Правова держава і громадянське суспільство

Демократичний розвиток суспільства в наш час іде шляхом формування правової держави і громадянського суспільства. Найбільша цінність правової держави полягає у визнанні суверенітету народу, який є джерелом влади.

Найдокладніше ідея правової держави була розвинена у працях І. Канта, який обґрунтував її філософські основи. Розглядаючи державу як об’єднання багатьох людей, підпорядкованих правовим законам, Кант підкреслював, що кожний громадянин може визнати над собою тільки ту владу, яка сама виконує ті самі закони, як і він. Отже, Кант обстоював необхідність дотримання принципу взаємної відповідальності держави і громадян за дотримання законів, обмеженість законом державної влади та невід’ємність і недоторканість прав особи.

В сьогоднішній українській державі значною перешкодою у справі розбудови правової держави є деформована правосвідомість народу, що дісталась нам у спадок від колишнього тоталітарного СРСР.

Проголошення держави найвищою цінністю забезпечив її примат над правом, яке трактувалось як інструмент державної влади. “Творцем” законів став владний партійно-державний апарат, який міг будь-коли підмінити закон постановою ЦК КПРС або якоюсь іншою неправовою нормою.

В сучасному світі формування правової держави є загальносвітовою тенденцією і передбачає послідовне впровадження у практику таких важливих принципів:

- верховенство права в усіх сферах життєдіяльності суспільства;

- підзаконність державної влади, обмеженість сфери її діяльності та невтручання держави у справи громадянського суспільства;

- реальність та гарантованість невід’ємних прав людини та грома­дянських свобод, визнання їх пріоритетності; наявність механізму їх захисту;

- рівність закону для усіх і рівність усіх перед законом;

- взаємна відповідальність держави і особи, правова відповідальність офіційних осіб за дії, які вони чинять від імені держави;

- поділ влади на законодавчу, виконавчу і судову за умови їх взаємної врівноваженості та відкритості;

- наявність ефективної системи захисту, незалежність судів і суддів;

- наявність ефективних форм контролю за дотриманням законів.

Ефективність контролю та реалізація усіх інших принципів правової держави можливі лише на основі поділу влади. Принцип поділу влад вимагає, щоб кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) відповідно до своєї природи, характеру функцій і призначення займала своє, чітко визначене місце у системі державного управління і виконувала повноваження, властиві тільки їй. Право у вигляді законів та інших нормативно-юридичних актів формулює законодавча влада, виконавчі органи виконують закони, контроль за конституційністю актів законодавчої влади, законністю і правомірністю урядових рішень, дотриманням законів усіма суб’єктами здійснює незалежний суд.

Поділ влад не означає їх ізольованості, а швидше їх взаємодію, взаємоконтроль, систему стримувань і противаг, що має на меті утримати кожну гілку влади у межах її компетенції і забезпечити її незалежність від інших гілок влади.

Правова держава є правовою формою здійснення державного суверенітету народу. Завдяки народному представництву і правам особи і громадянина, що гарантують політичну самодіяльність як особи, так і суспільних груп, нормальне виконання державних функцій залежить від самодіяльності народу. Народ несе відповідальність за функціонування правового порядку і державних установ. Відносини правової держави з іншими елементами політичної системи будуються на основі консенсусу, партнерства, взаємодії, політичного плюралізму. В умовах розвиненої демократії політичні партії, суспільні організації, рухи можуть бути в опозиції до парламенту, уряду, президента тощо. Але жоден з суб’єктів політичної системи, як і жоден громадянин, не мають права порушувати конституцію і закон. Держава зобов’язана захищати закон і має право застосовувати санкції і примус у разі його порушення. Для побудови правової держави необхідні: економічний фундамент, високий рівень демократії, правової культури і правосвідомості населення, перетворення закону у головний важіль управління усіма сферами життєдіяльності суспільства.

Для правової держави характерні різні принципи правової поведінки громадян і державної влади. Якщо громадянам дозволено все, що не заборонено законом, то владним структурам, навпаки, дозволено лише те, що передбачено законом.

Отже, виходячи з вищесказаного, можемо дати таке визначення правової держави.

Правова держава - це така форма організації і діяльності публічно- політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному конституцією порядку, гарантуються права і свободи людини, а владні структури не втручаються у сфери громадянського суспільства.

Поняття “громадянське суспільство” з’явилося у XVII ст. у працях Т. Гоббса і Дж. Локка. Пізніше концепція громадянського суспільства, її основні положення були опрацьовані у працях таких мислителів, як І. Кант, Г.В.-Ф. Гегель, А. де Токвіль.

Значну увагу розробці теорії громадянського суспільства присвятили українські вчені: М. Драгоманов, М. Грушевський, Б. Кістяківський, І. Франко та ін. Основними положеннями теорії громадянського суспільства є: автономність та індивідуальна свобода громадян, їх здатність відстоювати і захищати свої

інтереси, протистояти сваволі влади, обмеження компетенції держави політичною сферою, невтручання держави в життя громадянського суспільства.

Формування громадянського суспільства нерозривно пов’язане з формуванням людини як особи, як індивіда, який має певну систему потреб, інтересів, цінностей, прав і свобод, соціально відповідає за свої дії і має можливість їх реалізації. Наявність умов для реалізації інтересів, прав і свобод перетворює людину в особу, в головного учасника суспільного розвитку, члена громадянського суспільства.

Держава і громадянське суспільство - це свого роду антиномія, яка допомагає охарактеризувати поділ цілісного суспільного організму на дві взаємопов’язані і взаємообумовлені сфери - політичну і соціальну. Для держави характерні тенденція до централізації, впорядкування суспільного життя, переважання вертикальних та ієрархічних зв’язків. Для громадянського суспільства властиві тенденції до децентралізації і свободи особи та домінування горизонтальних, невладних зв’язків. Ці зв’язки утворюють декілька рівнів. Фундамент - це відносини, які характеризують систему збереження життєдіяльності суспільства. Другий прошарок - це соціокультурні відносини. Третій - становлять відносини, що пов’язані з індивідуальним вибором, політичними і культурними уподобаннями, ціннісними орієнтаціями. Тут ми маємо різного роду групи інтересів, клуби, політичні рухи і партії тощо.

Структура громадянського суспільства досить складна.

Отже, громадянське суспільство - це сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Суб’єктами, які творять громадянське суспільство, є:

- вільні і рівні індивіди;

- створені ними добровільні асоціації, зорієнтовані на громадські справи;

- вільна преса як засіб комунікації і самовираження.

До атрибутів громадянського суспільства належать:

- наявність публічного простору, засобів і центрів комунікації, на основі яких формуються сфери громадського життя і громадської думки;

- організоване громадське (публічне) життя вільних і рівних індивідів, чиї права захищені конституцією і законами;

- добровільні асоціації, автономність яких усвідомлена на індивідуальному і колективному рівні і які є незалежні від держави;

- кооперація і солідарність між людьми, спілкування на засадах взаємної довіри і співробітництва, які є наслідком діяльності, зорієнтованої на громадські інтереси та публічну політику (див.: Схема 7.4).

Громадянське суспільство виконує багато функцій, зокрема:

- механізму самоорганізації громадян для вирішення суспільних проблем;

- противаги державним владним структурам з метою не допустити узурпації влади;

- засобу соціалізації індивідів, орієнтація їх на суспільно-корисні справи;

- сприятливого суспільного середовища для формування демокра­тичного типу політичної культури, демократизації політичного процесу.

Розвинене громадянське суспільство можливе лише у правовій державі, яка повинна реагувати на запити і потреби асоційованого громадянства, сприяти його розвитку, запобігати виникненню конфліктів.

В умовах панування тоталітарного режиму не держава існує для людей, а люди для держави. Людина приноситься у жертву державі, перетворюється на “абсолютного громадянина”, а згодом у підданого, безсилого і безпорадного перед апаратом насильства і примусу. Народ перетворюється у масу, населення набуває ознак натовпу. Мінімум громадських організацій, що існував в СРСР, був створений під егідою державно-партійного апарату та повністю йому підпорядкований. Громадські організації були своєрідним контролем над діяльністю більш-менш суспільно-політично активних громадян.

У 20-30-х роках ХХ ст. громадянське суспільство було досить розвинене у Західній Україні, яка тоді не входила до складу СРСР. Діяльність таких національних та економічних товариств, як “Просвіта”, “Рідна школа”, “Клуб русинок”, “Дністер”, “Народна торгівля”, “Сільський господар” та ін., сприяла відродженню економічного та державного життя українців, зростанню їх національної свідомості і гідності.

Особливу роль у західноукраїнському суспільстві відігравала Українська Греко-Католицька Церква на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким. Значна кількість громадських організацій діяли під егідою УГКЦ.

Після приєднання Західної України (1939 р.) до складу СРСР внаслідок одержавлення власності зникла об’єктивна основа для існування незалежних об’єднань громадян і самого громадянського суспільства. Держава, підпорядкувавши собі усі суспільні інституції, зруйнувала характерні для українського суспільства горизонтальні зв’язки у виробничій та культурній сфері, знищивши тим самим механізм зворотного зв’язку між особою і державою. Навіть саме поняття “громадянське суспільство” надовго зникло з радянського суспільства.

Процес відтворення інституцій громадянського суспільства почався лише з лібералізацією режиму в період так званої перебудови. Утворення у Львові таких громадських організацій, як “Товариство Лева”, “Товариство української мови ім. Т.Г. Шевченка”, “Меморіал” продемонстрували ріст справжньої (свідомої), а не показної, регламентованої зверху, громадянської активності людей.

На думку більшості українських та зарубіжних політологів, інститути громадянського суспільства повинні стати фундаментом демократичного устрою. Розвиток структур громадянського суспільства забезпечить впевненість і відповідальність окремої особи, зростання самостійності приватних і громадських сфер життя, стане перешкодою на шляху надмірного розростання функцій держави.

Безумовно, розбудова системи громадянського суспільства, врегулювання його взаємовідносин з державою на законодавчому рівні вимагає наявності відповідного правового поля, яке існує тільки в правовій державі.

Могутнім поштовхом у формуванні громадянського суспільства в Україні стала Помаранчева революція, яка розпочалася 21 листопада 2004 р. Причиною революції були грубі масові, системні порушення та фальсифікації другого туру президентських виборів 2004 р. Незважаючи на те, що фактично перемогу здобув опозиційний кандидат Віктор Ющенко, Центральна Виборча Комісія проголосила обраним на посаду президента провладного кандидата Віктора Януковича. Таким чином, влада порушила один з фундаментальних принципів демократії - забезпечення прав і свобод людини і громадянина, зокрема, право обирати і бути обраним.

Мільйони людей, прагнучи захистити свій вибір, вийшли на площі та вулиці більшості міст України. Центром Помаранчевої революції став Майдан Незалежності у Києві. Сотні тисяч людей з помаранчевою символікою стали на захист своїх громадянських прав. Усвідомивши себе як політичну націю, яка прагне жити у правовій демократичній державі, страйкарі скандували лозунги: “Нас багато і нас не подолати”, “Свободу не зупинити”, “Махінаціям - ні, фальсифікаціям - ні, ні - брехні”, “Ющенко - наш президент”.

Особливо активними у ході революції були студенти київських, львівських, тернопільських, івано-франківських вищих навчальних закладів. Розгорнуте ними наметове містечко стало осередком формування відповідального ставлення до своїх громадянських обов’язків. Значну роль у ході революції відіграла громадянсько-політична організація молоді та студентів “Пора”. Члени цієї організації брали активну участь у блокуванні будівель Кабінету Міністрів, Верховної Ради України та Адміністрації Президента. Виключно мирний характер поведінки “помаранчевих” унеможливив виникнення конфліктів з владою, яка мобілізувала на свій захист міліцію та загони спецназу (“Омон”, “Беркут”).

Діюча влада, прагнучи будь-якими методами зберегти свої позиції, організувала декілька тисяч шахтарів Донецька, які мали підтримати кандидата на пост Президента В. Януковича у Києві. Однак, прибувши до столиці, “біло- блакитні” часто переходили на бік помаранчевих і, не проявивши високого рівня громадянської позиції, повернулись у Донецьк.

Помаранчева революція стала каталізатором не лише громадянської позиції кожного українця, а й їх ставлення до незалежності, єдності української держави. У східних областях України дедалі частіше почали лунати заклики до федералізації. На з’їзді прихильників В. Януковича у Сєвєродонецьку було розглянуте питання про можливість утворення Південно- Східної української республіки. Всі ці заклики носили антиконституційний характер і були останньою спробою діючої влади зберегти себе.

Справу про грубі системні фальсифікації у ході виборів президента розглянув Верховний Суд України, який виніс рішення про скасування результатів ІІ туру виборів і призначив переголосування ІІ туру на 26 грудня 2004 р. Це рішення стало перемогою опозиції та відкрило шлях до проведення справді демократичних, чесних, прозорих виборів. 26 грудня стало днем перемоги не лише опозиції (кандидат від якої Віктор Ющенко набрав 51,99 % голосів, випередивши свого опонента на 8 % голосів), а й перемогою усього народу України.

Спроба В. Януковича оскаржити у Верховному Суді України остаточне рішення Центральної Виборчої Комісії про перемогу В. Ющенка зазнала поразки. Верховний Суд 20.01.2005 р. відхилив скаргу В. Януковича і своїм рішенням підтвердив перемогу “народного” президента В. Ющенка.

23 січня 2005 р. відбулася інавгурація новообраного Президента України Віктора Ющенка.

Помаранчева революція, яка була наймирнішою в історії революцією, поклала початок творенню в Україні правової держави. Українська нація сформувалась як нація політична, а українці, усвідомивши свою роль у творенні держави, трансформувалися з простого члена суспільства у свідомого громадянина, який не лише знає свої права та обов’язки, а й уміє їх завоювати і відстояти.

Схема 7.1

Схема 7.2

Схема 7.3

Схема 7.4

Структура та ознаки громадянського суспільства

Словник найбільш уживаних термінів

Громадянське суспільство - сфера спілкування й солідарності, спонтанної самоорганізації і самоврядування вільних індивідів на основі добровільно сформованих асоціацій громадян, яка захищена необхідними законами від прямого втручання і регламентації з боку держави.

Держава: а) структурована і правовим шляхом унормована суверенна (публічна) влада, що здійснює контроль над певною територією і виступає від імені всього суспільства при вирішенні внутрішніх і зовнішніх питань;

б) політично організоване в межах визнаних кордонів суспільство з суверенною владою на чолі.

Державно-територіальний устрій - територіально-політична організація держави, політично-правовий статус її складових частин та принципи їх взаємовідносин з центральними органами влади і між собою.

Правова держава - форма організації і діяльності публічно-політичної влади, яка функціонує згідно з принципом верховенства права, за якої діють усталені правові норми, встановлені у визначеному конституцією порядку, гарантуються права і свободи людини, владні структури не втручаються у сферу громадянського суспільства.

Режим політичний - сукупність реально вживаних (на відміну від формальних) форм і методів політичного панування, які визначають характер відносин між владою і народом, рівень правової захищеності особи, виявляють ставлення владних структур та окремих осіб при владі до правових основ своєї діяльності.

Форма держави - певний спосіб організації і функціонування вищих органів державної влади, що складаються під впливом історичних, географічних, соціокультурних та інших умов розвитку.

Форма правління - вид центральних органів державної влади, спосіб їх формування, обумовлений структурою влади та її правовим становищем.

Запитання для самоконтролю

1. Які ви знаєте теорії походження держави? Охарактеризуйте їх основні положення.

2. Що таке держава? Назвіть її ознаки.

3. Перелічіть прерогативи держави як особливої системи управління основними сферами суспільства.

4. Що відноситься до:

а) внутрішніх функції держави;

б) зовнішніх функцій держави?

5. Що таке форма держави? Якими чинниками вона визначається?

6. Які різновиди республіки ви знаєте?

Визначте, якими республіками (за формою правління) є:

Україна;

Німеччина;

США;

Італія;

Росія.

7. Що таке державно-територіальний устрій? Які ви знаєте його різновиди? Визначте державно-територіальний устрій таких держав:

України;

Польщі

Німеччини;

Росії;

Швеції;

США;

Туреччини.

8. Назвіть відомих вам мислителів, у працях яких було опрацьовано ідею громадянського суспільства.

9. Назвіть рівні відносин, які утворюють характерні для громадянського суспільства горизонтальні, невладні зв’язки.

10. Які труднощі виникають на шляху розбудови громадянського суспільства в Україні?

11. Назвіть філософів, у працях яких була сформульована ідея правової держави. Хто з них розвинув її найбільш докладно?

12. Дайте визначення правової держави. Які ознаки їй притаманні?

13. Які ви знаєте парадигми, що пояснюють суть і призначення держави?

Література

1. Політологія / За ред. А. Колодій. - К., 2003.

2. Політологія / За ред. О. Бабкіної. - К., 1998.

3. Політологія / За ред. І. Дзюбка. - К., 1997.

4. Політологія / За ред. О. Семківа. - Львів, 1994.

5. Політологія: Навч. посібник для курсантів вищих військових навчальних закладів / За ред. Р. Катеренчука, М. Гетьманчука. - Львів, 2000.

6. Піча В., Хома Н. Політологія: Конспект лекцій. - К., 1999.

7. Основи політології. Ч. ІІ. - Львів, 1993.

8. Політологія у схемах, таблицях та визначеннях: Навч. посібник для курсантів та студентів вищих військових навчальних закладів / За ред. М.П. Гетьманчука. - Львів, 2003.

9. Політичний енциклопедичний словник. - К., 1997.

10. Мала енциклопедія етнодержавознавства. - К., 1996.

11. Конституція України. - К., 1996.

12. Лазоренко О.В., Лазоренко О.О. Теорія політології. - К., 1996.

13. Зілинський А. Народ, нація, держава // Віче. - 1994. - № 9.

14. Бутенко А. Государство: его вчерашние и сегодняшние трактовки // Государство и право. - 1993. - № 7.

15. Кін. Дж. Громадянське суспільство. Старі образи, нове бачення. - К.,

2000.

16. Кістяківський Б. Держава і особистість / В кн.: Б. Кістяківський. Вибране. - К., 1996.

17. Колодій А. На шляху до громадянського суспільства. Теоретичні засади й соціокультурні передумови демократичної трансформації в Україні. - Львів, 2002.

18. Нор В., Стецюк П. Конституція - Основний закон України в запитаннях та відповідях. - Л., 1996.

19. Рабинович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

20. Рутар С. Держава як основний елемент політичної системи // Розбудова держави. - 1993. - № 7.

21. Рябов С. Політологічна теорія держави. - К., 1996.

22. Четвертин В. Демократическое конституционное государство: Введение в теорію. - М., 1993.

23. Шаповал В. Державний лад країн світу. - К., 1999.