комарівська, а в окремих місцях і бабинська (багатоваликової кераміки), можливо, й інші;

2)складанням справжніх, незви­чайно віддалених стосунків обміну виробами, культурними, господар­чими ідеями. Прикладом цих кон­тактів с Бассарабський (Бородин- ський) скарб XVI ст. до P X. (рис. 1.19; рис. 1.20), в якому містилися предмети озброєння та символи влади, виконані майстрами крито- мікснського світу та ссйминського кола культур Сходу (Західного Си­біру) [Давня історія України. 1997, с. 412; Кравцова-Гракова, 1949; Бочкарев, 1991, с. 24-27; Залізняк, Отрощенко. 2005, с. 178-179].

Отже, в середині та кінці брон­зової доби на Західній Волині чітко простежується далекосяжний обмін знаряддями праці, зброєю, метале­вими престижними речами. Багаті природні ресурси стимулювали мі­граційні процеси, що створювало напружену військово-політичну си­туацію та прискорювало процеси утворення стносоціальних органі­зацій влади - родоплемінної знаті. Посилюється стратифікація суспіль-

Рис. 1.18. Металеві сережки та перстень зі скарбу з с.Майдан-Липно Маневицького р-ну Волинської обл. (фонди BKM)

38

ства, зокрема виділяється військова еліта, заможні ремісники, рядові общинники [Пустовалов, 1995, с. 21-32]. У Il тис. до P. X. виника­ють протидержавні утворення - со­ннії племен, зокрема в тпіннсцько- комарівській культурно-історичній спільності.

Ila Волині тшинсцько-комарів- ськиіі період, на думку окремих до­слідників, відзначається застійним характером історичного розвитку, що зумовлено відсутністю будь- яких переміщень та припливу ново­го населення [Давня історія Украї­ни. 1997, с. 422].

Але чи цс дійсно було так? За посередництвом носіїв сусід­ньої культури Hoa, яка займала південно-західні простори сучас­ної України, населення комарів- ської(або тшинсцько-комарівської) кульзури підтримувало тісні сто­сунки з Подунав’ям, егейським світом [Археология Прикарпа­тья.... 1990, с. 81-82].

Значний розвиток культури Во­лині періоду середньої та пізньої бронзи підтверджують досліджен­ня київського археолога С. Лисен­ко. Вона підкреслює, то найяскра­вішими на Правобережному масиві є пам'ятки лісостепових груп тшинсцького кола культур, в яких міститься найбільша кількість ве­ликих бронзових прикрас. Такі спе­цифічні прикраси, як шийні гривни зі спіральними щитками, виявлені лише на пам'ятках волинської, ко­марі вської, кисво-чсркаської груп. У трьох випадках їх знаходили в комплекті з браслетами та шпиль­ками (рис. 1.21).

Пам’ятки названих груп - цс значна кількість поховань з грив­нами. браслетами та шпильками. Також серед супровідного інвен­тарю рідко трапляються дрібні прикраси, підвіски, пронизки. Найбільш показове поховання ви­явлено в кургані № 8 у Комарові, де разом з браслетами, гривною та булавкою знайдено інші різновиди оздоб (рис. 1.22). Для волинської та сусідніх груп, крім гривен, ха­рактерними були шпильки З ЦВЯ- хоподібними голівками, шпильки з пстсльчастими голівками (осо­бливо на пізньому етапі). На кома- рівських та волинських пам'ятках знайдено кільця-підвіски зі здвоє­ного дроту [Лисенко, 2005, с. 350].

За спостереженнями С. Лисен­ко, лише у волинських та києво- черкаських групах виявлено гри­боподібні шпильки з вушками, браслети зі спіральними щіпками, бата госгиріиіьн і браслети, під- грикутні в перерізі: цілісно вили­ті овальні браслети, двоспіральні фібули. Широковідомі багатоспі- ралып браслети, ссгментоподібні в перетині. До матеріалів пізніх пам’яток належать шпильки з по-

Рис. 1.19. Бородинськиіі скарб (матеріали Державною історичного музею в м. Москва)

40

розділ і. культурно-історичні Iipouech biv - п гне. дор.х.

Рис. 1.20. Синем із Бородинського скарбу. Олов'яниста бронза із позолотою

сохоподібною голівкою (Чаруків. Народим і).

На комарі вських та києво- чсркаських пам’ятках знайдено такі шпильки: з ромбічними щитками; з пластинчатою трикутною голівкою (Івання, курган № 3); з конічною голівкою та вертикальними наріза­ми (Івання. кург. № 2. поховання І); маленьку шпильку з розширеною зверху поздовжньо проколотою голівкою та хрестоподібно розта­шованими виступами біля основи (Івання. кург. № 2, поховання 4).

С. Лисенко зазначає, що в Ди- тиничах (кург. № 1) у похованні, де була двоспіральна фібула, виявле­но скроневе кільце у формі листка верби - свідчення ранньої появи та­ких фібул. До унікальних прикрас, притаманних лише комарівським пам'яткам, належать: шпилька кіпр­ського типу (Путятинці); масивні браслети з кільцями, що не сходять­ся; багатоспіральний браслет з ка­нелюрами (Кам’янка Бузька); брас­лети з вуїької пласіини, що мають спіральні щитки (Василів); багато- спіральні браслети зі спіральними щитками (Черськ. Буківна); персні зі спіральними щитками; дзвони­коподібні та калачикоподібні під­віски (Комарів). З ареалу культури Ого.мань запозичені пласіинчаїі мі- сяцеподібні підвіски. У XVI-XV ст. до P X., за словами С. Лисенко, тут були грибоподібні булавки без вуш-

Puc. 1.21. Металеві прикраси тшинецької культури (за М. Віденкам)

ка. Рідкісними у гомерівській куль­турі є знахідки шпильок з голівкою, скрученою в спіральний щиток- пстсльку (Фсдорівка) [Лисенко. 2005, с. 351-353].

Отже, враховуючи дослідження С. Лисенко, в період пізньої доби бронзи можна виділити 10 катего­рій прикрас: 1) шпильки, 2) брас-

Рис. 1.22. Бронзова шпилька, шийна гривна та завушна прикраса з кургану в Комарові (за Ю. Костжевським)

лети, 3) шийні гривни. 4) персні, кільця, кільця-підвіски, 5) фібули. 6) підвіски, 7) бляхи на ґудзики. 8) намиста і пронизки, 9) кулони та підвіски-амулсти, 10) інші при­краси. Майже всі ці вироби відомі з пам’яток волинської та комарів- ської груп тшинсцько-комарівської (або східнотшинсцької) культури [Лисенко, 2005, с. 348] (рис. І. 23).

Поховальні нам 'я пік и TKK.

Уявлення про рівень розвитку ду­ховної. матеріальної культури носі­їв TKK, а також про суспільні про­цеси дають поховальні пам'ятки цієї спільності.

Так, у статті “Проблеми етно­культурної атрибутації пам'яток на Північно-Західному Поділлі, Волинській височині і прилеглому Поліссі наприкінці середнього і в пізньому періодах епохи бронзи” М. Бандрівський аналізує похо­вальні пам'ятки східнотшинсцької та комарі вської або тшинсцько- комарівської культур, а також окремі стжижовської культури, як наприклад, с. Великий Боратин по­близу Луцька. Автор виділяє три категорії пам’яток:

1) поховання осіб вищого соці­ального раїпу (військова аристо­кратія. родоплемінна знать, пред­ставники релігійного культу;

2) поховання заможних родових общинників;

3) бідніші поховання простих членів громад [Бандрівський, 2006, с. 76].

До перших, які нас найбільше цікавлять в даному випадку, від­несено: кургани I, Il біля с. Івання Дубнівського р-ну (дослідження І. Свєшнікова), Нетішнн (Славут- ського р-ну Хмельницької обл.) (розкопки В. Самолюка, С. Бере- занської та ін.).

Біля с. Івання на Рівненщині в південно-західній частині курга­ну № 1 (діаметр 45-50 м та висота - 1,5 м), що знаходиться в урочищі Могилки на правому березі р. Ікви, пошкодженому силосними ямами, в 1966 р. виявлено чоловіче похован­ня, біля скелета - бронзову парадну сокиру [Свєшніков, 1968, с. 160].

В кургані № II, розташовано­му за 100 м на захід від першо­го, відкрито споруду для спален­ня похованого розміром 4,8x2,7x x3,IO м, зорієнтовану по лінії захід- схід. яка мала 13 дубових стовпів, діаметром 12-30 см [Свєшніков, 1968, с. 59-168]. Під цим самим курганом, скраю, у скорченому по­ложенні на правому боці поховано двох жінок з багатими супровідни­ми дарунками - горщиком та брон­зовими прикрасами: шпилькою, трьома браслетами з кінцями, за­крученими в щиток.

З об’єкта Б цього кургану (Іван- ня II) походить черпак з ручкою, бронзові браслети більшого діаме­тру. перстень та кинджал.

Відкрите поховання було осно­вним і належало особі високого соціального рангу | Бандрівський, 2006, с. 77-80]. На це вказують: 1) особливості поховальної спору­ди з дерев’яних плах; 2) неповне спалення; 3) поховальні офіруван- ня коштовних металевих предметів f∕>HМ. Бандрівський). Біля голови скелета, позначеного № 1, лежав бронзовий наконечник спи­са. далі (на відстані 0,6 м) знайдено ще 8 крем’яних наконечників стріл.

Рис. 1.25. Ритуальний бурштиновий диск з поховання культури кулястих амфор в с.Івання (фонди ДДІКЗ)

47

Рис. 1.26. Інвентар пізньобронзового поховання біля м. Неіішин (за В. Самолюком, С. Березанською, Т. Гошко. П. Макаровичем)

а також прикрасу - маленьке золо­те кільце. Перед грудьми поховано­го з іншого боку лежала бронзова шпилька та крем’яний наконечник стріли fpι∕c. 1.26) [Бсрсзанська, Гошко, Самолюк. 20()4. с. 112].

На тлі розвитку стародав­ніх цивілізацій Близького Сходу, Подунав’я, Балкан еволюційні про­цеси на Волині мають дещо сво­єрідний вигляд. Цс пояснюється багатьма чинниками: І) природни­ми умовами, 2) етнічним складом, 3) псриферійністю (хоч і близькою до центрів динамічного розвитку культури), 4) більшими просто­рами, які в поліській зоні вихо­дили в малозаселені місця тощо. Проте і в цій економічно привабли­вій. багатій смузі в період енеолі­ту, доби бронзи формуються сус­пільні структури протодержавного змісту: відбувається стратифікація прастносів-культур, з’являються інститути вождівства, виділяється військова еліта, а також майстри, які обслуговували знать, заможних та рядових общинників. Утворення владної верхівки супроводжується накопиченням престижних речей, у тому числі й виготовлених з ко­льорових металів, дорогих порід каменю.

Часто першовитока.ми ідей були землі Малої та Передньої Азії. Саме звідти походять перші була­ви. сокири та інші види престижної зброї, які ставали знаками влади. У V тис. до P. X. з’являється зброя, виготовлена з металу. Металеві ви­роби були одночасно і зброєю, і символами влади, і показником со­ціального та майнового стану сус­пільної еліти.

На соціальні зміни племен За­хідної Волині впливали різні фак­тори, серед них і близькість нома- дичннх припонтійських спільнот, і розвиненість землеробського світу Балкано-дунайських територій. Як наслідок, маємо формування в IV-Il тис. до P. X. протодержавних еле­ментів у формі правлячої мілітари­зованої верхівки. Процеси розша­рування суспільства особливо чітко простежуються в таких культурах, як трипільська, кулястих амфор, шнурової та постшнурової керамі­ки, тшинсцької і комарівської. На цс вказують речі з багатих поховань, численні знахідки предметів озбро­єння та знаків влади.

Еліїні вироби (місцевого вироб­ництва та імпортовані) на території Волині особливо поширюються в середній період бронзового віку. Дослідник Я. Домбровський звер­тає увагу на тс, що з відомих на теренах Польщі металевих виробів “аж 81% становлять прикраси, а частина з них являла собою симво­ли престижу” [Dabrowski. 2005, s. 228]. Загалом у період первісності символіка (особливо певних речей) була досить розвинута. Одним із чинників нього є прагнення людей демонструвати власне значення, що властиве всім керівникам, зазначає Я. Домбровський [Там само. s. 229J.

До переліку елітних виробів входять предмети озброєння: мечі, кинджали, чеками [Harding, 2000, s. 275], булави [Kosko, 1979. s. 39; Berounska, 1987, s. 52; Klochko, 2002, s. 22-30; Маркус, Охріменко, 2006;]; прикраси з дорогоцінних ме­талів (золота, срібла, бронзи); пред­мет культу (рис. 1.27; рис. 1.28).

Знахідки кам’яної, мідної, бронзової зброї (сокири, булави), золотих, срібних, мідних прикрас, які відзначаються досконалою формою і вишуканим орнаментом, досить часто трапляються в похо­ваннях тодішньої аристократії всіх рівнів (рис. 1.29). Вміщення зброї до супровідного інвентарю похо­вань є важливим підтвердженням “мілітаризації населення” бронзо­вого віку.

Випадково виявлене у 1962 р. грунтове поховання городоиько- здовбицької культури у м. Берес­течко Горохівського району Волин­ської обл. також містило предмети озброєння, яке належало покійному. - крем’яний кинджал та наконеч- никстріли [Свєіпніков, 1974, с. 109, рис. 39: 13-14]. Аналіз поховальних дарів показує, що предмети озбро­єння були постійним атрибутом чоловіків ранньомежановицької, городоцько-здовбинької культур бронзового віку, меншою мірою стжижовського і східнотшинсць- кого (тшинецького) та лужицькою населення. Підтвердженням цього є знахідки бронзових наконечників списів (с. Всрбень Млинівського району, с. Онишківці, с. Привіль­не Дубнівського району, с. Іванівка Демидівського району - всі арте­факти з території Рівненської об­ласті) [Свєшніков, Нікольчснко, 1982, с. 55, 56, 71, 105]. За даними В. Антоновича, біля с. Жаврів Го- щанського району Рівненської об­ласті виявлено 25 бронзових стрі­лок скіфського типу [Антонович. 1901, с. 35].

Елітарна зброя військової арис­тократ виготовлялася досвідчени­ми майстрами особливо старанно, відзначалася “елегантністю”, інко­ли прикрашалася орнаментом, сим­волічними знаками. Таке озброєння може вважатися до певної міри па­радним.

Парадні сокири — умовна назва знахідок рубальної зброї, виготов­леної з каменю, міді або бронзи, якій властиві ідеальні пропорції (кам’яні вироби ретельно поліру­валися), вишуканість виконання, до того ж враховувалася зручність у бою. Часто такі вироби були при­крашені орнаментом, наприклад, кам’яні сокири із катакомбних по­ховань. досліджені І. ПІарафут- діновою [ІІІарафутдінова, 1980] (рис. 1.30). Бронзову парадну соки­ру знайдено в 1939 р. на території

Рис. 1.27. Бронзові та керамічні вироби унетицької культури (а - кинджал, b - плоска сокира, с - браслет, d бсрло, е - посудина, Lg- кинджали) (за П.Качановським. Я.Козловським)

Рис. 1.28. Металеві вироби доби пізньої бронзи з території Польщі (1-2 - мечі. З - ніж. 4 - кельт. 5 наконечник списа) (за В. Генселе.м)

цегельні біля с. Коритне [Свеш­ников, 1952, с. 128-129], а також у згадуваному похованні поблизу с. Івання [Свєшніков, Нікольчснко, 1982, с. 105, 89], мідну сокиру - у похованні с. Стадники Острозького району [Там само, с. 88], фрагмс- новану мідну сокиру стжижовської культури поблизу с. Острів Рівнен­ської обл. [Там само, с. 106]. Вони, більше всього, були знаками влади вождів, воєначальників, жерців та використовувалися як жезли або сакральні речі.

Орнаментація предметів, пов’я­заних з військовими, парадними чи ритуальними функціями, невипад-

Puc. 1.29. Кам’яні навертя булав “цитриновою" типу (за А. Косько) кова. Вона несла певне смислове навантаження, була необхідним і об’єднуючим соціальну групу ко­дом. Мотиви колоска чи ялинки як символів дерева життя, змієподіб­них зигзагів, шо отогожнювалися зі зміями, блискавкою, дощем, дуже поширені серед землеробських племен епохи енеоліту і бронзи [Шарафутдінова. 1980, с. 67].

У пізньому бронзовому віці з’являються кельти (з лат. celtis — “різець”, “долото”) - різновид со­кир бронзового віку з втулкою, роз­міщеною перпендикулярно до леза (рис. 1.31). Так, бронзові кельти відомі із с. Хобултова Володимир- Волинського району [Кучінко, Oxpi- менко, 1995, с. 118], с. Іскра Рів­ненської обл. та з околиць м. Рівне [Свєшніков. Нікольчснко, 1982,c.97, 39; Нікольчснко, 1973, с. 92], с. Map- келівка Володимир-Волинського району [Кучінко, Охріменко, 1995, С. 115], м. Володимир-Волинський, сіл Вишків Луцькою, Кульчин Кі­верцівського. Сокіл Рожищенсько- го, емт Луків Турійського районів Волинської області, с. Пересопниця Рівненською району, м. Костопіль, м. Корець Рівненської області.

Ще одним варіантом бойової со­кири був чекан (часто подається інша назва - клевепь - утворена за асоці­ацією із дзьобом (клювом) хижою птаха) - ударна зброя з вузьким дзьо­батим, горизонтально розміщеним лезом, кінець якого часто був загну-

тий донизу. Інколи чеканії дуже пиш­но декорувалися (рис. 1.32).

Бойові кам’яні чеканії вважали­ся престижними речами, зауважує Т. Вісьланськиіі, і були дуже поши­рені в кульїурі бойових сокир на території Польщі, а також у куль­турі лійчастого посуду (рис. 1.33) [Wislaiiski, 1979, s. 233-234]. Для носіїв культури куляст их амфор ха­рактерна відсутність кам'яних бо­нових сокир, проте відомі знахідки амулетів з бурштину у формі соки­рок. Бронзові, мідні чеками відомі із середини бронзового віку, як, на­приклад, належний до тшинсцько- комарівської культури виріб із с. Івання Рівненської області.

До престижних речей нале­жали сокирки (підвіски-амулсти) [Larsson, 1989, s. 26J - скляні (об­сидіанові) та бурштинові вироби, імпортовані предмети із золота, срібла та обсидіану (рис. 1.34), які наділялися символічно-знаковими властивостями [Hansen. 1995. s. 78; D₄browski. 1997, s. 130]. Мініа­тюрний бронзовий кельт з вушком, прикрашений вертикальними і го­ризонтальними канелюрами, зна­йдено поблизу с. Сокіл Рожищен- ського району [Кучінко. Охріменко. 1995. с. 151].

З території Волині та Волин­ського Полісся походять знахідки масивних бронзових браслетів, що їх носили чоловіки, ЖІНКИ - представники знаті - не лише на руках, а й на ногах. Такі дорогі при-

Pue. 1.30. Парадні кам’яні сокири ката комбної культури

(за І.Шарафутдіновою, М.Відейком)

краси відомі із Старовижівського. Мансвицького (с. Чсрськ) районів, скарбів бронзових прикрас с. Пе- рссопниця Рівненського, с. Липа Дубнівського районів та в багатьох інших. Часто браслети бронзового віку мали спіралеподібну форму, що, ймовірно, також було знаковим. Масивну бронзову карбовану спі­раль було виявлено на території с. Коритниця Володимир-Волинського району, спіралеподібні нараменни- ки- поблизу с. Хобултова цього ж району [Кучінко, Охрімснко, 1995, с. 115, 118].

Іншим символічним значенням наділені діадеми, бронзові шпиль­ки різних типів. На Волині золоті та бронзові діадеми входили до по­ховального інвентарю (наприклад, в с. Боратин біля Луцька), скарбів [Dqbrowski, 1985, s. 117]. Шпильки, що мали форму гострого стержня з одного боку і декоративної голів­ки з іншого, використовувалися для скріплення одягу чи зачіски. Деякі екземпляри вирізняються своїми розмірами - до 63 см довжини. Інко­ли вони імітували стилети - стилсго- подібні шпильки. Відома шпилька- стилет із с. Лише поблизу Луцька (рис. І. 35). Вони походять в осно­вному з поховань східно-тшинецької культури (с. Смордва Млипівського, с. Дермань Здолбунівського, Івання Дубнівського районів Рівненської обл. ) [Свешніков, Нікольченко. 1982].

До знахідок особливого сакраль­ного значення належить відомий Михалківський скарб, точніше два Михалківські скарби, виявлені в 1878 і 1896 рр. поблизу с. Михалків Ьоршівського району Тернопіль­ської обл., що складалися переваж­но із золотих речей, загальною ва­гою 7 кг, залишених у середині VlI ст. до P. X. (рис. І. 36). Знахідка на­лежить до пам'яток голіградського типу (культур фракійського галь- штату). Набір предметів включав дві фрагментовані діадеми, ший­ну гривну, 5 браслетів, фрагменти наручів, 12 фібул, 7 блях, скляну, бурштинову, пастові та понад 2000 золотих намистин, пірамідальну підвіску, навершя руків'їв до кин­джалів, 4 чаші, злиток золота, мо­ток дроту [Свешников. 1968, с. 10]. Припускають, що його власник су­міщав одночасно функції вождя та верховного жерця [Там само, с. 27]. Всі вироби майстерно оздоблені. Аналіз показує: форма й орнамент цих прикрас мають символічний характер і пов’язані з культом сон­ця та богині родючості.

На речах багато разів повторю­ється зображення солярних знаків, зокрема такі:

1) круглі виступи, обведені кон­центричними колами;

2) трипелюсткові стилізовані зо­браження в колі або без нього;

3) коло з крапкою в центрі (так званий циркульний орнамент);

Рис. 1.31. Бронзовий кельт із с. Маркелівка Володи.мир- Волинською р-ну (фонди BlM

4) хрест з колом у середині;

5) ступінчасто розміщені конце­нтричні кола,

6) попарно поєднані спіралі.

У верхній частині однієї з діа­дем підноситься на високій рнфле- ній підставці зображення місяця, що чергується зі стилізованим со­нячним символом у вигляді рівно- раменного хреста з колом у центрі. Аналог UbOio солярною знака ві­домий зі скарбу с. Неделіск Львів­ської обл., де серед 13 бронзових кілець вирізнялося одне. ЩО являло собою рівнобічний хрест в обідку ще й з колом в середині (Свешни­ков. 1968, с. 14]. Варто також зга­дали бронзову підвіску, знайдену біля с. Борисковичі Волинської обл. (рис. І. 37). виконану як рівно­бічний хрест з колами-пегля.ми на кінцях рамен і круглим виступом у центрі (Sulimirski, 1938]. Зв’язок з культом сонця мають михалківські зооморфні фібули, прикрашені ме­дальйонами із зображенням качи­них голівок, що ніби обертаються (летять) навколо хрестоподібного солярного знака. Бронзові підвіски у формі з’єднаних кілець з підвіше­ними до них качиними голівками відомі зі скарбів поблизу с. Вічинь Львівської обл. та с. Кудринці Тер­нопільської обл. [Свешников, 1968, С. 23] (рис. 1. 37). Образи тварин на фібулах - схематично, але досить ви­разно змальованого грайливого кони­ка, що вистрибує й ірже, оглядаючись назад, і собак (вовків?) з відкритими пащами, які ніби притиснулися до землі, готові от-от накинутися на жертву - також знакові. Вони, як і мі­сяць на діадемі, є символами богині родючості. Загалом глиняні фііурки коней належать до звичайних зна­хідок на поселеннях голії радеького типу. Галмитатська бронзова фігурка коня виявлена біля с. Псрссопниця Рівненської обл. [Szlankowna, 1938, s. 293-395, rys. І].

На браслетах Михалківського скарбу простежується ще один со­нячний символ - спіралеподібний знак, що нагадує баранячі роги. Цей символ має найраніші аналогії на території Далекого Сходу. У цілому знаковий характер речей підтвер­джує думку, що вони використову­валися в певних обрядово-магічних діях, пов’язаних з культом сонця і родючості.

Рис. 1.32. Імпортна парадна металева зброя(меч.чеканн,сокири) з території Польщі

Одним із генераторів “збу­рення” соціальних змін, що вів до виділення владної еліти, був войовничий світ скотарів Північно­го Причорномор’я. Взірцями знаків влади, але вже в степового насе­лення Північного Причорномор’я, є конеголові скіпетри, один з яких виявлено 1970 р. у похованні ям­ної культури поблизу с. Суворо­ве над Дунаєм. Скіпетр лежав на тазових кістках скелета чоловіка, тобто був покладений біля пояса. Його розміри такі: довжина - 17,7 см, ширина - 5 см і товщина - З, З см (рис. 1.38:1). Подібна знахідка відома з комплексу Кукутені Л [Да­ниленко, Шмаглііі, 1972, с. 10-13].

Зооморфні (конеголові) скіпетри В. Даниленко та М. Шмаглій розгля­дають як атрибути патріархальної влади, яка поєднувала в собі риси громадського, духовно-жрецького та військовою верховенства [Там само, с. 10]. Це соціальні ритуаль­ні символи. Вони мали бути ори­гінальними, неповторними, яскра­вими. репрезентативними, могли використовуватися як знаряддя психологічної дії на оточуючих. За допомогою скіпетрів зупиняли битву, під ними домовлялися про тимчасове перемир’я, “всенародно присягали” [Дергачев, 2005, с. 121. 125]. З текстів “Іліади” відомо, що підняття скіпетра означало привер­нення загальної уваги та дотриман­ня тиші.

Рис. 1.33. Кам'яні сокири культури лійчастого посуду (за Ю. Костжевським)

Рис. 1.34. Обсидіановий кинджал

з кістяним руків'ям

(Туреччина. 6500 - 5500 рр. до P. X.)

В історії індоєвропейців схід­ного ареалу середина IV тис. до н. е. характеризується як особливий період військового вершництва. Він пов'язується зі стрімким розсе­ленням індоєвропейських племен як на південь, захід Європи, так і на території давньою Сходу, що зрештою привело до втрати їхньої етноглоттогонічної єдності [Дани­ленко. Шмаглій, 1972, с. 20].

Суспільний прогрес на теренах України зумовлювався протисто­янням або взаємодією двох світів - скоіарів-кочі втіків Причорномор’я та землеробів лісостепу. Водночас знахідки консголовнх скіпетрів сигналізують про появу найдавні­ших войовничих кочівників (серед­ина IV тис. до P. X. або й дещо рані­ше) на території Західної України. Це був період військової експансії енеолігичних пастухів-всршників у середовище землеробського на­селення [Бандрівськнй. 2006, с. 72- 92]. Хоча з приводу цього є й інші думки [Відейко. 2008. с. 200].

Отже, процеси внутрішньої диференціації енеолітичиих етно­культурних єдностей виявляються в накопиченні престижних доро-

Puc. 1.35. Бронзова шпилька-стилет із с.Л тне Луцького р-ну Волинської обл.

(фонди BKM)

59

Рис. 1.36. Михалківський скарб золотих виробів (за М. В ідей ким)

тих речей, які свідчать про високий соціальний ранг їхніх власників. Розраховані на візуальне сприй­няття, вони являли собою ефектні вироби. Разом з тим знаки влади мали дуже важливий культурний, соціальний зміст та відзначалися поліфункціональністю. Так, мета­леві вироби військового призна­чення були одночасно і зброєю, і престижними предметами, показ­ником соціального та майнового статусу суспільної еліти.

Значимість опредмечсної со­ціальної символіки в житті давніх спільнот підтверджується тим, що в різних виявах вона широко пред­ставлена в культурах енеоліту, брон­зи, раннього заліза. Знаки-символи, які виступають як обов'язкові своєрідні об'єднуючі “центри" людських колективів, належать до системи засобів, які "ідентифі­кують соціальну групу, складають матеріальну і духовну основу її іс­нування” [Петров, 1991, с. 39]. Під­сумовуючи, констатуємо, що знако­ва символіка елітних виробів доби енеоліту - бронзи, виявлених на Волині та на суміжних територіях, становить невід’ємну частину со- ціокоду культури, завданням якого було забезпечити життєдіяльність соціального організму.

Література

1. Антонович В. Б. Археологичес­кая карга Волынской губернии // Труды Xl apxeαι. съезда. - M., 1901. - С. 1-132.

2. Артеменко И. И. Племена Верхнего и Среднего Поднепровья в эпоху бронзы. - M., 1967. - 179 с.

3. Археологія України H Oipo- шенко В., 'Залізняк Л. та ін. - К. : Ли- бідь, 2005. - 503 с.

4. Археология Прикарпатья, Во­лыни и 'Закарпатья (энеолит, бронза и раннее железо). - К.: Наук, думка, 1990. - 189 с

5. Бандрівський М. Проблеми етно-культурної атрибутанії пам’яток на Північно-Західному Поділлі, Во­линській височині і прилеглому По­ліссі наприкінці середнього і пізньому періодах епохи бронзи // МДАПВ. - Львів. 2006. - Вин. 10. - С. 72-92.

6. Березанська C., Лобай Б. Кур­ганний могильник бронзової доби по­близу с. Іордіївка на Південному Бузі (попереднє повідомлення) // Археоло­гія,- 1994. -№ 4.-С. 148-153.

7. Березанська C.. Гошко Т„ Са­молюк В. Колективне поховання тши- нецької культури на р. Горинь // Архео­логія. - 2004. - № 1.-С. 111-125.

8. Бочкарев В. Волго-Уральський очаг кулыурогенеза эпохи поздней бронзы H Социогенез и кутьтурогенез в историческом аспекте. - СПб, 1991. - С. 24-27.

9. Братченко С. Н. Лук і стріли доби енеоліту - бронзи Півдня Східної

Рис. 1.37. Культові предмети з Волині та Західного Поділля: 1-3. 6, 7 - бронзові підвіски (1 - Смереківка, 2 - Нелелиська. З - Кудрівці, 6 - Держів, 7 - Борнсковичі), 4, 5. 11, 12 - хрестоподібні пряжки і бляшки зі скарбу в с.Голігради. 8-10 - глиняні фігурки коней (8 - Федорівка, 9, 10 Городниця) (за І. Свсшніковим)

Рис. 1.38. І - конеголовий скіпетр (V тис. до P. X.), Суворовськнй курган, (дослідження М. Шмаг.іія) (за М. Відсйко.м); 2 - кам'яні зооморфні навер­тя Східно-Припонтійської зони (за А.Хойслером. Н.Гурінок». Д.Крайновнм, А.Брюсовим). З- реконструкція зовнішнього вигляду конеіоловихскіпегрів (за В. Дергачовим)

Європи // Археологія. - 1989. - № 4. - С. 70-82.

10. Брюсов Л Я.. Зимина М. П. Каменные сверленные топоры на тер­ритории Европейской части СССР // СЛИ. - M., 1966. Вып. В4-40. - 99 с

11. Відейко M Ю Шляхами три­пільського світу. - K.: IAA “Наш світ”,

2008. -296 с.

12. Бунятян К. П. Підкарпатська культура шнурової кераміки // Архео­логія. -2010 -№2.-С. 18-30.

13. Георгиев В. Исследования по сравнительному историческому языкознанию. - M., 1958.-317 с.

14. Геродот. Історія: В дев'яти кни­гах. - К: Наук, думка. 1993. - 573с.

15. Давня історія УкраїниУкраїни В 3-х т. / Ред. кол. П. П. Толочко та ін. - К.; Наук, ду.мка. 1997. - Т. I. - 559 с.

16. Даниленко В. M.. Шмаглій М. М. Про один поворотний момент в історії енеолітмчного населення Пів­денної Європи // Археологія. - 1972. № 6. Є. 3-20.

17. ДаниленкоВ.НеолитУкраины.

- K.: Наук, думка. 1969. - 260 с.

18. Дергачев В. О скипетрах. Этюды в зашиту миграционной концепции М. Гнмбутас // Rcvista archcologici. - Ch15inδu. 2005. - Vol. І. -Jfe 2.-S. 6-166.

19. Иессеи А. А. Прикубанськнй очаг металлургии и металлообработ­ки в конце медно-бронзового века // Материалы и исследования по архе­ологии СССР. - M. 1952 - №23. - С. 128-143.

20. Клочко В. І. Розвиток озбро­єння “шнурових” культур України як відображення етно-культурних про­цесів в регіоні // Od neolityzacij do pocz¾lk∂w epoki br⅞zu. - Poznan. 200 і.

- S. 241-258.

21. Конопля В. M. Обробка креме­ню населенням Західної Волині доби міді - ранньої бронзи H Археолої ія.

1982.-№ 37.-С. 17-30.

22. Кривнова-Гракова О А. Бесса­рабский клад. - M.. 1949. Вин. I - 26 с.

23. Кучінко М. M., Охріменко Г. В. Археологічні пам'ятки Волині.-Луцьк: Впд-во ВДУ "Вежа”. 1995. - 168 с.

24. Лисенко С. Д. Динаміка роз­витку східного масиву тшинеиького культурною кола на межі правобереж­ного лісостепу та Полісся // Матеріа­ли HTUI. - Львів. 2007. - Т. CCLIII.

- С. 244-277.

25. Лысенко С. С. Украшения эпохи поздней бронзы Украины // Ар­хеологічні дослідження в Україні 2003- 2004 рр. 36. наукових праць - K., 2005

- Вин. 7. - С. 348-355.

26. Маркус 1., Охріменко Г. Кам’яні вироби енеоліту - бронзового віку Волині // Нариси культури давньої Волині. - Луцьк: Вол. обл. друкарня. 2006-С. 344-353.

27. Маркус 1.. Охріменко Г. Каме­необробні та кремеиеобробні майстер­ні на Західній Волині // Волинський музей: історія і сучасність. - Луцьк,

2009. - Вии. 4.-С. 391-397.

28. Маркус І.. Охріменко Г. Нові знахідки металевих виробів на Воли­ні // Нариси культури давньої Волині.

- Луцьк: Волинська обласна друкарня, 2006.-С. 354-399.

29. Маркус І., Охріменко Г. При­ватна збірка кам’яних сокир, виявле­них ня території Волинської області H Минуле і сучасне Волині та Полісся: Науковий збірник. - Луцьк, 2006. - Вип. 27.-С. 202-206.

30. Массон В. М. Экономика н социальный строй древних обществ. - Л.: Наука, 1976. - 191 с.

31. Mepnepr Н. Ритуальные мо­дели топоров из Езеро // Памятники древней истории Евразии. - M., 1975. -С. 163-172.

32. Михальчишин I., Маркус I., Охріменко Г. Бойові кам’яні сокири Північного Прикарпаття і Волині // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк, 2005. - С. 364-385.

33. Охріменко Г, Гусаревич О. Нові пам'ятки тшинецько-комарівської культури на Волинському Поліссі // Zmierzch kompleksu Irzciniecko komarowskiego і sposoby ksztaltowaπia siς nowcj FzeczywistoSci kulturowej w Srodkowej і mlodszej еросе brqzu. - Zamosc, 1998. - S. 47-51.

34. Охріменко Г., Кумицька H., Локайчук С. Стан вивчення пам’яток Стрижівської культури // Записки На­укового товариства імені Шевченка. - Т. CCLIII. Праці Археологічної комісії.

- Львів. 2007. - С. 278-287.

35. Охріменко Г., Локайчук С. Елітні вироби доби енеоліту - бронзи на Волині як знаки влади U Минуле і сучасне Волині та Полісся. Старо- вижівщина з глибини століть: Наук, збірник. - Луцьк. 2008. - Вип. 28. - C. 309-313.

36. Охріменко Г„ Маркус І. Па­м'ятки східнотшинецької культури на Волині // Археологічна спадщина Яна Фітцке. - Луцьк: Волинська обл. дру­карня, 2005.-С. 448-485.

37. Охріменко Г., Позіховський O., Скляренко Н. Вивчення пам'яток східно­тшинецької культури на Волині та захід- новолинському Поліссі//Нариси культу­ри давньої Волині. - Луцьк: Волинська обл. друкарня, 2006. - C. 414-421.

38. Охріменко Г., Маркус І., Берез­ко О. Вивчення пам’яток тшинецько- комарівської культури на Волині та Во­линському Поліссі // Науковий вісник ВНУ імені Лесі Українки. Історичні на­уки. - № 13. - Луцьк: “Вежа’’. - 2009. -С. 37-47.

39. Пелещишин М. До питання про культурологічний процес на по­чатку бронзової доби в межиріччі За­хідного Бугу і Стиру // Наукові записки ЛІМ. - Львів. 1997. - Вип. IV. - Ч. 1. -С. 62-77.

39. Петров М. К. Язык, знак, куль­тура,- M.: Наука, 1991.-328 с.

40. Писларий И. Погребальный обряд племен культуры многовалико­вой керамики // Древняя история насе­ления Украины. - К., 1991. - С. 52-66.

41. Прищепа Б., Прищепа О. Істо­ричне краєзнавство Волині: Навчальний посібник. - Рівне: ПП ДМ, 2008. - 352 с.

42. Пустовалов С. О возможное- ти реконструкции COCловно-кастовой системы по археологическим матери­алам U Древности Степного Причер­номорья и Крыма. - Запорожье, 1995. -С. 21-32.

43. Рыбаков Б. А. Космология и мифология земледельцев энеолита И CA, - I965.-№ 1.-С. 13-33.

44. Рындина Н. В. Метал в куль­турах шнуровой керамики Украинско­го Предкарпатья, Подолии и Волыни // CA. - 1980. -№3.-С. 24-42.

45. Санжаров С. Стрелочные наборы инструментов и сырья из катакомбных погребений Украины. - Луганск, 2008. - 87 с.

46. Свешников И. К. Серпенти- новый топор в коллекции Львовского исторического музея И КСИИМК. - 1952.-Вып. XLIII--C. 126-131.

47. Свешников И. К. Богатые по-гребения Комаровской культуры у с. Иванья Ровенской области // CA. - 1968.-С. 159-168.

48. Свешников И. К. О символи­ке вешен Михалковских кладов H CA. -1968. -J⅜l.-C. 10-27.

49. Свешников И. К.. Кремневые копи у с. Городок Ровенской области // КСИА. - M.. 1969. - Вын. 117. - С. 114-121.

50. Свсшніков I. К. Історія насе­лення Передкарпаття. Поділля і Воли­ні в кінці Hl - на початку Il тис. до н. е. - K.: Наук думка. 1974 - 708 с

51. Свсшніков (., Нікольченко IO. Довідник з археології України. Ровен- ська область. - K.: Наук, думка, 1982. -116 с.

52. Спниын А. Скифия и Галь- штат //Сборник в честь А. Бобринско­го.-СПб, 1911. -C l 55-168.

53. Ткач В. Пам'ятки культур ран­ньої бронзи в середній течії р. Ikbii (культури шнурової кераміки) // Oxpi- менко Г. та ін. Олександр Цинкалов- ський та праісторія Волині. - Луцьк: Волинська обл. друкарня. 2007. - С. 571-709.

54. Шарафутдінова 1. М. Орна­ментовані сокири-молотки з катакомб­них поховань на Інгулі // Археологія.

- 1980.-№ 33.-С. 60-70.

55. Энеолит СССР / За ред. В. М. Массона. Н. Я. Mepnepra. - M.: Наука, 1982.-360 с.

56. Bronicki A. Zimne-''Grodisko" (Lkraina) // Z Otehlani wiek∂w. - 1999. - №2.-S. 20-26.

57. Bunyatyan K.. Sainolyuk V. Manifestations of Middle Dnieper Culture in the Volyn teσitory and the issue of ancient routes // Routes between the Seas: from the 3rd to the middle of the 1st Millennium BC / BPS. - Vol. 14. Poznan. 2009. - P. 252-268.

58. Cynkalowski A. Materialy do pradziej∂w Wolynia і Polesia Wolyhskicgo.

- Warszawa, 1961. - 265 s.

59. D⅞browski J. Symbolc prestizu podezas statszej epoki br⅛zu w Polscc // Ila пошану Софії Сганіславівни Бере­жанської (науковий збірник праць). - K.: Шлях, 2005. - С. 228-229.

60. Fitzke J Cmentarzysko kultury ceramiki sznurowej w Torczynie. pow.

Luck // Wiadomosci Archeologiezne. 1975. -S. 5361.

61. Kaczanowski P. Kozlowski J. K. Najdawniejsze dzieje ziem Polskich. — Krakow: Fogra. 1998. -381 s.

62. Kalicz N. Die fπιhbronzczcit in Nordosl-Ungam. - Budapest, 1968. -202 S.

63. Klochko V. Maces of the neolithic-bronze age of the Northern Pontie region // BPS. - Vol. 11. - 2002. - S. 22-30.

64. Kosko A. Zagadnienie wczesno- br⅞zowej cezury w rozwoju „szlaku” Krym - Jutlandia H Od neolityzacji do poczqtk∂w epoki br⅛zu. - Poznan, 2001. - S. 283-290

65. Machnik J. Stosunki kulturowew Ewropi Srodkowowschodniej na przelomi eneolitu і epoki br⅛zu (wyb∂r zagadnieιi) H Schylek neolitu і wczesna epoka br⅞zu w Polsce Srodkowowschodniej. - Lublin. 1991.-S. 13-22.

66. Malkowski S. O zlozu rodzimej w Wielknn Mydzku na Wotyniu // Sprawozdania Polskicgo Instytutu Geologieznego. - Warszawa, 1931. - T. Vl.-Z. 4.-S. 757-774.

67. Malinova R., Malina J. Vzpominky na minulost. Experimenty Odhaluji Iajemstvi pravδku. - Ostrava: Proiil. 1982. - 277 s.

68. Prahistoria ziem Polskich. Neolit. - Wroclaw-Warszawa, 1979. - T. H. - 452 s.

69. Sulimirski T. Br-4z0wy skarb z Nicdziclisk pow. Przemysl H Swiatowit.

- 1938.-T. XVlL-S. 255-282.

70. Sulimirski T. Corded Ware and Globuar Amphorae North-East of the Carpathians. - London, 1968. - 227 p.

71. Szlankowna A. Kilka import6w Staroitalskieh і Zachodiiioeuropejskich z Poludniowo-Wschodniej Polski і Ukrainy H Swiatowit. - 1938. - T. XVII. - S. 293- 306.

72. Makarowicz P. Trzciniecki krςg kulturowy - Wspolnota pogranicza, wschodu і zachodu Europy. - Poznan: Wydawnictwo Poznaiiskie, 201Q. - 445 s.

73. Taras H. Na przedpolu ⅛wiata pontyjskiego - Osadnictwo kultury Strzyzowskiej (2000-1950 - 1600 przed Chr. )∕∕Pradziejepoludnιowo wschodnιej Lubelszczyzny, 2007. 179 s.

73. W^grzynow icz T. Zabytki z epo­ki brqzu і Wczesncj epoki zelaza z Ukramy і Bialorusi w zbiorach Panstwowcgo MuzeuniArcheoIogicznego w Warszawie.

- Warszawa, 2001. - 123 s.

1.3.