Російсько-турецька війна, 1877 —1878. p.
B p. 1877. прийшла p о c і й c ь к о - т у p e ц ь к а в і й н а, подія великого значіння, що викликала в політиці заінтересованих народів і держав Европи всілякі орієнтації. Австрія, чи там Австро-Угорщнна, як держава невтральна вижидала висліду сеї війни, щоби для себе дещо добути в догіднім моменті.
Тодішна закордонна політика г p. A н д p а ш і о г о була під рукою кн. Бісмарка. Ta хоч втій війнімала вирішитись доля турецьких Славян, котрим кождий культурний чоловік міг тільки бажати висвободження, то тут лежало глибше питаннє: чи Туреччина має істнувати, чи Росія має опанувати її области. Тому симпатії і антипатії були розбіжні.I так, M а д я p и явно демонстрували проти Росії, бо їм не було по дорозі ані скріпленнє Росії ані осво- бодженнє балканських Славян. За Мадярами потягали П о л я к и, що бажали розбиття Росії і відбу- довання давної 1 Іольщі. B 3 а г p e б і склнкано демонстраційний зїзд, котрий приняв резолюцію, що мусить упастн пануваннє Турків в Европі, колн істну- ваннв христіянських народів на сході має бути забезпечене; висказав горячу симпатію для народів, що борють ся за свою волю і для Росії як аліянта Австрії,— та підніс гадку, що Австро-Угорщина не стане в обороні Туреччини, але получить Дальматію з Хорватією і займе Босну та Герцеґовину.
Чехи від початку російсько-турецької війни все оказували симпатії для Росії, та коли Папа в промові до сабавдських богомольців виступив був проти Росії, студенти старо- і молодо-чеські в ночі з 2. на
3. червня 1877. на горі Жижки спалили на стосі портрет Папи, його промову і чеську Газету клерикальну „Чех“. Д-р Ріґер виладив в іменивсіхчесь- ких послів соймових письмо до Славянського Комітету в Москві, в котрім побажав Росії всякого успіху у війні та сказав, що слава Росії буде й славою Чехії, і що нарід тішить ся, коли могучий Славянин боронить слабого Славянина!..
Наша народна (українська) партія в Галичині покладала свої надії на те, що коли царЕЬка Росія буде побіджена, тоді примушена згодить ся дати національні свободи Україні.
Натомість pycco- фільська партія заступала иншу думку. Вона не хотіла вірити в те, щоб Росія коли небудь згоднлась на усамостійненнє України, а утверджувала, що в разі, як Росія буде побіджена, то над нами іще сильнійше запанують Поляки в Австрії.Добре нагадую собі той час російсько-турецької війни, — як в хаті мого батька збирали ся наші старі патріоти та потайки сумуючи розважувалн те, ■ що станеть ся з нами в Галичині, як бн Туреччина побідила Росію. Для иаших батьків значила тоді по- біда Росії над Туреччиною побіду нашої справи, а побіда Туреччини над Росією — іще гірше закрі- пощеннє нашого народу Поляками. Ось так стояли в тім часі д в і о p і є н т а ц і ї п p о т и c e б e: батьків — політнчних руссофілїв та синів — безглядних українофілів. Перші вижидали приходу побідної Росії до ГаличиНн, щоб визволити нас з польського ярма, ,-· другі бажалн собі розбиття Росії, щобн визволити нашу Україну з російської неволі...
Анаші народні маси (селянство) в Галичині орієнтувались своїм питомим світоглядом. Я шукав нагоди в той час, щоб про се питаннє розговоритись з нашнмн селянами, тоді майже безграмотними, та не мало здивував ся, як почув від ннх смілнй і рішучий голос за Росією, бо мовляли: там є дужий цар, такн нашої, а твердої віри, та він не дасть нам загибати. A всякі мої пояснювання, що царська Росія переслідує і поневолює наш український нарід, — на
нічо не придались, бо наші селяне мали готову відповідь: те все пусте, та воно наладнаєсь, аби лиш ті Поляки вступились иа бік...
Ta отсе не був голос виїмковий, чи там одиничний, але, як я мав нагоду переконатись відтак у моїй безпосередній орґанізаційній роботі, се було загальне почуваииє наших народиих мас в краю. I тому треба було іще довгі роки працювати в народних масах,, щоб довести до дійсного національного і політичного освідомлення та відиовити ідеольоґію визволення України —вукраїнськім народі галицької землі...
Російсько-турецька війна скінчилась побідою Росії, в інтересі балканських Славян, та при заключуванню мирового договору в Берліні·’') внступив граф Ан~ драшї з конечним домаганнєм окупації Босии і Герце- ґовини, не зважаючи на перестороги кн- Бісмарка.
Отся справа, забору Босни і Герцеґовини через Австро-Угррщину стала костію незгоди між Росією і Австро-Угорщиною, та опісля дала п p и в і д д о звісної траґедії в Сараєві в p. 1914, як також до світової війни і до розвалу австро-угор- ської монархії. [25]учеників (між ними найдіяльнійший був пізнійший професор університету д-р Стефаи Смаль Стоцький), оперті на моїм власнім переконанню, споводовали меие взяти ся за повие виданнє словесних плодів всіх наших взорових писателів зачавши від Котляревського в xpo- нольоґічнім порядку. He буду розводити ся широко над потребою такого видання, бо мені здає ся, що всі наші патріоти, котрим сорочка близша сукмани,
0 тім достаточно переконані. Цілію моєю єсть, розширити як можна далеко плоди наших писателів, познакомити так більше, як і менше образовану часть народа з нашою літературою, — показати, що ми вже маєм, а чого нам єще ие достає, і заохотити більше ударованих межи нами до дальших праць на так красно витичєній дорозі... B видаиню самім оставляю цілу граматичну часть незміиною, бо в тім лежить характер бесіди; інакше не мало би моє виданнє в язико- словнім згляді найменшої вартости. Прото най ізви- нить мене читаюча публика, що тілько там тримати ся буду видань Куліша, де иншого жерела не маю, бо Куліш видаючи письма котрогонибудь писателя поступав собі не тілько не яко фільольоґ, але часто
1 не совістно. Так само не могу згодити ся на Ky- лішів спосіб писання (так звану кулішівку) зі всіми її українськими ї галицькими ніянсами, але тримаю ся правописи, і то тої, котру подав Осадца в своїй граматиці руського язика і котра в наших школах уживати ся повинна. Где Осадцова правопись не вистарчає, там очевидно від неї відступаю і пишу н. пр. вона = она“...
Том II. Рускої Бібліотеки (Писання Г. Ф. Квітки Основяненка), вийшов в p. 1878.
Тяжка недуга і скора смерть спричинили, що проф. Онишкевичеви не судилось викінчити розпочате діло, але натомісць один зпоміж його учеників проф. Д-р Стефан Смаль Стоцький прийшов до Чернівців і допровадив до п о л і т и ч н о г о в і д p о д ж e н н я Б y- к о в и н с ь к и X У к p а ї н ц і в.
Третий TOM P у C K O ї Б І б Л І O T е к И I. O H и ш K e- в и ч а (Писання Маркіяна Шашкевича, Івана Вагиле-
ІСТОрІя ПОЛІТ, думки 11
вича і Якова Головацького) видало „Академичне Брат- ство“, в p. 1884, по смерти професора Ігнатїя Онишкевича, — заходами B о л о д и м и p a K о ц о в - c ь ко г о.
Д-р Володимир Коцовський
Передше, в p. 1881. видало Товариство академічне „Дружний Лихвяр“ у Львові: A н т о л ь о ґ і ю руську, збірник найзнаменитших творів руських поетів, — заходами Евгена Олесницького.
14.