Асоціанізм та його різновиди

Прискорення у ХУІІІ ст. економічного розвитку провідних європей­ських країн (Франції, Англії, Німеччини) призвів до посилення руху за просвіту широких мас населення. На зміну раціоналізму з характерною для нього вірою у всемогутність людського мислення та апріоризму з його вихідним положенням про вроджене походження свідомості при­ходить сенсуалізм та емпіризм, побудовані на постулаті про всемогут­ність досвіду.

Вихідним принципом асоціанізму було положення про те, що нако­пичення досвіду людиною є процесом утворення зв’язків (асоціацій) між окремими його елементами - новими й відомими. Одним з перших представників асоціанізму був Давид Гартлі (1705-1757 рр.) - англій­ський лікар. Основна його наукова праця — «Спостереження за люди­ною», у якій обгрунтовується ідея автора про те, що призначення наук про людину полягає у тому, щоб навчитись управляти поведінкою лю­дей з метою вдосконалення суспільства. Вчений доводив, що будь-який зв’язок уявлень виникає із відчуттів та їх слідів у мозку. Одним з пер­ших намагався науково пояснити активність душі утворюваними у сві­домості зв’язками, які вважав проявами змін природи. Механізм асоці­ації пояснював на основі теорії про вібрації, ідея якої походить від Ньютона. Зовнішні впливи викликають внутрішні коливання, а від моз­ку коливання передаються до м’язів, викликаючи вібрації (рухові акти) - помітні або ні.

На думку Гартлі, існує два різновиди вібрацій:

- великі, що відбуваються у нервах головного і спинного мозку, в черепно-мозкових, спинномозкових нервах;

- малі - як копії великих, що виникають у білій речовині головного мозку.

Великі вібрації є первинними, виникають під впливом «пульсацій» зовнішнього світу, а малі створюють «внутрішній світ ідей», що стано­вить міні копію взаємодії організму і середовища. Малі вібрації збері­гаються і накопичуються, цим створюють основу досвіду і здатності до навчання.

Роботи Д.Гартлі являють собою другу (після праць Рене Декарта) спробу поєднати поняття рефлексу з асоціацією. Третя, найбільш нау­ково обгрунтована спроба на основі фізіологічних знань, належить І.М. Сєченову.

Слід нагадати, що ідея асоціативного походження психічних явищ (зокрема, трактування думки як поєднання, асоціації відчуттів) запро­понована ще до Гартлі. Його новаторство проявилось у тому, що протя­гом вісімнадцяти років він намагався пояснити несвідомі психічні про­цеси як причини діяльності свідомості (інтелектуальних і вольових актів).

Гартлі вважав слово головним у забезпеченні вольової поведінки. Слово (вібрація) асоціюється із чуттєвими враженнями. Вібрація закрі­плюється, а потім уже слово викликає ті ж вібрації, що спочатку були викликані чуттєвими враженнями.

Вчений визнавав дві рушійні сили поведінки людини: задоволення і страждання. Людина вміє розрізняти добро і зло завдяки тому, що вплив соціально важливих об’єктів повторюється і пов’язується із від­повідним почуттям.

Дж. Прістлі (1733-1804 рр.) доводив, що всі психічні явища є ре­зультатом асоціацій ідей. Вся людина — єдине ціле, духовні властивос­ті є результатом організації структур мозку.

У другій половині ХУІІІ ст. асоціанізм стає панівним напрямом у поясненні психічних явищ.

Абсолютизований різновид асоціанізмупредставлений працями Джорджа Берклі та Давида Юма. Ці вчені називають реальним лише те, що є у свідомості. Вони стверджують, що за відчуттями немає іншої реальності й проголошують лозунг «Esse est percipi» («бути — означає бути сприйнятим»).

Давид Юм (1711-1776 рр.) називає досвідом те, що існує у свідомо­сті людини. Досвід є єдиним джерелом пізнання. Асоціація - зв’язок між різними елементами досвіду - ідеями та враженнями. Між останні­ми не існує причинного зв’язку, а думка людини про цей зв’язок - ре­зультат слідування фрагментів досвіду одного за іншим.

2.