ВИСНОВКИ

Систематична банківська криза відображає втрати як банків, так і їх позичальників.

між акціонерами, вкладниками, кредиторами та платниками податків. Так як процес розподілу видатків серед різних агентів є рішенням як політичним, так і технічним, то виникає потреба в детальному обгово- ренні проекту стратегії.

До основних чинників виникнення банківської кризи належать на- ступні: фінансова глобалізація; зменшення обсягів виробництва, погі- ршення платоспроможності підприємств – пошуковців; надмірна кре- дитна експансія під час тривалого економічного підйому; вплив інфля- ції на банківський сектор; різке коливання товарних цін, цін на фінан- сові активи процентних ставок; вплив зовнішньоекономічних чинників; недосконалість нагляду та регулювання банківської системи.

Вибір стратегії для управління систематичною кризою повинен бути пристосований до специфічних умов країни. Специфічні фактори

країни містять причини кризи, макроекономічні умови та перспективи країни, фінансову позицію в банківській системі, ризик внутрішнього та зовнішнього поширення, доступність інструментів вирішення.

До специфічних факторів країни належать: форми власності в ба- нківській системі та економічному секторі; кадрові труднощі; юриди- чні, регулятивні, судові та адміністративні рамки; традиції прозорості; політична узгодженість і якість керівництва. Зазначені фактори впли- ватимуть на успішне розв’язання кризи.

2. Антикризове управління банківською системою передбачає си- стему управлінських заходів та рішень щодо діагностики, попере- дження, нейтралізації та подолання криз і їх причин на всіх рівнях бан- ківської системи.

Держава відіграє особливу роль у процедурі антикризового

управління банківською системою.

Система антикризового управління володіє властивостями, які сприяють особливому механізму управління: гнучкість і адаптивність, здатність до диверсифікації та своєчасного ситуаційного реагування, а також можливості ефективно використовувати потенціал банківської установи та неформальні методи управління.

Таким чином, систематична банківська криза відображає втрати як банків, так і їх позичальників. Тому витрати повинні бути відповід- но розподілені між акціонерами, вкладниками, кредиторами та плат- никами податків. Оскільки процес розподілу видатків серед різних агентів є рішенням як політичним, так і технічним, то виникає потреба в детальному обговоренні проекту стратегії. Цей процес значно тру- домісткий, бо визначити збитки надзвичайно важко, тому що NPLs не мають ніякої чіткої ринкової вартості, а розмір збитків постійно змі- нюється відповідно до змін у діловому середовищі. Щоб уникнути

цього, необхідні скоординовані дії політичного управління.

У світлі виявлених тенденцій можна сказати, що Україна просу- вається у правильному напрямі, останні ініціативи Національного ба- нку України щодо можливої перереєстрації найбільших банків країни в акціонерні товариства відкритого типу сприятимуть більшій прозо- рості національної банківської системи, що є певним синонімом на- дійності. Слід офіційно визнати, що система страхування вкладів гро- мадян не є абсолютною запорукою надійності банківської системи, тому краще попереджувати кризи, ніж потім усувати їх наслідки.

3. Вивчаючи міжнародний досвід подолання банківських криз, доцільно виділити три основних напрямки реформування фінансово- кредитної сфери:

• лібералізацію або дерегулювання грошово-кредитних відносин (що означає усунення штучних перешкод дії ринкових чинників у даній сфері);

• реорганізацію погано функціонуючих банківських й інших кредит-

но-фінансових установ;

• удосконалення контролю за їхньою діяльністю.

4.

України можна вважати її стан у 1998 році. Хоча слід зазначити, що цю ситуацію в основному спричинила криза в Росії.

В умовах значних і стабільних бюджетних дефіцитів покладатися на монетарну політику як на інструмент впливу з метою утримання ситуації під контролем можна було лише протягом короткого проміж- ку часу. Із 1995 року в Росії та з 1996 року в Україні відбувся перехід від фінансування бюджетних дефіцитів шляхом емісії центрального банку до випуску урядових цінних паперів та федеральних облігацій

позики в Росії, а також облігацій внутрішньої державної позики в Україні.

Така політика дала можливість уповільнити зростання грошової бази, стабілізувати курси національних валют, знизити інфляцію. Як Росія, так і Україна залучили фінансовий капітал завдяки відносно сприятливим умовам і досягли припливів короткострокового капіталу у значних обсягах. Проте інвестори швидко відчули нестабільність макроекономічної ситуації в обох країнах. Додатковим чинником, який ще більше послабив їх довіру до ринків, що розвиваються, став ряд криз в азіатських країнах.

Незважаючи на подібність ключових причин девальваційних криз, ситуація в Україні виявилася не настільки драматичною, як у Росії, а саме: відносний рівень боргу уряду Росії, а також відносний рівень дефіциту її Державного бюджету були вищими, ніж в Україні;

структура зовнішньої торгівлі в Росії має принципові відмінності від структури цього показника в Україні, тому девальвація в Росії призве- ла до важчих інфляційних наслідків; оскільки українська банківська система на той час поступалася в розвитку російській, на її балансі не було такої значної, як у Росії, позиції з іноземних запозичень, що пев- ною мірою згладило девальваційні наслідки. Через недостатній розви- ток фондового ринку Україна уникнула масового відтоку капіталу; наша країна офіційно не оголошувала дефолту облігацій ОВДП, a руйнівні наслідки дефолту в Росії допомогли переконати інвесторів у необхідності добровільної конверсії заборгованості.

5. У 2004 році своєчасні та скоординовані дії Національного бан- ку України на всіх сегментах грошово-кредитного ринку сприяли по- передженню фінансової кризи, яка могла виникнути як наслідок полі- тично-економічної ситуації в період проведення президентських ви- борів.

Національний банк України розробив нормативні документи, які регламентують його відносини з банками під час регулювання грошо- во-кредитного ринку на всіх його сегментах – кредитному, валютно-

му, фондовому. Це Положення про формування банками обов’язкових

резервів, про процентну політику, про регулювання ліквідності банків України, про регулювання діяльності банків України, План рахунків бухгалтерського обліку Національного банку і комерційних банків та багато інших.

Можна виділити наступні характерні риси кризи 2004 року в Україні:

• слабка диференціація бізнесу банків; відсутність чи незначна при- сутність інших посередників фінансового ринку; незначна частка цінних паперів у кредитному портфелі банків;

• відсутність консолідації банків в останні роки при швидкому роз-

ширенні філіальної мережі;

• відсутність передумов приватних вкладень на довготривалий пері- од; макроекономічні наслідки, зокрема, високий рівень інфляції, який стримував стимули довгострокових гривневих вкладень;

• висока питома вага доларових вкладень, що зробила реальні валю-

тні ставки досить високими;

• недостатньо жорсткий контроль за активними операціями комер-

ційних банків.

6.

7. В Україні вже відносно давно проголошено стратегічний на- прям на євроінтеграцію. Основними етапами на цьому шляху мають бути: визнання України країною з ринковою економікою, вступ до COT, асоційоване членство в ЄС.

Дедалі глибша інтеграція української економіки у світову зумов- лює більшу чутливість країни до зовнішніх шоків. Це спонукає до проведення більш автономної монетарної політики та відповідно до використання таких ринкових інструментів, як ключова процентна ставка Національного банку України. Обмеженість у використанні процентної ставки як інструмента монетарної політики може, по- перше, призвести до надлишкової ліквідності в банківській системі, а по-друге, ускладнює монетарне управління.

У цьому контексті частина топ-менеджменту України дедалі час- тіше визнає необхідність запровадження гнучкішої політики обмінно- го курсу, при цьому або асоціює гнучкість лише із цілеспрямованим зміцненням (чи девальвацією) номінального курсу гривні щодо дола- ра, або визнає таку можливість у віддаленій перспективі.

8. Фінансова стійкість комерційного банку забезпечується доста- тньо прибутковою його діяльністю з обмеженнями відносно ліквідно- сті й безпеки (надійності). Саме тому стійкість комерційного банку, на наш погляд, знаходиться під впливом всіх аспектів його діяльності і має складну структуру з кількома основними елементами.

Таким чином, оскільки фінансова стійкість є динамічною інтег- ральною характеристикою банку, то найбільш прийнятним для прове- дення аналізу та управління фінансовою стійкістю слід вважати дина- мічний підхід. Суть застосування такого підходу полягає в тому, що для оцінки фінансової стійкості доцільно використовувати не тільки показники, що характеризують її складові, а й досліджувати критерії стабільності діяльності банку.

Проведений за вибіркою банків аналіз лише показує сутність ме-

тоду оцінки фінансової стійкості із врахуванням динамічних змін по-

казників, що використовуються в оцінці.

Підсумовуючи все зазначене вище, слід сказати, що запропоно- ваний підхід дозволяє вирішити лише частину проблем аналізу фінан- сової стійкості. Наступною задачею є побудова методики аналізу фі- нансової стійкості, що дозволяла б узагальнити оцінки за всіма крите- ріями й отримувати таке значення інтегрального показника фінансової стійкості банку, який дозволив би не лише визначити абсолютне зна- чення фінансової стійкості банку, а й провести порівняння банків.

У цілому можна зазначити, що запропонована методика оцінки фінансо- вої стійкості банківських установ на підставі динамічного показника слугує передумовою визначення кризових явищ у банківській сфері.

9. Розробка ефективної грошово-кредитної політики та дослі- дження її впливу на рівень економічного зростання в державі має ва- жливе значення для будь-якого суспільства. Особливої актуальності ця проблема набуває в умовах пошуку шляхів стабілізації економічно- го розвитку в країнах, де економіка знаходиться на стадії трансформа- ційного періоду. Грошово-кредитна політика має розглядатися як джерело економічних зрушень, підвищення реальної заробітної плати і відповідно рівня життя населення; виступає засобом стримування інфляційних процесів, що в свою чергу відповідає стратегічним цілям грошово-кредитної політики.

Світовий досвід свідчить, що підбір ефективних інструментів грошово-кредитної політики впливає на підвищення конкурентоспро- можності суб’єктів господарювання та сприяє економічному зростан- ню країни в цілому. Тому питання визначення фінансових чинників у розрізі компонентів грошово-кредитної політики, що впливають на економічне зростання в державі, є актуальним для дослідження.

Вирішення питання про активізацію грошово-кредитної політики з метою стимулювання економічного зростання викликає необхідність визначення меж і наслідків можливого впливу такої активізації на економіку держави, на динаміку виробництва і темпи зростання цін

10. На розвиток грошово-кредитного ринку в 2006 р. істотним чином впливала ситуація в макроекономічній сфері.

З одного боку, стала тенденція до поступового пожвавлення тем-

пів економічного розвитку поряд із позитивною динамікою соціаль-

них показників сприяла збільшенню попиту на гроші як з боку юри- дичних, так і фізичних осіб, що знайшло своє відображення в рекорд- них для останніх років темпах приросту кредитних вкладень.

Незважаючи на пожвавлення інфляційної динаміки упродовж останніх місяців 2006 р., Національний банк України не вживав істот- них заходів рестрикційної спрямованості. По-перше, прискорення те- мпів інфляції було зумовлено, передусім, чинником адміністративного шоку внаслідок істотного підвищення житлово-комунальних тарифів. Одночасно динаміка цін на більшість інших товарів та послуг, за яки- ми обчислюється індекс споживчих цін, була досить стриманою. Про- ведення жорсткої монетарної політики за таких умов могло б призвес- ти до погіршення умов функціонування тих секторів економіки, яких прямо торкнувся адміністративний шок.

По-друге, помірна динаміка монетарних агрегатів свідчить про відсутність значної ролі монетарного чинника в інфляційному при- скоренні. За період після відновлення в 1999 р. процесів економічного зростання темпи приросту грошової маси в 2006 р. (на 34,5 % до

261,1 млрд. грн.) були найменшими (не враховуючи 2004 р., який мав певну специфіку внаслідок виникнення наприкінці року кризових явищ, пов’язаних із політичною нестабільністю).

При цьому рівень монетизації економіки, як свідчать попередні дані, збільшився в 2006 р. з 37,65 % до 44,44 %, що свідчить про реа- льне збільшення насиченості економіки грошовою масою. Процесу ремонетизації економіки сприяло певне пожвавлення фондового рин- ку, поступове відновлення ролі капіталомістких галузей (металургія, машинобудування) у структурі економічного зростання, що зумовлю-

вало більший попит на кредити з відповідним збільшенням потреби

в платіжних засобах на одиницю ВВП, а також значне зростання цін на певні види інвестиційних активів (зокрема, на нерухомість і зем- лю), що потребувало більше коштів для здійснення операцій на відпо- відних ринках.

З огляду на зазначене Національний банк України упродовж

2006 року істотним чином не змінював спрямованості грошово- кредитної політики, яка полягала в помірному, адекватному попиту на гроші, розширенні грошової пропозиції та попередженні форму- вання монетарних ризиків цінової стабільності.

Проведений аналіз динаміки та структури грошової маси свідчить про її зростання протягом всього аналізованого періоду. Але структу- ра грошової маси не відповідає структурі грошової маси розвинених країн: занадто велика питома вага агрегату М0 – готівки в обігу. Пи- тома вага цього агрегату в грошовій масі повинна бути 5 %, а в Украї-

ні вона складає 33,67 %. Таке динамічне зростання монетарних агре- гатів є адекватним сучасному розвитку економіки і спрямоване на під- тримання економічного зростання і ремонетизацію економіки. Націо- нальний банк забезпечує потреби суб’єктів господарювання у платіж- них засобах, не провокуючи монетарного тиску на споживчі ціни та обмінний курс.

Таким чином, Національний банк України проводить грошово- кредитну політику, спрямовану на забезпечення стабільності націона- льної грошової одиниці. З цією метою здійснюється регулювання грошової пропозиції через використання всього спектра монетарних інструментів та механізмів таким чином, щоб повністю задовольнити попит економіки на гроші та не створити монетарних ризиків для ди- наміки цін.

11. Проведений аналіз основних засад грошово-кредитної політи- ки як системи державного антикризового управління банківською си- стемою дає підстави зробити наступні висновки.

Результативність стандартних інструментів і методів монетарної політики в перспективі буде знижуватися, оскільки колишні стандарт- ні монетарні ситуації (значення показників, їх співвідношення, комбі- нації параметрів) зустрічатимуться відносно рідше. Тому необхідна подальша розробка монетарного інструментарію, розрахованого на нові типові монетарні ситуації, що доповнюється концептуальним розвитком моделей монетарного середовища. Стратегія розвитку мо- нетарного устрою економіки України вимагає розробки і реалізації комплексу заходів, що забезпечують послідовну монетизацію госпо- дарської діяльності та інтегрування національної банківської системи,

фінансового ринку і реального сектора в єдиний інвестиційний

механізм. У недостатньо монетизованій економіці зв’язок між грошо- вою масою і цінами, дійсно, є нестабільним. Цей зв’язок періодично то послаблюється, то посилюється. При цьому в русі цін і грошової маси виявляється певна природна циклічність, яка простежується про- тягом останніх років. Визнання закономірної нестабільності попиту на гроші і зумовленої нею волатильності показників інфляції дає нам можливість не використовувати кожен раз сильні інструменти моне- тарної політики, коли прогноз інфляції не виправдовується.

12. В умовах динамічного розвитку вітчизняної економіки моні- торингу фінансової стійкості банку повинно приділятися чи не найбі- льше уваги, оскільки саме стійкість є запорукою розвитку банківських установ.

13. Проблема діагностики в антикризовому управлінні належить до недостатньо дослідженої галузі у вітчизняній економічній науці.

Це пояснюється тим, що протягом тривалого періоду господарювало марксистсько-ленінське вчення, яке виключало кризу при соціалізмі. Використання зазначеної теорії повністю виключало специфіку про- блематики антикризового управління, включаючи і антикризову діаг- ностику.

Результати нашого дослідження свідчать про те, що ефективність діагностики вища тоді, коли визначено наступні етапи її виконання: встановлення належності об’єкта до певного класу або групи об’єктів; виявлення відмінностей об’єкта, що діагностується, від об’єктів свого класу шляхом порівняння його фактичних параметрів з базовими; розробка методики формування інституціональних норм в якості ба- зових показників.

Індивідуальність банківської системи вимагає об’єднання діагно-

стики фінансового стану банку з проведенням заходів превентивної санації. У цьому розумінні деталізація поняття “криза” пояснює про- цесуальний бік антикризового управління, оскільки фази кризи і стадії кризових ситуацій обумовлюють стадії антикризових заходів, а не на- впаки.

14. Діагностика банківської системи повинна базуватися на таких напрямках: визначення стійкості банківської системи на поточний час та на прогнозовану перспективу; оцінка ефективності виконання фун- кцій банківською системою в економіці; визначення чинників, що спричиняють дестабілізацію банківської системи на поточний час, се- редньо- та довгострокову перспективу.

Діагностика стійкості банківської системи повинна здійснювати-

ся під час проведення моніторингу стійкості банківської системи.

У свою чергу фінансовий моніторинг банківської системи виступає

частиною наглядових функцій центрального банку. Основна його мета

– забезпечення органів державного управління і банківської системи інформацією, що відображає результати діяльності банківського сек-

тора та вплив чинників, які визначають стійкість банківської системи.

15. Основними завданнями фінансового моніторингу є:

• збір і накопичення інформації, яка віддзеркалює основні показники економічного розвитку країни у контексті динамічного розвитку банківської системи;

• збір і накопичення інформації, які віддзеркалює діяльність банків-

ської системи;

• аналіз і прогноз показників фінансової стійкості національної бан-

ківської системи;

• оцінка системних ризиків банківської системи;

• виявлення і оцінка ступеня впливу основних чинників, які визна-

чають стійкість банківської системи;

• оцінка ефективності заходів, які здійснюються в рамках державно-

го регулювання банківської системи.

16. З метою забезпечення ефективного функціонування системи моніторингу стійкості банківського сектора, на наш погляд, повинні виконуватися наступні принципи:

• принцип наукового обґрунтування використання у процесі моніто- рингу методик, що означає необхідність постійного удосконалення методичного забезпечення моніторингу стійкості банківської сис- теми. Слід відзначити, що на сьогодні не існує єдиного, загально- визнаного методологічного підходу до оцінки стійкості банківсько- го сектора;

• моніторинг стійкості банківської системи повинен здійснюватися безпосередньо як у банківській системі України в цілому, так і в регіонах країни – відповідно до регіональних банківських секто- рів. Зазначений принцип передбачає урахування специфічних рис розвитку регіональних банківських систем. Зазначені відмінності передбачають нерівномірність впливу зовнішніх і внутрішніх чин- ників на стійкість банківських структур у різних регіонах;

• моніторинг стійкості банківської системи повинен базуватися на принципі неперервності, який означає, що робота, пов’язана зі збо- ром і оцінкою інформації, повинна проводитися постійно, а не пе- ріодично;

• принцип співставлення вихідних даних і результативних показни- ків моніторингу. Він означає, що вихідні дані, які складають інфо- рмаційну базу моніторингу стійкості банківської системи, повинні бути співставлені на різних відрізках часу. Для цього необхідно за-

безпечувати постійні форми звітності банківських установ і суб’єк- тів господарювання економіки. Крім того, повинна забезпечуватися можливість однозначної інтерпретації вихідних даних моніторингу, тобто результативних показників стійкості банківської системи;

• принцип доступності висновків і результатів моніторингу свідчить про необхідність розгляду та обговорення документально зафіксо- ваних висновків моніторингу усіма зацікавленими користувачами інформації про банківську систему.

17. Слід відзначити, що при проведенні оцінки фінансової стійко- сті необхідно розглянути питання інформаційного забезпечення: ін- формаційну базу та інформаційні потоки. Інформаційну базу для ана- лізу і оцінки стійкості банківської системи складають: бухгалтерська

звітність банківських установ; бухгалтерська і статистична звітність підприємств і організацій; статистична інформація про соціально- економічний стан країни в цілому, включаючи інформацію про діяль- ність домашніх господарств; параметри бюджету регіонів і країни в цілому; прогнози соціально-економічного розвитку регіонів і країни в цілому; прогнози розвитку окремих галузей економіки регіону і країни.

18. Узагальнення та аналіз існуючих підходів до розробки інди- каторів стійкості банківського сектора дозволили структурувати їх на- ступним чином.

По-перше, це індикатори, які оцінюють виконання банківською системою основних функцій на макроекономічному рівні. У зазначену групу доцільно занести наступні показники:

• показники динаміки розвитку банківського сектора (капітал, акти- ви, кредити, депозити), співвідношення з макроекономічними по- казниками (ВВП, доходи населення) розвитку країни;

• динаміка питомої ваги активів банківського сектора у ВВП стосов-

но рівня монетизації економіки;

• індекс перерозподілу ресурсів між контрагентами, індекс перероз- поділу ресурсів за термінами, індекс трансформації ресурсів за те- рмінами;

• показники стану розрахунків в економіці: структура дебіторської та кредиторської заборгованості підприємств і організацій, коефіцієнт монетизації економіки, обсяг неоплаченої картотеки за банківськи- ми рахунками клієнтів, неоплаченої у разі відсутності коштів на кореспондентських рахунках банків, обсяг неоплаченої картотеки на кореспондентських рахунках банків.

По-друге, індикатори, за допомогою яких можна оцінити ефектив- ність банківської системи (достатність капіталу, якість активів, дохідність та прибутковість, ліквідність, чутливість до ризику). До за-

значеної групи доцільно також віднести наступні показники: відношен- ня великих ризиків до капіталу, спред між ставкою за кредитами і депо- зитами, відношення чистої відкритої позиції за акціями до капіталу.

По-третє, індикатори, які оцінюють здатність банківської системи протистояти дії внутрішніх і зовнішніх чинників: рівень концентрації банків, залежність банківської системи від міжбанківських кредитів, питома вага кредитного портфеля в активах, мультиплікатор розши- рення депозитної бази, питома вага іноземного капіталу в банківській системі.

19. Для вирішення проблеми стабілізації діяльності банківської системи необхідно сформувати антикризові стратегії індивідуально для кожного окремо взятого банку. Одним з етапів формування анти- кризової стратегії є моделювання фінансово-економічного стану бан- ківської установи.

Протягом 2005-2006 років значення інтегральних показників біль- шості банків знаходилися приблизно на одному рівні стосовно межі небезпеки. Така ж ситуація притаманна і загальним тенденціям банків- ської системи, що визначають очікуваний стан банку. Хоча слід зазна- чити, що протягом 2006 року відбулося незначне зниження граничного рівня очікуваного стану, лише на початку 2007 року він почав зростати, хоча темпи його зростання були нижчими порівняно з 2004 роком.

Слід зазначити тенденції, притаманні окремим банкам, зокрема, Укрпромбанк протягом 2004-2006 років мав значення інтегрального показника фінансово-економічної стабільності набагато вище за очі- куваний по банківській системі рівень, насамперед, через високі зна- чення показників адекватності капіталу та співвідношення капіталу та зобов’язань.

Стабільним є стан Укрсоцбанку, Приватбанку та Райффайзенбан- ку Аваль. Протягом майже всього періоду значення інтегрального по- казника їхньої фінансово-економічної стабільності знаходилися трохи вище за очікуваний рівень. Вони змінювалися адекватно змінам у ба- нківській системі.

Отримані результати щодо фінансової стійкості банківської сис- теми на підставі просторового зображення наочно демонструють про- цес наближення банків до межі граничної небезпеки або ідеалу досяг- нення поставленої мети, що свідчить про вирішення проблеми стабілі- зації діяльності банківської системи через формування антикризових стратегій індивідуально для кожного окремо взятого банку.